Ухвала

від 21.06.2017 по справі 802/3352/14-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" червня 2017 р. м. Київ К/800/16055/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Смоковича М.І.,

суддів: Мороз Л.Л., Стрелець Т.Г.,

секретарі судового засідання: Гуловій О. І.,

за участю представника скаржника: ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом споживчого товариства КООПЕРАТИВ до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Вінницького міського управління юстиції Вінницької області Урус Анастасії Ігорівни, Реєстраційної служби Вінницького міського управління юстиції Вінницької області, третьої особи на стороні відповідача, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3, про визнання протиправною та скасування рішення щодо державної реєстрації прав, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 2 березня 2015 року і постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2015 року,

в с т а н о в и в :

У вересні 2014 року споживче товариство КООПЕРАТИВ (далі - Споживче товариство) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Вінницького міського управління юстиції Вінницької області Урус Анастасії Ігорівни (далі - Державний реєстратор Урус А.І.), Реєстраційної служби Вінницького міського управління юстиції Вінницької області (далі - Реєстраційна служба), в якому просив:

визнати протиправною та скасувати державну реєстрацію (індексний номер рішення 8612504 від 3 грудня 2013 року) права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку (кадастровий номер НОМЕР_1), що розташована за адресою: АДРЕСА_1;

визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності НОМЕР_2, видане 3 грудня 2013 року Державним реєстратором Урус А.І.;

зобов'язати Реєстраційну службу внести до Державного реєстру записи про скасування рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1 та свідоцтва про право власності.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про те, що загальних зборів членів Споживчого товариства для вирішення питання щодо переходу права власності на зазначену вище земельну ділянку до ОСОБА_3 не проводилося, акт приймання-передачі земельної ділянки не оформлювався, а оригінал Державного акта на право власності на земельну ділянку НОМЕР_3 від 19 травня 2006 року не міг надаватися державному реєстратору, позаяк постійно був у голови правління ОСОБА_5 Печатка Споживчого товариства теж знаходиться у голови правління, відтак зазначені вище протокол загальних зборів членів товариства та акт приймання - передачі майна від 12 березня 2013 року не могли бути оформленими належним чином. З огляду на такі обставини позивач вважає, що рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 на зазначену вище земельну ділянку підлягає скасуванню як протиправне.

Вінницький окружний адміністративний суд постановою від 2 березня 2015 року позовні вимоги задовольнив частково.

Визнав протиправною та скасував державну реєстрацію (індексний номер рішення 8612504 від 3 грудня 2013 року) права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку (кадастровий номер НОМЕР_1), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

У решті вимог відмовив.

Вінницький апеляційний адміністративний суд постановою від 22 квітня 2015 року скасував постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 2 березня 2015 року в частині відмови у задоволенні адміністративного позову щодо визнання недійсним свідоцтва про право власності НОМЕР_4 видане 3 грудня 2013 року Державним реєстратором Урус А. І. і прийняв в цій частині нову постанову: визнав недійсним та скасував свідоцтво про право власності НОМЕР_4 видане 3 грудня 2013 року Державним реєстратором Урус А.І.

У решті постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Касаційну скаргу на постанови судів першої та апеляційної інстанцій подав ОСОБА_4 як власник земельної ділянки, щодо державної реєстрації права власності на яку виник цей спір. У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їхні рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційну скаргу слід задовольнити частково з огляду на таке.

Суди попередніх інстанцій встановили, що в травні 2014 року Споживче товариство довідалося про те, що 3 грудня 2013 року Державний реєстратор Урус А.І. здійснила державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,0224 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1 та, відповідно, видала свідоцтво про право власності НОМЕР_4 від 3 грудня 2013 року.

За Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12 травня 2014 року державну реєстрацію права власності на земельну ділянку здійснено на підставі таких документів: кадастрового плану земельної ділянки, витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку серія та номер: НОМЕР_5, виданого 2 березня 2013 року управлінням Держземагенства у Вінницькому районі Вінницької області; державного акта на право власності на земельну ділянку НОМЕР_6, виданого 19 травня 2006 року Вінницьким міським управлінням земельних ресурсів; протоколу загальних зборів членів Споживчого товариства № 1 від 12 березня 2013 року; акта приймання-передачі майна від 12 березня 2013 року.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправним і скасування рішення Державного реєстратора Урус А.І., з'ясували, що при здійсненні державної реєстрації права власності на земельну ділянку за ОСОБА_3 оригінал Державного акта на право власності на земельну ділянку від 19 травня 2006 року НОМЕР_7 державному реєстратору не надавався, що є порушенням норм чинного законодавства України.

Стосовно протоколу загальних зборів Споживчого товариства (щодо передачі земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, у власність ОСОБА_3.) від 12 березня 2013 року та акта приймання-передачі цієї земельної ділянки (підписаного Споживчим товариством в особі його представника ОСОБА_7 та ОСОБА_3.) від 12 березня 2013 року, на підставі яких у ОСОБА_3 виникли речові права на земельну ділянку, суди встановили таке.

На підставі цих документів суди з'ясували, що на загальних зборах засновників Споживчого товариства були присутні та приймали рішення про передачу земельної ділянки засновники ОСОБА_3 та ОСОБА_7 Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, засновниками Споживчого товариства є ОСОБА_5, ОСОБА_8 та ОСОБА_3 Отож, як зазначили суди, ОСОБА_7 не входить до складу засновників Споживчого товариства, відтак не має права на підписання протоколу загальних зборів, відповідно й акта приймання - передачі земельної ділянки.

З посиланням на пункт 6.4 розділу VI Загальні збори членів СТ Статуту Споживчого товариства суди попередніх інстанцій відзначили, що право скликати збори Споживчого товариства належить ОСОБА_5 як керівнику і голові правління цього товариства і яка, за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зазначена як особа, яка уповноважена представляти юридичну особу (споживче товариство) у правовідносинах з третіми особами.

Водночас, як встановлено у справі, ОСОБА_5 не було відомо про збори 12 березня 2013 року, на яких було вирішено питання про перехід права власності на земельну ділянку (як частину паю) до ОСОБА_3, що, на думку судів попередніх інстанцій, є підставою для висновку про неправомочність загальних зборів Споживчого товариства, оформлених протоколом №1 від 12 березня 2013 року.

З посиланням на положення статей 15, 19 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що державна реєстрація права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку (кадастровий номер НОМЕР_1), що за адресою: АДРЕСА_1 здійснено без належних на те правових підстав, відтак таке рішення Державного реєстратора Урус А.І. підлягає скасуванню як протиправне.

Стосовно позовних вимог про скасування свідоцтва про право власності НОМЕР_4 від 3 грудня 2013 року та зобов'язання Реєстраційної служби внести до Державного реєстру запис про скасування рішення від 3 грудня 2013 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку, та свідоцтва про право власності, то суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги в цій частині є похідними і процедурними від першої вимоги (щодо оскарження рішення Державного реєстратора Урус А.І.), а отже є передчасними з огляду на процедуру внесення записів про скасування державної реєстрації прав, встановлену Порядком прийняття і розгляду заяв про внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12 грудня 2011 року №3502/5 (чинного станом на дату вирішення справи; пункти 2.1, 2.3, 2.6 Порядку). Суд апеляційної інстанції лише частково погодився з таким висновком суду першої інстанції. З посиланням на положення пунктів 16, 35, 42, 44 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703 (чинного станом на дату прийняття оскарженого рішення державного реєстратора) апеляційний суд, при прийнятті нової постанови, виходив з того, що державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на підставі документів, визначених у статті 19 згаданого вище Закону, у тому числі на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, яке оформлює за результатом розгляду заяви та доданих до неї документів, тобто перед прийняттям відповідного рішення. Отже, свідоцтво про право власності у цьому випадку передувало прийняттю рішення про державну реєстрацію права, при тому, що і оформлення свідоцтва, і оформлення рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку здійснювалось комплексно у процесі розгляду заяви про державну реєстрацію права. Відповідно підстави для здійснення обох реєстраційних дій були однакові.

