Ухвала

від 11.07.2017 по справі 308/10593/16-а

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2017 року № 876/5675/17

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Довгополова О.М.,

суддів Ільчишин Н.В., Шинкар Т.І.,

з участю секретаря судового засідання Румянцевої О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 березня 2017 року про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Ужгородської міської ради Закарпатської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3, про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Ужгородської міської ради, яким просив визнати протиправними та скасувати п. 1.38 рішення відповідача від 16.10.2015 року № 1859 Про надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок учасникам АТО та бойових дій та п. 2.1 рішення відповідача від 14.07.2016 року № 282 Про надання затвердження, надання та відмову у наданні дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок .

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 березня 2017 року провадження у справі закрито.

Ухвала мотивована тим, що правовідносини, які склалися між сторонами, стосуються права та підстав набуття права на спірну земельну ділянку. Відповідач владних управлінських функцій не здійснював і суб'єктом владних повноважень у цих відносинах не виступав. Наведене, на думку суду, свідчить, що вказаний спір виник у зв'язку із захистом цивільних прав, що виникають із земельних відносин, відтак має не публічно-правовий, а приватно-правовий характер, а тому вирішення таких спорів не належить до юрисдикції адміністративних судів. Також суд послався на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постановах від 01.10.2013 року у справі № 21-228а13, від 11.11.2014 року у справі № 21-405а14 та від 09.12.2014 року у справі № 21-308а14.

Ухвалу в апеляційному порядку оскаржив представник позивача, вважає, що вона є незаконною та необґрунтованою, прийнята з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, а також висновки суду не відповідають обставинам справи. Просить ухвалу скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі лише послався на норми законодавства, але не навів жодних мотивів та висновків щодо їх застосування до спірних правовідносин, а також не навів мотивів незастосування норм законодавства, на які він посилався в запереченнях на клопотання відповідача про закриття провадження у справі. Також апелянт вказує, що спір між позивачем та відповідачем не є цивільно-правовим, оскільки відсутній спір щодо права власності на земельну ділянку чи її розміри, а стосується виключно оскарження рішення органу місцевого самоврядування, прийнятого з порушенням законодавства. Крім того, належність даного спору до юрисдикції адміністративних судів підтверджується рішенням Конституційного Суду України від 01.04.2010 року № 10-рп/2010.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановив суд, п. 1.38 рішення Ужгородської міської ради від 16.10.2015 року № 1859 Про надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок учасникам АТО та бойових дій надано учаснику АТО ОСОБА_3 дозвіл на підготовку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0996 га. для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по вул. Гвардійській в м. Ужгороді з подальшою передачею її у власність.

А п. 2.1 рішення Ужгородської міської ради від 14.07.2016 року № 282 Про надання затвердження, надання та відмову у наданні дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_3 (кадастровий номер 2110100000:51:001:0754) та передано зазначену земельну ділянку йому у власність.

В свою чергу, ОСОБА_1 вказує, що після смерті ОСОБА_4 02.03.2012 року відкрилась спадщина на належне їй спадкове майно, зокрема, 7/8 житлового будинку з надвірними спорудами по вул. Гвардійській, 32 у м. Ужгороді, який розташований на земельній ділянці площею 0,223 га, що після успадкування будинку перейшла в користування позивача. Однак частина вказаної земельної ділянки, якою він користується, згідно з оскаржуваними рішеннями відповідача була передана у власність ОСОБА_3

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 17 цього Кодексу до компетенції адміністративних судів віднесено спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 3 цього Кодексу визначено, що справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 3 цього Кодексу суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінський функцій.

Ужгородська міська рада відповідно до ст. 5 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні входить до системи місцевого самоврядування.

Відповідно до п. 34 ст. 26 цього Закону виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання відповідно до закону земельних відносин.

Пунктами а , б , в , г і к ст. 12 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень селищної ради належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування; вилучення їх із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідної територіальної громади селища; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Частиною 1 ст. 122 цього Кодексу визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно з ч. 1 ст. 116 цього Кодексу громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону

Положеннями ст. 118 цього Кодексу, яка регулює порядок надання земельних ділянок у власність, передбачено необхідність погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Положення зазначеної статті також передбачають повноваження органу самоврядування на відмову у погодженні проекту відведення за умови невідповідності його вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Таким чином, даними нормами встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів виконавчої влади чи місцевого самоврядування із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких вказані органи приймають одне з відповідних рішень. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування (оренду), а також орган місцевого самоврядування при прийнятті рішення про затвердження проекту відведення земельної ділянки зобов'язаний перевіряти законність проекту землеустрою та відповідно і законність висновків органів, що погоджували відповідний проект.

