Рішення

від 21.06.2017 по справі 910/4109/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.06.2017Справа №910/4109/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ-Нафта-2000" до Приватного акціонерного товариства з іноземними інвестиціями "Слобожанська Будівельна Кераміка" про стягнення боргу 713 871, 98 грн. грн. Суддя Підченко Ю.О. Представники сторін: від позивача:Ванжа О.А. - представник за довіреністю; від відповідача:Соборук Ю.Ф. - представник за довіреністю. ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Київ-Нафта-2000" (далі - позивач, ТОВ "Київ-Нафта-2000") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства з іноземними інвестиціями "Слобожанська Будівельна Кераміка" (далі - відповідач, ПрАТ "Слобожанська Будівельна Кераміка") про стягнення 2 968 017, 75 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що:

- всупереч положенням договору купівлі-продажу природного газу № 27/12-16 від 27.12.2016 року та вимог закону, відповідач своєчасно не виконав прийняті на себе зобов'язання по оплаті отриманого енергоносія та заборгованість на день звернення до суду із позовом становить 534 786, 95 грн.;

- всупереч положенням договору купівлі-продажу природного газу № 27/01-17 від 27.01.2017 року та вимогам закону, відповідач своєчасно не виконав прийняті на себе зобов'язання по оплаті отриманого енергоносія та заборгованість на день звернення із позовом до суду становить 2 433 230, 80 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.03.2017 р. порушено провадження у справі № 910/4109/17, розгляд останньої призначено на 12.04.2017 р.

Через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва, разом із позовною заявою, позивачем було подано заяву про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача в сумі 2 968 017,75 грн.

Керуючись ст. ст. 66, 67 ГПК України, суд встановив, що заява про забезпечення позову буде розглянута під час судового процесу.

Безпосередньо в судовому засіданні 12.04.2017 року позивач звернувся до суду із заявою про уточнення позовних вимог, проте на адресу відповідача дану заяву не надіслав.

Як вбачається з поданої заяви, позивач просить:

- стягнути з відповідача 1 733 248, 18 грн. суму основного боргу;

- пеню в розмірі 13 296,15 грн.;

- 3% річних в розмірі 1 424,59 грн.

Представник позивача наполягав на позові з урахуванням вищевказаної заяви, оскільки вважає, що відбулося зменшення розміру позовних вимог.

Крім того, позивач звернувся до суду з клопотанням про продовження строку розгляду даного спору додатково на 15 днів.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Судом було розглянуто заяву позивача про вжиття заходів забезпечення позову та вирішено відмовити у її задоволенні з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 66 , 67 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора, або з власної ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову у вигляді заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Згідно з абз. 3 п. 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Абзацом 3 п. 3 даної постанови пленуму адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Тягар доказування покладається на особу, яка подала заяву про забезпечення позову. Доказування повинно здійснюватись за загальними правилами відповідно до ст. 33 ГПК України .

Позивачем не достатньо обґрунтовано те, що невжиття заходів до забезпечення позову, може вплинути на виконання рішення Господарського суду м. Києва у разі задоволення позовних вимог. Саме лише посилання на потенційну можливість ухилення відповідачів від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є підставою для задоволення відповідної заяви.

За таких обставин у задоволенні заяви щодо забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача в сумі 2 968 017,75 грн., слід відмовити.

З метою усунення порушення рівності та змагальності учасників судового процесу, враховуючи неявку в судове засідання представника відповідача, що перешкоджає розгляду спору по суті, суд задовольнив клопотання позивача про продовження строку розгляду спору додатково на 15 днів та відклав розгляд справи № 910/4109/17 на 26.05.2017 року.

26 травня 2017 р. судове засідання не відбулось, у зв'язку із перебуванням судді Підченка Ю.О. на навчанні.

Суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Як зазначає Верховний Суд України в листі №1-5/45 від 25.01.2006 р. критерії оцінювання розумності строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ.

На підставі викладеного, керуючись ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, господарський суд міста Києва призначив справу № 910/4109/17 до розгляду у судовому засіданні 07.06.2017 року.

