ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 липня 2017 року Справа № 920/1559/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Рогач Л.І., - головуючого, доповідача Алєєвої І.В., Дроботової Т.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спільного українсько-білоруського підприємства "Укртехносинтез" (у формі Товариства з обмеженою відповідальністю) на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23.03.2017 у справі№ 920/1559/15 Господарського судуСумської області за позовомСумської міської ради доСпільного українсько-білоруського підприємства "Укртехносинтез" (у формі Товариства з обмеженою відповідальністю) проприпинення договору оренди шляхом його розірвання,
за участю представників: позивачаВерьовкін С.В. -пред. дов. від 09.02.2017 відповідачаШелегеда О.І.- предст. дов. від 22.07.2014
ВСТАНОВИВ:
25.09.2015 Сумська міська рада звернулася до господарського суду з позовом про припинення шляхом розірвання договору оренди земельної ділянки за адресою АДРЕСА_3 укладеного з відповідачем, про реєстрацію якого у Державному реєстрі земель вчинено запис від 07.12.2006 № 040661201261. Позов вмотивовано наявністю передбачених договором та законодавством підстав для розірвання договору за рішенням суду з ініціативи орендодавця з огляду на використання відповідачем орендованої земельної ділянки з порушенням умов договору щодо мети використання земельної ділянки, положеннями статей 24, 25, 32, 34 Закону України "Про оренду землі", статей 610, 611 Цивільного кодексу України, статті 158 Земельного кодексу України.
Відповідач відхилив позов, зазначивши, що на орендованій ним земельній ділянці здійснюється стихійна торгівля, про що відповідач звертався у правоохоронні органи; відповідач не укладав договори суборенди земельної ділянки та не надавав право на розміщення торговельних тимчасових споруд; матеріали справи не доводять порушень у використанні ділянки відповідачем.
Рішенням Господарського суду Сумської області від 16.11.2015 (судді: Зайцева І.В. - головуючий, судді Рунова В.В., Соп'яненко О.Ю.) позов задоволено повністю; розірвано договір оренди земельної ділянки, що знаходиться за адресою АДРЕСА_3, укладений сторонами 17.06.2003, про реєстрацію якого у Державному реєстрі земель вчинено запис від 07.12.2006 № 040661201261; стягнуто з відповідача на користь позивача судові витрати.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 15.02.2016 рішення місцевого господарського суду скасовано; у позові відмовлено; розподілено судові витрати. Постановою Вищого господарського суду України від 29.11.2016 вказану постанову суду апеляційної інстанції скасовано, справу направлено на новий розгляд до Харківського апеляційного господарського суду.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 23.03.2017 (судді Пелипенко Н.М., Россолов В.В, Терещенко О.І.) рішення Господарського суду Сумської області від 16.11.2015 залишено без змін.
Не погоджуючись з прийнятими у справі рішеннями, відповідач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просив суд скасувати рішення та постанову, судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити. Касаційну скаргу вмотивовано порушенням судами норм матеріального та процесуального права, а саме: суди не застосували приписи статті 614 Цивільного кодексу України, не врахували змісту наведеної норми, яка передбачає, що особа є невинуватою, якщо доведе вчинення всіх залежних від неї заходів належного виконання зобов'язань; суди, врахувавши пункт 4.2 договору, дійшли помилкового висновку щодо права орендаря проводити поліпшення земельної ділянки, не розрізнивши понять "право" та "обов'язок", невиконання якого є підставою для дострокового розірвання договору, відповідно до вимог статті 32 Закону України "Про оренду землі" та пункту 5.4 договору; суди залишили поза увагою, що відповідач, маючи намір здійснити забудову орендованої земельної ділянки, звертався з відповідними заявами до уповноваженого органу орендодавця не порушуючи умови договору, при цьому матеріали справи не містять доказів на підтвердження факту використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, а отримання дозволу на початок будівельних робіт не може свідчити, що будівництво буде розпочате; суд апеляційної інстанції в порушення вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України не надав належної оцінки наданому відповідачем доказу (робочому проекту) на підтвердження запланованого будівництва одноповерхового приміщення для паркування автомобільного транспорту, яке цілком відповідає умовам договору оренди земельної ділянки в частині цільового призначення. Разом з тим, суди дійшли помилкового висновку щодо використання відповідачем земельної ділянки не за цільовим призначенням, наявності підстав для задоволення позову про розірвання договору оренди та невірно застосували статті 24, 25, 32 Закону України "Про оренду землі" та статті 141, 143 Земельного кодексу України.
