Постанова

від 11.07.2017 по справі 906/493/16

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" липня 2017 р. Справа № 906/493/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Розізнана І.В.

судді Мельник О.В. ,

судді Гулова А.Г.

при секретарі судового засідання Берун О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача приватного підприємства "Проспер" на рішення господарського суду Житомирської області від 28.03.2017р. у справі №906/493/16 (суддя Давидюк В.К.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "TENACHEM" (SIA"TENACHEM") (Республіка Латвія)

до приватного підприємства "Проспер" (Житомирська область, Житомирський район, с. Кодня)

про стягнення 39918,04 євро

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, посвідчення №КВ4891 від 04.08.2016р.;

відповідача - не з'явився;

Судом роз'яснено представнику права та обов'язки, передбачені ст. ст. 20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

В судовому засіданні 20.06.2017р. оголошувалася перерва до 11.07.2017р. об 11:00 год.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "TENACHEM" (SIA"TENACHEM") звернулося до господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з приватного підприємства "Проспер" (враховуючи заяву про збільшення розміру позовних вимог) 33269 євро заборгованості за поставку товару, 6649,04 євро законних процентів.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 28.03.2017р. у справі №906/493/16 позов задоволено; стягнуто з приватного підприємства "Проспер" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "TENACHEM" (SIA"TENACHEM") 33269 євро боргу за поставку товару, 6649,04 євро законних процентів, 499, 04 євро та 2826 грн. судового збору, 1100 євро адвокатських послуг; відмовлено в частині стягнення судових витрат в сумі 1310 євро на оплату правової допомоги та 290 євро послуг перекладача.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, приватне підприємство "Проспер" звернулося до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та припинити провадження у справі.

Мотивуючи апеляційну скаргу скаржник зазначає, що незаконним та необґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що виконання арбітражного застереження, що міститься у п. 9.2 контракту є неможливим. Скаржник зазначає, що під час аналізу текстів арбітражного застереження, що міститься у п. 9.2 контракту англійською та російською мовами суд першої інстанції не з'ясував, яка мова є більш звичайною для сторін та була для них основною вживаною під час переговорів та подальшого спілкування в ході реалізації (виконання) контракту. Місцевий господарський суд мав змогу проаналізувати наявні у справі документи, що були подані позивачем (додаткові угоди до контракту, інвойси, пакувальні листи, тощо), які складено лише російською мовою. Давши оцінку змісту пунктів з точки зору лексичних складових, суд першої інстанції міг дійти висновку про те, що сторони бажають застосувати саме арбітражний механізм врегулювання спору, оскільки обидва тексти містять слова "арбітражний суд". Під час оцінки доказів, суд першої інстанції не витребував у позивача докази того, що останній звертався до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України. Натомість, суд самостійно дійшов необґрунтованого висновку про неможливість виконання арбітражного застереження, вийшов за межі вимог позивача та визнав, що арбітражне застереження не може бути виконане, чим порушив п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України. Скаржник зазначає, що судом першої інстанції також порушено п. 3 ч. 2 ст. 86 ГПК України та не враховано, що у жодному законі чи міжнародному договорі не зазначено прямо про те, що у арбітражному застереженні має бути зазначена точна назва арбітражу до якого сторони мають намір звернутись, тому висновок суду, що арбітражне застереження не може бути виконане з мотивів відсутності у ньому точної назви арбітражу не ґрунтується на нормах закону. Суд першої інстанції не врахував, що арбітражне застереження, яке міститься у контракті є самостійним договором, принцип автономності якого закріплено, зокрема у ч. 1 ст. 16 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж". Скаржник вказує, що ним було подано до суду першої інстанції клопотання про здійснення судового запиту до Міністерства юстиції Латвійської Республіки з проханням надати інформацію про норми законодавства даної країни, що необхідно застосувати до правовідносин між сторонами. Запит мав містити питання і щодо застосовного процесуального права, а отже, і питань підсудності спору. Крім того, скаржник звертає увагу суду на те, що судом першої інстанції не враховано докази подані відповідачем у мотивування зменшення заборгованості, а саме кредит ноти (розрахункового документу на зменшення заборгованості перед контрагентом).

Товариство з обмеженою відповідальністю "TENACHEM" (SIA"TENACHEM") подало до суду відзив на апеляційну скаргу (вх. №15478/17 від 30.05.2017р.) в якому позивач заперечує доводи апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, тому просить залишити його без змін.

