Постанова

від 20.06.2017 по справі 922/1315/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" червня 2017 р. Справа № 922/1315/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А. , суддя Білецька А.М. , суддя Медуниця О.Є.

секретар судового засідання - Кохан Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 (довіреність №14.01 від 04.01.2017)

відповідача - ОСОБА_2 (довіреність №126 від 12.07.2016)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Комунального підприємства охорони здоров'я "Міжлікарняна аптека № 271", м. Харків (вх. №1959Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 06.07.2016 у справі № 922/1315/16

за позовом Приватної фірми "Гамма-55", м. Харків

до Комунального підприємства охорони здоров'я "Міжлікарняна аптека № 271", м. Харків

про стягнення 3 902 601,61 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

Приватна фірма "Гамма-55" звернулась до господарського суду Харківської області з позовом до Комунального підприємства охорони здоров'я "Міжлікарняна аптека № 271" про стягнення 3902601,61 грн. заборгованості за договором поставки №01-04/12 від 01.04.2012, з яких: 1243604,73 грн. основного боргу за поставлений товар протягом січня-лютого 2015 року; 650490,07 грн. пені; 373081,41 грн. штрафу в розмірі 30% вартості несплаченого товару за прострочення оплати на строк більше десяти днів та 1635425,40 грн. 120% річних.

Рішенням господарського суду Харківської області від 06.07.2016 по справі №922/1315/16 (суддя Добреля Н.С.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1243604,73 грн. основного боргу, 373081,41 грн. штрафу, 1635425,40 грн. 120% річних та 48781,67 грн. витрат зі сплати судового збору. В частині стягнення 650490,07 грн. пені відмовлено.

Відповідач із даним рішенням не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 06.07.2016 по справі №922/1315/16 скасувати в частині стягнення відповідача на користь позивача 1243604,73 грн. основного боргу, 373081,41 грн. 30% штрафу, 1635425,40 грн. 120% річних та 48781,67 грн. витрат зі сплати судового збору і в цій частині прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову. Також відповідач просить суд апеляційної інстанції стягнути з позивача на свою користь 53659,84 грн. судового збору за подачу апеляційної скарги.

Позивач вважає, що рішення господарського суду Харківської області прийняте у відповідності до вимог чинного законодавства та матеріалів справи, просить рішення господарського суду Харківської області від 06.07.2016 року залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі доводи відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи та встановлено судом першої інстанції, 01.04.2012 між ПФ "Гамма-55" (позивач по справі) та КП охорони здоров`я "Міжлікарняна аптека №271" (відповідач по справі) було укладено договір поставки №01-04/12, у відповідності до умов якого позивач зобов`язався постачати лікарські засоби, вироби медичного призначення або інші товари аптечного асортименту, а відповідач, в свою чергу, зобов'язався прийняти поставлений товар та сплачувати його вартість із періодичністю 1 раз на 30 днів.

В розділі 2 договору сторони домовились стосовно строків та інших умов поставки. Так, відповідно до п. 2.1 договору, поставка товару здійснюється окремими партіями, що формуються позивачем за заявкою відповідача, яка подається відповідачем виходячи з власних виробничих потреб в закупівлі товарів. При цьому, поставка товару відповідачу здійснюється в строк 5 (п`яти) робочих днів з дня, наступного за днем отримання позивачем оформленого замовлення (п. 2.5).

Загальною сумою договору є сумарна вартість фактично поставлених за весь строк цього договору товарів згідно видаткових накладних (п. 3.1).

Згідно з п.4.1 договору, оплата товару здійснюється відповідачем із періодичністю 1 раз в 30 календарних днів з моменту поставки товару, при цьому відповідач в обов`язковому порядку надає зведену податкову накладну.

В 9-му розділі договору сторони дійшли згоди щодо строків дії договору, відповідно до п. 9.1 договору, цей договір вступає в дію з дня укладення і діє до 31.12.2016, включно.

Господарський суд Харківської області в ході розгляду справи встановив, що позивачем - ПФ Гамма-55 було належним чином виконано свої зобов`язання щодо поставки товару, що підтверджується видатковими накладними, підписаними обома сторонами та скріплені печатками, які долучені до матеріалів справи.

09.02.2015 підприємство відповідача звернулось до позивача з листом №17 із повідомленням про розірвання договору поставки та припинення поставки товару по зазначеному договору.

У відповідь на зазначений лист, позивач направив відповідачу вимогу №61.02 від 09.02.2015 про сплату поставленого товару, якою повідомив, що повідомлення відповідача №17 про розірвання договору поставки в односторонньому порядку і припинення поставок прийнято ним до відома, та запропонував до 13.02.2015 сплатити заборгованість за отриманий товар або повернути не оплачений товар.

На підтвердження факту існування заборгованості відповідача перед підприємством позивача, останній надав акт звірки взаємних розрахунків від 31.12.2014, який підписаний обома сторонами та скріплений печатками і в якому значиться сума заборгованості в розмірі 3387761,71 грн.

