Ухвала

від 22.06.2017 по справі 757/35978/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказував, що між ним та ОСОБА_1 25.01.2008 р. було укладено Договір кредиту №031.29-08/033 за умовами якого позичальник отримала 725 000 дол. США зі сплатою 13,5 процентів річних та зобов'язувалась щомісячно погашати тіло кредиту рівними частками та сплачувати проценти. Неналежне виконання позичальником умов договору призвело до виникнення заборгованості в загальній сумі 946 661,93 дол. США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ становить 12 300 769,59 станом на 30.10.2014 р., які позивач просив стягнути з відповідача. Вказана заборгованість складається із заборгованості по тілу кредиту - 694 096,62 дол. США, заборгованості по відсоткам - 135 638,94 дол. США, пені за несвоєчасне повернення кредиту - 35 935,81 дол. США, пені за несвоєчасне повернення відсотків - 83 990,55 дол. США.

В квітні 2015 р. позивач подав уточнення до позовної заяви та просив стягнути з відповідача заборгованість станом на 25.02.2015 р. в сумі 946 661, 93 дол. США та судовий збір.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 23 лютого 2017 р. в задоволенні позову було відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач задовольнив свої вимоги про стягнення заборгованості у позасудовому порядку - шляхом отримання свідоцтво про право власності на квартиру та намагається повторно стягнути кредитну заборгованість, на яку було вчинено виконавчий напис нотаріусом. Крім того, суд послався на висновок експертного дослідження, відповідно до якого реальна процентна ставка за Кредитним договором складає 15,78%, що не відповідає умовам договору.

Такий висновок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим та відповідає встановленим по справі обставинам.

Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та послався на положення ст. 1054, 1050 ЦК України та Закону України Про іпотеку .

Як видно з матеріалів справи, між сторонами 25.01.2008 р. між сторонами було укладено Договір кредиту, предметом якого є грошові кошти в сумі 725 000 дол. США зі сплатою 13,5 процентів річних на строк до 24.01.2028 р. В Додатку №1 до Договору кредиту було визначено абсолютне значення подорожчання кредиту - 1 081 817, 23 дол. США.

На забезпечення виконання Договору кредиту між сторонами того ж дня було укладено Іпотечний договір №42.02-11/051, предмет якого є належна ОСОБА_1 АДРЕСА_1, загальною площею 133,9 кв.м., жилою - 84,6 кв.м. Заставна вартість квартири була визначена за згодою сторін в сумі 6 746 800 грн., що за курсом НБУ становить 1 336 000 дол. США. В Додатку №1 до Договору кредиту вказано, що заставна вартість квартири відповідає ринковій вартості.

04.03.2010 р. приватним нотаріусом КМНО Ковальчук С.П було вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на квартиру, яка була предметом іпотеки. Звертаючись до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису, позивач вказав суму заборгованості, яка мала бути погашена за рахунок коштів, виручених від реалізації: заборгованість за кредитом - 694 096, 62 дол. США, заборгованість по відсоткам - 77 001,95 дол. США, пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 10 104, 95 дол. США, пеня за несвоєчасне повернення відсотків - 7 645,72 дол. США, штрафи - 43 500 дол. США, а всього - 832 349, 15 дол. США. З наданого позивачем розрахунку заборгованості по тілу кредиту видно, що таким чином позивач скористався своїм правом на дострокове стягнення всієї суми кредиту відповідно до п. 4.5 Договору кредиту. Зазначенні у виконавчому написі періоду за який здійснюється стягнення: з 22.02.2009 р. по 22.02.2010 р. не відповідає вказаному у виконавчому листі розміру заборгованості, оскільки залишок тіла кредиту визначений на листопад 2008 р. після останнього внесення коштів позичальником на погашення кредиту (а/с 5 т. 1).

04.12.2014 р. приватним нотаріусом КМНО ПаракудоюІ.В. позивачу було видано Свідоцтво про право власності на вказану квартиру, оскільки майно не реалізовано і стягував виявив бажання залишити за собою непродане майно, що раніше належало ОСОБА_1 В протоколі №23 про придбання предмету іпотеки в порядку ст. 49 Закону України Про іпотеку від 29.09.2014 р. було вказано стартову вартість майна - 5 089 000 грн.

В апеляційній скарзі представник позивача посилався на те, що кошти від реалізації предмета іпотеки були враховані в наданому розрахунку заборгованості. Однак, відповідно до цього розрахунку (а/с 9 т. 1) кошти в сумі 5 089 198 грн. 43 коп., були зараховані в еквіваленті 392 959,62 дол. США на погашення відсотків 28.10.2014 р. після набуття позивачем у власність предмета іпотеки. В матеріалах справи відсутні дані про те, яким чином здійснювалась процедура виконавчого провадження та оцінка предмету іпотеки. В судовому засіданні представники позивача також не надали доказів щодо цього.

Відповідно до п. 4.2. Іпотечного договору у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених цим Договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки. В п. 2.4.5 вказаного договору передбачено право іпотекодержателя за погодженням із іпотекодавцем здійснювати переоцінку предмета іпотеки у зв'язку зі зміною кон'юнктури ринку, інших факторів, а також у разі пролонгації дії основного зобов'язання.

Відповідно до положення статей 33, 36, 37, 39 Закону України Про іпотеку визначено три способи захисту прав кредитора на задоволення вимог, які забезпечені іпотекою, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду та два позасудових способи захисту: на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Таким чином, позивачем, як іпотекодержателем, було використано його право звернути стягнення на предмет застави в позасудовому порядку, що свідчить про його намір відмовитись від продовження правовідносин з позичальником достроково через порушення останнім умов договору.

Ст. 611 ЦК України передбачено настання правових наслідків у разі порушення зобов'язання, встановлених договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 615 ЦК України у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.

З викладеного видно, що позивач, звертаючи стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку та вказуючи суму заборгованості по тілу кредиту в повному обсязі, обрав спосіб захисту свого порушеного права і тим самим висловив волю на припинення зобов'язання, укладеного між ним та позичальником на строк до 24.01.2028 р. р. Таке право позивача закріплено в ч. 1 ст. 615 ЦК України та передбачено умовами Договору кредиту.

Представник позивача в апеляційній скарзі посилався на положення ст. 1050 ЦК України, чим фактично визнав, що метою звернення стягнення на передану в іпотеку квартиру було дострокове погашення всієї суми кредиту, а не тільки частини заборгованості, яка була прострочена. В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представники позивача визнали, що погашення коштів відбувалось не у відповідності до виконавчого напису. Враховуючи встановлені по справі обставини, слід дійти висновку, що після вчинення виконавчого напису вартість іпотечного майна була достатньою до дострокового повного погашення заборгованості за Договором кредиту, оскільки значно перевищували її розмір заборгованості.

Доказів того, що до звернення за вчиненням виконавчого напису було здійснено переоцінку предмета іпотеки або вартість квартири значно зменшилась після вчинення виконавчого напису і її було недостатньо для погашення заборгованості, матеріали справи не містять.

Таким чином, судом було першої інстанції було повно та всебічно встановлено обставини справи, перевірено їх доказами, правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення слід залишити без змін.