Приватне підприємство "Проспер" надіслало до суду додаткові пояснення (вх. №17526/17 від 19.06.2017р.) в яких відповідач вважає рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим, тому просить його скасувати та припинити провадження у справі.

Товариство з обмеженою відповідальністю "TENACHEM" надіслало до суду додаткові пояснення (вх. №17737/17 від 20.06.2017р., вх. №20042/17 від 11.07.2017р.) в яких позивач заперечує доводи апеляційної скарги, вважає рішення законним та обґрунтованим, тому просить залишити його без змін.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.04.2017р. визначено колегію суддів для розгляду справи № 906/493/16 у складі: головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Мельник О.В., суддя Гудак А.В.

Розпорядженням в.о. керівника апарату суду від 11.07.2017р., у зв'язку із перебуванням у відпустці судді - члена колегії Гудак А.В. та відповідно до п. 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п. 8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Рівненському апеляційному господарському суді, на виконання службової записки головуючого судді (судді - доповідача) у справі, призначено повторний автоматизований розподіл справи №906/493/16.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.07.2017р. визначено колегію суддів для розгляду справи № 906/493/16 у складі: головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Гулова А.Г., суддя Мельник О.В.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 11.07.2017р. апеляційну скаргу прийнято до провадження у новому складі суду.

Представник позивача в судовому засіданні 11.07.2017р. заперечив доводи апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Представник відповідача в судових засіданнях 30.05.2017р., 20.06.2017р. підтримав доводи апеляційної скарги, просить її задоволити, провадження у справі припинити; в судове засідання 11.07.2017р. не з`явився, про день, час та місце судового розгляду повідомлявся у встановленому законом порядку.

Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників провадження у справі про день, час та місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за наявними у справі матеріалами, у відповідності до вимог ст.101 ГПК України.

Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши надану судом першої інстанції оцінку обставинам справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Як встановлено апеляційним судом та підтверджується матеріалами справи, 01.06.2010р. між товариством з обмеженою відповідальністю "TENACHEM" (SIA"TENACHEM") (продавець, позивач) та приватним підприємством "Проспер" (покупець, відповідач) укладено контракт №01/06/2010 (т.1, а.с.11-16).

Відповідно до п. 1.1 контракту продавець продає, а покупець купує на умовах (Incoterms 2000) EXW Добеле, герметик для виробництва склопакетів (код ТН ЗЕД 32141010).

Згідно п. 1.2 контракту прийняті замовлення фіксуються у складених продавцем письмових рахунках (інвойсах), в яких визначається товар за типом, кількістю та ціною.

Пунктом 1.3 контракту встановлено, що зобов'язання продавця по поставці товару вважаються виконаними з моменту завантаження товару на заводі Добеле.

За умовами п. 2.2 контракту ціна на товар встановлюється в євро на умовах (Incoterms 2000) EXW Добеле і включає в себе вартість тари, упаковки, маркування, завантаження та експортно-митного оформлення.

Відповідно до п. 3.1 контракту умови платежу - 30 (тридцять) днів. Оплата здійснюється на підставі рахунка (інвойса), виставленого продавцем.

Всі розрахунки по даному контракту здійснюються в євро (п. 3.2 контракту).

Згідно п. 4.3 контракту на кожну партію товару оформляється наступний пакет документів: рахунок (інвойс); пакувальний лист; сертифікат якості; міжнародна товарно-транспортна накладна (CMR); копія експортної декларації (ЕХ-1).

Контракт вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2015р (п. 10.9 контракту).

На виконання умов контракту, позивач 23.09.2013р. поставив, а відповідач прийняв товар на суму 28624 євро, що підтверджується інвойсами №TNH133375, №TNH133376 від 19.09.2013р. (т.1, а.с.28-29), пакувальними листами (т.1, а.с. 26-27), міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) №449854 (т.1, а.с.22) та експортними деклараціями (ЕХ-1) від 19.09.2013р. №4850301381513262100242 та №4850301381513262100254 (т.1, а.с.23-25).

На виконання умов контракту, позивач 16.10.2013р. поставив, а відповідач прийняв товар на суму 29292 євро, що підтверджується інвойсом №TNH133419 (т.1, а.с.20), пакувальним листом (т.1, а.с.19), міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) №449876 (т.1,а.с.21) та експортною декларацією (ЕХ-1) від 11.10.2013р. №4850301381513283100120 (т.1, а.с.17-18).

