Постанова

від 29.06.2017 по справі 823/128/17

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2017 року справа № 823/128/17

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Рідзеля О.А.,

суддів - Гаврилюка В.О., Тимошенко В.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Черкаський завод автохімії до Черкаської митниці ДФС Державної фіскальної служби України, Головного управління Державної казначейської служби України в Черкаській області, Державної казначейської служби України про визнання протиправним рішення та повернення надмірно сплачених коштів,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернулось товариство з обмеженою відповідальністю Черкаський завод автохімії (далі-позивач) з адміністративним позовом до Черкаської митниці ДФС Державної фіскальної служби України (далі-відповідач 1), Головного управління Державної казначейської служби України в Черкаській області (далі - відповідач 2), в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних просить:

- визнати неправомірним рішення про коригування митної вартості від 16.08.2016 №902060000/2016/203871/1;

- визнати неправомірним рішення Черкаської митниці Державної фіскальної служби України №1209/10/23-70-19-43 від 11.11.2016;

- визнати неправомірною та скасувати картку відмови у митному оформленні товарів №902060000/2016/00222;

- стягнути з Державного бюджету України надмірно сплачену суму митних платежів (ПДВ) у загальному розмірі 77 434 грн 20 коп., у тому числі за декларацією 902060000/2016/204304 у сумі 26 616 грн 06 коп., №902060000/2016/203995 у сумі 25 546 грн 38 коп. та №902060000/2016/203888 у сумі 25 271 грн 58 коп. на п/р 26001000001146 у філії АТ Укрексімбанк м. Черкаси, МФО 322313.

Ухвалою суду від 06.04.2017 до участі у розгляді справи, в якості другого відповідача залучено - Державну казначейську службу України (далі - відповідач 3).

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, обґрунтовуючи їх тим, що на виконання зовнішньоекономічного контракту від 24.06.2016 №30 та доповнення до нього від 24.06.2016 № 2, укладеного між позивачем та MWS AutoChemia GMbH (Ляйпциг Германія), на територію України здійснювалась поставка полімер етилену низького тиску, високої густини, в гранулах за ціною 1,66218 Євро/кг. в кількості 66,000 тон на загальну суму 76 890, 00 Євро (без ПДВ). На підтвердження митної вартості товарів позивачем надано до Черкаської митниці ДФС Державної фіскальної служби України, відповідні документи, що підтверджують митну вартість товарів. Проте, під час здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, відповідно до п.5 ст.54, п.1,4 ст.337, 320 Митного кодексу України відповідачем 1 встановлено, що в наданих декларантом документах наявні розбіжності та відсутні всі відомості щодо ціни яка була фактично сплачена або підлягає сплаті, що і стало підставою прийняття рішення про коригування митної вартості товару від 16.08.2016 №902060000/2016/203871/1 та картки відмови у митному оформленні товарів №902060000/2016/00222, проте позивач не погоджуючись з такими діями митного органу звернувся до суду.

Представник відповідача 1 заперечував проти задоволення позову з тих підстав, що за результатами проведеної перевірки з урахуванням проведеної консультації в порядку п. 4 ст. 57, п. 1, 4 ст. 337, 320 Митного кодексу України відповідачем встановлено, що заявлені декларантом відомості про митну вартість та обраний метод її визначення не підтверджені документально. Декларантом не надано повний пакет документів для підтвердження митної вартості товарів, розбіжності в поданих документах не усунуто, що унеможливлює визначення митної вартості товарів за ціною угоди.

Представник відповідача 2 та 3 у судове засідання не прибув, причини неприбуття суду не повідомив, у письмових заперечення наданих до матеріалів справи зазначив, що наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787 затверджено Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів (далі - Порядок № 787). Пунктом 2 Порядку № 787, визначено процедури повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії (далі - платежі). Відповідно до п. 5 Порядку № 787, повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.

