Постанова

від 26.06.2017 по справі 904/11364/16

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.06.2017 року Справа № 904/11364/16

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач)

суддів: Білецької Л.М., Паруснікова Ю.Б.,

секретар судового засідання: Саланжій Т.Ю.

представники сторін у судове засідання не з'явилися, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином

розглянувши апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу № 78 "Гірник-2" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06.02.2017 року у справі №904/11364/16

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ

до Житлово-будівельного кооперативу № 78 "Гірник-2", м. Дніпро

про стягнення 10 333,49 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 06.02.2017 року у справі №904/11364/16 (суддя Петренко Н.Е.) позов задоволено частково.

Стягнуто з Житлово-будівельного кооперативу № 78 "Гірник-2" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" інфляційні втрати у розмірі 7 113,61 грн., 3% річних у розмірі 480,49 грн., пеню у розмірі 479,45 грн., витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 332,38 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Рішення мотивовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу № 547/14-БО-4 від 27.11.2013 року в частині своєчасного розрахунку за отриманий природний газ, в зв'язку з чим позивачем була нарахована пеня відповідно до п.7.2 договору та на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України були нараховані інфляційні втрати та 3% річних.

Задовольняючи позов частково, суд зазначив на помилковість визначення позивачем періоду для нарахування пені та наявність підстав для її зменшення відповідно до п.3 ч.1 ст.83 Господарського процесуального кодексу України та ст.233 Господарського кодексу України.

Також суд вважав помилковим розрахунок 3% річних, проведений позивачем, оскільки позивач включив день фактичної сплати заборгованості в час прострочення платежу.

Розрахунок інфляційних втрат судом перевірений в системі "Законодавства" та визнаний таким, що зроблений невірно.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі скаржник посилається на порушення господарським судом Дніпропетровської області норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. 233 Господарського кодексу України, положень Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії".

Просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06.02.2017 року у справі №904/11364/16 скасувати, в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу спростовує її доводи. Просить залишити оскаржуване судове рішення без змін як законне та обґрунтоване.

Представники сторін у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином у судовому засіданні 29.05.2017 року (а.с.114).

Враховуючи, що сторони висловили свою правову позицію, строк розгляду апеляційної скарги закінчується 29.06.2017 року.

Оскільки матеріали справи дозволяють визначитись щодо законності оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін,

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, заслухавши пояснення представників сторін у судовому засіданні 29.05.2017 року, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) було укладено договір купівлі-продажу природного газу № 547/14-БО-4 від 27.11.2013 року (далі - договір)(а.с.12-17).

Відповідно до умов п.1.1 договору позивач зобов'язується передати у власність відповідачу у 2014 році природний газ (надалі - газ), а відповідач зобов'язується прийняти та оплатити цей газ на умовах цього Договору.

Відповідно до п. 1.2 Договору газ, що продається за цим договором, використовується відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами.

Пунктом 2.1 Договору передбачено, що позивач передає відповідачеві з 01.01.2014 року по 31.12.2014 року газ обсягом до 116,0 тис. куб. м.

Судом встановлено, що протягом 2014 року між сторонами були укладені додаткові угоди до вищезазначеного договору, якими сторони внесли зміни щодо вартості газу.

Наявними у справі відповідними актами прийому-передачі природного газу з підписами та відбитками печатки підприємств обох сторін підтверджується що на виконання умов договору та додаткових угод до нього позивач поставив відповідачу протягом січня - грудня 2014 року природний газ на загальну суму 250 618,74 грн.

За умовами п.6.1 договору передбачено, що оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач за поставлений природний газ розрахувався у повному обсязі, однак з порушенням умов договору.

До позовної заяви позивач надав розрахунок проведених платежів з визначенням періоду прострочки платежу з боку відповідача.

Відповідач проти вказаного розрахунку не заперечував в частині строків оплати та у відзиві на позовну заяву посилався на відсутність вини підприємства, оскільки розрахунки проводилися Відділом освіти Соборної у м.Дніпрі ради, а отриманий ним газ споживався мешканцями будинку та НВО №78.

Колегія суддів поділяє висновок оскаржуваного рішення про наявність підстав для часткового задоволення позову в силу наступного:

В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до положень статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 3 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Оскільки на час звернення позивача до суду заборгованість була відсутня, судовому захисту підлягає його право на стягнення інфляційних втрат та 3% річних, що передбачено положеннями ст. 625 Цивільного кодексу України та його право на стягнення пені, яка визначена п.7.2 договору.

Пунктом 7.2 договору сторони передбачили, що у разі невиконання відповідачем п. 6.1. цього договору він зобов'язується сплатити позивачу, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

На підставі п. 7.2 договору позивачем була нараховані пеня у розмірі 2 466,98 грн.

Колегія суддів поділяє висновок суду першої інстанції про помилковість проведеного позивачем розрахунку та вважає, що суд вірно зазначив, що день фактичної сплати заборгованості не повинен включатися в період часу, за який здійснюється стягнення пені (п. 1.9. постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Також обґрунтовано судом зменшення розміру пені, що позивачем не заперечується.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Таку правову позицію висвітлено у постанові Верховного Суду України від 23.01.2012 року у справі № 37/64.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожний період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до п. 2 інформаційного листа ВГСУ від 17.07.2012 року, до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому, сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997року № 62-97р "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою.

Проведений судом перерахунок сум інфляційних збитків та 3% річних відповідає вимогам чинного законодавства.

Колегія суддів зауважує, що визначальним у вирішенні даного спору є питання щодо застосування до правовідносин сторін положень Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" від 03.11.2016 року № 1730-VIII, який набрав чинності 30.11.2016 року і яким визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Відповідно до статті 2 вказаного Закону його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Згідно статті 1 Закону України "Про теплопостачання" №2633-ІV від 02.06.2005 року теплогенеруюча організація - суб'єкт господарської діяльності, який має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання та виробляє теплову енергію.

Відповідно до статті 23 Закону України "Про теплопостачання" господарська діяльність з виробництва, транспортування, постачання теплової енергії підлягає ліцензуванню в порядку, встановленому законом.

У розумінні вимог вказаного Закону (статті 2) сторони по даній справі є суб'єктами його дії.

Частиною 3 статті 7 Закону України "Про заходи спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних, теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" від 03.11.2016 року №1730-VIII передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Для застосування положень статті 3 названого Закону відповідач повинен бути включений до реєстру відповідних підприємств, як то передбачено частиною 2 статті 3 Закону, що узгоджується з правовою позицією Вищого господарського суду України, яка викладена ним у постановах №914/1111/16, №912/3303/16, №927/1442/15, №910/15873/13, №917/348/16, №920/1057/16.

Посилання апелянта на ОСОБА_1 регіонального розвтку, будівництва та житлово-комунального господарства від 27.02.2017 року №8/10-437-17, яке надано у відповідь на звернення відповідача у даній справі від 22.02.2017 року не приймаються колегією суддів з огляду на судову практику Вищого господарського суду України, про яку зазначено вище.

Таким чином, підстави для відмови позивачу в позові відсутні. Рішення суду законне, обґрунтоване, його належить залишити без змін.

Апеляційна скарга не доведена, задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103,105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06.02.2017 року у справі №904/11364/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя: Т.А. Верхогляд

Суддя: Л.М. Білецька

Суддя: Ю.Б. Парусніков

Повний текст постанови складено 29.06.2017 року.