Рішення

від 21.06.2017 по справі 910/121/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.06.2017Справа №910/121/17

За позовом Публічного акціонерного товариства Банк Національний кредит

до Товариства з обмеженою відповідальністю Поділля Промпостач

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

про стягнення 26793563,32 грн.

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Поділля Промпостач до Публічного акціонерного товариства Банк Національний кредит

про визнання припиненими зобов'язань за договором про надання відновлюваної кредитної лінії № 05.1-6ю/2015/2-1 від 28.01.2015.

Суддя Сташків Р.Б.

Представники сторін:

від позивача - Недотопа М.М. (представник за довіреністю);

від відповідача - Зоріна О.В. (представник за довіреністю);

від третьої особи - не з'явилися.

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передано указаний позов, з урахуванням прийнятої судом в порядку ст.ст. 22, 55 ГПК України заяви про збільшення розміру позовних вимог, про стягнення 26793563,32 грн. заборгованості та санкцій за Договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 05.1-6ю/2015/2-1 від 28.01.2015, у зв'язку з неналежним виконанням Відповідачем своїх зобов'язань за цим договором.

Відповідач вимоги позову не визнає з підстав, докладно викладених у наданому суду запереченні та зустрічному позові, та зокрема, оскільки вважає, що згідно укладених договорів Позивач був зобов'язаний задовольнити свої вимоги за рахунок застави, та лише за умови недостатності коштів отриманих у результаті такого звернення міг би звернутися до Відповідача, однак на думку останнього заставних коштів було достатньо, відтак свої зобов'язання за договором про надання відновлюваної кредитної лінії № 05.1-6ю/2015/2-1 від 28.01.2015 Відповідач вважає припиненими у зв'язку з їх повним погашенням заставою, але оскільки припинення зобов'язань Позивач не визнає, Відповідачем заявлено зустрічний позов про визнання зобов'язань припиненими.

Третя особа представників у засідання не направила, проте вимоги позову відповідно наданих суду пояснень підтримала у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, які були направлені для участі у засіданнях, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

На підставі Договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 05.1-6ю/2015/2-1 від 28.01.2015 (далі - Кредитний договір), Позивач, як Банк, зобов'язався надати Відповідачу, як Позичальнику, на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у вигляді відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості до 13528000 грн., та терміном повернення до 23.12.2015 (у редакції договору про внесення змін від 06.04.2015), а Позичальник зобов'язався належним чином виконувати всі умови Кредитного договору та виконувати взяті на себе цим договором зобов'язання, зокрема, але не виключно: повертати в строки, обумовлені Кредитним договором, кредит; сплачувати відсотки за користування кредитом; у випадку порушення умов договору сплачувати Позивачу санкції.

Правомірність Кредитного договору на даний час судом презюмується з огляду на положення ст. 204 ЦК України.

Заявлений позов про стягнення з Відповідача 26793563,32 грн., що становить суму заборгованості та санкцій за Кредитним договором, мотивований неналежним виконанням Відповідачем своїх зобов'язань за цим договором щодо своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків за користування ним.

Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частиною 1 статті 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Аналіз наведених вище норм дає змогу для висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права , і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову (постанова Верховного Суду України від 21.10.2015 у справі № 3-670гс15).

У правовій позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 29.06.2016 у справі № 6-370цс16, зазначено, що з урахуванням норм частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Досліджуючи питання порушення прав та охоронюваних законом інтересів Позивача щодо невиконання Відповідачем встановлених Кредитним договором обов'язків, суд зазначає наступне.

За умовами п. 1.3 Кредитного договору, у редакції договору про внесення змін від 06.04.2015, в якості забезпечення позичальником виконання своїх зобов'язань, щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, комісій, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої заставою вимоги Кредитор укладає з позичальником:

- договір застави майнових прав вимоги отримання грошової виручки за Договором поставки № 3 від 16.01.2015, що укладений між позичальником та ТОВ ВОСТОКІМПОРТ , код ЄДРПОУ 38311119, заставною вартістю 53103595,35 грн.;

- договір застави майнових прав вимоги отримання грошової виручки за Договором поставки № 1 від 12.01.2015, що укладений між позичальником та ТОВ КАРС , код ЄДРПОУ 30604733, заставною вартістю 39783530 грн.

До матеріалів справи залучений укладений сторонами на виконання умов п. 1.3 Кредитного договору Договір застави майнових прав № 04-1639/1-1 від 28.01.2015 (з двома договорами про внесення змін), за яким предметом застави є майнове право вимоги отримання грошових коштів за Договором поставки № 3 від 16.01.2015, що укладений між позичальником та ТОВ ВОСТОКІМПОРТ , код ЄДРПОУ 38311119, в сумі 27354817,88 грн.; заставою відповідно до п. 1.2 даного договору забезпечується, зокрема, повернення кредиту, сплата відсотків та санкцій за Кредитним договором. Наданими сторонами поясненнями підтверджується існування і другого договору застави, укладеного на виконання умов п. 1.3 Кредитного договору, проте його текст сторони суду не надали, пояснивши, що віднайти його наразі не вбачається за можливе.

За умовами п. 1.4 Кредитного договору, при настанні строку повернення кредиту позичальник протягом одного місяця з дня настання такого строку має право прийняти рішення про передачу кредитору заставлених майнових прав вимоги вказаних в п. 1.3 Кредитного договору в рахунок погашення заборгованості по кредиту. Кредитор зобов'язаний прийняти вказані права вимоги в рахунок погашення заборгованості по кредиту за вартістю зазначеною в п. 1.3 даного Кредитного договору, але не більше суми заборгованості по кредиту.

