Постанова

від 27.06.2017 по справі 917/247/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" червня 2017 р. Справа № 917/247/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Пуль О.А, суддя Фоміна В.О.

при секретарі судового засідання Марченко В.О.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "АвтоКрАЗ" (вх. №1598 П/2)

на рішення господарського суду Полтавської області від 06.04.2017 у справі №917/247/17

за позовом ТОВ "Інтерналадка", м. Запоріжжя

до ПАТ "АвтоКрАЗ" , м. Кременчук

про стягнення грошових коштів

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРНАЛАДКА" звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "АвтоКрАЗ" про стягнення 144966,75 грн., з яких 129986,40 грн. - основний борг, 10175,46 грн. - пеня, 1087,67 грн. - 3% річних, 3717,22 грн. - інфляційних втрат, посилаючись на порушення відповідачем умов укладеного між сторонами Договору підряду №5И/16.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 06.04.17 у справі №917/247/17 (суддя Гетя Н.Г.) позов задоволено. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "АвтоКрАЗ" , вул. Київська, буд.62, м. Кременчук, Полтавська область, 39631, код ЄДРПОУ 05808735) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРНАЛАДКА", проспект Соборний (Леніна) 92, офіс 124-Б, м. Запоріжжя, 69002, код ЄДРПОУ 37442635) заборгованість у розмірі 144 966,75 грн., з яких основний борг 129 986,40 грн., 1087,67 грн. - 3% річних, 3717,22 грн. - витрати від інфляції, 10175,46 грн. - пеня та витрати на сплату судового збору в розмірі 2 174,50 грн.

Відповідач із рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду Полтавської області від 06.04.17 у справі №917/247/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Зокрема, обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги відповідач зауважує на тому, що судом першої інстанції здійснено невірний розрахунок інфляційних втрат.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 22.05.2017 апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 27.06.2017 року.

У наданому запереченні на апеляційну скаргу (вх. №6787 від 26.06.2017) позивач проти доводів викладених в апеляційній скарзі заперечував, вважав, що оскаржуване рішення суду першої інстанції прийняте з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права та всебічним дослідженням обставин справи, просив рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення. Також позивач просив здійснювати розгляд справи без участі представника ТОВ Інтерналадка .

26.06.2017 відповідач за допомогою засобів електронного зв'язку надав клопотання (вх. ел. пошти №1095 від 26.06.2017) про розгляд справи без участі представника ПАТ "АвтоКрАЗ" за наявними матеріалами справи. Також зазначав, що апеляційну скаргу підтримує в повному обсязі та просив її задовольнити.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення учасників судового процесу про час та місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі представників позивача та відповідача за наявними у ній матеріалами у відповідності до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, їх юридичну оцінку в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції 29.06.2016 між Публічним акціонерним товариством "АВТОКРАЗ" (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРНАЛАДКА" (Підрядник) було укладено Договір №5И/16 на виконання підрядних робіт, у відповідності до п. 1.1. якого Підрядник зобов'язався у 2016 році виконати Замовникові роботи - вимірювання та випробування на ПС 154/6 кВ обладнання та силових трансформаторів ТРДН 32000/1500 Т-2 та Т-3 ПАТ "АвтоКрАЗ", а Замовник прийняти і оплатити такі роботи.

Обсяг робіт визначається Додатком № 1- Договірна ціна з локальним кошторисом (п. 1.2 договору).

Загальна ціна Договору становить 108 322, 00 грн., разом з ПДВ 129 986,40 грн. (п. 3.1. договору)

Пунктом 4.1. договору сторони визначили, що оплата за виконані роботи здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Підрядника -на протязі 20 календарних днів після підписання актів виконаних робіт форма КБ-2в та довідки форма КБ-3 та на підставі виставленого рахунку.

У розділі 7 договору сторони встановили відповідальність сторін, зокрема, у п. 7.3.4 договору сторони обумовили, що у разі порушення термінів платежу, вказаних у п. 4.1. договору, Замовник сплачує Підряднику неустойку у вигляді пені у розмірі 0,1 % від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, діючій на час прострочення.

Вказаний договір підписано представниками сторін та скріплено печатками підприємств.

Невиконання Публічним акціонерним товариством "АВТОКРАЗ" умов договору №5И/16 від 29.06.2016 щодо повної та своєчасної оплати виконаних позивачем підрядних робіт призвело до виникнення заборгованості перед позивачем в сумі 129986,40 грн.