У разі повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи ДФС, подання подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до Порядку взаємодії територіальних органів Державної фіскальної служби України, місцевих фінансових органів та територіальних органів Державної казначейської служби України у процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 15 грудня 2015 року № 1146, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 31 грудня 2015 року за № 1679/28124 (далі - Порядок № 1146). Відповідно до п. 5 Порядку № 1146, повернення помилково та/або надмiру сплачених сум грошових зобов'язань у випадках, передбачених законодавством, здiйснюється виключно на пiдставi заяви платника податку (за винятком повернення надмiру утриманих (сплачених) сум податку на доходи фiзичних осiб, якi розраховуються органом ДФС на пiдставi поданої платником податкiв податкової декларацiї за звiтний календарний рiк шляхом проведення перерахунку за загальним рiчним оподатковуваним доходом платника податку), яка може бути подана до територіального органу ДФС за місцем адміністрування (обліку) помилково та/або надмiру сплаченої суми протягом 1095 днiв вiд дня її виникнення.

Пунктами 9 та 11 Порядку № 1146, визначено, що орган ДФС несе вiдповiдальнiсть згiдно iз законом за несвоєчаснiсть передачi висновку органу Казначейства для виконання. На пiдставi отриманих висновків вiдповiдний орган Казначейства здійснює повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань у визначеному законодавством порядку. Отже враховуючи вищенаведене, оскільки існує спеціальний порядок повернення платникам податків коштів помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, то за таких обставин представник відповідача 2 та 3 вважає, що вимога позивача про стягнення з Державного бюджету України суми митних платежів є передчасною та не підлягає до задоволення.

Розгляд справи розпочато у відкритому судовому засіданні, однак у зв'язку з явкою у судове засідання не всіх осіб, які беруть участь у справі, суд дійшов висновку здійснювати розгляд справи в порядку письмового провадження на підставі ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, тому на підставі ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснювалось фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд зазначає про таке.

16.08.2016 до Черкаської митниці ДФС Державної фіскальної служби України було подано митну декларацію №902060000/2016/203871, згідно якої задекларовано товар полімер етилену, низького тиску, високої густини, в гранулах за митною вартістю визначеною згідно положень ст. 58 Митного кодексу України за основним методом (вартості угоди), а саме 1,66218 Євро/кг.

На підтвердження митної вартості товарів позивачем надано до Черкаської митниці ДФС Державної фіскальної служби України, такі документи:

- зовнішньоекономічний контракт купівлі-продажу від 24.06.2016 № 30;

- доповнення № 2 від 21.07.2016 до зовнішньоекономічного контракту купівлі-продажу від 24.06.2016 № 30;

- міжнародна автомобільна накладна (СМR) від 11.08.2016 № CZ TY 3931745;

- платіжні доручення № 740, № 741, № 743, № 744, № 745;

- інвойс від 12.08.2016 № 201600154;

- інвойс від 11.08.2016 № 2960019524;

- проформа інвойс від 21.07.2016 № 0039/2016;

- експертний висновок ТПП від 15.08.2016 № 0-484;

- митна декларація країни експорту від 11.08.2016 № MRN 16CZ6200002IGMIHJ8.

Під час здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, відповідно до п.5 ст.54, п.1,4 ст.337, 320 Митного кодексу України відповідачем 1 встановлено, що в наданих декларантом документах наявні розбіжності та відсутні всі відомості щодо ціни яка була фактично сплачена або підлягає сплаті.

Зокрема:

1) до митного оформлення надано інвойс від 11.08.2016 № 2960019524 де зазначена вартість товару 25 630,00 Євро, що не відповідає відомостям зазначеним експортній декларації країни відправлення від 11.08.2016 № MRN 16CZ6200002IGMIHJ8 (яка посилається на вказаний вище інвойс) з зазначеною вартістю 701 523,00 чеських крон, що становить 25 958,29 Євро по даті НБУ станом на 11.08.2016;

2) надане до митного оформлення експертне заключення від 15.08.2016 № О-484 не містить аналізу ринку виробника товару - Чехії, а містить аналіз ринку подібних товарів Індії, США, ОАЕ, Саудівської Аравії;

3) митницею встановлено невідповідність заявленої декларантом митної вартості та вартості ідентичних товарів, які продавались на експорт в Україну, у максимально наближений період до ввезення даної партії (МД №902060000/2016/203806 від 12.08.2016).