З огляду на те, що після звернення до суду з даним позовом, відповідачем було здійснено часткове погашення заборгованості, а також право вимоги частини боргу було відступлено іншому підприємству, позивач 26.05.2017 року звернувся до суду із заявою про зменшення розміру позовних вимог, в якій просить стягнути з відповідача:

- суму основного боргу в розмірі 713 871, 98 грн.;

- пеню в розмірі 13 296, 15 грн.;

- 3 % річних в розмірі 1 424, 59 грн.

Розглянувши в судовому засіданні вищевказану заяву позивача, суд зазначає, що пеня та три проценти річних не були заявлені раніше в позовній заяві.

Представник позивача наполягав на позові з урахуванням вищевказаної заяви, надав усні пояснення по справі.

Відповідач щодо згаданої заяви заперечував, оскільки вважає, що відповідачем було погашено всю суму заборгованості на підтвердження чого, надав відповідні документи (платіжні доручення).

З метою усунення порушень рівності та змагальності учасників судового процесу, суд дійшов висновку про необхідність відкладення слухання справи № 910/4109/17 на 16.06.2017 року, про що було винесено відповідну ухвалу.

Представник позивача у судовому засіданні 16.06.2017 року наполягав на задоволенні позову, на виконання вимог суду долучив до матеріалів справи додаткові документи.

Представник відповідача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки має намір укласти із позивачем мирову угоду.

Враховуючи особливості розглядуваної справи, з метою створення сторонам необхідних умов для мирного врегулювання спору, у судовому засіданні 16.06.2017 року згідно вимог ст. 77 ГПК України оголошено перерву до 21.06.2017 року.

21.06.2017 року представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог, безпосередньо у засіданні звернувся до суду із заявою про зменшення позовних вимог до суми 713 871, 98 грн.

Частина 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України визначає права, які належать лише позивачу. Так, відповідно до зазначеної норми права, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до абз. 1 п. 3.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011, № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції.

Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Враховуючи те, що вищезазначені дії позивача не суперечать законодавству та не порушують права і охоронювані законом інтереси інших осіб, суд приймає заяву позивача про зменшення позовних вимог до розгляду.

Отже, оскільки зменшення позовних вимог, викладене позивачем у його письмовому клопотанні, прийняте господарським судом, тоді новою ціною позову, виходячи з якої розглядається спір є 713 871, 98 грн.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, долучив до матеріалів справи бухгалтерський висновок.

Судом зроблено висновок, що наданих доказів достатньо для вирішення спору по суті.

У судовому засіданні 21.06.2017 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

27.12.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Київ-Нафта 2000" та Приватним акціонерним товариством з іноземними інвестиціями "Слобожанська Будівельна Кераміка" було укладено договір купівлі-продажу природного газу № 27/12-16, відповідно до умов якого, позивач зобов'язався поставити відповідачу природний газ, а відповідач прийняв на себе зобов'язання

Як вбачається із доводів позивача, він, як постачальник, виконав взяті на себе зобов'язання та передало ПрАТ "СБК":

- у с. Плавинище Роменського району Сумської області 19 685 куб. метрів газу вартістю 154 527, 25 грн., що підтверджується актом приймання-передачі № 5 від 31.01.2017 року;

- у с. Озера, Бородянського району 494 762 куб. метрів газу вартістю 3 883 881, 70 грн., що підтверджується актом приймання-передачі № 6 від 31.01.2017 року загальною вартістю 4 038 408, 95 грн.

У відповідності до п. 6.1. вищевказаного договору оплата за газ проводиться покупцем виключно грошовими коштами на банківський рахунок продавця, зазначений в розділі 13 цього договору, в порядку визначеному у договорі. Причому покупець, зобов'язується сплатити:

- 35% вартості місячної поставки - до 5го числа місяця поставки;

- 35% вартості місячної поставки - до 15-го числа місяця поставки;

- 30% вартості місячної поставки - до 25-го числа місяця поставки;

- остаточний розрахунок за фактом споживання природного газу до 5 числа місяця наступного за місяцем споживання.