Таким чином, позивачем на підставі контракту №01/06/2010 було здійснено поставку відповідачу товару на загальну суму 57916 євро (28624,00 євро + 29292,00 євро).

Відповідач, за отриманий товар розрахувався частково, сплативши позивачу 23.10.2013р. - 10000 євро, 27.02.2014р. - 46470 євро, 03.12.2014р. - 10000 євро, що підтверджується довідками обслуговуючого банка позивача від 01.03.2016р. (т.1, а.с.30-32).

Предметом даного позову є вимога позивача про стягнення з відповідача 33269 євро заборгованості за поставку товару, 6649,04 євро законних процентів.

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги посилається на неналежне виконання відповідачем умов контракту №01/06/2010 від 01.06.2010р. щодо оплати отриманого товару. При цьому зазначає, що оскільки позивач зареєстрований на території Латвійської Республіки, регулювання відносин, що виникли між сторонами та порядок визначення застосування норм матеріального права повинно здійснюватися відповідно до Закону України "Про міжнародне приватне право". Так, позивач посилаючись на ст. ст. 32, 44 даного Закону вказує, що між сторонами при укладенні контракту не було обрано право, що буде застосовуватися, тому слід застосовувати право, яке має найбільш тісний зв`язок з правочином, а стороною, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту даного договору є продавець за договором купівлі-продажу, тобто позивач, тому до правовідносин між сторонами необхідно застосовувати право держави позивача - Латвійської Республіки.

Відповідач, заперечуючи проти позову зазначає, що провадження у справі необхідно припинити на підставі п.1 ч.1 ст. 80 ГПК України, оскільки сторони п. 9.2 контракту визначили, що усі спори підлягають вирішенню у Міжнародному комерційному арбітражному суді, рішення якого є остаточним та обов'язковим для сторін, тому даний спір має бути переданий до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України.

Суд апеляційної інстанції, досліджуючи дані обставини зазначає, що відповідно до ст. 124 ГПК України підсудність справ за участю іноземних суб'єктів господарювання визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно ст. 7 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" арбітражна угода - це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в зв`язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер, чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору, припинити провадження у справі і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

Звернення до арбітражу - це право, а не обов`язок сторони (стаття 12 ГПК), яке реалізовується у встановленому порядку (стаття 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж"), а підсудність суду справи з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право".

У п. 5 роз`яснень Президії Вищого господарського суду України від 31.05.2002р. передбачено, що господарським судам слід враховувати, що сторони зовнішньоекономічного договору мають право передбачити у ньому або шляхом укладення окремої угоди (арбітражна умова, арбітражне застереження) передачу спорів, що виникають з такого договору, на вирішення третейського суду (постійно діючого або створеного для вирішення конкретного спору - ad hoc). Ця домовленість повинна чітко визначати, який саме орган вирішення спорів обрали сторони: Міжнародний комерційний арбітражний суд, Морську арбітражну комісію при Торгово-промисловій палаті України або інший третейський суд в Україні чи за кордоном.

Господарський суд може порушити провадження зі справи у випадку наявності у зовнішньоекономічному договорі арбітражної угоди, якщо визначить, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана (пункт 3 статті 2 Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень, Нью-Йорк, 1958).

Арбітражна угода не може бути виконана, якщо сторони неправильно виклали назву третейського суду або зазначили арбітражну установу, якої не існує.

Пунктом 9.2 контракту №01/06/2010 від 01.06.2010р. сторони передбачили, що усі спори, з яких сторони не досягли згоди, підлягають вирішенню у Міжнародному комерційному арбітражному суді, рішення якого є остаточним та обов'язковим для сторін.

Як встановлено апеляційним судом і на що звертають увагу сторони процесу, в російськомовному варіанті контракту визначено компетентний орган - Міжнародний комерційний арбітражний суд, тоді як в англомовному - "Arbitration Court of International Commerce and Industry", що в перекладі на українську мову означає "Арбітражний суд Міжнародної торгово-промислової", тобто найменування цих органів не є тотожними. Окрім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що в п. 9.2. контракту не визначено місце арбітражу і є незрозумілим який третейський суд повинен розглядати спір - постійно діючий чи спеціально створений..

