Постанова

від 19.09.2019 по справі 473/3873/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

19 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 473/3873/16-ц

провадження № 61-27794св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Кузнєцова В. О.,

учасники справи:

позивач за первинним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - приватне підприємство Укрінтерпостача ,

відповідач-1 за первинним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,

відповідач-2 за первинним позовом (третя особа за зустрічним позовом) - приватне підприємство Сільськогосподарське підприємство Агро-Дар-Вознесенськ ,

третя особа за первинним та зустрічним позовом - Головне управління держгеокадастру у Миколаївській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 10 липня 2017 року у складі колегії суддів: Галущенка О. І., Самчишиної Н. В., Лисенка П. П.,

ВСТАНОВИВ:

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року приватне підприємство Укрінтерпостача (далі - ПП Укрінтерпостача ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 та приватного підприємства Сільськогосподарське підприємство Агро-Дар-Вознесенськ (далі - ПП СГ Агро-Дар-Вознесенськ ) про визнання договору оренди земельних ділянок недійсним.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_2 є власником чотирьох земельних ділянок загальною площею 4,4754 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах території Олександрівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області на підставі Державного акту на право приватної власності на землю, виданого Вознесенською райдержадміністрацією 04 березня 2005 року.

31 жовтня 2006 року між ПП Укрінтерпостача та ОСОБА_2 укладено договір оренди належних їй земельних ділянок строком на 10 років, який зареєстрований у Вознесенському РО центру ДЗК з внесенням запису до державного реєстру земель від 09 січня 2008 року.

Посилаючись на те, що в період дії вказаного вище договору позивачу стало відомо про укладення та державну реєстрацію 02 листопада 2016 року договору оренди належних ОСОБА_2 земельних ділянок площею з ПП СГ Агро-Дар-Вознесенськ , що порушує права позивача, ПП Укрінтерпостача просило позов задовольнити.

У січні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом до ПП Укрінтерпостача про визнання попереднього договору оренди землі припиненим і витребування усіх земельних ділянок загальною площею 4,4754 га, посилаючись на те, що вказаний договір був укладений у жовтні 2006 року на 10 років, а тому строк його дії закінчився у жовтні 2016 року.

Орендар не скористався своїм правом на продовження його дії відповідно до умов договору, а тому вона вправі вимагати повернення земельних ділянок із незаконного володіння.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 01 червня 2017 року позов ПП Укрінтерпостача задоволено. Визнано недійсним договір оренди земельних ділянок площею 3,5673 га, кадастровий номер 4822055000:01:000:0097, земельної ділянки площею 0,61 га, кадастровий номер 4822055000:03:000:0787 від 02 листопада 2016 року, що розташовані в межах території Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області та призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, укладений між ОСОБА_2 та ПП СГ Агро-Дар-Вознесенськ , на підставі якого 02 листопада 2016 року зареєстровано право оренди в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи первинний позов та відмовляючи у задоволені зустрічного позову суд першої інстанції виходив з того, що строк дії договору оренди землі почався після набрання ним чинності (державної реєстрації), тобто строк дії договору між позивачем та ОСОБА_2 спливав 09 січня 2018 року. ОСОБА_2 , уклавши 02 листопада 2016 року новий договір оренди двох земельних ділянок площами 3,5673 га та 0,61 га з ПП СП Агро-Дар-Вознесенськ , порушила право позивача за попереднім договором оренди на ці земельні ділянки, який діє до 09 січня 2018 року, тому це порушене право підлягає захисту шляхом визнання недійсним договору оренди від 02 листопада 2016 року.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 10 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 01 червня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про задоволення первинного позову та відсутність правових підстав для задоволення зустрічного позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У серпні 2017 року ОСОБА_2 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанцій та передати справу на новий апеляційний розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що в договорі оренди від 31 жовтня 2006 року відсутнє застереження щодо початку відліку строку з моменту його державної реєстрації, а матеріали справи містять докази щодо користування позивачем земельними ділянками відповідача ще в 2006 році і дата 09 січня 2008 року була вписана орендарем тільки в його екземплярі. Підставою для відліку строку договору із моменту його державної реєстрації може бути тільки домовленість про це сторонами, яка викладена в договорі, проте в даному випадку сторонами погоджено строк дії договору в межах 10 років з дня його укладення - 31 жовтня 2006 року. Позивач, після закінчення строку дії договору, не скористався своїм переважним правом на його поновлення, у зв`язку із чим позов ПП Укрінтерпостача не підлягав задоволенню.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення його доводів