Розглядаючи справу суди попередніх інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. На думку колегії суддів Вищого адміністративного суду України, такий висновок судів не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до пункту першого частини другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

За змістом статті 2 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Закон № 1952-IV; тут в редакції, чинній станом на дату виникнення спірних відносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У справі встановлено, що спірні правовідносини виникли у зв'язку з тим, що Державний реєстратор Урус А.І. зареєструвала право власності на земельну ділянку (за адресою: АДРЕСА_1) за ОСОБА_3 (судячи зі встановлених обставин, один із засновників Споживчого товариства).

Звернення Споживчого товариства з цим позовом до суду мотивовано тим, що земельна ділянка, щодо державної права власності на яку виник спір, належить йому (Споживчому товариству), а рішення загальних зборів Споживчого товариства та акт приймання-передачі (на підставі яких ОСОБА_3 заявив про свої речові права на цю земельну ділянку) є недійсними, оскільки особи, які у такий спосіб розпорядилися майном від імені Споживчого товариства, не мали на це законних повноважень. По суті позивач, звертаючись до суду з цим позовом, передусім має на меті захистити в такий спосіб свої майнові права на майно (земельну ділянку), яка, як встановили суди, вибула із його власності без належних на те підстав.

Під час розгляду справи суди залишили поза увагою ту обставину, що станом на дату звернення до суду ця ж земельна ділянка вже належала на праві власності іншому набувачу - ОСОБА_4, відомості про зареєстроване право власності якого внесено до Державного реєстру прав на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 24 грудня 2013 року № 9458591. Так, відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12 травня 2014 року (який є у матеріалах справи), ОСОБА_4 набув право власності на земельну ділянку площею 0,0224 га за адресою: АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу № 1328 від 24 грудня 2013 року.

За частиною четвертою статті 334 Цивільного кодексу України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

ОСОБА_4 як власник земельної ділянки, про яку згадано вище, до участі у розгляді цієї справи не залучався, утім рішення судів попередніх інстанцій вплинули на його законні права та інтереси, у зв'язку з чим він й оскаржив їх у касаційному порядку.

Аналізуючи встановлені в цій справі обставини в цілому колегія суддів дійшла такого висновку. Реєстрація права власності є необхідною умовою, з якою закон пов'язує виникнення речових прав на нерухоме майно. Водночас реєстраційні дії є похідними від юридичних фактів, на підставі яких виникають, припиняються чи переходять права, зокрема, на майно і полягають саме в офіційному визнанні державою цих фактів.

Оскільки реєстраційні дії, стосовно яких прийнято рішення судів попередніх інстанцій в цій справі, здійснено на основі юридичних фактів, щодо яких існує спір про право цивільне, то захист таких прав має здійснюватися за правилами цивільного судочинства. В межах вирішення такого спору можуть бути розв'язані й питання, пов'язані з реєстрацією права власності на земельну ділянку (за наявності для цього підстав).

Правову позицію аналогічного змісту висловив Верховний Суд України в постановах від 24 січня 2017 року (справа №21-1559а16), від 31 січня 2017 року (справа № 1237а16).

За правилами частини першої статті 228 КАС суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі з підстав, встановлених статтями 155 і 157 цього Кодексу.

Відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 157 КАС суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Беручи до уваги наведене вище, оскільки рішення судів попередніх інстанцій не відповідають правозастосовній практиці Верховного Суду України такі підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

Керуючись статтями 157, 167, 221, 223, 228, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 2 березня 2015 року і постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2015 року в цій справі скасувати.

Провадження у справі, відкрите в порядку адміністративного судочинства - закрити.

Роз'яснити позивачу право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді Л.Л. Мороз

Т.Г. Стрелець