Таким чином, враховуючи те, що обидва варіанти тексту контракту повинні бути ідентичними та мати однакову юридичну силу (10.7 контракту), а сторони чітко не визначили, який саме орган має вирішувати спір, що не дозволяє суду встановити істинні наміри сторін щодо арбітражного механізму вирішення спору, тому суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що арбітражна угода не може бути виконана сторонами, а тому спір підлягає вирішенню господарським судом.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про міжнародне приватне право" право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України.

Згідно ч. 1 ст. 5 Закону України "Про міжнародне приватне право" у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону України "Про міжнародне приватне право" у разі відсутності згоди сторін договору про вибір права, що підлягає застосуванню до цього договору, застосовується право відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 32 цього Закону.

Згідно ст. 32 Закону України "Про міжнародне приватне право" зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом. У разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином. Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно пов'язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження.

В силу ст. 44 Закону України "Про міжнародне приватне право" стороною, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору, є продавець - за договором купівлі-продажу.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право", суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у випадку, зокрема, якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача.

Статтею 32 договору між Україною та Латвійською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних, трудових та кримінальних справах (підписана 23.05.1995, ратифікована 22.11.1995, набрала чинності 12.07.1996) визначено, що договірні відносини визначаються законодавством тієї договірної сторони, на території якої був укладений договір, якщо учасники цього договору не підкоряються обраному законодавству. У справах, що згадані в пункті 1 цієї статті, компетентний суд тієї договірної сторони, на території якої відповідач має місце проживання або місцезнаходження. А також, компетентний суд тієї договірної сторони, на території якої позивач має місце проживання або місцезнаходження, якщо на цій території знаходиться предмет спору або майно позивача.

Частиною 4 ст. 4 ГПК України передбачено, що господарський суд у випадках, передбачених законом чи міжнародним договором, застосовує норми права інших держав.

Враховуючи відсутність згоди сторін договору про вибір права, що підлягає застосуванню до нього та беручи до уваги те, що стороною, яка повина здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору є позивач (продавець за контрактом), суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що зміст правочину, неналежне виконання якого є підставою та предметом даного позову, має регулюватися правом Латвійської Республіки.

Разом з тим, ст. 8 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачено, що при застосуванні права іноземної держави суд чи інший орган встановлює зміст його норм згідно з їх офіційним тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі.

З метою встановлення змісту норм права іноземної держави суд чи інший орган може звернутися в установленому законом порядку до Міністерства юстиції України чи інших компетентних органів та установ в Україні чи за кордоном або залучити експертів.

Особи, які беруть участь у справі, мають право подавати документи, що підтверджують зміст норм права іноземної держави, на які вони посилаються в обґрунтуванні своїх вимог або заперечень, іншим чином сприяти суду чи іншому органу у встановленні змісту цих норм.

Враховуючи вимоги ст. 8 Закону України "Про міжнародне приватне право", суд першої інстанції з метою встановлення змісту норм матеріального права Латвійської Республіки, згідно з їх офіційним тлумаченням, а саме: положення зобов'язального права, положення про купівлю-продаж та поставку товарів, відповідальність за порушення виконання зобов'язання (прострочення оплати товару); порядок визначення та нарахування відсотків за порушення оплати (визначення процентної ставки, періоду їх нарахування та формулу, за якою здійснюється розрахунок) направив відповідний запит до Міністерства юстиції України (т. 2, а.с. 36).

24.02.2017р. від Міністерства юстиції України надійшов супровідний лист з додатками, серед яких роз'яснення Міністерства юстиції Латвійської Республіки латвійського законодавства з перекладами українською та латвійською мовами (т.2, а.с.43-51).

Так, ст. 1401 Цивільного закону Латвії визначено, що зобов'язальним правом являється таке право, на підставі якого одна особа - боржник зобов'язана вчинити на користь іншої особи - кредитора - відому дію, що має майнову цінність.

Кожне зобов'язання має бути виконане в повному обсязі, і нікого не можна примусити задовольнитися виконанням лише будь-якої частини зобов'язання, навіть і тоді, якщо його предмет являється діленим (ст.1425 Цивільного закону Латвії ).

Відповідно до ст. 1511 Цивільного закону Латвії, договором в широкому сенсі являється кожна взаємна угода декількох осіб про встановлення, зміну або припинення будь-яких правовідносин.

