Ухвала

від 27.06.2017 по справі 456/2312/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 456/2312/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Сас С.С.

Провадження № 22-ц/783/3659/17 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 А. В.

Категорія: 5

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді Ніткевича А.В.,

суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,

секретаря Юзефович Ю.І.

з участю представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_2 на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 02 березня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання недійсним договорів та витребування земельної ділянки , -

встановила:

В травні 2015 року позивач ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання недійсним договорів та витребування земельної ділянки.

Вимоги обґрунтовував тим, що 13 серпня 2005 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зареєстрований шлюб. За період перебування у зареєстрованому шлюбі вони придбали земельну ділянку площею 916 кв.м. в м. Моршині по вул. Привокзальна для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 4625350100:01:006:0134, що підтверджується договором купівлі-продажу від 03.07.2006 р., посвідченого приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу ОСОБА_8, зареєстрованого в реєстрі за № 4856. Незважаючи на те, що вказана ділянка придбана на ім я ОСОБА_5, така є обєктом спільної сумісної власності подружжя.

Відповідач ОСОБА_5 10 жовтня 2012 року відчужила земельну ділянку в м. Моршині по вул. Привокзальній шляхом укладення договору купівлі-продажу із ОСОБА_9, без згоди та відома позивача.

З огляду на те, що договір купівлі-продажу земельної ділянки виходить за межі дрібного побутового та укладений без згоди другого з подружжя ОСОБА_4, такий необхідно визнати недійсним в судовому порядку.

Крім цього, після придбання земельної ділянки у ОСОБА_5, ОСОБА_10 невідкладно подарував таку відповідачеві ОСОБА_11-Р.П. на підставі договору дарування, а останній продав вказану ділянку ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу від 13.01.2014 р.

З огляду на те, що земельна ділянка по вул. Привокзальній в м. Моршині придбана ОСОБА_9 на підставі недійсного договору купівлі-продажу, останній не мав права її відчужувати, відтак така підлягає витребуванню у ОСОБА_7, як добросовісного набувача.

Для відновлення порушеного становища, що існувало до порушення прав позивача, вимагає також скасування запису про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_7

З врахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу земельної ділянки між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 від 10 жовтня 2012 р., посвідчений приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу ОСОБА_12, зареєстрований за номером 4918. Витребувати у ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,0916га в м. Моршині по вул. Привокзальна, кадастровий номер 4610700000:01:006:0134 (попередній кадастровий номер 4625350100:01:006:0134). Скасувати запис номер 4226148 про проведену державну реєстрацію права власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0, 0916 га в м. Моршині по вул. Привокзальна, кадастровий номер 4610700000:01:006:0134 (попередній кадастровий номер 4625350100:01:006:0134) за ОСОБА_7, вчинений державним реєстратором ОСОБА_13 13.01.2014 р.

Оскаржуваним рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 02 березня 2017 року відмовлено у позові ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання недійсним договорів та витребування земельної ділянки .

Скасовано заходи забезпечення позову згідно ухвали Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 31.08.2016 року у виді накладення арешту на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,0916 га в м. Моршині по вул. Привокзальна, кадастровий номер 4610700000:01:006:0134 (попередній кадастровий номер 4625350100:01:006:0134), що належить ОСОБА_7 та заборони ОСОБА_7 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) вчиняти дії щодо відчуження чи передачі в користування вказаної земельної ділянки, передачі її в заставу (іпотеку), змінювати цільове призначення.

Рішення суду оскаржив представник позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_2, вважає оскаржуване рішення незаконним та ухваленим з неповним і неправильним встановленням обставин, які мають значення для справи.

В апеляційній скарзі зазначає, що стороною позивача на підтвердження своєї правової позиції доведено, що спірна земельна ділянка набута позивачем та ОСОБА_5 під час спільного сімейного життя, тому належала їм на праві спільної сумісної власності, що сторони не оспорювали.

Також, цей факт встановлений ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 16.09.2015 р.

Більше того, ОСОБА_5 визнала, що при відчуження спірної земельної ділянки ОСОБА_6 не надавав своєї згоди, оскільки перебував за межами України, тому спірне майно вибуло з його володіння поза його волею внаслідок недобросовісних дій ОСОБА_5

Вважає, що суд не дослідив судові рішення з приводу належності ОСОБА_5 на праві особистої власності спірної земельної ділянки в частині набрання ними законної сили.