Відповідач у судовому засіданні підтримав доводи касаційної скарги.
Позивач у судовому засіданні та у відзиві на касаційну скаргу заперечив її доводи, вказуючи на законність та обґрунтованість рішень, прийнятих у справі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скар га не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Місцевий господарський суд встановив, що 17.03.2006 Сумська міська рада (орендодавець, позивач) та Спільне українсько-білоруське підприємство "Укртехносинтез" (у формі товариства з обмеженою відповідальністю) (орендар, відповідач) уклали договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого позивач на підставі рішення Сумської міської ради від 22.02.2006 № 1627-МР "Про вилучення, надання в оренду, продовження терміну користування земельними ділянками підприємствам, установам, організаціям і підприємцям та внесення змін до рішень Сумської міської ради" передав, а відповідач прийняв в оренду земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 площею 0,12 га. Договір зареєстрований в Сумському міському реєстраційному відділі Сумської регіональної філії Державного підприємства "Центр Державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 07.12.2006 № 040661201261. Кадастровий номер вищезазначеної земельної ділянки НОМЕР_1.
Договором про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 02.10.2014, посвідченим приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округа Ровенською А.О., внесено зміни до договору оренди земельної ділянки щодо визначення адреси земельної ділянки - АДРЕСА_3 та розміру річної орендної плати, про що вчинено у державному реєстрі прав запис № 7194230.
Відповідно до пункту 2.1 договору земельна ділянка надається в оренду під розміщення парковки легкового автотранспорту, згідно з Українським класифікатором цільового використання - землі автомобільного транспорту.
Пунктом 4.2 договору визначено, що орендар, зокрема, має право за згодою орендодавця, визначеною в окремій угоді сторін, проводити поліпшення земельної ділянки, зводити тимчасові (на термін оренди), виробничі та інші будівлі та споруди згідно з проектом, затвердженим та погодженим у встановленому порядку, закладати насадження без зміни цільового призначення земельної ділянки.
Згідно з пунктом 5.4 договору, на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами їх обов'язків, передбачених Законом України " Про оренду землі" та цим договором.
20.07.2015 Департамент містобудування та земельних відносин Сумської міської ради надав замовникам: Управлінню капітального будівництва та дорожнього господарства Сумської міської ради, Спільному Українсько-Білоруському підприємству "Укртехносинтез", фізичній особі-підприємцю ОСОБА_8 Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки адресою: АДРЕСА_1 № 109/06.01-15 щодо наміру забудови: нове будівництво торгівельного центру. 13.08.2015 Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Сумській області зареєструвало за № СМ 083152250484 декларацію про початок виконання будівельних робіт за адресою: АДРЕСА_2 нового торгівельного центру.
Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд зазначив, що відповідач всупереч умовам договору не отримував згоди орендодавця на будівельні роботи на орендованій земельній ділянці, відтак дійшов висновку про порушення відповідачем обов'язків за договором оренди земельної ділянки, та, відповідно, наявності підстав для розірвання договору.
Переглядаючи справу у повному обсязі за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд апеляційної інстанції також встановив, що земельна ділянка використовується орендарем не за цільовим призначенням, що підтверджується актом обстеження земельної ділянки та актом від 21.09.2015; позивач не надавав згоди на зведення торговельного центру на орендованій земельній ділянці, рішеннями у адміністративному провадженні визнано незаконними та скасовано містобудівні умови та декларацію про початок будівельних робіт, відповідач здійснив дії щодо початку будівельних робіт на орендованій ним земельній ділянці, припинення яких відбулося лише внаслідок вжиття судами заходів забезпечення позову.