Згідно ст. 1587 Цивільного закону Латвії, договір, укладений на законних підставах, накладає контрагенту обов'язок виконати обіцяне, і не особлива обтяжливість угоди, не також труднощі виконання, котрі зникли згодом, не дають права одній стороні відступити від договору, хоча і з відшкодуванням іншій особі збитків.

Правовідносини між сторонами виникли на підставі контракту №01/06/2010 від 01.06.2010, який за своєю правовою природою та положень цивільного закону Латвійської республіки є договором купівлі.

Статтею 2002 Цивільного закону Латвії встановлено, що купівля - це договір, за яким одна сторона обіцяє іншій за сплату домовленої грошової суми віддати відому річ або право.

Приписами ст. 2004 Цивільного закону Латвії визначено, що договір купівлі вважається укладеним, коли обидві сторони домовилися про предмет купівлі та плату за купівлю.

Предметом договору купівлі можуть бути всі речі, які дозволено і можливо відчужувати, маючи на увазі під цим не тільки тілесні речі, а й речові права та права за зобов'язаннями (ст. 2005 Цивільного закону Латвії ).

Якщо час виконання встановлений, то боржник зобов'язаний дотримуватися його, не чекаючи особливого нагадування кредитора, але він також і не повинен виконувати свій обов'язок раніше закінчення призначеного терміну (ст. 1828 Цивільного закону Латвії).

Відповідно до ст. 1651 Цивільного закону Латвії, простроченням являється неправомірне зволікання у виконанні або прийнятті виконання зобов'язання. У першому випадку це прострочення боржника, а в другому - кредитора.

Пунктом 3.1 контракту передбачено, що розрахунки за товар здійснюються протягом 30 (тридцять) календарних днів на підставі рахунку (інвойсу), виставленого продавцем.

Таким чином, враховуючи п. 3.1. контракту та ст. 1828 Цивільного закону Латвії, суд апеляційної інстанції зазначає, що за товар поставлений 23.09.2013р. відповідач повинен був розрахуватися до 23.10.2013р. (включно), а за товар поставлений 16.10.2013р. до 15.11.2013р. (включно).

Таким чином, враховуючи те, що відповідач зобов'язання щодо повної оплати поставленого товару у строк встановлений у контракті не виконав, розрахувався лише частково, а також те, що на час розгляду справи відповідачем не надано доказів повної оплати вартості товару, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 33269 євро заборгованості за отриманий товар підтверджені належними доказами та підлягають задоволенню.

Позивач, на підставі ст. 1765 Цивільного закону Латвії також просить суд стягнути з відповідача 6649,04 євро законних процентів, нарахованих на суму 3977 євро з 24.05.2013р. по 17.05.2016р. та на суму 29292,00 євро з 16.11.2013р. по 17.05.2016р. (т.1, а.с.109-110).

Відповідно до ст. 1765 Цивільного закону Латвії передбачено, що розмір процентів повинен бути точно визначений в акті або при угоді. Якщо це не зроблено, а також в тому випадку, коли закон передбачає нарахування законних процентів, вони визначаються по шести від ста на рік. Розмір законних процентів за прострочення сплати такого грошового боргу, якщо в якості винагороди визначений договором про постачання товару, про купівлю або постачання послуг, складає вісім процентних пунктів над основною процентною ставкою на рік, а в договірних відносинах, в котрих приймає участь споживач - шість процентів від ста на рік.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши розрахунок заявлених позивачем до стягнення з відповідача 6649,04 євро законних відсотків, погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги в цій частині обґрунтовані та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Скаржник в суді апеляційної інстанції, посилаючись на емейл-переписку між сторонами, вказує, що позивач надав відповідачу кредит ноту (розрахунковий документ на зменшення заборгованості перед контрагентом) на суму 20000 євро, тому розмір заборгованості є меншим ніж вказує позивач.