У листопаді 2017 року ПП Укрінтерпостача подав до суду касаційної інстанції відзив, у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, посилаючись на те, що судами при розгляді були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано справу № 473/3873/16-ц з Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що 31 жовтня 2006 року між ПП Укрінтерпостача та ОСОБА_2 укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець надала в оренду 4 земельні ділянки загальною площею 4,4754 га (складається з земельних ділянок площею 3,57 га, 0,612 га, 0,29 га, 0,0054 га), належні їй на праві власності на підставі Державного акту на право власності на земельні ділянки від 04 березня2005 року, на строк 10 років зі сплатою орендної плати у розмірі, що складає 1,5 % від вартості земельної ділянки - 596,71 грн.

Договір оренди землі від 31 жовтня 2006 року зареєстрований у Державному реєстрі земель Вознесенським реєстраційним округом 09 січня 2008 року.

02 листопада 2016 року ОСОБА_2 уклала інший договір оренди землі з ПП СП Агро-Дар-Вознесенськ щодо двох спірних земельних ділянок площею 3,5673 га та 0,6111 га.

Договір оренди землі від 02 листопада 2016 року зареєстрований державним реєстратором виконавчого комітету Вознесенської міської ради 02 листопада 2016 року.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з вимогами частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Убачається, що сторони договору оренди землі від 31 жовтня 2006 року дійшли згоди щодо всіх істотних умов цього правочину, підписавши вказаний договір.

Відповідно до статей 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Згідно із частиною п`ятою статті 6 Закону України Про оренду землі право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Статтею 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Учасники правочину, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують відповідний письмовий документ, надаючи згоді встановленої форми.

Разом з тим цивільні права та обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін під час укладення договорів оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації.

Виходячи з положень статті 638 ЦК України, статей 125, 126 ЗК України договір оренди землі набуває чинності з дня проведення його державної реєстрації.

Вказані висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі № 6-643цс16.

У справі, яка переглядається, пунктом 20 договору оренди від 31 жовтня 2006 року визначено, що передача земельної ділянки орендарю здійснюється у строк 10 днів після державної реєстрації цього договору за актом її приймання-передачі.

Відповідно до пункту 40 договору оренди від 31 жовтня 2006 року цей договір набирає чинності після підписання його сторонами та його держаної реєстрації.

Строк дії договору оренди землі, умовами якого передбачено, що відлік строку оренди настає з моменту державної реєстрації цього договору, починається після набрання ним чинності, а не з моменту його укладення.

Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 587/2110/16-ц (провадження № 14-25цс19).

Отже, договір оренди від 02 листопада 2016 року укладений у період дії договору оренди від 31 жовтня 2006 року.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що строк дії договору оренди землі почався після набрання ним чинності (державної реєстрації), тобто строк дії договору між позивачем та ОСОБА_2 спливав 09 січня 2018 року.

ОСОБА_2 , уклавши 02 листопада 2016 року договір оренди двох земельних ділянок площами 3,5673 га та 0,6111 га з ПП СП Агро-Дар-Вознесенськ , порушила право позивача за договором оренди, який діє до 09 січня 2018 року, тому це порушене право підлягає захисту шляхом визнання недійсним договору оренди від 02 листопада 2016 року.

Вказаний висновок викладений і у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 473/3872/16-ц (провадження № 61-21545св18).

Таким чином, доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судового рішення, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 10 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко В. О. Кузнєцов