Апелянт стверджує, що станом на день відчуження спірної ділянки співвласник ОСОБА_4 не знав про таке і не давав на це своєї згоди, тому внаслідок недобросовісних дій відповідачів, ділянка вибула з володіння ОСОБА_4 позо його згодою.

Просить рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 02 березня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_2 на підтримання доводів апеляційної скарги, а також заперечення цих доводів зі сторони представника відповідача ОСОБА_3, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для задоволення апеляційної скаргивідсутні виходячи із наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку, або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Згідно із ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Таким чином, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог районний суд виходив з того, що позовні вимоги є безпідставними, оскільки судом не встановлено порушень вимог, які передбачені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України зі сторони ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в момент вчинення правочину 10.10.2012 року про відчуження спірної земельної ділянки, при цьому, наявність у діях власника майна волі на передачу цього майна виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги судова колегія виходить з наступного.

Судом першої інстанції беззаперечно встановлено, що 13 серпня 2005 року між позивачем ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зареєстрований шлюб, про що зроблено відповідний актовий запис № 260. Зазначеий шлюб розірваний рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 01.06.2012 року (т. 1 а.с. 7, 211-213).

За період перебування у зареєстрованому шлюбі, згідно із договором купівлі-продажу від 03.07.2006 р., ОСОБА_4 та ОСОБА_5 придбали земельну ділянку площею 916 кв.м. в м. Моршині по вул. Привокзальна для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 4625350100:01:006:0134, який посвідчений приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу ОСОБА_8, зареєстрованого в реєстрі за № 4856. Земельна ділянка придбана на ім я ОСОБА_5 (т. 1 а.с. 8-10).

Згідно із ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування є об єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 1 ст. 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Аналогічно дане питання врегульоване і статтею 372 ЦК України.

З огляду на наведені положення закону діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, якщо воно набуте ними за час шлюбу, визнання ж такого майна особистою приватною власністю дружини, чоловіка потребує доведення.

Дружина і чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63 Сімейного Кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 65 СК України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Частина 3 цієї статті передбачає, що для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

В свою чергу судом встановлено, що відповідач ОСОБА_5 10 жовтня 2012 року за договором купівлі-продажу, який посвідчений приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу ОСОБА_12 та зареєстрований в реєстрі за № 4918, відчужила ОСОБА_10 земельну ділянку в м. Моршині по вул. Привокзальній (т. 1 а.с. 197).

Звертаючись з позовними вимогами ОСОБА_4 покликався на те, що спірний договір купівлі-продажу земельної ділянки виходить за межі дрібного побутового та укладений без його згоди, як другого з подружжя, тому має бути визнаний недійсним в судовому порядку. Оскільки земельна ділянка по вул. Привокзальній в м. Моршині придбана ОСОБА_10 на підставі недійсного договору купівлі-продажу, останній не мав права її відчужувати, відтак така підлягає витребуванню у ОСОБА_7, як добросовісного набувача.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов язків є договори та інші правочини.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 6 ЦК України ).

Згідно із ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов язків. Договір належить до юридичних фактів, на основі яких виникають зобов язання.

За змістом ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1, ч. 6 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава не втручається у здійснення власником права власності.

Частиною 1 ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

В день укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки 10.10.2012 року відповідач ОСОБА_5 надала нотаріусу заяву про те, що спірна земельна ділянка не є об єктом спільної сумісної власності та являється її особистою власністю, оскільки виділена їй згідно рішення Стрийського міськрайонного суду від 01.06.2012 року в результаті поділу спільного майна подружжя, надала вказане рішення суду із відміткою про набрання цим рішенням законної сили (т. 1 а.с. 214).

В свою чергу, рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 01.06.2012 року задоволено позов ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.

Цим рішення розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, а також проведено поділ спільного майна подружжя, виділено ОСОБА_5, серед іншого, спірну земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, площею 0,0916, кадастровий номер 4625350100:01:006:0134, яка розташована за адресою: м. Моршин вул. Привокзальна.

З наданих приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу ОСОБА_8 матеріалів вчинення нотаріальної дії з посвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки від 10.10.2012 року за реєстровим номером 4918 встановлено, що на копії рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 01.06.2012 року є відмітка суду про набрання рішенням законної сили (т. 1 а.с. 211-213)

В свою чергу, ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 16.09.2015 року визнано мирову угоду, укладену 16.09.2015 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 в особі представника - ОСОБА_14.

