Постанова

від 19.06.2017 по справі 921/657/16-г/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2017 року Справа № 921/657/16-г/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Карабаня В.Я. -головуючого, Ковтонюк Л.В., Корнілової Ж.О., розглянувши матеріали касаційної скаргитовариства з обмеженою відповідальністю "Аграрія Шумськ" напостанову Львівського апеляційного господарського суду від 09.03.17 та рішення господарського суду Тернопільської області від 23.12.16 у справі№ 921/657/16-г/13 господарського суду Тернопільської області за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Аграрія Шумськ" доприватного підприємства "Укрвіта" провизнання права власності та витребування майна, за участі представників сторін:

від позивача - Сліпченко О.В.,

від відповідача - не з'явилися,

У С Т А Н О В И В:

18.10.2016 товариство з обмеженою відповідальністю "Аграрія Шумськ" звернулися до господарського суду Тернопільської області з позовом про визнання права власності на матеріали, обладнання, складові частини, які були використані в процесі будівництва комплексу для сушіння, очищення і зберігання зерна на 24 тис. тон., та витребування зазначеного майна з чужого незаконного володіння. Позов із посиланням на ст.ст.387, 392 ЦК України мотивовано тим, що у 2011 році ПП "Аграрія" придбали та використовували у господарській діяльності на орендованих територіях спірне майно, та неправомірним перешкоджанням приватним підприємством "Укрвіта" у допуску працівників ТОВ "Аграрія Шумськ" до належного останньому майна, результатом чого є позбавлення власника можливості володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

23.12.2016 рішенням господарського суду Тернопільської області (суддя Стопник С.Г.), залишеним без змін 09.03.2017 постановою Львівського апеляційного господарського суду (судді Матущак О.І., Дубник О.П., Юрченко Я.О.) у позові відмовлено, мотивуючи безпідставністю його вимог.

У касаційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю "Аграрія Шумськ" посилались на неповне установлення судами обох інстанцій фактичних обставин справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права, тому просили скасувати постанову та рішення, а справу направити для нового розгляду.

Проаналізувавши касаційну скаргу на предмет її обґрунтованості у сукупності з іншими матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення вимог скарги виходячи з наступного.

Як видно із матеріалів справи, згідно з накладною №5 від 03.10.2011 приватне підприємство "Аграрія" придбали у суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_5 комплект решет на пшеницю, норію загрузну НПЗ-50 (14 мм), норію проміжну НПЗ-50 (8 м), пульт, усього вартістю 127 000 грн. Зазначена поставка підтверджується відповіддю останнього на запит старшого слідчого в ОВС СУ ГУ Національної поліції в Тернопільській області.

03.10.2011 згідно з накладною №8 ПП "Аграрія" придбали у ПП ОСОБА_6 зерноочисну машину Р893К-50 (з монтажем) вартістю 200 000,00грн.

06.07.2011 згідно з видатковою накладною №РН-0000849 ПП "Аграрія" придбало в TOB НВП "Техноваги" вагу автомобільну ТВА-60-20-18(8) Пф вартістю 176 000 грн., що також підтверджується листом №614 від 14.06.2016 на запит старшого слідчого в ОВС СУ ГУ Національної поліції в Тернопільській області.

21.07.2011 згідно з видатковою накладною №2007/01 ПП "Аграрія" придбали в TOB "Інтек Групп" зерносушарку 2134 в розібраному вигляді, силос FBS-1280/10 в розібраному вигляді, всього на суму 1 697 278,80 грн., що підтверджується актом приймання-передачі товару в експлуатацію до договору №01/03-11 від 02.03.2011р., складеного між ТОВ "Інтек Групп" та ПП "Аграрія.

За твердженнями позивача, з метою здійснення будівництва комплексу для сушіння, очищення і зберігання зерна на 24 тисяч тон в с.Кордишів Шумського району, ПП "Аграрія" замовлено у державно - кооперативного проектно-вишукувального інституту "Тернопільагропроект" робочий проект будівництва, на підставі договору на виконання робіт по монтажу, наладці і технічному обслуговуванні обладнання організацій і підприємств №53 від 19.09.2011, укладеного між ПП "Аграрія" та ПП "Інвестбуд", останніми виконано роботи з монтажу технологічного обладнання зерносушки, проведення пусконалагоджувальних робіт, що підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), приймання виконаних будівельних робіт (без обладнання) за листопад, грудень 2011р.

