Рішення

від 21.06.2017 по справі 370/3281/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 370/3281/15-ц Головуючий у І інстанції Мазка Н. Б. Провадження № 22-ц/780/2726/17 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1 Категорія 46 21.06.2017

РІШЕННЯ

Іменем України

21 червня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

Головуючого судді : Ігнатченко Н.В.,

суддів : Кулішенка Ю.М., Сушко Л.П.,

за участю секретаря : Тимошевської С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Макарівського районного суду Київської області від 28 лютого 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Макарівської районної державної адміністрації Київської області, Управління Держкомзему у Макарівському районі Київської області, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про усунення перешкод у здійсненні права власності ,

у с т а н о в и л а:

У грудні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи його тим, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 27 січня 2009 року він успадкував після смерті матері ОСОБА_7 земельну ділянку площею 2,3101 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Людвинівської сільської ради Макарівського району. Вказана земельна ділянка належала ОСОБА_7 згідно державного акту на право приватної власності на землю серії Р1 № 240376, виданого на підставі рішення XIV сесії XXIII скликання Людвинівської сільської ради народних депутатів від 27 лютого 2001 року. Однак після звернення до Управління Держкомзему у Макарівському районі з приводу внесення відомостей до автоматизованої бази даних Державного земельного кадастру, позивачу стало відомо про взаємний перетин його земельної ділянки із земельним ділянками відповідачів: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які передані їм у власність згідно розпоряджень Макарівської РДА № 304 від 14 квітня 2006 року та № 4765 від 21 листопада 2007 року.

Посилаючись на те, що відповідачі протиправно позбавили його права володіння і користування успадкованою земельною ділянкою, позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд скасувати вказані вище розпорядження районної державної адміністрації; визнати за ним право приватної власності на спадкове майно, а саме земельну ділянку згідно державного акту на право приватної власності на землю серії Р1 № 240376 в межах вказаних в плані зовнішніх меж земельної ділянки; зобов'язати Управління Держкомзему у Макарівському районі відновити в первісному виді кадастровий квартал згідно схем наданих Людвинівською сільською радою, між ОСОБА_8 (суміжний землекористувач), на якому було виділено земельну ділянку ОСОБА_7 на землях, які відносяться до території Людвинівської сільської ради, взявши за основу первинного розподілу земельних ділянок (паїв) громадян рішення XIV сесії XXIII скликання Людвинівської сільської ради народних депутатів від 27 лютого 2001 року; зобов'язати Управління Держкомзему в Макарівському районі надати дозвіл землевпорядній організації ФОП ОСОБА_9 для виготовлення технічної документації із встановлення меж земельної ділянки належної ОСОБА_7 на основі її державного акту на право приватної власності на землю, але на його ім'я видати кадастровий номер земельної ділянки; стягнути кошти на відшкодування упущеної вигоди від оренди земельної ділянки в сумі 35 083,80 грн. та витрати пов'язані з розміщенням оголошення в пресі про виклик відповідачів.

Заочним рішенням Макарівського районного суду Київської області від 28 лютого 2017 року в задоволенні позову відмовлено .

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає.

Судом встановлено, що ОСОБА_7 належала земельна ділянка площею 2,3101 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Людвинівської сільської ради Макарівського району на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії Р1 № 240376, виданого на підставі рішення XIV сесії XXIII скликання Людвинівської сільської ради народних депутатів від 27 лютого 2001 року.

15 червня 2007 року ОСОБА_7 померла.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом № 2-205 від 27 січня 2009 року, виданого державним нотаріусом Макарівської районної державної нотаріальної контори, вищевказана земельна ділянка площею 2,3101 га була успадкована її сином ОСОБА_2

Розпорядженням Макарівської РДА № 304 від 14 квітня 2006 року Про передачу у приватну власність земельних ділянок громадянам України для ведення особистого селянського господарства в межах Фасівської сільської ради було затверджено проект землеустрою та передано безоплатно у приватну власність ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 земельні ділянки площею 2,000 га кожному для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу в межах Фасівської сільської ради Макарівського району Київської області.

На підставі даного розпорядження 22 травня 2006 року ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 отримали державні акти про право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3222788000:03:017:0004, 3222788000:03:017:0005 та 3222788000:03:017:0007 відповідно.