Вказаною мировою угодою сторони погодили перелік майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу між ними.

Зокрема, відповідно до п. 5 мирової угоди, яка визнана судом, сторони визнали, що земельна ділянка для обслуговування житлового будинку площею 0,0916 га, кадастровий номер 4625350100:01:006:0134, яка розташована за адресою: Львівська область, м.Моршин, вул. Привокзальна, що зареєстрована в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за №010644500711, набута ними за час перебування у шлюбі та є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.

У зв'язку із вибуттям такої із спільної власності подружжя, станом на момент укладення цієї мирової угоди, поділена між ними бути не може. Спору щодо цього майна станом на момент укладення цієї мирової угоди між сторонами немає.

Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 01 червня 2012 року в частині поділу майна між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 - скасовано, а провадження у справі в цій частині закрито (т. 1 а.с. 182-186).

Ухвала Апеляційного суду Львівської області від 16.09.2015 року про визнання мирової угоди в касаційному порядку не оскаржувалась та знаходиться в законній силі.

Таким чином, зважаючи на те, що спірна земельна ділянка, яка у зв'язку із вибуттям із спільної власності подружжя, станом на момент укладення мирової угоди, поділеною між сторонами не була, спір з приводу чого на момент укладення мирової угоди між сторонами відсутній, скасування рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 01 червня 2012 року , яке фактично стало підставою укладення спірного договору купівлі-продажу між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не може бути підставою для задоволення позовних вимог в частині визнання договору недійсним, оскільки на момент вчинення такого ОСОБА_5 мала право розпорядитися одноособово цією земельною ділянкою, з чим погодився і позивач, укладаючи мирову угоду 16.09.2015 року.

Також, колегія суддів звертає увагу, що правовий висновок з приводу визнання недійсним правочину на відчуження майна без згоди другого з подружжя, висловлений Верховним Судом України у справі № 6-1587цс16 від 12.10.2016 р. де зокрема, Верховний суд України зазначив, що відсутність такої згоди сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого з подружжя, недійсним.

Так, пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

З аналізу зазначених норм закону у їх взаємозв'язку можна дійти висновку, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

З пояснень сторін та досліджених матеріалів справи, судом не встановлено недобросовісних дій відповідача ОСОБА_5 та відповідача ОСОБА_6, оскільки, як зазначено вище, в день укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки 10.10.2012 року ОСОБА_5 надала нотаріусу заяву про те, що спірна земельна ділянка не є об єктом спільної сумісної власності та являється її особистою власністю, виділена їй згідно рішення Стрийського міськрайонного суду від 01.06.2012 року в результаті поділу спільного майна подружжя, надала вказане рішення суду із відміткою про набрання цим рішенням законної сили.

Також, судом встановлено, що згідно із договором дарування земельної ділянки від 22.11.2012 року ОСОБА_6 подарував спірну земельну ділянку ОСОБА_11-Р.П., договір посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_15, зареєстрований в реєстрі за № 5558 (т. 1 а.с. 81-82).

В свою чергу, відповідно до договору купівлі-продажу від 13.01.2014 року ОСОБА_11-Р.П. продав покупцю ОСОБА_7 земельну ділянку площею 0,0916 га. в м. Моршин, Львівської області, вул. Привокзальна, кадастровий номер 4610700000:01:006:0134 (попередній кадастровий номер 4625350100:01:006:0134), договір посвідчений державним нотаріусом Стрийської державної нотаріальної контори ОСОБА_13, зареєстровано в реєстрі за № 61(т. 1 а.с. 133).

Разом з цим, статтею 387 ЦК України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Пунктом 3 частини 1 ст. 388 ЦК України передбачено, що в разі придбання майна за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить переконання, що позовні вимоги ОСОБА_4 про витребування земельної ділянки у відповідача ОСОБА_7 є безпідставними та до задоволення не підлягають, оскільки судом не встановлено факт незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння майном відповідачем ОСОБА_7, а також вибуття такого майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Будь яких інших належних та допустимих доказів для спростування рішення суду першої інстанції, передбачених статтями 57, 58, 59 ЦПК України, які б мали доказове значення та заслуговували на увагу, чи порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, відповідно до ч. 3 ст. 309 ЦПК України, апелянтом не представлено.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, ч. 1 ст. 308, ст. 313, ч. 1 п. 1 ст. 314, ст. ст. 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 02 березня 2017 року- залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Бойко

ОСОБА_16