За таких обстави за твердженням відповідача 1 декларантом не надано об'єктивні, документально підтверджені дані щодо зменшення фактурної вартості товару порівняно з наявною інформацією про вартість ідентичного товару, у зв'язку з чим визначена та заявлена декларантом митна вартість товару за ціною угоди не відповідає дійсній вартості товару в розумінні статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі від 30.10.1947.

Враховуючи вищевикладене відповідач 1 прийшов до висновку, щодо наявності обґрунтованих підстав вважати, що декларантом заявлено неповні відомості про митну вартість товарів, а обраний метод її визначення не підтверджений належним чином документально.

Так, згідно пункту 2 зовнішньоекономічного контракту №30 зазначено, що вартість товару погоджується сторонами шляхом підписання доповнень до зазначеного зовнішньоекономічного контракту, також пунктом 5 цього контракту передбачено 100% попередню оплату за товар якщо інше не передбачено доповненнями на окрему партію товару. Відповідно до доповнення від 21.07.2016 № 2 до контракту №30, яке підписано на поставку товару у кількості 66 тонн та на загальну вартість 120 000,00 Євро, передбачено також 100% попередню оплату.

До митного оформлення надано проформа інвойс від 21.07.2016 №0039/2016 на загальну суму 120 000,00 Євро, кількість товару 66 тонн (тобто, вартість одного кілограма товару становить - 1,82 Євро). Також, до митного оформлення надані платіжні доручення (№ 740 на суму - 4295,25 Євро; № 741 на суму - 14000,00 Євро; № 743 на суму - 42000,00 Євро; № 744 на суму - 25000,00 Євро; № 740 на суму - 34704,75 Євро), які підтверджують здійснення попередньої оплати у сумі 120 000,00 Євро.

Отже, відповідно до попередньої оплати, вартість товару (за 1 кг) що фактично сплачена становить 1,82 Євро, що відрізняється від даних наведених у інвойсі від 12.08.2016 №201600154, де вартість 1 кг товару зазначено 1,66218 Євро та суперечить положенням зовнішньоекономічного договору № 30 та доповнення № 2 від 21.07.2016 до нього.

На підставі п.2 ч.2 ст. 52 та ч.ч.1,3 ст. 53, ч.21 ст. 58 Митного кодексу України, декларанту необхідно було надати документи на усунення обставин визначених ч.3 статті 53 та ч.2 статті 58 Митного кодексу України:

1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором

(угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;

2) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;

3) виписку з бухгалтерської документації;

4) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені

спеціалізованими експертними організаціями (що містять аналіз ринку виробника

та продавця товару), або інформація біржових організацій про вартість товару або

сировини.

Відповідні вимоги були направлені декларанту електронним повідомленням.

Разом з тим, позивач повідомив про неможливість надання інших додаткових документів.

За результатом перевірки в рамках проведеної консультації в порядку ст. 57 Митного кодексу України Черкаською митницею ДФС Державної фіскальної служби України встановлено, що декларантом заявлено неповні відомості про митну вартість товарів та обраний метод її визначення. Відомості, що містяться в наданих декларантом документах не підтверджені належним чином документально та не дають змоги перевірити числове значення заявленої митної вартості товару, чим за твердженням відповідача 1 порушено вимоги ч.2 ст.52, ч.21 ст.58 Митного кодексу України та ч.1 ст. 53 Митного кодексу України.

Обраний декларантом метод за ціною договору не відповідає умовам визначеним в ст. 58 Митного кодексу України, оскільки за твердженням відповідача 1 застосування методу за ціною договору неможливо.