Системний аналіз наведених вище положень Закону України Про місцеве самоврядування в Україні та Земельного кодексу України свідчить про те, що органи місцевого самоврядування при вирішенні питань місцевого значення, віднесених Конституцією України та законами України до їхньої компетенції, є суб'єктами владних повноважень, які виконують владні управлінські функції, зокрема нормотворчу, координаційну, дозвільну, реєстраційну, розпорядчу. Як суб'єкти владних повноважень органи місцевого самоврядування вирішують в межах закону питання в галузі земельних відносин.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції про те, що, приймаючи оскаржувані рішення про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки та про затвердження такого проекту і передачу ділянки у власність, Ужгородська міська рада не здійснювала владних управлінських функцій, ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального і процесуального права, оскільки у спірних правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управлінської та розпорядчої діяльності, тому розгляд даної справи належить до юрисдикції адміністративного суду.

Також згідно з рішенням Конституційного Суду України від 01 квітня 2010 року № 10-рп/2010 у справі № 1-6/2010 за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів а , б , в , г статті 12 Земельного кодексу України, пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України було надано офіційне тлумачення зазначених норм.

В п. 1 резолютивної частини рішення Конституційний Суд України зазначив: положення частини першої статті 143 Конституції України, згідно з якими територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції , слід розуміти так, що при вирішенні цих питань органи місцевого самоврядування діють як суб'єкти владних повноважень; положення пунктів а , б , в , г статті 12 Земельного кодексу України у частині повноважень сільських, селищних, міських рад відповідно до цього кодексу вирішувати питання розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності треба розуміти так, що при вирішенні таких питань ці ради діють як суб'єкти владних повноважень; положення пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України стосовно поширення компетенції адміністративних судів на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності слід розуміти так, що до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать і земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.

Відповідно до ст. 69 Закону України Про Конституційний Суд України рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання. Про це ж вказано і в п. 2 резолютивної частини зазначеного рішення.

Враховуючи наведене вище, предмет спірних правовідносин та зважаючи на наявність у відповідача у спірних правовідносинах визначальних ознак суб'єкта владних повноважень у розумінні п. 7 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку про наявність у даному спорі визначальних ознак справи адміністративної юрисдикції.

Також колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково врахував при розгляді даної справи правову позицію Верховного Суду України, викладену у постановах від 01.10.2013 року у справі № 21-228а13, від 11.11.2014 року у справі № 21-405а14 та від 09.12.2014 року у справі № 21-308а14.

Так, в даних постановах Верховний Суд України дійшов висновку, що у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації), подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.

Однак, на думку колегії суддів, дана правова позиція стосується ситуації, коли рішення суб'єкта владних повноважень про передачу земельної ділянки у власність чи користування реалізоване особою, якій така ділянка надана, тобто нею на підставі цього рішення зареєстровано у встановленому законодавством порядку право власності чи право користування ділянкою і отримано відповідні правовстановлюючі документи.

В свою чергу, у адміністративній справі, що розглядається, відсутні докази реалізації ОСОБА_3 рішення Ужгородської міської ради від 14.07.2016 року № 282 про передачу йому у власність спірної земельної ділянки, а саме реєстрації права власності на дану ділянку.

Враховуючи наведені вище обставини та правові норми, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що у спірних правовідносинах відповідач не виступав як суб'єкт владних повноважень, відповідно розгляд даної справи належить до компетенції адміністративного суду.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи, тому її слід скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 3 ч. 1 ст. 199, ст. 204, п. 6 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 березня 2017 року про закриття провадження у справі № 308/10593/16-а за позовом ОСОБА_1 до Ужгородської міської ради Закарпатської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3, про визнання протиправним та скасування рішення - скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя ОСОБА_5 судді ОСОБА_6 ОСОБА_7

Ухвала складена в повному обсязі 13.07.2017 року