Так, матеріалами справи підтверджується, що в період з 01.01.2015 по 07.02.2015 позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 3465292,66 грн., що підтверджується видатковими накладними, наявними в матеріалах справи.

В свою чергу, відповідач в період з 01.01.2015 по 27.02.2015 повернув позивачу товару на загальну суму 2659622,51 грн., та сплатив грошові кошти в сумі 2949827,14 грн. за раніше отриманий товар, що підтверджується виписками з банківського рахунку.

Тобто, станом на 01.03.2015 заборгованість відповідача за договором поставки складає 1243604,73 грн.

В подальшому, позивач двічі звертався до відповідача із вимогами про сплату заборгованості в сумі 1243604,73 грн. (вимога №385.11 від 13.11.2015 та вимога №65.03 від 11.03.2016).

Проте, відповідач не погодився із зазначеними вимогами позивача про сплату заборгованості, в зв'язку з чим 17.03.2016 направив позивачу лист №46, де зауважив про необхідність направлення йому акту звірки взаємних розрахунків.

ПФ Гамма-55 направила на адресу відповідача лист №89.04 від 04.04.2016 із двома примірниками акту звірки взаємних розрахунків на період: січень 2015 року - лютий 2015 року, а також запропонувала відповідачу на протязі 5-ти днів розглянути даний лист, підписати акт звірки та направити на адресу позивача.

Але, відповідач відповіді на вказаний лист не надав, акт звірки наданий позивачем не підписав, заборгованість в сумі 1243604,14 грн. не сплатив, що й стало підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом.

Господарський суд, виносячи оскаржуване рішення про задоволення позову, посилався на те, що в матеріалах справи відсутні докази погашення відповідачем заборгованості. При цьому, місцевий господарський суд не взяв до уваги заперечення відповідача, що ним було повернуто позивачу товар згідно зворотних накладних, у зв`язку з чим заборгованість відсутня, з огляду на те, що на підтвердження факту повернення товару відповідачем було надано реєстр податкових накладних, але реєстр був складений безпосередньо відповідачем та не є первинним документом бухгалтерського обліку і в матеріалах справи відсутні зворотні накладні, що підтверджували б повернення товару позивачу.

В своїй апеляційній скарзі відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції з огляду на те, що судом першої інстанції не було здійснено власного розрахунку суми боргу, а було безпідставно прийнято за належну задекларовану у позовній заяві суму, без відповідного підтвердження наявними в матеріалах справи доказами. Крім того, судом першої інстанції не було надана належна оцінка твердженням відповідача про відсутність заборгованості перед позивачем у заявленій сумі. Так, за твердженнями відповідача, правовідносини між сторонами по справі базувались на довірі, в зв'язку з чим другі примірники видаткових накладних та видаткових накладних з повернення повертались контрагенту через деякий час, після перевірки та підписання. Факт повернення товару підтверджується проведеними позивачем і відповідачем корегуваннями своїх податкових зобов'язань із податку на додану вартість та внесенням відповідних записів у додаток 1 до декларацій.

На момент подання апеляційної скарги, згідно даних податкових декларацій з податку на додану вартість розбіжностей у зареєстрованих позивачем податкових зобов'язань та у зареєстрованому відповідачем податковому кредиті за операціями по договору №01-04/12 від 01.04.2012. На думку відповідача, вказане свідчить про те, що позивач провів відповідні корегування своїх податкових зобов'язань на всю суму повернутого товару, враховуючи суму, що є предметом розгляду даної справи.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи, враховуючи підстави та предмет позову, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про задоволення позову, зважаючи на наступні підстави.

Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Положеннями статей 627, 628 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.

Статтею 629 Цивільного кодексу України, встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами виникли правовідносини з договору поставки.

Частини 1 та 6 статті 265 Господарського кодексу України передбачають, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частина друга ст. 712 Цивільного кодексу України встановлює, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до абзацу 1 ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як вже зазначалось, факт отримання відповідачем товару на суму 3387761,71 грн. підтверджується підписаними між сторонами актом звірки взаєморозрахунків. В період з 01.01.2015 по 07.02.2015 позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 3465292,66 грн., що підтверджується видатковими накладними, наявними в матеріалах справи. Відповідач в період з 01.01.2015 по 27.02.2015 повернув позивачу товару на загальну суму 2659622,51 грн., що підтверджується зворотними накладними та сплатив грошові кошти в сумі 2949827,14 грн. за раніше отриманий товар, що підтверджується виписками з банківського рахунку.

Тобто, взяті на себе зобов'язання відповідач виконав не в повному обсязі, отриманий товар оплатив частково, станом на час розгляду справи сума боргу становить 1243604,73 грн.

При цьому, відповідач жодним чином не заперечує самого факту отримання товару перш за все видатковими накладними, що містять інформацію про кожну партію поставленого товару, які також підписані відповідачем та скріплені печаткою підприємства.