На виконання п.5 та п.6 ст.55 та п.3 ст.57 Митного кодексу України з метою обґрунтованого вибору методу та визначення основи митної вартості товару між декларантом та митницею проведено процедуру консультації.

В ході проведення консультації встановлено, що у декларанта відсутня інформація про вартість ідентичних товарів, проданих на експорт в Україну у максимально наближений період до ввезення даної партії товарів. У митниці наявна інформація про вартість ідентичних товарів, проданих на експорт в Україну у максимально наближений період на однакових комерційних умовах, приблизно такою ж кількістю - МД №902060000/2016/203806 від 12.08.2016.

На підставі зазначеного митницею в межах компетенції прийнято рішення про коригування митної вартості товару від 16.08.2016 №902060000/2016/203871/1, при коригуванні був застосований другий метод визначення митної вартості за ціною щодо ідентичних товарів. В якості джерела цінової інформації обрано митну декларацію №902060000/2016/203806 від 12.08.2016.

Проте позивач вважаючи такі дії митного органу неправомірними звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з такого.

Основні джерела митної оцінки та законодавство, що регулює спірні правовідносини є: Акти міжнародного права - стаття VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994р. (ГАТТ) Оцінка товару для митних цілей , Угода про застосування статті VII ГАТТ (Женевський кодекс ) 1979р., Рішення 6.1 Технічного комітету з митної оцінки СОТ щодо випадків, коли адміністрації митниці мають підстави для сумнівів щодо правдивості або точності задекларованої вартості; Національне законодавство - Митний кодекс України від 11.07.2002р. №92-IV; Порядок декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України за № 1766 від 20.12.2006 року; Порядок здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України за № 339 від 09.04.2008 року; Методичні рекомендацій із застосування окремих положень Митного кодексу України, що стосуються питань визначення митної вартості товарів, які імпортуються на митну територію України, затверджені наказом Державної митної служби України за № 74 від 31.01.2007 року.

Загальні положення щодо визначення митної вартості товарів, що ввозяться в Україну, відповідно до Угоди про застосування статті VII ГАТТ такі:

- митна вартість товарів визначається декларантом;

- митний орган здійснює контроль правильності визначення митної вартості товарів, в тому числі методом аудиту після пропуску товарів;

- для цілей визначення митної вартості використовується інформація, підготовлена у спосіб, сумісний з принципами бухгалтерського обліку, прийнятими у відповідній країні і доцільними для певного методу визначення митної вартості;

- заявлена декларантом митна вартість товарів і подані ним відомості про її визначення повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню;

- у разі потреби у підтвердженні заявленої митної вартості товарів декларант зобов'язаний подати митному органу необхідні для цього відомості та забезпечити можливість їх перевірки;

- митний орган має право упевнитися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи декларації, поданої для цілей визначення митної вартості.

Угодою про застосування статті VII ГАТТ встановлено:

- первинний метод митного оцінювання визначений у Статті 1 (тобто, за ціної угоди з товарами, які ввозяться), імпортні товари повинні оцінюватися відповідно до положень цієї Статті, коли умови, передбачені в ній, виконано;

- митна вартість імпортних товарів є контрактною вартістю, тобто ціною, фактично сплаченою або що підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт до країни імпорту, скоригованою відповідно до положень Статті 8 за умови, що: (a) немає жодних обмежень стосовно розпорядження або використання товарів покупцем; (b) продаж або ціна не підпадають під якусь умову або міркування, відповідно до якого вартість не може бути визначена відносно товарів, що оцінюються; (c) жодна частина виручки за будь-який подальший перепродаж, розпорядження або використання товарів покупцем не перейде прямо або опосередковано продавцеві, якщо тільки не може бути зроблене відповідне коригування відповідно до положень Статті 8; (d) покупець і продавець не пов'язані між собою або якщо покупець і продавець пов'язані, то контрактна вартість прийнятна для митних цілей згідно з положеннями параграфа 2 Статті 1.