Розпорядженням Макарівської РДА № 4765 від 21 листопада 2007 року Про зміну цільового призначення власної земельної ділянки гр. ОСОБА_6 для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд, розташованої в межах Фасівської сільської ради Макарівського району Київської області було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, цільове призначення якої змінюється ОСОБА_6 для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд ; змінено цільове призначення земельної ділянки ОСОБА_6, яка знаходиться у її власності з ведення особистого селянського господарства на будівництво та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд площею 1,0000 га, з них: 1,0000 га під ріллею в межах Фасівської сільської ради; у зв'язку зі зміною цільового призначення, визнано державний акт на право на землю серії ЯД № 677596 від 29 вересня 2006 року, виданий ОСОБА_6 на підставі договорів купівлі-продажу, таким, що втратив чинність; надано дозвіл на виготовлення нових державних актів зі зміненим цільовим призначенням земельної ділянки.

26 серпня 2015 року позивач звернуся до Управління Держкомзему у Макарівському районі з приводу внесення відомостей до автоматизованої бази даних Державного земельного кадастру про успадковану земельну ділянку, однак йому було повідомлено про взаємний перетин його земельної ділянки із земельним ділянками відповідачів: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які передані їм у власність згідно вказаних розпоряджень.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що Макарівська РДА, приймаючи розпорядження про передачу земельних ділянок у власність відповідачів діяла в межах наданих їй повноважень, оскільки передані земельні ділянки знаходяться в межах Фасівської сільської ради, однак поза межами населеного пункту.

Проте колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками суду з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно із ч. 1 ст. 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Пунктом ж ч. 3 ст. 84 ЗК України передбачено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать земельні ділянки, на яких розташовані державні, у тому числі казенні підприємства, господарські товариства, у статутних капіталах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти (ч. 3 у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 12 Перехідних положень ЗК України (чинним на час виникнення спірних правовідносин), передбачено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних капіталах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів відповідні органи виконавчої влади.

Згідно з ч. 2 ст. 84 ЗК України право державної власності на землю набувається і реалізовується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

Cуд першої інстанції, розглядаючи справу, на порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України, цих обставин та вимог закону, якими регулюються спірні правовідносини, в повній мірі не врахував, помилково ухвалив рішення про відмову в задоволенні позову з підстав того, що Макарівська РДА діяла в межах наданих їй повноважень, оскільки на час прийняття оспорюваних розпоряджень передані відповідачам земельні ділянки вже перебували у приватній власності матері позивача, тобто не були землями державної власності.

За положеннями ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян або у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації визначених ЗК України.

Порядок приватизації або надання земельної ділянки у власність визначений ст. 118 ЗК України.

Отже, за системним аналізом зазначених норм права, право на земельну ділянку виникає на підставі рішення (акту) органу виконавчої влади або місцевого самоврядування за умови дотримання при їх підготовці положень законодавства щодо надання усіх документів необхідних для отримання земельної ділянки.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки, відповідно до положень ч. 3 ст. 152 ЗК України здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Крім того, за положеннями ст. 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Таким чином, якщо органом державної влади або місцевого самоврядування прийнято рішення (акт) яке порушує права іншої особи щодо володіння, користування чи розпорядження земельною ділянкою, такий акт слід визнавати недійсним.

Із матеріалів справи вбачається, що для видачі ОСОБА_7 державного акту на право приватної власності на землю серії Р1 № 240376, була розроблена технічна документація із землеустрою зі складання державних актів на право приватної власності на землю власникам земельних часток (паїв) в межах Людвинівської сільської ради Макарівського району.

Рішенням XIV сесії XXIII скликання Людвинівської сільської ради народних депутатів від 27 лютого 2001 року у власність ОСОБА_7 передано земельну ділянку площею 2,3101 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва під № 301 згідно схеми поділу земель колективної власності в натурі.

Виданий на підставі цього рішення державний акт на право приватної власності на землю як і саме рішення сільської ради є дійсними та набули чинності значно раніше ніж відбулася приватизація у відповідачів.

Як встановлено судом та беззаперечно підтверджується матеріалами справи, передані у власність відповідачів земельні ділянки в тій чи іншій мірі накладаються на земельну ділянку, яка успадкована позивачем та належала його матері.

Виходячи з наведеного, слід дійти висновку про неправомірність передачі у власність ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 спірних земельних ділянок з огляду на те, що Макарівська РДА, приймаючи розпорядження № 304 від 14 квітня 2006 року вийшла за межі своїх повноважень, оскільки замість передачі у власність відповідачів земельних ділянок державної власності фактично передала частину земельної ділянки, яка знаходилася у власності ОСОБА_7 та після її смерті успадкована позивачем.