Крім цього, 27.01.2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Київ-Нафта 2000" та Приватним акціонерним товариством з іноземними інвестиціями "Слобожанська Будівельна Кераміка" було укладено договір купівля-продажу природного газу № 27/01-17, відповідно до умов якого, позивач зобов'язався поставити відповідачу природний газ, а відповідач прийняв на себе зобов'язання прийняти такий газ та сплатити за нього встановлену договором ціну.

Позивач зауважує, що постачальником виконано прийняті на себе зобов'язання та передало покупцеві:

- у с. Плавинище Роменського району Сумської області 18 006 куб. метрів газу вартістю 163 854, 60 грн., що підтверджується актом приймання-передачі № 9 від 28.02.2017 року;

- у с. Озера, Бородянського району 249 382 куб. метрів газу вартістю 2 269 376, 20 грн., що підтверджується актом приймання-передачі № 8 від 28.02.2017 року загальною вартістю 2 433 230, 80 грн.

У відповідності до п. 6.1. вищевказаного договору оплата за газ проводиться покупцем виключно грошовими коштами на банківський рахунок продавця, зазначений в розділі 13 цього договору, в порядку визначеному у договорі. Причому покупець, зобов'язується сплатити:

- 35% вартості місячної поставки - до 5го числа місяця поставки;

- 35% вартості місячної поставки - до 15-го числа місяця поставки;

- 30% вартості місячної поставки - до 25-го числа місяця поставки;

- остаточний розрахунок за фактом споживання природного газу до 5 числа місяця наступного за місяцем споживання.

Спір у справі виник у зв'язку з тим, на думку позивача, що всупереч згаданим договорам та вимогам закону, відповідач своєчасно не виконав прийняті на себе зобов'язання по оплаті отриманого енергоносія та заборгованість на день звернення із позовом до суду становить 2 433 230, 80 грн.

Дослідивши правову норму, яка підлягає застосуванню у спірних відносинах сторін, суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим, виходячи із наступного:

Судом надана належна правова оцінка відносинам сторін. За своєю правовою природою між сторонами укладено договір постачання. У залежності від умов діючого законодавства, договір вважається укладеним коли сторони досягли всіх суттєвих його умов, а саме за ЦК України відносно предмету та строку.

Укладені договори є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно зі статтями 173, 174, 175 ГК України (статтями 11, 202, 509 ЦК України) і відповідно до ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Незалежно від того, що у ЦК України договору поставки присвячено лише одна стаття (ст. 712), до нього застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, а саме ст. ст. 655-697 ЦК України, коли інше не встановлено договором, законом або витікає із характеру правовідносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання визначається господарським кодексом України. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Господарський кодекс України чітко вказує, що сторонами договору постачання можуть бути лише суб'єкти господарювання в розумінні статті 55 ГК України. Таким чином, законодавець визначив відповідно до вимог частини 6 статті 265 ГК України чим різниться договір поставки від договору купівлі-продажу. Сторони судового процесу є суб'єктами господарювання відповідно до вказаних вимог.

Так, згідно п. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

У частині 2 статті 266 ГК України визначено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках.

Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

За вимогами ГК України договір вважається укладеним у випадку досягнення сторонами умов щодо його предмету, строку та ціні. Сторони досягли всіх суттєвих умов відносно вказаного виду договору, тобто встановили його предмет, визначили ціну, строк дії договору, а тому відповідно до вимог ст. ст. 638, 712 ЦК України та ст.ст. 180, 181, 265 ГК України, він вважається укладеним згідно частини 7 статті 181 ГК України, а саме подія, до якої прагнули сторони відбулася.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтями 525 , 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Заперечуючи проти вимог про наявність заборгованості відповідач посилався на наступні фактичні дані:

- станом на час звернення позивача із позовом до суду, заборгованість відповідача за договором № 27/12-16 від 27.12.2016 року становила 434 786, 95 грн., а заборгованість за договором № 27/01-17 від 27.01.2017 року становила 2 433 230, 00 грн., а всього 2 868 017, 75 грн.;