Якщо згадані умови не виконуються, митна вартість не може бути визначена відповідно до ціни угоди з товарами, які ввозяться, то послідовно застосовуються інші методи митної оцінки.

Відомості про митну вартість товарів використовуються для: нарахування митних платежів; застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; ведення митної статистики; розрахунку податкового зобов'язання, визначеного за результатами документальної перевірки (стаття 50 Митного кодексу України).

Згідно із статтею 52 Митного кодексу України, заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Частиною 1 ст. 54 Митного кодексу України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 54 Митного кодексу України, митний орган під час здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів зобов'язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Статтею 53 Митного кодексу України передбачено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Частиною 2 цієї статті перелічені документи, які підтверджують митну вартість товарів:

1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);

4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

У статті 57 Митного кодексу України, закріплені правила застосування методів визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту. Згідно з ч. 1 цієї статті, митна вартість визначається за такими методами:

1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2) другорядні: за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); резервний.

Приписами 2 - 5 частин статті 57 Митного кодексу України встановлено, що основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 Митного кодексу України. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Митного кодексу України, за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.

Підстава для незастосування основного методу визначення митної вартості товару передбачена ч.2 ст. 58 Митного кодексу України.

Так, відповідно до вказаної правової норми метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.

Разом з тим, надання додаткових документів є необхідним у разі потреби в підтвердженні задекларованої декларантом митної вартості товару за першим методом, викликаної обґрунтованими сумнівами митного органу в достовірності відомостей, які містяться в поданих до митного оформлення товару документах.

Отже, за умови не наведення митним органом доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування цим органом переліку документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити свідчить про протиправність рішення цього органу щодо застосування іншого, ніж основний метод визначення митної вартості.

Якщо основний метод не може бути використаний, застосовується послідовно кожний із перелічених методів. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, пiдставою для прийняття митними органами про визначення митної вартостi за iншим, нiж зазначив декларант методом та видання карток вiдмов стала наявність сумнiву щодо правильностi заявленої декларантом митної вартостi.

Наявнiсть у митного органу обґрунтованого сумнiву у правильностi визначення митної вартостi є обов'язковою, оскiльки з цiєю обставиною закон пов'язує можливiсть витребовування додаткових документiв у декларанта та надає митницi право вчиняти наступнi дiї, спрямованi на визначення дiйсної митної вартостi товарiв.

Разом з тим витребувати необхiдно тi документи, якi дають можливiсть пересвiдчитись у правильностi чи помилковостi задекларованої митної вартостi, а не всi, якi передбаченi статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного перелiку витребуваних документiв може бути пiдставою для визначення митної вартостi не за першим методом лише тодi, коли поданi документи є недостатнiми чи такими, що у своїй сукупностi не спростовують сумнiв у достовiрностi наданої iнформацiї.

Аналогічний правовий висновок також міститься в постанові Верховного Суду України від 13.07.2016 у справі 21-2177а16.

Суд зауважує, що відповідно до ч. 1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 ч. 1 ст. 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Як вбачається з матеріалів справи вартість постановленого товару визначена відповідно до умов зовнішньоекономічного контракту від 24.06.2016 №30.

Так, ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця (Ухвала Вищого адміністративного суду України від 06.04.2017 у справі № К/800/12802/16).

Водночас, Цивільним кодексом України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 627 Цивільного кодексу України вказує, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Тобто, визначення ціни за договором є істотною умовою договору купівлі-продажу і ці умови визначаються сторонами угоди.

Разом з тим, відповідно до підпункту 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

В свою чергу, згідно підпункту 14.1.219 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України ринкова ціна - ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

Із вищенаведеного слідує, що встановлювати ціни, які не підтягають державному регулюванню, на продукцію або товари, належить виключно самим суб'єктам підприємницької діяльності, тобто учасникам договірних відносин.

При дослідженні фактору формування ціни податковий орган повинен співставити такі умови договору як момент його підписання, кількість товару, строки поставки, строки оплати товару, розподіл обов'язків сторін контракту та інших умов, які безпосередньо впливають на формування ціни контракту.