Однак, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги дані доводи скаржника, оскільки, як встановлено судом, позивачем надавались відповідачу три кредит ноти на загальну суму 6894 євро, а саме: 30.11.2010р. №2000104 на суму 3000 євро; 07.11.2011р. №2000110 на суму 3534 євро та 13.01.2012р. №201201 на суму 360 євро. В свою чергу, позивач 23.09.2013р. поставив відповідачу товар на суму 28624 євро, а 16.10.2013р. на суму 29292 євро, тобто, кредит ноти були надані та враховані позивачем при проведенні розрахунків з відповідачем до здійснення поставок, заборгованість по сплаті яких є предметом розгляду даної справи. Окрім того, згідно з оборотно-сальдовою відомостю позивача, станом на 08.06.2017р. заборгованість відповідача перед позивачем в розмірі 33269 євро залишається непогашеною, а остання сплата відповідачем була здійснена 03.12.2014р.

Судом апеляційної інстанції також приймаються до уваги пояснення позивача (вх. №20042/17 від 11.07.2017р.) про те, що як вбачається з емейл-переписки між комерційним директором позивача (уповноважена особа позивача щодо здійснення переговорів з питань надання кредит ноти) та директором відповідача станом на 30.09.2014р. у відповідача обліковувалася заборгованість у розмірі 43 269 євро, при цьому між представниками сторін було погоджено, що в разі часткового погашення відповідачем заборгованості (сплати 23269 євро) позивачем буде надано відповідачу кредит ноту в розмірі 20 000 євро в якості компенсації збитків зміни офіційного дистриб'ютора. Однак, відповідач не виконав зазначені домовленості, оскільки в період з жовтня 2014р. по березня 2016р. сплатив лише 10000 євро. При цьому, як зазначає позивач твердження відповідача щодо неможливості здійснення часткової оплати заборгованості в розмірі 13 269 євро (без оформленої кредит ноти) є необґрунтованим, оскільки оплата за поставлений товар (та погашення заборгованості) мала здійснюватися не на підставі листа надісланого електронною поштою, а на підставі первинних документів згідно яких здійснювалась поставка (контракту, інвойсів, митних декларацій, тощо).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

З пункту 6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" вбачається, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Виходячи з викладеного, апеляційним судом приймається до уваги, що відшкодування витрат пов'язаних з оплатою послуг адвоката з надання правової допомоги можливе при сукупності наступних підстав: послуги повинні надаватись адвокатом (адвокатським бюро, колегією, фірмою, конторою чи іншими адвокатськими об'єднаннями); реальної оплати таких послуг до прийняття рішення у справі та підтвердження цієї оплати відповідними фінансовими документами.

При застосуванні ч. 5 ст. 49 ГПК України суд враховує, що відшкодування витрат на послуги адвоката здійснюється господарським судом за наявності документального підтвердження витрат, а саме: оригінал платіжного доручення, яке підтверджує сплату відповідних послуг (тобто відбувається передоплата); копія свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони; витяг з Єдиного реєстру адвокатів; оригінал ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням; витяг з статуту адвокатського об'єднання.

У пункті 6.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" роз'яснено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Правові особливості принципу "розумної необхідності" при визначенні розміру оплати за послуги адвоката розмір відшкодування не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. Розумна необхідність - це врахування часу, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець, тривалість розгляду і складність справи; вартість відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні, наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; ціна позову; докази, що підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката.

Позивач, в суді першої інстанції також просив суд покласти на відповідача понесені ним судові витрати в розмірі 2300 євро, з яких: 800 євро - вартість юридичної допомоги з підготовки позовної заяви, заяви про збільшення позовних вимог, а також інших процесуальних документів, пов'язаних з розглядом справи; 1500 євро - вартість юридичної допомоги щодо представництва інтересів клієнта в суді (сплачується за кожне засідання окремо у розмірі 300 євро); 110 євро - вартість витрат адвокатської компанії, пов'язаних з прибуттям представника в судове засідання (вартість проїзду та відрядні у розмірі 22 євро).

Обґрунтовуючи вимогу про відшкодування судових витрат, представник позивача надав до матеріалів справи копію контракту №293 від 14.03.2016р. (в редакції додаткової угоди до контракту від 30.05.2016р.), згідно якого адвокатська компанія бере на себе обов'язок надати юридичну допомогу з питань стягнення заборгованості з ПП "Проспер" відповідно до контракту №01/06/2010 від 01.06.2010р. (а.с.149-155, 160-161, т.1).

Відповідно до п. 2.1.1. контракту в обов'язки адвокатської компанії входить підготовка та подання до господарського суду Житомирської області позовної заяви про стягнення заборгованості з ПП "Проспер" відповідно до умов контракту №01/06/2010 від 01.06.2010, а також інших процесуальних документів, в тому числі клопотань, заяв, пояснень, заперечень, апеляційних та касаційних скарг. Вартість підготовки і подання позовної заяви становить 800 євро (п. 4.2.1. контракту).

