Постанова

від 06.07.2017 по справі 922/2724/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" липня 2017 р. Справа № 922/2724/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Шевель О. В. , суддя Пуль О.А. , суддя Фоміна В. О.

при секретарі Курченко В.А.

за участю представників:

позивача - не з'явився,

відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №1482 Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 27.10.2016 у справі №922/2724/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КСТ Груп Україна", м.Київ,

до Приватного підприємства "Азфаутд", м.Харків,

про стягнення 162240,00 грн.

ВСТАНОВИЛА:

В серпні 2016 року ТОВ "КСТ Груп Україна" звернулось до суду з позовною заявою у якій просило стягнути з ПП "Азфаутд" заборгованість за надані послуги з експедирування вантажу за кордон України (залізничного тарифу, додаткового збору, інших платежів при перевезенні вантажів по території України та інших держав) в сумі 162240,00 грн. В обґрунтування позовних вимог заявник посилався на договір №163-ЗТЕ від 23.07.2015 на транспортно-експедиторське обслуговування експортно-імпортних і транзитних вантажів та заявку на перевезення від 23.07.2015.

Рішенням господарського суду Харківської області від 27.10.2016, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 31.10.2016, (суддя Лаврова Л.С.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ПП "Азфаутд" на користь ТОВ "КСТ Груп Україна" суму основного боргу 8770,00 грн. за перевезення вантажу по території України. В іншій частині відмовлено у зв'язку з недоведеністю вимог.

Позивач, ТОВ "КСТ Груп Україна", звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати вищевказане рішення господарського суду Харківської області та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апелянт посилався на те, що відповідно до умов укладеного між сторонами договору узгодження вартості перевезення не відбувається шляхом узгодження вартості послуг у заявці; позивачем на доказ надання послуг та на підтвердження здійснених ним витрат було надано відповідні докази - транспортну накладну від 25.11.2015, акт №5763 від 30.11.2015, банківську виписку від 23.12.2015, акт звірки №59 станом на 30.11.2015, рахунок №488 від 11.12.2015, банківську виписку від 23.12.2015 тощо.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 17.01.2017 апеляційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 19.04.2017 в даній справі касаційну скаргу позивача задоволено частково. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17.01.2017 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Харківського апеляційного господарського суду в іншому складі суду.

Суд касаційної інстанції зазначив, що судами першої та апеляційної інстанцій неповно досліджено всі обставини даної справи, зокрема не дано належної правової оцінки твердженням позивача, який упродовж всього розгляду даного спору наголошував на тому, що виконав в повному обсязі заявку № б/н від 17.11.2015 і здійснив експедирування товару в пункт призначення вантажу, однак суди попередніх інстанцій, в порушення вимог ст. ст. 4 7 , 43, 84, 105 ГПК України, не спростували і не відхилили наведених доводів позивача та не дали відповідної оцінки наданим позивачем доказам, при цьому, поза увагою апеляційної інстанції залишились і те, що встановлений місцевим судом текст пунктів 2.1.4-2.1.6, 2.2.8, та 3.1 договору №163-ЗТЕ від 23.07.2015 не відповідає дійсно погодженому сторонами тексту пунктів вказаної угоди. Вищим господарським судом України також зазначено, що за результатами перегляду справи апеляційним господарським судом було залишено без змін рішення господарського суду Харківської області від 25.10.2016 без врахування наявної в матеріалах справи ухвали місцевого господарського суду від 31.10.2016 про виправлення описки в даті прийнятого судом першої інстанції рішення на 27.10.2016, що з урахуванням вищенаведеного та з огляду на приписи ч. 2 ст. 111 7 ГПК України дає підстави для скасування оскаржуваної постанови із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, під час якого необхідно виправити допущені помилки (описки), встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 10.05.2017 (колегія суддів у складі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3О.) апеляційну скаргу прийнято до провадження, призначено її розгляд на 06.07.2017, запропоновано учасникам процесу надати суду мотивовані письмові пояснення з посиланням на відповідні норми чинного законодавства з урахуванням правової позиції, викладеної у постанові Вищого господарського суду України від 19.04.2017 в даній справі.

05.07.2017 у зв'язку з відпусткою судді Крестьянінова О.О., було здійснено повторний автоматичний розподіл справи, за результатами якого визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Шевель О.В., суддя Пуль О.А., суддя Фоміна В.О.).