Разом з тим, колегія суддів не вбачає підстав для скасування розпорядження Макарівської РДА № 4765 від 21 листопада 2007 року, як того просив ОСОБА_2, адже воно прийняте лише з метою зміни цільового призначення земельної ділянки ОСОБА_6, а сама земельна ділянка перебувала у її власності згідно розпорядження Макарівської РДА № 920 від 28 вересня 2006 року, яке наявне в матеріалах проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (а.с. 115, т. 1).

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Стаття ст. 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право на звернення до суду (право на захист у процесуальному розумінні) гарантується Конституцією та законами України, у тому числі статтями 15, 16 ЦК України та статтями 1, 3, 15 ЦПК України, і може бути реалізоване, зокрема, коли особа вважає, що її право порушено. У разі доведення в установленому законодавством порядку обставин, якими обґрунтовувалися вимоги, особа має суб'єктивне матеріальне право на їх задоволення.

Згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 125, ч. 1 ст. 126 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час прийняття оспорюваних розпоряджень) право власності відповідачів на земельні ділянки виникло з моменту отримання ними державних актів та їх державної реєстрації.

Оскільки зазначені норми встановлювали нерозривний зв'язок між виникненням права власності на земельну ділянку з обов'язковим одержанням її власником державного акта, який посвідчував його право власності, а позивачем не заявлялася вимога про визнання державних актів відповідачів недійсними, колегія суддів приходить до висновку, що вимога про визнання права власності на успадковану земельну ділянку є неналежним способом захисту порушених прав позивача. В даному випадку ОСОБА_2 вже є володільцем земельної ділянки, однак позбавлений можливості на внесення відомостей до автоматизованої бази даних Державного земельного кадастру про успадковану земельну ділянку у зв'язку із її взаємним перетином із земельним ділянками відповідачів.

Що стосується позовних вимог про зобов'язання Управління Держкомзему у Макарівському районі відновити в первісному виді кадастровий квартал згідно схем наданих Людвинівською сільською радою, між ОСОБА_8 (суміжний землекористувач), на якому було виділено земельну ділянку ОСОБА_7 на землях, які відносяться до території Людвинівської сільської ради та надати дозвіл землевпорядній організації ФОП ОСОБА_9 для виготовлення технічної документації із встановлення меж земельної ділянки належної ОСОБА_7 на основі її державного акту на право приватної власності на землю, та на ім'я позивача видати кадастровий номер земельної ділянки, то вони також не підлягають до задоволення з огляду на те, що Управління Держкомзему не являється розпорядником земельних ділянок, не приймає рішення про їх передачу у власність громадян, не розробляє документацію із землеустрою та не видає державні акти про право власності на земельні ділянки, а лише погоджує землевпорядну документації.

З наведеного слідує, що позовні вимоги у цій частині є необґрунтованими.

Крім того, позивач на підставі ст. 230 ЦК України просив стягнути Макарівської РДА та Управління Держкомзему у Макарівському районі кошти на відшкодування упущеної вигоди від оренди земельної ділянки в сумі 35 083,80 грн.

Відповідно до ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Ураховуючи вимоги ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши належні та допустимі докази відповідно до вимог ст. ст. 57-60 ЦПК України.

Як передбачено ч. 4 ст. 60 ЦПК України, рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів перебування земельної ділянки позивача в оренді на зазначених позивачем умовах, а також підтвердження того, що між сторонами було укладено будь-які правочини і тим більше під впливом обману щодо обставин, які мають істотне значення для даної справи.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову не відповідає матеріалам справи, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права і відповідно до ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_2 в частині скасування розпорядження Макарівської РДА № 304 від 14 квітня 2006 року.

Керуючись ст. ст. 303, 304, ч. 1 п. 2 ст. 307, 309, 310, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Макарівського районного суду Київської області від 28 лютого 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково.

Скасувати розпорядження Макарівської районної державної адміністрації № 304 від 14 квітня 2006 року в частині передачі у приватну власність ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 земельних ділянок площею 2,000 га кожному для ведення особистого селянського господарства в межах Фасівської сільської ради Макарівського району Київської області.

В задоволенні іншої частини вимог позову відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Н.В. Ігнатченко

Судді: Ю.М. Кулішенко

ОСОБА_10