- з моменту порушення провадження у справі відповідачем перераховано на користь позивача грошові кошти на загальну суму 1 768 017, 75 грн. Вказане підтверджується платіжними дорученнями про перерахування коштів: № 507 від 17.03.2017 року на суму 250 000, 00 грн.; № 531 від 20.03.2017 року на суму 184 786, 95 грн.; № 170 від 21.03.2017 року на суму 64 400, 00 грн.; № 555 від 22.03.2017 року на суму 99 454, 60 грн.;

- № 748 від 12.04.2017 року на суму 100 000, 00 грн.;№ 766 від 13.04.2017 року на суму 100 000, 00 грн.; № 788 від 14.04.2017 року на суму 100 000, 00 грн.; № 806 від 19.04.2017 року на суму 100 000, 00 грн.; №808 від 19.04.2017 року на суму 100 000, 00 грн.; № 886 від 28.04.2017 року на суму 100 000, 00 грн.; № 901 від 03.05.2017 року на суму 419 376, 20 грн.;

- 24.03.2017 року позивачем було укладено договір про відступлення права вимоги, згідно умов якого останній відступив на користь ТОВ "ДЕЛАС" 1 100 000, 00 грн. прав вимоги за договором № 27/01-17 від 27.01.2017 року;

- станом на дату розгляду справи загальна сума заборгованості перед позивачем становить 0 грн.

Як встановлено судом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Київ-Нафта 2000" грошові кошти, що надходили від ПрАТ з ІІ "СБК" були зараховані наступним чином:

- 231 816, 96 грн. в рахунок погашення пені;

- 24 837,53 грн. в рахунок погашення 3% річних;

- 457 219, 97 грн. в погашення штрафу, а заборгованість станом на 12.04.2017 року становила 1 733 250, 66 грн.

Пізніше, в період з 12.04.2017 року по 03.05.2017 року ПрАТ з ІІ "СБК" сплатило ще 1 019 376, 20 грн., з огляду на що, заборгованість відповідача перед позивачем становить 713 874, 46 грн. У зв'язку із вказаними обставинами, позивачем неодноразово подавалися суду заяви про зменшення розміру позовних вимог.

Таким чином, оскільки ПрАТ з ІІ "СБК" не надано належних доказів на спростування обставин викладених у позовній заяві, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 713 874, 46 грн. підлягають задоволенню.

Стаття 33 ГПК України зобов'язує сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до вимог статті 34 ГПК України визначає, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Втім ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюються судом в розумінні вимог статті 43 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

Пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру, ціна якої становить 713871, 98 грн., судовий збір підлягає сплаті в сумі 10 708, 07 грн. Виходячи із зазначеного, загальна сума судового збору, яка підлягає поверненню становить 33 812, 20 грн.

Керуючись ст.ст. 32-35, 49 , 82-85 Господарського процесуального кодексу України , суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ-Нафта 2000" задовольнити.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства з іноземними інвестиціями "Слобожанська Будівельна Кераміка" (02002, м. Київ, вул. Микільсько-Слобідська, 2/б; код ЄДРПОУ 21129873) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ-Нафта 2000" (03150, м. Київ, вул. Антоновича, 72, оф. 1; код ЄДРПОУ 31273124) суму основного боргу у розмірі 713 871, 98 грн. та судовий збір у розмірі 10 708, 07 грн. Видати наказ.

3. Повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ-Нафта 2000" (03150, м. Київ, вул. Антоновича, 72, оф. 1; код ЄДРПОУ 31273124) суму судового збору сплаченого згідно платіжного доручення № 979 від 10.03.2017 року (оригінал міститься в матеріалах справи № 910/4109/17) у розмірі 33 812, 20 грн. Підставою повернення судового збору є дане рішення, яке затверджено гербовою печаткою Господарського суду міста Києва.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено 26.06.2017 р.

Суддя Ю.О.Підченко