Вказані обставини стали підставою для звернення ТОВ "ІНТЕРНАЛАДКА" до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з ПАТ "АвтоКрАЗ" заборгованості у розмірі 144966,75 грн., з яких 129986,40 грн. - основний борг та нарахованих 10175,46 грн. пені, 1087,67 грн. - 3% річних та 3717,22 грн. - інфляційних втрат за порушення відповідачем дисципліни розрахунків за договором.

В обґрунтування позову товариство посилається, зокрема, на умови договору №5И/16 від 29.06.2016 про виконання підрядних робіт та приписи статті 625 Цивільного кодексу України.

Господарський суд, задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення як основного боргу в розмірі 129986,40 грн., так і в частині нарахованих позивачем 10175,46 грн. пені, 1087,67 грн. - 3% річних та 3717,22 грн. - інфляційних втрат, визнав їх обґрунтованими та підтвердженими матеріалами справи.

Колегія суддів погоджується з рішенням господарського суду Полтавської області, виходячи з наступного.

Предметом розгляду у даній справі є матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача заборгованості, що виникла на підставі укладеного між сторонами договору про виконання підрядних робіт №5И/16 від 29.06.2016.

У відповідності до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів (стаття 179 ЦК України), і сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору (стаття 627 ЦК України).

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України та положень ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Приписами ст. 843 Цивільного кодексу України передбачено, що у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

Умовами п. 3.1. договору підряду №5И/16 від 29.06.2016 сторони узгодили загальну вартість робіт у розмірі 129986,40 грн.

Частиною 4 ст. 882 Цивільного кодексу України передбачено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 854 ЦК України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, якщо роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

ОСОБА_1 умовами п. 4.1. договору, оплата за виконані роботи здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Підрядника на протязі 20 календарних днів після підписання актів виконаних робіт форма КБ-2в та довідки форма КБ-3 та на підставі виставленого рахунку.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач, своєчасно та в повному обсязі виконав прийняті на себе за договором підряду №5И/16 від 29.06.2016 роботи на загальну суму 129986,40 грн., про що свідчать складені та підписані уповноваженими представниками сторін ОСОБА_1 приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) за вересень 2016 року від 30.09.2016 на загальну суму 62083,20 (а.с. 19-22) та ОСОБА_1 приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) від 31.10.2016 за жовтень 2016 року на загальну суму 67903,20 грн. (а.с. 23-27).

Вказані документи підписані відповідачем без жодних зауважень та претензій щодо об'єму, якості та строків виконання робіт. Доказів, що підтверджують наявність виявлених недоліків під час виконання підрядних робіт, здачі-приймання виконаних робіт та складання у зв'язку з цим відповідного дефектного акту відповідачем до суду не надано. Дані, що містяться у вказаних ОСОБА_1 приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) не спростовані відповідачем жодним чином.

Належне виконання позивачем підрядних робіт за укладеним договором також підтверджується складеними та підписаними сторонами Довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форма КБ-3) за вересень та жовтень 2016, які підписані сторонами 30.09.2016 та 31.10.2016 відповідно (а.с.18, а.с. 23).

Статтею 193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов'язання. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), зобов'язання строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).

ОСОБА_1 змістом ч. 1 ст. 853 ЦК України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Згідно з ч. 4 ст. 882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

Встановлені по справі обставини свідчать, що підрядні роботи за укладеним договором №5И/16 від 29.06.2016 були виконані позивачем належним чином та прийняті замовником без заперечень.

Водночас, як свідчать матеріали справи, ПАТ "АвтоКрАЗ" свій обов'язок з оплати вартості виконаних підрядних робіт за договором №5И/16 від 29.06.2016 не виконав, та в обумовлений сторонами у п. 4.1. договору не здійснив розрахунків з позивачем.

Таким чином, сума заборгованості відповідача за укладеним договором №5И/16 від 29.06.2016 становить 129986,40 грн.

З урахуванням встановлених обставин справи, приймаючи до уваги, що виконання позивачем підрядних робіт за договором №5И/16 від 29.06.2016 та їх приймання відповідачем підтверджується наявними в матеріалах справи документальними доказами, відповідачем належним чином не спростовано, доказів сплати суми боргу за виконані роботи останнім не надано, аргументованих заперечень не представлено, тому, беручи до уваги загальні вимоги, які ставляться до виконання зобов'язання, а також положення ст. ст. 853, 854, ч. 4 ст. 882 Цивільного кодексу України, які регулюють відносини договору підряду, позовні вимоги про стягнення з відповідача 129986,40 грн. заборгованості по оплаті виконаних підрядних робіт за договором №5И/16 від 29.06.2016 є обґрунтованими та такими, що правомірно задоволені судом першої інстанції.

