Ухвала

від 10.07.2017 по справі 473/3873/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №473/3873/16-ц 10.07.2017 10.07.2017 10.07.2017

Провадження №22-ц/784/1505/17

Справа № 473/3873/16-ц

Провадження № 22 ц 784/1505/17 Головуюча першої інстанції: Висоцька Г.А.

Категорія 23 Доповідач апеляційного суду: Галущенко О.І.

У Х В А Л А

Іменем України

10 липня 2017 р. м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого: Галущенка О.І.

суддів: Самчишиної Н.В.

Лисенка П.П. із секретарем- Лептугою С.С.

з участю

представника

відповідача - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за

апеляційною скаргою

ОСОБА_4 на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 01. 06. 2017 р., за

позовом

приватного підприємства Укрінтерпостача ( далі - ПП Укрінтерпостача або Господарство ) до ОСОБА_4 та приватного підприємства сільськогосподарського підприємства Агро-Дар-Вознесенськ ( далі - ПП Агро-Дар-Вознесенськ ) ( третя особа - Головне управління держгеокадастру у Миколаївської області) про визнання договору оренди земельної ділянки від 02.11.2016 р. недійсним, за

зустрічним позовом

ОСОБА_4 до ПП Укрінтерпостача ( треті особи ПП Агро-Дар-Вознесенськ та Головне управління держгеокадастру у Миколаївської області) про визання договору припиненим та витребування земельних ділянок,

встановила:

30.12.2016 р. ПП Укрінтерпостача звернулося з позовом до ОСОБА_4 та ПП Агро-Дар-Вознесенськ про визнання договору оренди земельних ділянок недійсним.

Позивач зазначав, що ОСОБА_4 є власником чотирьох земельних ділянок загальною площею 4,4754 га. для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах території Олександрівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області на підставі Державного акту на право приватної власності на землю виданого Вознесенською райдержадміністрацією 04.03.2005 р.

31.10.2006 р. Господарство уклало з ОСОБА_4 договір оренди належних їй земельних ділянок строком на 10 років.

Угода була зареєстрована у Вознесенському РО центру ДЗК з внесенням до державного реєстру земель запису від 09.01.2008 р.

Проте, в період дії договору Господарству стало відомо про укладення та державну реєстрацію 02.11.2016 р. договору оренди, належних ОСОБА_4 земельних ділянок площею 3,5673 га. та площею 0,611 га. з ПП Агро-Дар-Вознесенськ .

Новий договір порушує права Господарства на оренду земельної ділянки, його укладено з порушенням закону та всупереч моральним засадам суспільства, а тому він має бути визнаний недійсним.

Посилаючись на ці обставини, просив про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним

26.01.2017 р. ОСОБА_4 звернулася із зустрічним позовом до ПП Укрінтерпостача про визнання попереднього договору оренди землі припиненим і витребування усіх земельних ділянок загальною площею 4,4754 га.

Відповідачка посилалася на те, що попередній договір був укладений 31.10.2006 р. на 10 років, а тому строк його дії закінчився у жовтні 2016 р.

Орендар не скористався своїм правом на продовження його дії, відповідно до умов договору, а тому вона вправі вимагати повернення земельних ділянок із незаконного володіння.

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 01. 06. 2017 р. ухвалено про задоволення позову ПП Укрінтерпостача

Цим рішенням договір оренди земельних ділянок площею 3,5673 га. та площею 0,611 га., укладений та зареєстрований 02.11.2016 р. між ОСОБА_4 та ПП Агро-Дар-Вознесенськ визнано недійсним.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено.

Цим же рішенням постановлено про відшкодування позивачу судових витрат за рахунок відповідачів.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4, не погоджуючись з висновками суду стосовно наявності підстав для визнання угоди недійсною, ставить питання про скасування рішення, ухвалення нового про відмову у задоволенні позову ПП Укрінтерпостача , а її зустрічний позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та неналежну оцінку доказів.

Перевіряючи законність та обгрунтованість рішення в межах оскарження, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів доходить висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, указана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Загальний (але не вичерпний) перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 ЦК України.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (частина друга статті 16 ЦК України).

Звертаючись до суду з позовом про захист свого порушеного права на укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк, ПП Укрінтерпостача посилалось на порушення новим власником земельної ділянки його права користування землею та на продовження оренди землі, порушеного одностороннім розірванням договору з укладенням нового договору оренди цієї самої земельної ділянки з іншим орендарем.