04.10.2011 ПП "Аграрія" було зареєстровано в інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Тернопільській області декларацію про початок будівельних робіт №ТП 08211051247 "Комплекс для сушіння, очищення та зберігання зерна на 24 тис. тон в с.Кордишів Шумського району", а в грудні 2011 року ПП "Аграрія" було зареєстровано в інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Тернопільській області декларацію про готовність об'єкта до експлуатації № ТП 14211106250. Після виконання технічних умов №4748 на газопостачання зерносушарки та прийняття закінченого будівництва об'єкту системи газопостачання за відповідними актами, зерносушарку 2134 передано в експлуатацію ПП "Аграрія".

Стверджуючи, що спірне майно є власністю товариства, позивач вказує на те, що відповідачем не визнається його право, чиняться активна протидія у допуску до цього майна, перешкоди вивезенню такого майна з орендованих територій, при цьому між сторонами відсутні зобов'язальні відносини стосовно указаного майна, яке знаходиться у фактичному володінні відповідача, що позбавляє позивача можливості ним володіти, користуватися і розпоряджатися.

Відповідно до ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 392 ЦК України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Таким чином, позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права через наявність таких сумнівів чи втрати правовстановлюючих документів.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, попередні судові інстанції, урахувавши особливості застосування викладених положень закону, правильно виходили з того, що позивач не довів існування спору щодо визначеного у позовній заяві майна (матеріалів, обладнання, складових частин), оскільки відповідач лише заперечував наявності саме у нього того майна, яке було придбане позивачем.

Відповідно до статті 331 ЦК України, право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна, проектно-кошторисної документації, а також документів, що містять опис об'єкта незавершеного будівництва.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у частині визнання права власності, суди обох інстанцій із посиланням на ст.ст.15, 16 ЦК, ст.20 ГК, виходили із того, що позивачем обрано невірний спосіб захисту порушеного права шляхом визнання права власності на матеріали, обладнання, складові частини, використані у ході будівництва комплексу для сушіння, очищення і зберігання зерна. При цьому вірно опирались на встановлені обставини, що за відсутності виникнення у позивача в установленому порядку права власності на цілісний комплекс та відсутності ідентифікуючих ознак спірного майна, правові підстави для задоволення позовних вимог у цій частині відсутні.

Статтею 387 ЦК України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Таким чином, у зазначених спорах позивачем за таким позовом може бути власник майна (фізичні, юридичні особи, держава і територіальні громади в особі уповноважених ними органів), який на момент подання позову не володіє цим майном, а також особа, яка хоча і не є власником, але в якої майно перебувало у володінні за законом або договором, тобто за наявності певної правової підстави.

Відхиляючи позовні вимоги у частині витребування спірного майна з чужого незаконного володіння, суд першої інстанції, з яким погодився суд другої інстанції, мотивовано виходив із того, що звертаючись до суду з віндікаційним позовом, товариством не доведено належними та допустимими доказами своє право власності на спірне майно, незаконне заволодіння відповідачем цим об'єктом. Більше того, спірне майно усупереч ч.1 ст.184 ЦК України не наділене індивідуальними ознаками, тому не може бути предметом такого позову. Позивачем не доведено факт вибуття із його володіння цього майна, його перебування у незаконному володінні відповідача, відсутність у останнього правових підстав для володіння майном.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції, будь-яких доказів щодо права власності на спірний об'єкт, товариством не надавалось, взагалі не мотивували в чому полягало неправомірне заволодіння підприємством спірним майном, виходячи з чого, попередні судові інстанції обґрунтовано залишили позов без задоволення.

Переконливих обґрунтувань, з посиланням на норми права, які б спростовували висновки господарських судів, заявником не наведено, у зв'язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваних рішень, при ухваленні яких здійснено всебічний, повний та об'єктивний розгляд у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, надано належну правову оцінку всім наявним у матеріалах справи доказам й твердженням сторін, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Інші доводи заявника, викладені у касаційній скарзі не заслуговують на увагу, зводяться до переоцінки доказів, що в силу положень ст.111-7 Господарського процесуального кодексу України не відноситься до компетенції касаційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 -111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрія Шумськ" залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 09.03.17 та рішення господарського суду Тернопільської області від 23.12.16 у справі №921/657/16-г/13 - без змін.

Головуючий суддя В.Я. Карабань

Суддя Л.В. Ковтонюк

Суддя Ж.О. Корнілова