В апеляційній скарзі відповідач зазначав, що обов'язок по оплаті виконаних робіт у відповідності до умов п. 4.1. договору виникає у відповідача лише після виставлення позивачем рахунку за виконані роботи, який останнім надано не було.

З урахуванням вказаних заперечень, колегія суддів зазначає, що відповідно до п.4.1. договору №5И/16 від 29.06.2016 оплата виконаних робіт здійснюється на протязі 20 календарних днів після підписання ОСОБА_1 виконаних робіт форма КБ-2в та Довідки форма КБ-3 шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Підрядника та на підставі виставленого рахунку. При цьому, окремо строк направлення/виставлення рахунку для оплати сторонами не обумовлювався.

Таким чином, факт виконання проведених підрядником робіт підтверджується ОСОБА_1 виконаних робіт та Довідкою форми КБ-3.

Згідно з ч. 4 ст. 882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.09.2016 (а.с. 19-22) сторонами було підписано ОСОБА_1 приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) за вересень 2016 року, ОСОБА_1 приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) підписано 31.10.2016 року. Також, 30.09.2016 сторони підписали Довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форма КБ-3) за вересень, а 31.10.2016 було підписано Довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форма КБ-3) жовтень 2016 року. вказані документи з боку відповідача підписано без будь-яких зауважень та заперечень, в тому числі і без зауважень щодо відсутності виставленого рахунку.

З урахуванням наведених положень укладеного сторонами договору, виходячи з факту підписання сторонами ОСОБА_1 виконаних робіт форма КБ-2в та Довідки форма КБ-3, розрахунки мали бути здійснені відповідачем протягом 20 календарних днів після підписання замовником ОСОБА_1 та Довідки.

При цьому, у претензії позивача від 16.01.2017 про невиконання замовником зобов'язань з оплати виконаних робіт за договором №5И/16 від 29.06.2016, яка отримана відповідачем 27.01.2017 та залишена ним без відповіді, виконавцем зазначено платіжні реквізити для здійсненні оплати за виконані роботи. Крім того, банківські реквізити сторін окремо зазначені сторонами і в розділі 9 договору №5И/16 від 29.06.2016, який підписано відповідачем.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що відсутність факту направлення/виставлення рахунку для оплати, ніяким чином не впливає на початок перебігу строку та обов'язок відповідача оплатити підрядні роботи.

Відповідно до ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Подія є явищем об'єктивної реальності, яке відбувається незалежно від волі людини та її суб'єктивної поведінки, на відміну від дій, під якими розуміють обставини, що виникають за волею людини, тобто вольові акти, з якими закон пов'язує виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 212 ЦК України закріплено право осіб, які вчиняють правочин, обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

ОСОБА_1 своїми ознаками рахунок-фактура не є первинним документом у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , а містить лише платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, тобто носить інформаційний характер, отже ненадання рахунку-фактури, по своїй суті, не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні приписів статті 613 ЦК України. Таким чином, наявність або відсутність рахунка-фактури не звільняє відповідача від обов'язку оплатити виконані роботи, що були прийняті без зауважень (у тому числі, без зауважень щодо відсутності виставленого рахунку).

Правова позиція з цього питання викладена у, постанові Верховного суду України від 29.09.2009 у справі №37/405, постанові Вищого господарського суду України у справі №922/2395/16 від 24.01.2017 та №904/5288/16 від 22.02.2017.

В позовній заяві ТОВ Інтерналадка також заявлено до стягнення з відповідача 10175,46 грн. пені за період з 21.10.2016 по 15.02.2017 за актом виконаних робіт від 30.09.2016 та за період з 21.11.2016 по 15.02.2017 за актом виконаних робіт від 31.10.2016, а також 1087,67 грн. - 3% річних та 3717,22 грн. - інфляційних втрат.

ОСОБА_1 умовами п. 7.1. договору, у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим договором.