Відповідно до п. 1.5 Кредитного договору, право на примусове стягнення заборгованості виникає у кредитора лише у разі , якщо позичальник протягом строку зазначеного в п. 1.4 цього Договору не скористатися правом вказаним в п. 1.4 цього Договору, і лише після здійснення кредитором звернення стягнення на предмет застави та за умови недостатності коштів отриманих у результаті такого звернення.

Як було вказано вище, відповідно до п. 1.3 Кредитного договору, заставою забезпечується, зокрема, виконання позичальником зобов'язань, щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів та санкцій. Заявлена до стягнення у межах даного спору сума складається з заборгованостей по поверненню кредиту, сплаті відсотків, а також сум пені, втрат від інфляції і 3% річних за несвоєчасне повернення кредиту та сплату відсотків.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому, статтею 629 ЦК України унормовано, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Отже, укладаючи Кредитний договір на визначених ним умовах сторони чітко погодили порядок стягнення коштів за ним та момент виникнення у Позивача права вимагати від Відповідача сплати таких коштів. Так, Кредитним договором визначено різні строки виконання Відповідачем своїх зобов'язань - добровільні строки окремо, та окремо примусовий строк у відповідності до п. 1.5 Кредитного договору: якщо позичальник протягом строку, зазначеного в п. 1.4 цього Договору, не передасть Позивачу предмет застави добровільно, то лише після здійснення Позивачем звернення стягнення на предмет застави та за умови недостатності коштів отриманих у результаті такого звернення, Позивач отримує право пред'являти вимоги про примусове стягнення цих коштів з Відповідача.

При цьому, суд погоджується з Позивачем, що договірні строки добровільного виконання Відповідачем зобов'язань за Кредитним договором настали і у справі докази такого виконання зобов'язань відсутні (виписки банку про рух коштів не містять відомостей про погашення спірних заборгованостей та санкцій), проте у Кредитному договорі Позивач добровільно погодився та зобов'язався виконувати порядок стягнення - спочатку на заставу, та лише після здійснення звернення стягнення на предмет застави та за умови недостатності коштів отриманих у результаті такого звернення, набуває право вимоги до Відповідача.

Враховуючи наведене, оскільки Позивачем не було звернуто стягнення на заставу, надану у забезпечення виконання зобов'язань по Кредитному договору, що описано вище, то відтак Позивач ще не набув права вимоги до Відповідача щодо примусового виконання останнім зобов'язань по Кредитному договору, тому відмовою на вимогу Позивача примусово виконувати зобов'язання по Кредитному договору Відповідач права Позивача не порушив, та Позивач звернувся до суду передчасно.

Відсутність порушених прав є підставою для відмови у позові, тому у задоволення позову Позивача до Відповідача про стягнення коштів суд відмовляє.

Додаткового суд заважує, що відповідно до умов Кредитного договору, Позивач не позбавлений права, після здійснення звернення стягнення на предмет застави та за умови недостатності коштів отриманих у результаті такого звернення, заявити право вимоги до Відповідача, і у випадку не задоволення вимоги пред'явити окремий позов.

Щодо вимог зустрічного позову про визнання припиненими зобов'язань за Кредитним договором, то суд зазначає, що зобов'язання припиняються з встановлених договором та законом підстав, та зокрема, відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У зустрічному позові Відповідач посилається, що всі зобов'язання по Кредитному договору є виконаними у зв'язку з отриманням Позивачем задоволення за рахунок перебуваючої у нього в наявності застави.

Разом із цим, матеріали справи не містять доказів фактичного здійснення Позивачем звернення стягнення на заставу та перерахування коштів у погашення невиконаних зобов'язань по Кредитному договору (із наданих виписок банку про рух коштів такого не вбачається), а відтак Відповідач не довів, що спірні зобов'язання припинилися виконанням, проведеним належним чином, тому підстави для задоволення зустрічного позову з наведених у ньому обґрунтувань у суму відсутні та у зустрічному позові суд також відмовляє.

Щодо посилань Відповідача, що окрім вищеописаного договору застави, виконання зобов'язань за Кредитним договором мало відбутися на підставі укладених між Банком та ОСОБА_4 правочинів, та щодо посилань Банку, що він ці правочини не укладав, то суд зазначає, що ці обставини значення для вирішення даного спору не мають, оскільки предметом зустрічного позову було визнання зобов'язань припиненими через їх фактичне виконання (погашення), чого Відповідач не довів (обгрунтовано вище), але якщо має місце невиконання умов правочинів між Банком та ОСОБА_4, та/або питання укладення цих правочинів, то це може бути підставами окремого позову.

Інші доводи та заперечення сторін, зокрема, але не виключно, посилання на лист № 10/15-9 від 02.10.2015 про нікчемність на підставі ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб Кредитного договору у частині зниження процентної ставки, судом до уваги не приймаються так як на результат вирішення спору - відмову у первісному за у зустрічному позовах з наведених вище підстав, впливу не мають.

Судовий збір відповідно до ст. 49 ГПК України у зв'язку з відмовами у позовах покладається на позивачів по первісному та зустрічному позовах відповідно.

Виходячи з викладеного та керуючись ст.ст. 32-34, 43, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні первісного позову відмовити повністю.

У задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 05.07.2017

Суддя Сташків Р.Б.