Частиною четвертою статті 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За частиною другою статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України, Законом України Про оренду землі .

Законом України Про оренду землі від 06.10.1998 р. (з подальшими змінами, в редакції на час укладення договору, далі - Закон №161-XIV) визначаються умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі.

Так, ч.1 ст 30. ч.3 ст. 31 цього Закону передбачено, що зміна умов договору або його розірвання може бути здійснено лише за згодою сторін.

На вимогу однієї з сторін договір може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку встановленому законом.

Підставою для дострокового розірвання договору в судовому порядку можуть бути порушення однією з сторін обов'язків, передбачених статей 24 і 25 цього Закону, про що прямо зазначено у ч. 1 ст. 32 Закону №161-XIV.

При цьому ч. 4 ст. 32 названого закону встановлено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи не є підставою для зміни умов або розірвання договору, якщо інше не передбачене договором оренди землі.

У справі, яка переглядається апеляційним судом, пунктами 36-37 договору оренди земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_4 та Господарством (а. с.-7), передбачалось, що розірвання договору у односторонньому порядку не допускається та що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи не є підставою для зміни умов або розірвання договору.

Системний аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право орендаря, яке ґрунтується на договорі оренди, строк дії якого не сплив буде порушене, зокрема, у разі укладення власником цієї ж земельної ділянки договору оренди з новим орендарем.

Таке право підлягає захисту судом за позовом орендаря шляхом визнання недійсним нового договору оренди, на підставі пункту 2 частини другої статті 16 ЦК України.

З матеріалів справи вбачається, що договір між ОСОБА_4 та Господарством укладено 31.10.2006 р. на десять років.

При цьому сторони домовились ( пункти 20, 40), що договір набирає чинності після його підписання та державної реєстрації, а передача земельної ділянки у користування здійснюється не пізніше 10 днів з часу державної реєстрації договору.

Таким чином з часу набрання договором чинності у сторін за цим договором виникають права та обов'язки.

Відповідно до акту прийому передачі земельної ділянки, вона передана у користування орендаря 09.01.2008 року.

Із змісту цих умов договору та часу з якого передана земля випливає, що десятирічний строк користування землею починається від дня передачі земельної ділянки та спливає 09.01.2018 р.

До закінчення строку дії цього договору ОСОБА_4 було укладено новий договір оренди від

02.11.2016 р. з новим орендарем ПП Агро-Дар-Вознесенськ .

Суд повно та всебічно дослідив встановлені обставини справи, дав належну юридичну оцінку наданим доказам та виходячи з того, що новий договір порушує права Господарства, у тому числі, на продовження оренди спірної земельної ділянки, прийшов обґрунтованого цими доказами висновку про те, що порушене право підлягає захисту способом визначеним п.2 ч.2 ст. 16 ЦК України шляхом визнання оспорюваного договору недійсним, як укладеного з порушенням вимог ст. ст. 203, 215 ЦК України.

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог суд обґрунтовано послався на те, що строк договору дії оренди землі, який укладено ОСОБА_4 позивачем спливає лише у 2018 році, а тому підстав для визнання його припиненим та повернення земельних ділянок немає.

Доводи апеляційної скарги щодо правомірності договору, укладеного ОСОБА_4 з новим орендарем, не заслуговують на увагу, оскільки зазначений договір укладено в порушення вимог закону щодо наявності у власника земельної ділянки прав та обов'язків за попереднім договором, строк дії якого не закінчився та який не розірвано в судовому порядку.

Посилання апеляційної скарги на те, що строк дії договору слід рахувати з часу його укладення, не заслуговують на увагу, оскільки суперечать дійсним обставинам справи, вимогам закону та не відповідають правовому висновку, який викладено у постанові Верховного Суду України № 6-2777 цс-16 від 18.01.2017 р. та який суд правильно застосував при вирішенні справи.

Інші доводи апеляційної скарги також не можуть бути враховані при апеляційному розгляді, оскільки правильність висновків суду не спростовують та не дають підстав вважати, що рішення є необґрунтованим, а справа вирішена з порушенням вимог закону.

Керуючись статтями ст. 303, 307, 308, 314-315 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4- відхилити, а рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 01. 06. 2017 р. - залишити без зміни.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий: О.І. Галущенко

Судді: Н. В.Самчишина

П.П. Лисенко