Представництво інтересів клієнта в суді (за одне засідання) без компенсації вартості проїзду - 300 євро (п. 4.2.4. контракту).

Пунктом 4.4. контракту вказано, що клієнт зобов'язується сплатити (компенсувати) адвокатській компанії видатки, пов'язані з надання правової допомоги за вказаним контрактом, зокрема: вартість послуг перекладача (бюро перекладів) для здійснення перекладу документів клієнта з англійської і/або латиської мови на українську мову, а також положень окремих нормативних актів Латвійської Республіки; вартість послуг нотаріуса з засвідчення копій необхідних документів, в тому числі підпису перекладача; вартість проїзду у випадку представництва в господарський суд Житомирської області 22 євро за кожну поїздку; витрати адвокатської компанії зі сплати судового збору в господарських судах України, а також інші витрати, пов'язані із стягненням заборгованості з ПП "Проспер".

Оплата по даному контракту, крім п. 4.3, здійснюється клієнтом як авансом вартості юридичної допомоги на підставі рахунку-фактури (інвойсу), в якому вказується вид, кількість і вартість юридичної допомоги (послуг) та/або суму видатків (затрат) адвокатської компанії в розмірі, вказаному у інвойсі (п. 4.5.1. контракту).

В матеріалах справи наявні копія свідоцтва про державну реєстрацію Адвокатського об'єднання "Адвокатська компанія "Соколовський і партнери", ордер про надання правової допомоги серія КВ №085758 від 09.06.2016р. та копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №4891 від 27.03.2012р.

На підставі інвойсів №42 від 14.03.2016р. (т.1, а.с.162, 168), №77 від 19.04.2016р., №№106,107 від 02.06.2016р. (т.1, а.с. 165), №125 від 13.06.2016р. (т.1, а.с. 167) ТОВ "TENACHEM" сплатило АО "АК "Соколовський і Партнери" за надані послуги, що підтверджується банківськими довідками (т.1, а.с. 168, 170,171).

Таким чином, враховуючи те, що позивачем у справі є нерезидент України, в інтересах якого подана позовна заява, а також беручи до уваги час на підготовку, написання та систематизацію матеріалів позовної заяви та інших документів по справі, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що обґрунтованим є розмір витрат по оплаті послуг адвоката в розмірі 800 євро. Окрім того, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правомірно обмежив розмір витрат пов'язаних з участю представника в судових засіданнях до 300 євро, виходячи із засад розумності, справедливості та наявності підтверджуючих документів.

Позивач, в суді першої інстанції просив суд стягнути з відповідача 290 євро за послуги перекладача, з яких: 50 євро - вартість витрат адвокатської компанії, пов'язаних нотаріальним перекладом довідки з реєстру підприємств Латвійської Республіки щодо позивача; 65 євро - вартість витрат, пов'язаних з перекладом статей (норм) Цивільного закону Латвійської Республіки; 175 євро - за послуги перекладу запиту з додатками, які надсилалися до Міністерства юстиції Латвійської Республіки. В матеріалах справи наявні копії інвойсів №43 від 14.03.2016р. та №77 від 19.04.2016р. (т.1, а.с. 163,164), згідно яких ТОВ "TENACHEM" здійснило переказ коштів, що підтверджується банківськими довідками (т.1, а.с. 168,169).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що представником позивача не підтверджено, що вартість послуг з перекладу довідки з реєстру підприємств Латвійської Республіки щодо позивача та статей (норм) Цивільного закону Латвійської Республіки становить вказані суми, зокрема, в матеріалах справи відсутні належні документи (рахунки, платіжні документи) на оплату бюро перекладу, здійснені у національній грошовій одиниці, а також не визначено оборотність гривні до офіційно встановленого обміну на іноземну валюту на момент сплати. На підтвердження послуг перекладу запиту, який надсилався до Міністерства юстиції Латвійської Республіки представником позивача подано копію акта здачі-приймання робіт №а16573 та копію рахунку-фактури №а16573 від 18.07.2016р. на суму 5255,14 грн., проте до матеріалів справи не додано доказів сплати вказаної суми та не проведено конвертацію гривні до євро.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав покладення на відповідача 290 євро витрат за послуги перекладача.