Сторони, повідомлені належним чином про час та місце судового засідання (повідомлення відділення зв'язку про вручення їм копій ухвали від 10.05.2017 долучено до матеріалів справи), письмових пояснень не надали, представників для участі в судовому засіданні не направили. Відповідач не повідомив суд про причини неявки представника. Від позивача надійшло клопотання (вх.№6991 від 04.07.2017), в якому заявник просить про проведення судового засідання 06.07.2017 в режимі відеоконференції, оскільки у зв'язку з важким фінансовим становищем позивача його представник не може з'явитися в дане судове засідання.

Стосовно вказаного клопотання колегія суддів зазначає, що відповідно до частин 2, 3 ст.74-1 ГПК України, клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції може бути подано не пізніш як за сім днів до дня проведення судового засідання, в якому відбуватиметься така участь. Питання про участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції вирішується господарським судом за наявності відповідного клопотання або за власною ініціативою не пізніш як за п'ять днів до дня проведення такого судового засідання. Отже, враховуючи, що відповідне клопотання було подано позивачем із порушенням встановленого законом строку (а саме - за два дні до судового засідання) колегія суддів відмовляє у задоволенні даного клопотання.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду даної справи Харківським апеляційним господарським судом, у відповідності до ч.3 ст.4-3 ГПК України, було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства - зокрема, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 22 ГПК України, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України на підставі наявних у справі доказів та з урахуванням правової позиції, викладеної у постанові Вищого господарського суду України від 19.04.2017 в даній справі, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

23.07.2015 між ТОВ «КСТ Груп Україна» (експедитор - позивач у справі) та ПП «Азфаутд» (замовник - відповідач у справі) укладено договір транспортно-експедиторського обслуговування експортно-імпортних і транзитних вантажів № 163-ЗТЕ (т.1, а.с.8, далі у тексті - договір), відповідно до умов якого експедитор зобов'язується за плату виконати або організувати виконання послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу залізничним транспортом.

Пунктами 2.1.1, 2.1.2 договору визначено, що експедитор на підставі письмового запиту (пропозиції) про перевезення вантажу, надісланого замовником за допомогою факсимільного зв'язку (електронною поштою), зобов'язується погоджувати із замовником маршрут і умови перевезення вантажу, а після надходження оплати (авансових платежів) на рахунок експедитора - надіслати замовникові дозвіл на відправлення вантажів у терміни і в об'ємах, узгоджених з експедитором, а також інструкцію із заповнення перевізних документів.

За приписами п. 2.1.4 - 2.1.6 договору експедитор зобов'язався: інформувати замовника про вартість перевезення вантажів по території України, країн СНД та інших держав, повідомляти замовнику про зміну вартості, а також про зміни щодо заповнення документів на перевезення; за окремим дорученням замовника, за його рахунок інформувати його про рух і місцезнаходження вантажу, надавати замовникові інші транспортно-експедиційні послуги за згодою сторін.

Відповідно до п.3.1 договору, замовник здійснює 100% попередню оплату у розмірі заявленого об'єму перевезення вантажів шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок експедитора на підставі виставлених рахунків упродовж трьох банківських днів з дня виставлення рахунку.

Предметом даного господарського спору є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного між сторонами договору.

На підтвердження правомірності позовних вимог ТОВ "КСТ Груп Україна" посилається на наступні обставини.

17.11.2015 сформовано заявку на перевезення 1 вагону лісоматеріалів круглих вагою 55 тонн, код вантажу по ЕТСНГ 081135 за маршрутом: Голубичи (Україна) - Дашогуз (Туркменістан), т.1, а.с.12.

Як вбачається з матеріалів справи, незважаючи на відсутність передоплати, передбаченої п.3.1 договору, позивачем фактично здійснено перевезення за вказаним маршрутом, що підтверджується експортною накладною №34347898 (т.1,а.с.99), згідно з якою вантаж - лісоматеріали круглі вагою 55 тонн доставлено у м.Дашогуз 22.12.2015. У графі "отримувач" зазначено: ПП Казаков ОСОБА_4, у графі "власник вантажу" - ПП "Азфаутд".

