Постанова

від 29.06.2017 по справі 810/874/17

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 червня 2017 року № 810/874/17

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ТОВ "Білоцерківський хлібокомбінат" до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Білоцерківський хлібокомбінат" з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16.02.2017 №0000622213 та №000642213.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення рішення є протиправними у зв'язку з відсутністю порушень, зазначених в акті перевірки, оскільки: податкова інформація щодо контрагентів позивача не може бути належним доказом нереальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами, позивач фактично отримував послуги, що підтверджується необхідними первинними документами, має всі податкові накладні, що відповідають вимогам ст. 201 Податкового кодексу України; крім того, позивач посилається та персоніфіковану відповідальність та відсутність обов'язку нести відповідальність за порушення податкового законодавства контрагентами.

Представник позивача надав суду клопотання, в якому просив розглядати справу за його відсутності.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, зазначених в акті перевірки, письмових заперечень на позовну заяву не надав.

На підставі ч. 6 ст. 128 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Судом встановлено, що Білоцерківською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Київській області відповідно до пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, пп.75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп.78.1.11 п. 78.1 ст.78 Податкового кодексу, на підставі наказу від 20.07.2016 проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю Білоцерківський хлібокомбінат з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013р. по 31.12.2015р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013р. по 31.12.2015р., за результатами якої складено акт від 16.08.2016 року № 765/10-02-14-03/00378632/47 (далі- акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення позивачем:

- п.138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п.п. 134.1.1 п. 134 ст. 134 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року за № 2755-VI (із змінами та доповненнями), в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 4 094 677 грн., в т.ч.: за 2013 рік - на суму 246920 грн.; за 2014 рік - 636432 грн.; за 2015 рік - на суму 3211325 грн.

- абз. 1,2 п. 198.6 ст. 198, п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року за № 2755-VI (із змінами та доповненнями), в результаті чого встановлено заниження суми податку на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету, на суму 4 241 488 грн., у т.ч.: за липень 2013 р. - 23470 грн.; за серпень 2013 р - 23583 грн.; за вересень 2013 р. - 22970 грн.; за жовтень 2013 р. - 23079 грн.; за листопад 2013 р. - 9611 грн.; за грудень 2013 - 33673 грн.; за лютий 2014 р. - 19603 грн.; за березень 2014 р. - 12094 грн.; за квітень 2014 р. - 56405 грн.; за травень 2014 р. - 31163 грн.; за червень 2014 р. - 32976 грн.; за липень 2014 р. - 33613 грн.; за серпень 2014 р. - 107274 грн.; за вересень 2014 р. - 70782 грн.; за жовтень 2014 р. - 103656 грн.; за листопад 2014 р. - 24358 грн.; за січень 2015 р. - 72452 грн.; за лютий 2015 р. - 280255 грн.; за березень 2015 р. - 388601 грн.; за квітень 2015 р. - 625158 грн.; за травень 2015 - 751263 грн.; за червень 2015 р. - 163935 грн.; за липень 2015 р. - 545268 грн.; за серпень 2015 р. - 450660 грн.; за жовтень 2015 р. - 114357 грн.; за листопад 2015 р. - 16363 грн.; за грудень 2015 р. - 204866 грн.

-п.п. 169.2.2, п. 169.2 ст. 169 та п.п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на доходи фізичних осіб на суму 543,52 грн.

-п. 2.8. глави 2 та п3.5. глави 3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні , затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 45.12.2004р. № 637.

На підставі акту перевірки Білоцерківською ОДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 02.09.2016:

- № 0004391403 про донарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 4 315 515 грн. з урахуванням штрафної санкції;

- № 0004401403 про донарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 5 301 860 грн., з урахуванням штрафної санкції;

- № 0023691306, за яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються податковими агентами, у розмірі 2 209,4 грн., у тому числі за основним платежем - 543,52 грн. та за штрафною (фінансовою) санкцією - 1 665,88 грн.;

- № 0004411403 від 02 вересня 2016 року, за яким нараховано штрафні (фінансові) санкції за порушення норм регулювання обігу готівки та застосування реєстраторів у розмірі 4 541,94 грн.

В порядку адміністративного оскарження позивач звертався із скаргами на зазначені податкові повідомлення - рішення до контролюючих органів вищого рівня.

