Постанова

від 07.06.2017 по справі 910/6004/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2017 року Справа № 910/6004/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіСибіги О.М., суддівКорсака В.А., Швеця В.О. розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "Аграрсіс Україна", м. Київ на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 28.02.2017 року у справі господарського суду міста Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ЛАМІРЕЛЬ", м. Київ доТовариства з обмеженою відповідальністю "Аграрсіс Україна", м. Київ простягнення 160 726, 32 грн.

за участю представників

позивача: Дьячук С.Г., Корчагін Є.І.,

відповідача: Литвинець І.А., Задорожний А.М.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ЛАМІРЕЛЬ" (далі за текстом - ТОВ "ТД "ЛАМІРЕЛЬ") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрсіс Україна" (далі за текстом - ТОВ "Аграрсіс Україна") про стягнення 160 726, 32 грн., з яких: 109 860, 78 грн. основний борг, 47 569, 72 грн. інфляційних втрат та 3 295, 82 грн. 3 % річних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.06.2016 року залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2017 року позов задоволено: присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 109 860, 78 грн. основного боргу, 47 569, 72 грн. інфляційних втрат, 3 295, 82 грн. 3 % річних та судовий збір.

Вищезазначені судові акти мотивовано тим, що вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу, інфляційних втрат та 3 % річних за поставлений товар є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, оскільки факт поставки позивачем товару і заборгованості відповідача в сумі 109 860, 78 грн. підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, видатковими накладними, однак товар відповідачем повністю та своєчасно відповідачем оплачено не було, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість у вищевказаній сумі; також, враховуючи факт прострочення відповідачем взятих на себе зобов'язань з оплати поставленого товару позивачем правомірно нараховано відповідачу 47 569, 72 грн. інфляційних втрат та 3 295, 82 грн. 3 % річних.

Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, ТОВ "Аграрсіс Україна" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 02.06.2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2017 року і передати справу на новий розгляд.

Також ТОВ "Аграрсіс Україна" до Вищого господарського суду України було подано клопотання про здійснення технічної фіксації судового засідання, яке колегією суддів касаційної інстанції задоволено.

ТОВ "ТД "ЛАМІРЕЛЬ" до Вищого господарського суду України подано заперечення на касаційну скаргу, в яких позивач проти доводів касаційної скарги заперечує та просить залишити її без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій - без змін.

В судовому засіданні представники відповідача просили касаційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду міста Києва від 02.06.2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2017 року - скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, а представники позивача проти доводів касаційної скарги заперечували та просили залишити її без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій - без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ "ТД "ЛАМІРЕЛЬ" та ТОВ "Аграрсіс Україна" було укладено усний договір поставки товару у спрощений спосіб.

Згідно видаткових накладних: № РН-0000156 від 27.11.2014 року, № РН-0000158 від 30.12.2014 року та № РН-0000159 від 30.12.2014 року позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 110 322, 96 грн.

Однак, відповідачем поставлений товар оплачено не було, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість в розмірі 109 860, 78 грн.

З метою досудового врегулювання спору позивач неодноразово направляв відповідачу претензії № 2/02-16 від 16.02.2016 року, № 3/02-164 від 19.02.2016 року та № 3/03-16 від 19.03.2016 року з вимогою оплатити вартість поставленого товару.

Проте, у відповіді на претензію вих. № 72/07 від 09.03.2016 року відповідач відмовив у сплаті 110 322, 96 грн. в якості боргу.

За неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань позивачем нараховано 3 % річних в розмірі 3 295, 82 грн. та інфляційні втрати в розмірі 47 569, 72 грн.

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи здійснюючи касаційний перегляд, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.

Предметом спору у даній справі є стягнення основної заборгованості, інфляційних втрат та відсотків річних за невиконання умов договору поставки товару в частині повної та своєчасної оплати отриманого товару, а, отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Положеннями ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення містяться і у ст. 265 Господарського кодексу України.

Договір поставки є консенсуальним, двостороннім та оплатним.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

В ч. 1 ст. 691 Цивільного Кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до ст. 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, а також покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно зі ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з положеннями ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до положень ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вірно встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, всупереч наведених приписів закону відповідач не виконав своїх зобов'язань щодо здійснення повного розрахунку за поставлений товар, з огляду на що судами правомірно задоволено вимоги про стягнення боргу за поставлений товар у розмірі 109 860, 78 грн.

Твердження відповідача про те, що усний договір з позивачем він не укладав є необгрунтованими та правомірно не прийнято до уваги судами попередніх інстанцій, оскільки в матеріалах справи містяться належні докази отримання відповідачем товару.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Положеннями ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

При цьому, в ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Враховуючи вищезазначені правові приписи та встановлені фактичні обставини справи щодо невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань з повної та своєчасної оплати отриманого товару, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що господарські суди попередніх інстанцій дійшли вірних висновків про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 109 860, 78 грн. основного боргу, 47 569, 72 грн. інфляційних втрат та 3 295, 82 грн. 3% річних.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Також, колегія суддів Вищого господарського суду України відзначає, що інші доводи ТОВ "Аграрсіс Україна", викладені в касаційній скарзі, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, вільного тлумачення правових норм, не спростовують законних висновків господарських судів попередніх інстанцій та вже були предметом розгляду в апеляційному господарському суді і обгрунтовано ним відхилені.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 111 7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 111 9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2017 року у справі № 910/6004/16 - залишити без змін.

Головуючий суддяО.М. Сибіга СуддіВ.А. Корсак В.О. Швець