Однак зазвичай податковий орган, при визначенні звичайної ціни, не враховує звичайні ціни під час укладення договорів між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни, зокрема знижки, зумовлені сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низько ліквідних товарів. (Ухвала Вищого адміністративного суду України 13.06.2017 у справі № К/800/19334/17).

Між тим, для визначення ринкової ціни недостатньо порівнювати ціни на аналогічні товари, такі ціни мають скластись за аналогічних умов поставки (період укладення контракту, місце укладення контакту, базисні умови поставки, обсяг товару, умови оплати, у тому числі щодо необхідності встановлення передоплати, гарантії, застосування акредитиву тощо).

Окремо необхідно вказати, що правомірність прийняття оскаржуваних платником податків рішень покладається на контролюючий орган у адміністративному процесі і виходячи із принципу презумпції невинуватості обов'язок доведення невідповідності бази оподаткування звичайній ціні покладається саме на контролюючий орган (Ухвала Вищого адміністративного суду України від 16.02.2016 у справі № К/800/25376/15) .

Більше того, інформація щодо ринкових цін відповідно до пункту 71.1 статті 71 Податкового кодексу України та статті 16 Закону України Про інформацію є податковою інформацією. Джерела податкової інформації визначено у пункті 72.1 статті 72 Податкового кодексу України, у тому числі у підпункті 72.1.6 цього пункту, який передбачає використання іншої оприлюдненої або одержаної за запитом інформації .

Право на використання податкової інформації щодо ринкових цін та результатів її опрацювання (порівняння із ціною постачання, застосованою платником податків), у тому числі у висновках за результатами перевірок, закріплено у пункті 71.1 статті 71, пункті 74.2 статті 74 та підпункті 83.1.2 пункту 83.1 статті 83 Податкового кодексу України.

Таким чином, під час проведення перевірки платника податку орган державної податкової служби має право надіслати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень застосованої ціни або навпаки, контролюючий орган, використовуючи свої бази, має зробити самостійний аналіз з урахуванням факторів викладених вище.

Разом з тим, в порушення положень Митного кодексу України щодо послідовного застосування методів визначення митної вартості товарів, відповідачем 1 не обґрунтовано належним чином неможливість застосування методу визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), та за ціною договору щодо ідентичних товарів.

Крім того, з експортного висновку № О-484 від 15.06.2016 Черкаської торгово-промислової палати, судом встановлено, що ринкова вартість поліетилена HDPE liten VD 33, ввезеного на територію України згідно зовнішньоекономічного контракту № 30 від 24.06.2016 та доповнення до нього, на умовах поставки СРТ Яготин, Україна згідно ІНКОТЕРМС 2010, в цінах діючих на момент експертного висновку (червень-серпень 2016 року) становила - 1,66128 Євро/кг.

Тобто ціна ввезеного товару згідно вказаного висновку, відповідає ціні зазначеній в зовнішньоекономічному контракті № 30 від 24.06.2016.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку що позивачем належним чином підтверджено заявлену митну вартість товарів, а відповідачем 1 жодних належних та допустимих доказів щодо правомірності прийняття оскаржуваних позивачем рішень не надано.

Згідно із частиною другою ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, вимоги якої відповідачем не виконано .

Відповідно до частини другої ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Предметом адміністративного позову в даній справі є скасування оскаржених позивачем рішень відповідача 1, а відповідно до п. 1 частини другої ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень і його скасування , тобто, скасування рішення суб'єкта владних повноважень є наслідком саме визнання його протиправним , в зв'язку з чим, колегія суддів дійшла висновку про необхідність виходу для повного захисту інтересів позивача за межі позовних вимог та визнання оскаржених позивачем рішень протиправними і їх скасування.