Рішенням Державної фіскальної служби України про результати розгляду скарги від 16.01.2017 № 772/6/99-99-11-01-02-25 було скасовано податкові повідомлення-рішеня Білоцерківської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області від 02.09.2016 №0004391403 та № 0004401403 у частині визначення податкового зобов'язання з ПДВ та податку на прибуток за рахунок невизнання перевіркою взаємовідносин з ТОВ ВК Укрспецтехнологія і у відповідній частині штрафні санкції з вказаних податків та у частині донарахувань з податку на прибуток по операціях за період 2015 року, щодо яких контролюючим органом підтверджено здійснення оплати скаржником на користь ТОВ Лікс Груп , ТОВ Кванта Трейд , ТОВ Інтер Агро Лан , ТОВ АТП Союзтрейд , та не встановлено дебіторської заборгованості за 2015рік, від 20.12.2016 р. № 0048421306/424 у частині визначення грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 1020 грн. та у зазначеній частині рішення, прийняте за результатами розгляду первинної скарги, а в іншій частині зазначені ППР від 02.09.2016 р. № 0004411403, від 20.12.2016 № 0048411306/423 і рішення прийняте в результаті розгляду первинної скарги - залишено без змін, а скаргу задоволено частково.

У подальшому відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішення від 16.02.2017:

-№ 0000622213 за яким донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 1 104 190 грн., у тому числі за основним платежем - 1 104 190 грн. та за штрафною (фінансовою санкцією) - 0 грн.;

- № 0000642213 за яким донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 3 041 998,75 грн., у тому числі за основним платежем - 2 433 599 грн. та за штрафною (фінансовою санкцією) - 608 399,75 грн.

Вважаючи дані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду..

Як слідує з акту перевірки, підставою для донарахування податку на додану вартість та податку на прибуток є взаємовідносини позивача з його контрагентами: ТОВ Україна Вест Імпорт (код ЄДРПОУ 34617992) , ТОВ Леонікс Плюс (код ЄДРПОУ 38934521), ТОВ Лікс Груп (код ЄДРПОУ 39284846), ТОВ АТП Союзтрейд (код ЄДРПОУ 39196514), ПП Олвітехно (код ЄДРПОУ 36547110) за 2013-2014 роки.

Так, в акті перевірки та письмових запереченнях відповідача зазначено, що висновки про порушення позивачем вимог податкового законодавства та недійсність господарських операцій з контрагентами ґрунтуються на невнесенні до ЄДР стосовно контрагентів позивача записів про відсутність за місцезнаходженням або про відсутність підтвердження відомостей; певними недоліками у складанні первинних документів; наявністю кримінальних проваджень щодо окремих контрагентів; не підтвердженням придбання товару контрагентами по ланцюгу постачання; відсутністю у контрагентів власних основних засобів, трудових ресурсів.

Проте, суд вважає такі висновки податкового органу необґрунтованими у зв'язку з наступним.

Судом встановлено, що господарські відносини між позивачем та його контрагентами здійснювались на підставі наступних договорів:

- з ТОВ Україна Вест Імпорт : договір на перевезення вантажів автомобільним транспортом від 01.01.2013 № 17 та від 19.12.2013 №1, відповідно до яких ТОВ Україна Вест Імпорт здійснює транспортно-експедиційні послуги з перевезення продукції ТОВ Білоцерківський хлібокомбінат в торгівельну мережу м. Біла Церква та регіонів відповідно до узгоджених графіків доставки продукції, маршрутів та обсягів перевезень; договір про надання послуг від 01.01.2013 № 1, за яким ТОВ Білоцерківський хлібокомбінат (Підприємство) надає ТОВ Україна Вест Імпорт (Партнер) права на розповсюдження хлібобулочної продукції Підприємства згідно Специфікації, пошук нових клієнтів, які розповсюджують продукцію Підприємства, а Партнер перевозить продукцію клієнта.