Порушенням зобов'язання на підставі ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.1-2 ст. 549 ЦК України ).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються на підставі ч. 6 ст. 231 ГК України у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 343 ГК України та ст. ст. 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Положеннями п. 2.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань передбачено, що, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

У відповідності до п. 7.3.4 договору, у разі порушення термінів платежу, вказаних у п. 4.1. договору, Замовник сплачує Підряднику неустойку у вигляді пені у розмірі 0,1 % від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, діючій на час прострочення.

Здійснивши за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій ""Ліга: ОСОБА_2" власну перевірку наданого позивачем розрахунку пені в розмірі 10175,46 грн. з урахуванням умов договору, вимог чинного законодавства (п. 6 ст. 232 ГК України) та в межах наведеного позивачем періоду нарахування, колегією суддів з'ясовано, що наданий позивачем розрахунок є вірним, а тому позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 10175,46 грн. за період з 21.10.2016 по 15.02.2017 та за період з 21.11.2016 по 15.02.2017 підлягають задоволенню.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов'язання.

Так, частиною 1 цієї статті визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. У частині 2 зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності до пунктів 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного Кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Аналогічна позиція викладена і у постанові Вищого господарського суду України №23/466 від 05.04.2011 та листі Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" №62-97р. від 03.04.1997, у яких зазначено, що індекс інфляції є змінною величиною, позивач, який бажає стягнути збитки з урахуванням цього індексу, повинен у кожному конкретному випадку подати господарському суду обґрунтований розрахунок відповідної суми. При здійсненні розрахунку індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочення платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочення. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів (наказ Держкомстату № 265 від 27.07.2007 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін").

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Згідно абзацом 2 пункту 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р.

Згідно зазначеного листа, а також Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення заборгованості. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

У зв'язку із порушенням відповідачем своїх зобов'язань за договором, позивач, посилаючись на положення статті 625 Цивільного кодексу України законодавства, заявив до стягнення з відповідача суму відсотків річних за весь час прострочення грошового зобов'язання по оплаті виконаних робіт в розмірі 1087,67 грн. та суму інфляційних нарахувань в розмірі 3717,22 грн.

З матеріалів справи вбачається, що строк виконання зобов'язань за ОСОБА_1 виконаних робіт від 30.09.2016р. на суму 62083,20грн. сплинув 20.10.2016р. Прострочення оплати почалось з 21.10.2016р. Індекс інфляції, за наданими позивачем розрахунками здійснено починаючи з листопада 2016 року. ОСОБА_1 виконаних робіт від 31.10.2016р. на суму 67903,20грн., строк виконання зобов'язань сплинув 20.11.2016, тобто прострочення оплати почалось з 21.11.2016р. Індекс інфляції за другим ОСОБА_1 здійснено позивачем починаючи з грудня 2016 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції, перевіривши правильність розрахунків заявлених до стягнення сум інфляційних втрат в розмірі 3717,22 грн., дійшла висновку, що поданий позивачем розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції є арифметично правильним та здійснений відповідачем у відповідності до приписів законодавства, що регулюють порядок обчислення інфляційних втрат.

Крім того, перевіркою правильності нарахування позивачем суми відсотків річних за весь час прострочення грошового зобов'язання, колегією суддів з'ясовано його правомірність в розмірі 1087,67 грн.

Контррозрахунку заявленого позивачем до стягнення розміру пені, 3% річних та інфляційних втрат відповідачем ані до суду першої, ані апеляційної інстанції не надано.

Твердження відповідача в апеляційній скарзі про невірно здійснений відповідачем розрахунок розміру інфляційних втрат не має належного документального та матеріального обґрунтування, в зв'язку з чим, відхиляюється колегією суддів, як безпідставне.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду у даній справі в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 10175,46 грн., 3% річних в сумі 1087,67 грн. та інфляційних втрат в розмірі 3717,22 грн. ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному дослідженні всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому підстави для зміни або скасування рішення суду в цій частині - відсутні.

Відповідно до вимог статті 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Виходячи з наведеного, колегія суддів, діючи в межах повноважень, наданих суду апеляційної інстанції у відповідності з приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, приходить до висновку, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення господарського суду господарського суду Полтавської області від 06.04.2017 у справі №917/247/17 відповідає фактичним обставинам справи та не суперечить чинному законодавству України, а відтак передбачених законом підстав для його скасування не вбачається.

На підставі викладеного та керуючись статтями 33, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "АвтоКрАЗ" м. Кременчук залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 06.04.2017 у справі №917/247/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Тарасова І. В.

Суддя Пуль О.А.

Суддя Фоміна В. О.