Тому, суд дійшов до висновку, що для повного захисту прав та інтересів позивача, про захист яких він просить, необхідно не тільки визнати протиправними а й скасувати оскаржувані рішення про коригування митної вартості від 16.08.2016 №902060000/2016/203871/1, рішення №1209/10/23-70-19-43 від 11.11.2016 та картки відмови у митному оформленні товарів №902060000/2016/00222.

Щодо позовної вимоги про стягнення з Державного бюджету України надмірно сплаченої суми митних платежів (ПДВ) у загальному розмірі 77 434 грн 20 коп., суд зазначає про таке.

Митне законодавство передбачає можливість виникнення правової ситуації, пов'язаної з поверненням помилково та/або надмірно сплачених митних платежів.

Ці платежі повертаються декларанту в порядку і на умовах, що встановлені у статті 301 МК, статті 43 ПК і статті 45 Бюджетного кодексу України, з дотриманням процедури, врегульованої Порядком повернення, на підставі його заяви та у визначений термін з дня прийняття митним органом, що здійснював оформлення митної декларації, Висновку про повернення.

Наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787 затверджено Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів (далі - Порядок № 787).

Пунктом 2 Порядку № 787, визначено процедури повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії (далі - платежі).

Відповідно до п. 5 Порядку № 787, повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили.

У разі повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи ДФС, подання подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до Порядку взаємодії територіальних органів Державної фіскальної служби України, місцевих фінансових органів та територіальних органів Державної казначейської служби України у процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 15 грудня 2015 року № 1146, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 31 грудня 2015 року за № 1679/28124 (далі - Порядок № 1146).

Відповідно до п. 5 Порядку № 1146, повернення помилково та/або надмiру сплачених сум грошових зобов'язань у випадках, передбачених законодавством, здiйснюється виключно на пiдставi заяви платника податку (за винятком повернення надмiру утриманих (сплачених) сум податку на доходи фiзичних осiб, якi розраховуються органом ДФС на пiдставi поданої платником податкiв податкової декларацiї за звiтний календарний рiк шляхом проведення перерахунку за загальним рiчним оподатковуваним доходом платника податку), яка може бути подана до територіального органу ДФС за місцем адміністрування (обліку) помилково та/або надмiру сплаченої суми протягом 1095 днiв вiд дня її виникнення.

Пунктами 9 та 11 Порядку № 1146, визначено, що орган ДФС несе вiдповiдальнiсть згiдно iз законом за несвоєчаснiсть передачi висновку органу Казначейства для виконання. На пiдставi отриманих висновків вiдповiдний орган Казначейства здійснює повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань у визначеному законодавством порядку.

Таким чином, підготовці та подачі висновку митним органом про повернення надміру (помилково) сплачених коштів передує встановлений законом порядок.

З матеріалів справи вбачається, що такий порядок позивачем не дотримано, позивач не звертався до митниці із заявою про повернення коштів.

Отже, повернення помилково та/або надмірно сплачених митних платежів з Державного бюджету України є виключними повноваженнями митних органів та органів Державного казначейства України, а відтак суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення таких платежів.

За таких обставин вимога позивача про стягнення надмірно сплачених митних платежів не є вірним способом захисту прав платника митних платежів, а тому позов в цій частині не підлягає до задоволення.

З урахуванням наведеного, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.

Керуючись статями 11, 14, 86, 94, 128, 159-163, 167, 185-187, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості від 16.08.2016 №902060000/2016/203871/1;

Визнати протиправним та скасувати рішення Черкаської митниці Державної фіскальної служби України №1209/10/23-70-19-43 від 11.11.2016;

Визнати протиправним та скасувати картку відмови у митному оформленні товарів №902060000/2016/00222.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Черкаської митниці ДФС Державної фіскальної служби України, (ідентифікаційний код 39420084) на користь товариства з обмеженою відповідальністю Черкаський завод автохімії (ідентифікаційний код 36994791) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 6019 (шість тисяч дев'ятнадцять) грн. 85 коп.

Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня проголошення постанови. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий О.А. Рідзель

Судді В.О. Гаврилюк

В.П. Тимошенко