Стаття 1 ОСОБА_3 України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачає, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 9 ОСОБА_3 України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити.

Частиною 2 вказаної норми передбачені обов'язкові реквізити первинних документів, а саме: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

ОСОБА_3 України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні містять вимоги щодо обліку господарських операцій на підставі первинних документів, а також вимоги до реквізитів вказаних документів.

Вищим господарським судом України в інформаційному листі від 17.07.2012 за № 01-06/928/2012 Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді окремих норм матеріального права зазначено, що підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні ОСОБА_3 України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого ОСОБА_3 і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Згідно з частиною 1 статті 9 ОСОБА_3 України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, видаткові накладні, копії яких є в матеріалах справи, відповідають вимогам вказаного ОСОБА_3 України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та є первинними документами та фіксують факт здійснення господарської операції.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що відповідач доказів на підтвердження сплати заборгованості у розмірі 1243604,73 грн. ані в суд першої інстанції, ані в суд апеляційної інстанції не надав. Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором у вищезазначеній сумі належним чином доведений, документально підтверджений, строк оплати товару, у відповідності до умов договору є таким, що настав.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з підприємства відповідача штрафу в розмірі 30% вартості неоплаченого товару, за прострочення оплати на строк більше 10-ти днів в сумі 373 081,41 грн. та 1 635 425,40 грн. - 120% річних в силу статті 625 ЦК України.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК України). Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст.551 ЦК України).

Згідно ст.1 ОСОБА_3 України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Відповідно до ст.2 цього закону, розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З огляду на ч.6 ст.232 Господарського кодексу, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 7.3 договору сторони встановили відповідальність відповідача за прострочення оплати поставленого товару у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, від фактично несплаченої суми, за кожен день прострочення виконання зобов'язання.

Згідно пункту 4.1 спірного договору оплата товару здійснюється відповідачем з періодичністю 1 раз на 30 календарних днів з моменту поставки товару. З матеріалів справи вбачається, що остання поставка товару за даним договором була здійснена 07.02.2015, а строк оплати за нею та загальною заборгованістю і цілому повинна була здійснена відповідачем не пізніше 09.03.2015.

Пунктом 7.4 договору поставки передбачена відповідальність відповідача у вигляді штрафу у розмірі 30% вартості неоплаченого товару, а також 120% річних в силу статті 625 Цивільного кодексу України за прострочення оплати на строк більше 10 днів.

Так, апеляційним судом було здійснено перерахунок заявлених позивачем до стягнення 120% річних в сумі 1243604,73 грн., а також штрафу у розмірі 30% вартості неоплаченого товару в сумі 373 081,41 грн. за допомогою калькулятору "ЛІГА: ЗАКОН" та встановлено, що їх нарахування є правомірним та таким, що підлягає задоволенню в межах заявленої суми, оскільки при перевірці їх розміру судом не було виявлено їх завищення з боку позивача.

З огляду на приписи статті 549 ЦК України, якою встановлено, що штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення, господарський суд першої інстанції цілком правомірно відмовив в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з підприємства відповідача 650490,07 грн. пені.

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Щодо посилань відповідача, наведених в апеляційній скарзі, то колегія суддів апеляційної інстанції з цього приводу зазначає, що відповідачем ані в суд першої інстанції, ані в суд апеляційної інстанції не було надано належних доказів на підтвердження направлення позивачу примірників видаткових накладних на повернення товару та отримання їх позивачем, які є первинним документом в розумінні ОСОБА_3 України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Зважаючи на те, що саме видатковою накладною фіксується факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин і саме вона є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар, апеляційний суд не може взяти до уваги надані відповідачем докази на підтвердження повернення товару підприємству позивача, зокрема довідку №18/17-ФА за результатами аналізу кредиторської заборгованості станом на 01.03.2015 проведеного ТОВ Аудиторська фірма Фактор-Аудит та корегування податкових зобов'язань із податку на додану вартість по спірній продукції, оскільки вони не є первинними документами.

Частиною 1 ст.43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно ч. 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно положень ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Таким чином, доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення в апеляційному порядку.

Приймаючи до уваги викладене вище, колегія суддів доходить висновку, що наведені відповідачем доводи в апеляційній скарзі, позбавлені фактичного та правового обґрунтування, на їх підтвердження не було надано відповідних доказів, а господарський суд Харківської області дав належну юридичну оцінку обставинам справи та правильно застосував норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстави для скасування рішення господарського суду Харківської області від 06.07.2016 по справі №922/1315/16 відсутні.

На підставі викладеного та керуючись статтями 32-34, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105, 110 Господарсько процесуального кодексу України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства охорони здоров'я "Міжлікарняна аптека № 271" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 06.07.2016 у справі № 922/1315/16 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Медуниця О.Є.