Позивач, в суді апеляційної інстанції просить суд покласти на відповідача понесені ним судові витрати за розгляд апеляційної скарги в апеляційному суді, з яких: 500 євро - вартість юридичної допомоги за підготовку відзиву на апеляційну скаргу, а також інших процесуальних документів, пов`язаних з розглядом справи, 900 євро - вартість юридичної допомоги щодо представництва інтересів клієнта в суді (сплачується за кожне судове засідання окремо у розмірі 300 євро); 108 євро - вартість витрат адвокатської компанії, пов'язаних з прибуттям представника в судові засідання (вартість проїзду та відрядні у розмірі 36 євро за кожне судове засідання окремо).

Позивачем долучено до матеріалів справи копії інвойсів №73 від 28.04.2017р. на суму 500 євро, №85 від 24.05.2017р. на суму 336 євро, №98 від 08.06.2017р. на суму 336, №119 від 06.07.2017р. на суму 336 євро, копію свіфт-повідомлення Swedbank від 31.05.2017р. про сплату позивачем 336 євро згідно інвойсу №85, копію свіфт-повідомлення Swedbank від 12.06.2017р. про сплату позивачем 336 євро згідно інвойсу №98, копію свіфт-повідомлення Swedbank від 07.07.2017р. про сплату позивачем 336 євро згідно інвойсу №119, копію свіфт-повідомлення Залізничного відділення ПАО "Украсоцбанк" від 19.05.2017р. про зарахування на рахунок Адвокатської компанії 500 євро згідно інвойсу №73, копію свіфт-повідомлення Залізничного відділення ПАО "Украсоцбанк" від 05.06.2017р. про зарахування на рахунок Адвокатської компанії 336 євро згідно інвойсу №85, копію свіфт-повідомлення Залізничного відділення ПАО "Укрсоцбанк" від 14.06.2017р. про зарахування на рахунок Адвокатської компанії 336 євро згідно інвойсу №98, копію свіфт-повідомлення Залізничного відділення ПАО "Укрсоцбанк" від 11.07.2017р. про зарахування на рахунок Адвокатської компанії 336 євро згідно інвойсу №119.

Враховуючи вищевказані норми законодавства щодо розподілу судових витрат суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність підстав для покладення на відповідача 500 євро витрат пов`язаних з підготовкою відзиву на апеляційну скаргу, а також інших пояснень в суді апеляційної інстанції, а також 500 євро вартості юридичної допомоги щодо представництва інтересів клієнта в суді; в решті вимог щодо відшкодування судових витрат суд апеляційної інстанції відмовляє, виходячи із засад розумності і справедливості та враховуючи те, що їх розмір є неспівмірним та завищеним. При цьому, суд відмовляє в задоволенні вимог про відшкодування 108 євро вартості витрат адвокатської компанії, пов'язаних з прибуттям представника в судові засідання, оскільки дані витрати не підтвердженні позивачем належним чином.

Доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки їм була надана вичерпна правова оцінка судом першої інстанції на підставі наданих сторонами доказів, які відповідно до статей 33, 34 ГПК України засвідчують певні обставини і на яких ґрунтується висновок суду.

Судовою колегією не встановлено порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, а тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Керуючись ст. ст. 33, 43, 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу приватного підприємства "Проспер" на рішення господарського суду Житомирської області від 28.03.17р. у справі № 906/493/16 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

2. Стягнути з приватного підприємства "Проспер" (12452, Житомирська обл., Житомирський район, с. Кодня, вул. Вокзальна, 2, код ЄДРПОУ 24701635) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "TENACHEM" (SIA"TENACHEM") (Республіка Латвія, Край Добене, Добене, вулиця Сподрібас, 3, LV-3701, єдиний реєстраційний номер 48503013815, ідентифікатор отримувача платежів єдиної європейської мережі розрахунків LV14ZZZ48503013815) 1000 євро адвокатських послуг понесених позивачем при розгляді апеляційної скарги.

3. Місцевому господарському суду видати судовий наказ.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом ХІІ-1 Господарського процесуального кодексу України.

5. Справу повернути до господарського суду Житомирської області.

Головуючий суддя Розізнана І.В.

Суддя Мельник О.В.

Суддя Гулова А.Г.