Також у матеріалах справи наявний рахунок №1297 від 01.06.2016 на загальну суму 162240,00 грн., відповідно до якого вартість транспортно-експедиторських послуг становить 160000,00 грн., винагорода експедитора - 1866,67 грн (т.1, а.с.13). Як вбачається з опису вкладень до цінного листа та поштового чека (т.1, а.с.15), вказаний рахунок разом із актом виконаних робіт №К0001378 від 09.06.2016, підписаним позивачем (т.1, а.с.14), направлено позивачем відповідачу 20.07.2016 та отримано ним 20.08.2016 (т.1, а.с.49).

Відповідно до пояснень позивача, наданих ним суду першої інстанції (т.1, а.с.118), до складу позовних вимог ним включено наступні суми:

1866,67 грн. - винагорода експедитора,

15713,10 грн. - оплата за надання ЗАТ "РТХ Логістик" позивачеві рухомого складу для здійснення перевезення (акт № 5763 від 30.11.2015, т.1, а.с. 172, який містить посилання на накладну № 34347898), вартість послуг 45000 рублів в перерахунку за курсом рубля на 17.11.2015, який дорівнює 0,34918,

135890,23 грн. - оплата тарифів по транзиту та декларуванню згідно з актом звірки №59 станом на 30.11.2015 (т.1,а.с.168) між позивачем та ТОВ "Глобалінк Лоджистікс", який є агентом по сплаті провізних платежів позивача (п. 23 експортної накладної), вартість 5857 дол. США, у перерахунку за курсом долара США на 17.11.2015, який дорівнює 23,2013,

8770,00 грн. - сплата провізних платежів позивачем у межах України, що підтверджується витягом з електронного реєстру платників залізничного тарифу на території України (т.1, а.с.169).

Місцевий господарський суд, розглянувши вказані позовні вимоги, зазначив в оскаржуваному рішенні, що позивачем не надано доказів узгодження між сторонами вартості послуг експедитора, передбаченого п. 2.1.4; 2.1.6; 2.2.9 договору, а також орієнтовного розміру витрат, розміру плати за послуги надання рухомого складу, інших платежів, які необхідно було зробити позивачу для виконання своїх обов'язків за договором; позивачем не надано суду доказів, що ним дійсно понесені заявлені до відшкодування вищевказані витрати - окрім витрат на оплату послуг Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» в сумі 8770,00 грн. (які були стягнуті з відповідача згідно з оскаржуваним рішенням суду).

Стосовно вказаних висновків, колегія суддів зазначає, що, як вбачається з оскаржуваного рішення, місцевим господарським судом невірно викладено зміст пунктів 2.1.4-2.1.6, 2.2.8, та 3.1 договору, зокрема, зазначено про те, що пунктами 2.1.4-2.1.6 договору встановлено обов'язок експедитора узгоджувати вартість перевезення вантажів по території України, країн СНД та інших держав - тоді як вищенаведені пункти такого положення не містять.

Натомість, у вказаних пунктах зазначено, що експедитор інформує замовника про вартість перевезення вантажів.

На думку колегії суддів, вказана обставина має істотне значення для встановлення змісту правовідносин між сторонами, а саме - відсутність відповідного узгодження не може бути підставою для висновку про те, що витрати експедитора не підлягають відшкодуванню.

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції посилається на те, що заявка на перевезення вантажу б/н від 17.11.2015 не підписана з боку відповідача і що вона не містить вартості послуг за визначене перевезення. Проте, як вбачається з умов п.2.2.1 договору, до переліку інформації, яку має містити заявка, сторонами не внесено відомостей про вартість послуг.

Щодо відсутності підпису відповідача на заявці, колегія суддів зазначає, що вказаний недолік у наведеному документі дійсно має місце. Разом з тим, відповідне не є підставою для відмові у позові з огляду на наступне.

Відповідно до ст.9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Окрім того, правове регулювання спірних правовідносин унормовується також і міжнародним правом, як то параграфами 1, 2. статті 7 Розділу II Єдиних правил до договору про міжнародне залізничне перевезення пасажирів до Протоколу від 3 червня 1999 року, що стосується змін Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) від 9 травня 1980 року, до якого приєднана України відповідно до Закону України від 16.11.2005 року N 3091-IV і який набрав чинності для України 01.11.2007 року, за змістом яких згідно з договором перевезення перевізник зобов'язується перевезти вантаж за плату до місця призначення і видати його одержувачу. Договір перевезення повинен бути підтверджений накладною, складеною згідно з єдиним зразком. Проте відсутність, неправильність або втрата накладної не впливає на існування та дійсність договору, який залишається під дією Єдиних правил.

Параграф 1 статті 12 названих Правил визначає, що накладна є доказом укладення і умов договору перевезення, а також приймання вантажу перевізником, доки не доведено протилежне.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме, з копії експортної накладної №34347898, позивачем доведено належними і допустимими доказами факт здійснення ним відповідного перевезення на замовлення ПП "Азфаутд" згідно з укладеним між сторонами договором. При цьому, відповідачем не надано суду першої та апеляційної інстанції мотивованих письмових заперечень стосовно даного питання. В оскаржуваному рішенні суду зазначено, що відповідач проти заявлених вимог усно заперечує та просить суд відмовити у задоволені позовних вимог з огляду на те, що сторони не погодили вартість перевезення, оскільки заявка на перевезення від 17.11.2015 до договору про надання послуг № 163-ЗТЕ-2015 від 23.07.2015 не містить підпису відповідача, крім того, рахунок на оплату за № 1297 датований 01.06.2016, тобто після спливу більше як 7 місяців від дати укладання договору.

Колегія суддів зазначає, що із вищенаведених аргументів не вбачається заперечень відповідача стосовно самого факту перевезення. Окрім того, ту обставину, що відповідне перевезення мало місце, фактично встановлено місцевим господарським судом, яким стягнуто з відповідача на користь позивача витрати на оплату послуг Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» в сумі 8770,00 грн.

За змістом Параграфа 1 статті 10 Розділу ІІ Правил, якщо між відправником і перевізником не існувало іншої домовленості, витрати (вартість перевезення, додаткові видатки, мита та інші витрати, що виникають за період від прийому вантажу до перевезення до його видачі) сплачуються відправником.

Отже, в даному випадку, враховуючи, що в ході судового розгляду справи позивачем доведено та відповідачем не спростовано факт надання спірних послуг з експедирування товару на виконання заявки від 17.11.2015, колегія суддів зазначає, що недоліки в складанні первинної документації не є підставою для відмови у стягненні заборгованості. Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Вищого господарського суду України від 19.04.2017 в даній справі.

Наведені в оскаржуваному рішенні місцевого господарського суду посилання відповідача на те, що рахунок на оплату за № 1297 датований 01.06.2016, тобто після спливу більше як 7 місяців від дати укладання договору, колегія суддів не вважає належним аргументом, оскільки укладений між сторонами договір не обмежує право експедитора на отримання оплати від замовника лише певним періодом. Натомість, зважаючи, що сторонами не було дотримано приписів п.3.1 договору щодо внесення замовником передоплати, однак товар було надано для експедирування (яке здійснено позивачем), колегія суддів зазначає, що у відповідача виникло зобов'язання оплатити послуги позивача в силу приписів ч.4 ст.538 ЦК України, відповідно до якої якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок. Як було встановлено вище, відповідний рахунок на оплату послуг та акт виконаних робіт, підписаний позивачем, відповідач отримав 20.08.2016, однак ним не було здійснено оплати за рахунком - що свідчить про порушення відповідачем умов п.2.2.2 договору стосовно своєчасної оплати послуг експедитора, а також вищенаведених приписів ст.538 ЦК України. Матеріали справи також не містять доказів надання відповідачем позивачеві мотивованої відмови від підписання акту та оплати послуг.

Стосовно заявлених позивачем до стягнення сум, колегія суддів зазначає, що, як було встановлено вище, оплата в розмірі 15713,10 грн. за надання ЗАТ "РТХ Логістик" позивачеві рухомого складу для здійснення перевезення підтверджується актом № 5763 від 30.11.2015 (т.1, а.с. 172), оплата тарифів по транзиту та декларуванню в сумі 135890,23 грн. - актом звірки №59 станом на 30.11.2015 між позивачем та ТОВ "Глобалінк Лоджистікс" (т.1,а.с.168), сплата провізних платежів позивачем у межах України в розмірі 8770,00 грн. - витягом з електронного реєстру платників залізничного тарифу на території України (т.1, а.с.169).

Тобто зазначені витрати позивача підтверджуються належними та допустимими доказами, у відповідності до вимог ст.33, 34 ГПК України, отже, суми 15713,10 грн. та 135890,23 грн. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, а відтак, висновок місцевого господарського суду про відмову у стягненні даних сум колегія суддів вважає таким, що не узгоджується з матеріалами справи та нормами чинного законодавства. Водночас, як було встановлено вище, судом першої інстанції було прийнято в якості належного доказу витяг з електронного реєстру платників залізничного тарифу на території України на підтвердження витрат позивача в розмірі 8770,00 грн. Відповідне свідчить про суперечливість висновків місцевого господарського суду (про що зазначено Вищим господарським судом України у постанові від 19.04.2017 в даній справі).

Щодо встановлення розміру винагороди експедитора, колегія суддів зазначає, що за змістом ст.931 ЦК України розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Відтак, оплата винагороди експедитора є одним з найосновніших обов'язків клієнта. Сторони договору наділені відносною свободою щодо визначення її розміру, оскільки останній може визначатися законом.

У тих випадках, коли розмір плати не встановлюється у договорі, клієнт сплачує експедитору розумну плату. При цьому розумний розмір плати має встановлюватися з урахуванням вимог ч. 4 ст. 632 Цивільного кодексу України, за якою ціна визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні послуги в момент укладення договору, якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена з його умов. Тобто доказом "розумності" розміру винагороди експедитора можуть виступати інші аналогічні положення договорів транспортного експедирування, в яких встановлено розмір оплати. Відповідні висновки викладено у постанові Вищого господарського суду України від 19.04.2017 в даній справі.

Згідно з наявними у матеріалах справи доказами (т.1, а.с.52 - 63), позивачем у серпня та вересні 2015 року за договором № 163-ЗТЕ від 23.07.2015 здійснювалися перевезення за маршрутом Голубичи (Україна) - Дашогуз (Туркменістан) на підставі заявок відповідача від 11.08.2015 та від 16.09.2015, які також не були підписані замовником, при цьому рахунки за надані послуги виставлялися позивачем вже після прийняття товару на експедирування (тобто без дотримання умов п.3.1 договору стосовно передоплати), однак оплачувалися відповідачем, що підтверджується відповідними банківськими виписками.

Враховуючи викладене та з огляду на те, що розмір винагороди експедитора -1866,67 грн. - зазначений у рахунку №1297 від 01.06.2016, не перевищує меж розумності порівняно із сумами, вказаними у раніше виставлених позивачем та оплачених відповідачем рахунках, колегія суддів вважає, що в цій частині позовні вимоги також підлягають задоволенню.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, оскаржуване рішення місцевого господарського суду має бути скасоване, оскільки висновки суду про не узгодження сторонами вартості послуг експедитора та про відсутність підтвердження його витрат не відповідають обставинам справи, натомість слід прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі. Відповідно, витрати зі сплати судового збору в сумі 2433,60 грн. за подання позовної заяви, а також судового збору в сумі 2676,96 грн. за подання апеляційної скарги, мають бути покладені на відповідача в повному обсязі, як це передбачено ст.49 ГПК України.

З огляду на викладене, керуючись статтями 33, 43, 49, 99, 101, пунктом 2 статті 103, пунктом 3 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 27.10.2016, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 31.10.2016, скасувати.

Прийняти нове рішення, яким стягнути з Приватного підприємства "АЗФАУТД" (61038, АДРЕСА_1, код ЄДР 39321772, р/р 26009052339943 в ПАТ "ПриватБанк" м. Дніпропетровськ, МФО 351533) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КСТ Груп Україна" (02002, м. Київ, вул. О.Туманяна, 15 А, 3 поверх, оф. 630, код ЄДР 35122124, р/р 26008458444800 в ПАТ" Укрсиббанк" МФО 351005) 162240,00 грн. заборгованості за надані послуги з експедирування вантажу, 2433,60 грн. витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви, 2676,96 грн. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Повний текст постанови складено 11.07.17

Головуючий суддя Шевель О. В.

Суддя Пуль О.А.

Суддя Фоміна В. О.