Колегія суддів зазначає, що за частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином та у встановлений законом чи договором строк, однобічна відмова від виконання зобов'язань не допускається.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Статтею 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
За приписами частини другої статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладені договору.
Норми цивільного законодавства про підстави та порядок розірвання договорів у судовому порядку за загальним правилом пов'язують виникнення права на таке розірвання саме з порушенням зобов'язання іншою стороною, а не з причинами такого порушення (крім законодавчо передбачених винятків).
Стаття 2 Закону України "Про оренду землі" передбачає, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі. Згідно із статтею 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 93 Земельного кодексу України та статті 1 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Відповідно до абзацу першого статі 32 Закону України "Про оренду землі" на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України.
Згідно зі статтею 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати.
Як вірно встановили суди відповідно до умов пункту 2.1 договору земельна ділянка надається в оренду під розміщення парковки легкового автотранспорту, згідно з Українським класифікатором цільового використання - землі автомобільного транспорту, пунктом 4.2 договору визначено право орендаря, зокрема, проводити поліпшення земельної ділянки, зводити тимчасові (на термін оренди), виробничі та інші будівлі та споруди згідно з проектом, затвердженим та погодженим у встановленому порядку, закладати насадження без зміни цільового призначення земельної ділянки за згодою орендодавця, визначеною в окремій угоді сторін.
Разом з тим матеріалами справи підтверджено порушення відповідачем умов користування земельною ділянкою за договором оренди, вимог чинного законодавства, оскільки відповідач не надав доказів отриманої згоди орендодавця на здійснення будівництва. Посилаючись на звернення до уповноваженого органу орендодавця за дозволом на початок будівельних робіт, відповідач не врахував, що питання розпорядження земельною ділянкою, в тому числі надання згоди на будівництво як орендодавцем, відноситься до компетенції Сумської міської ради, як колегіального органу місцевого самоврядування, та не може вирішуватись її іншими органами.
Відтак, встановивши порушення відповідачем умов пунктів договору щодо умов користування земельною ділянкою, суди правильно врахували передбачене законодавством право орендаря на звернення з вимогою про дострокове припинення договору шляхом розірвання та дійшли вірного висновку щодо наявності підстав для задоволення таких вимог.
Доводи скаржника про незастосування судами статті 614 Цивільного кодексу України не знайшли свого підтвердження та не обґрунтовані належними та допустимими доказами, саме за яких обставин відповідач довів відсутність своєї вини або вжив заходів щодо належного виконання зобов'язання за договором.
Інші доводи касаційної скарги про порушення господарськими судами норм матеріального та процесуального права суперечать дійсним обставинам справи та приписам чинного законодавства, не спростовують обґрунтованих висновків судів, фактично зводяться до переоцінки обставин, належно та повно встановлених судами, та не беруться колегією суддів до уваги з огляду на положення статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків, що господарські суди в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази, вірно застосували норми матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини; підстав для скасування судових рішень з мотивів, наведених у касаційній скарзі, не вбачається.
На підставі викладеного, керуючись статтями 111 5 , 111 7 , пунктом 1 статті 111 9 , статтями 111 11 , 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Спільного українсько-білоруського підприємства "Укртехносинтез" (у формі Товариства з обмеженою відповідальністю) залишити без задоволення.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23.03.2017 у справі № 920/1559/15 Господарського суду Сумської області та рішення Господарського суду Сумської області від 16.11.2015 залишити без змін.
Головуючий Л. Рогач
Судді І. Алєєва
Т. Дроботова
Суд | Вищий господарський суд України |
Дата ухвалення рішення | 04.07.2017 |
Оприлюднено | 12.07.2017 |
Номер документу | 67659699 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Вищий господарський суд України
Рогач Л.I.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні