Постанова

від 10.07.2017 по справі 902/291/17

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" липня 2017 р. Справа № 902/291/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої судді Коломис В.В.

суддів Демянчук Ю.Г.

суддів Огороднік К.М.

при секретарі судового засідання Величко К.Я.

розглянувши апеляційну скаргу відповідача - Шаргородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на рішення господарського суду Вінницької області від 01.06.17 р.

у справі № 902/291/17 (суддя Білоус В.В. )

позивач Чернівецький районний центр зайнятості

відповідач Шаргородське об'єднане управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області

за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_4

про стягнення 3 044,67 грн.

за участю представників сторін:

позивача - Мацюрак Н.О. (довіреність №01-04/447 від 15.05.2017р.); Погорілко О.О. - директор;

відповідача - не з'явився;

третьої особи - не з'явився.

Судом роз'яснено представникам сторін права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України. Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 01.06.2017 року у справі № 902/291/17 позов Чернівецького районного центру зайнятості до Шаргородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_4 про стягнення 3 044,67 грн. задоволено.

Присуджено до стягнення з Шаргородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на користь Чернівецького районного центру зайнятості 3 044,67 грн., що були виплаченіяк допомога по безробіттю за період з 11.05.2016 року по 17.06.2016 року.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, відповідач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Вінницької області скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення господарським судом Вінницької області норм матеріального та процесуального права, а також на невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду, обставинам справи.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

В судове засідання представники відповідача та третьої особи не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників відповідача та третьої особи, оскільки останні були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.

Безпосередньо в судовому засіданні представники позивача повністю підтримали вимоги та доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 04 травня 2016 року ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, який 31.03.2016 року був звільнений з посади головного спеціаліста відділу обслуговування громадян Шаргородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області у зв'язку із скороченням чисельності на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, звернувся до Чернівецького районного центру зайнятості з заявою про надання статусу безробітного (а.с.9).

04.05.2016 року ОСОБА_4 було надано статус безробітного, а з 11.05.2016 року, відповідно до ч.1,3,4 ст.22, ч.1 ст.23 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", призначено та розпочато виплату допомоги по безробіттю, що підтверджується копією витягу із наказів про прийняття рішення по особі: ОСОБА_4 та довідкою - розрахунком (а.с. 8,10).

Постановою Чернівецького районного суду від 07.06.2016 року у справі №150/253/16-а позов ОСОБА_4 до об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Шаргородському районі Вінницької області про поновлення на роботі та стягнення заробітної палти за час вимушеного прогулу задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ Управління Пенсійного фонду України в Чернівецькому районі Вінницької області №29-ос від 30.03.2016р. "Про звільнення ОСОБА_4.". Поновлено ОСОБА_4 на посаді головного спеціаліста відділу обслуговування громадян Шаргородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області з 31 березня 2016 року. Присуджено до стягнення з Шаргородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України на користь ОСОБА_4 заробітню плату за час вимушеного прогулу в розмірі 11 579,12 грн. (а.с.11-17).

На виконання вищезазначеної постанови суду наказом начальника Шаргородського ОУПФУ у Вінницькій області від 06.07.2016 року № 22-ос скасовано п.1 наказу Управління Пенсійного фонду України в Чернівецькому районі Вінницької області №29-ос від 30.03.2016р. "Про звільнення ОСОБА_4." та поновлено ОСОБА_4 на посаді головного спеціаліста відділу обслуговування громадян Шаргородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області з 31 березня 2016 року (а.с.18).

За період перебування на обліку в центрі зайнятості (з 11 травня 2016 року по 17 червня 2016 року) ОСОБА_4 було виплачено допомогу по безробіттю в сумі 3044,67 грн., що підтверджується копією витягу із наказів про прийняття рішення по особі: ОСОБА_4 (а.с.8) та довідкою - розрахунком (а.с.10).

06 липня 2016 року ОСОБА_4 був знятий з обліку у Чернівецькому районному центрі зайнятості як безробітний у зв'язку з поновленням на роботі за рішенням суду відповідно до п.2 ст.45 Закону України "Про зайнятість населення".

У зв'язку з поновленням гр. ОСОБА_4 на роботі за рішенням суду, Чернівецьким районним центром зайнятості було направлено Шаргородському об'єднаному управлінню ПФУ у Вінницькій області претензію від 28.08.2016 року №1 про відшкодування суми сплаченого матеріального забезпечення у зв'язку з поновленням ОСОБА_4 на роботі за рішенням суду (а.с. 20-21), яка в свою чергу залишена останнім без відповіді та належного реагування.

Враховуючи викладене, Чернівецький районний центр зайнятості звернувся до господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з Шаргородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області грошових коштів в розмірі 3044,67 грн., що були виплачені ОСОБА_4 як допомога по безробіттю за період 11.05.2016 року по 17.06.2016 року.

Місцевий господарський суд, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, прийшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття (далі - страхування на випадок безробіття) - система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття (далі - забезпечення) та соціальні послуги мають застраховані особи (ч.1 ст.6 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття").

Згідно пп. 1 п. 37 Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2013р. № 198 центр зайнятості припиняє реєстрацію, зокрема, з дня поновлення зареєстрованого безробітного на роботі за рішенням суду, що набрало законної сили.

Частиною 1 статті 34 Закону визначено, що фонд має право, зокрема, стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду, а також незаконно виплачені безробітному суми матеріального забезпечення в разі неповідомлення роботодавцем Фонду про прийняття його на роботу.

У відповідності до ч.4 ст.35 Закону із роботодавця утримуються, зокрема, сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.

Таким чином, положеннями статей 34, 35 Закону передбачено право Фонду стягувати з роботодавця суму виплачених грошових коштів (допомогу) безробітному, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду та обов'язок роботодавця відшкодувати суму виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.

Враховуючи викладене та зважаючи на те, що ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду доказів сплати центру зайнятості грошових коштів в розмірі 3044,67 грн., що були виплачені ОСОБА_4 як допомога по безробіттю за період 11.05.2016 року по 17.06.2016 року, надано не було, місцевий господарський суд прийшов до правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення вказаних коштів з відповідача та, відповідно, задоволення позовних вимог.

При цьому, посилання апелянта на відсутність підстав для притягнення його до відповідальності за заподіяну шкоду на підставі ст.1166 ЦК України, колегією суддів до уваги не беруться, оскільки позовні вимоги центру зайнятості не обгрунтовуються ст.1166 ЦК України, а обов'язок відповідача сплатити суму виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг, які отримав безробітний, що був поновлений на роботі за рішенням суду, прямо передбачений положеннями ч.4 ст.35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".

Також не беруться до уваги доводи скаржника про невиконання ОСОБА_4, як безробітним, обов'язку, передбачено ч.2 ст.36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", а саме, обов'язку безробітного своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати забезпечення та надання соціальних послуг, з огляду на таке.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про зайнятість населення", безробітним є особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи, а зареєстрованим безробітним є особа працездатного віку, яка зареєстрована в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, як безробітна і готова та здатна приступити до роботи.

Таким чином, у зв'язку зі звільненням з роботи, ОСОБА_4 став безробітним і 04.05.2016 року звернувся до Чернівецького РЦЗ, де йому було надано статус зареєстрованого безробітного.

Статтею 44 Закону України "Про зайнятість населення" передбачений обов'язок безробітного повідомляти центр зайнятості про обставини, що є підставою для зняття його з обліку, передбачені ст.45 цього ж Закону.

Зокрема, відповідно до ст.45 Закону України "Про зайнятість населення" та п.37 Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затвердженого постановою КМУ від 20.03.2013 №198, центр зайнятості припиняє реєстрацію зареєстрованого безробітного з дня поновлення зареєстрованого безробітного на роботі за рішенням суду, що набрало законної сили. Відповідно до п. 34 постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.1992, враховуючи правила ст.24 КЗпП України, рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Таким чином, враховуючи висновок Верховного Суду України, законодавство України пов'язує підставу припинення реєстрації безробітного, та відповідно припинення виплати допомоги по безробіттю, з днем поновлення зареєстрованого безробітного на роботі за рішенням суду, а таким днем є день видання наказу про поновлення на роботі за рішенням суду.

Дана позиція відповідає вимогам ст.4 Закону України "Про зайнятість населення", якою встановлено, що до зайнятого населення належать особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством. Таким чином, до моменту поновлення на роботі безробітного (моменту відновлення трудових відносин шляхом видачі відповідного наказу), особа не належить до зайнятого населення.

Тобто, обов'язок повідомити центр зайнятості про підстави припинення реєстрації як безробітного у ОСОБА_4 виник лише з моменту поновлення на роботі, а саме з дня видачі наказу про його поновлення № 22- ос від 06.07.2016 року, оскільки саме з цього дня він належав до зайнятого населення та не міг перебувати на обліку в центрі зайнятості.

В той же день, 06 липня 2016 року ОСОБА_4 надав наказ №22-ос від 06.07.2016 року про поновлення його на роботі, що в свою чергу підтверджується додатком до Персональної картки безробітного №1. Отже, ОСОБА_4, не порушив ч.2 ст.36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування України на випадок безробіття" щодо своєчасності подання відомостей про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.

Крім того, безпідставними є твердження скаржника, що обов'язок повідомити центр зайнятості про обставини, що впливають на умови виплати безробітному допомоги по безробіттю виникли у ОСОБА_4 з 05.05.2016 року - з моменту винесення ухвали Чернівецьким районним судом про відкриття провадження у справі про поновлення його на роботі, оскільки рішення про поновлення на роботі ОСОБА_4 було прийняте 07 червня 2016 року.

Відповідно до ст.235 КЗпП України, рішення про поновлення на роботі працівника підлягає негайному виконанню; проте дане рішення не було відповідачем допущено до негайного виконання.

Як встановлено судами обох інстанцій, рішення суду про поновлення ОСОБА_4 на роботі було виконане відповідачем лише 06 липня 2016 року, отже до цієї дати ОСОБА_4 не перебував у трудових відносинах і був позбавлений джерела доходів, а тому належав до незайнятого населення і правомірно перебував на обліку в центрі зайнятості як зареєстрований безробітний.

Отже, обов'язок повідомляти центр зайнятості про обставини які впливають на його реєстрацію як безробітного та виплату допомоги по безробіттю у ОСОБА_4 виник з 06 липня 2016 року - з моменту поновлення трудових відносин за рішенням суду.

Твердження скаржника про відсутність у трудовій книжці ОСОБА_4 запису про початок виплати допомоги по безробіттю також не береться судом до уваги, оскільки відповідно до п.5 розділу VI Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 15.06.2015р. №613, запис у трудовій книжці особи про початок, поновлення, скорочення та припинення виплати допомоги по безробіттю здійснюється за бажанням безробітного.

Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржником не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування рішення місцевого господарського суду. Посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Вінницької області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст. 99,101,103,105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Шаргородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області залишити без задоволення. Рішення господарського суду Вінницької області від 01.06.2017 року у справі №902/291/17 - залишити без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуюча суддя Коломис В.В.

Суддя Демянчук Ю.Г.

Суддя Огороднік К.М.