-з ТОВ Леонікс Плюс : договір на перевезення вантажів автомобільним транспортом від 01.03.2014 № 20, за яким ТОВ Леонікс плюс бере на себе зобов'язання в порядку та на умовах, визначених цим договором, доставити автомобільним транспортом довірені ТОВ Білоцерківський хлібокомбінат хлібобулочні, кондитерські та сухарно-бараночні вироби з місця відправлення до пункту призначення і видати вантаж уповноваженій на отримання особі, а ТОВ Білоцерківський хлібокомбінат бере на себе зобов'язання сплатити плату за перевезення вантажу; дилерський договір від 01.01.2014 № 3;

- з ТОВ Лікс Груп : договір щодо транспортно-експедиторських послуг з перевезення хлібобулочних виробі від 01.10.2014 № 25; дилерський договір від 01.10.2014 № 4;

- з ТОВ АТП Союзтрейд : договір на перевезення вантажів автомобільним транспортом від 01.08.2014 № 20, за яким ТОВ Леонікс плюс бере на себе зобов'язання в порядку та на умовах визначених цим договором, доставити автомобільним транспортом довірені ТОВ Білоцерківський хлібокомбінат хлібобулочні, кондитерські та сухарно-бараночні вироби з місця відправлення до пункту призначення і видати вантаж уповноваженій на отримання особі, а ТОВ Білоцерківський хлібокомбінат бере на себе зобов'язання сплатити плату за перевезення вантажу;

- з ПП Олвітехно : договір від 01.04.2013 № 218, за яким позивач зобов'язуєтсья поставляти на умовах даного Договору хлібобулочні вироби, вироби довготривалого зберігання та кондитерські вироби у відповідності з визначеними ПП Олвітехно замовленнями, а Покупець зобов'язується приймати товар та своєчасно сплачувати його вартість Постачальнику.

За результатом дослідження судом витребуваних оригіналів первинних документів встановлено, що здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується товарно-транспортними накладними, податковими накладними, видатковими накладними, актами наданих послуг (виконаних) робіт.

Оцінюючи правомірність висновків акту перевірки про безпідставне включення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість та до складу витрат відповідних сум по відносинах із постачальниками, суд керується наступним.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 ст. 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Витратами відповідно до пп.14.1.27. п. 14.1 ст. 14 ПК України визнається сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигоду вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Пунктом 138.1 ст. 138 ПК України встановлено, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з п.п. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення підприємством до складу валових витрат та податкового кредиту відповідних сум є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

З наявних у справі документів слідує, що для підтвердження правомірного включення сум до податкового кредиту та валових витрат позивач має необхідні документи.

Тобто, господарські взаємовідносини позивача з контрагентами підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, які повністю відповідають вимогам, встановленим ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 року.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Суд зазначає, що позивач та його контрагенти мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України.

Статтею 67 ГК України передбачено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Як встановлено судом, проведені операції вплинули на права, обов'язки позивача та на його майновий стан, а придбані послуги використовувалися у його господарській діяльності.

Натомість, відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди - як-то безтоварний характер здійснених операцій, а тому позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження включення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства та права на отримання податкового кредиту.

З огляду на зазначене суд не бере до уваги доводи відповідача про те, що в актах виконаних робіт та податкових накладних адреси контрагентів не відповідають дійсності, що зумовлює невідповідність первинних документів вимогам законодавства, оскільки згідно з частиною другою статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати серед обов'язкових реквізитів дату і місце складання, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Усі первинні документи, складені контрагентами позивача, мають дату і місце складання, а також містять відповідні особисті підписи відповідальних осіб.

Чинне законодавство не містить вимог щодо певного місця складання (виготовлення) первинних та зведених облікових документів, зокрема, не передбачає, що таке місце має обовґязково збігатися з місцезнаходженням підприємства контрагента.

Суд не бере до уваги і посилання відповідача на те, що в ході аналізу податкової інформації встановлено відсутність контрагентів позивача за місцезнаходженням або відсутність підтвердження відомостей, а також не підтвердженням придбання товару контрагентами по ланцюгу постачання, оскільки відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальності за можливі протиправні дії інших юридичних осіб, зокрема своїх контрагентів.

Зазначене узгоджується з позицією Вищого адміністративного суду України від 27.01.2015 р. у справі № К/800/51270/14, якій в ухвалі встановив, що чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Платник податку не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій платника податку та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

Крім того, на обґрунтування законності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідач посилається на наявність відкритих кримінальних проваджень відносно контрагентів позивача.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до п.5 ч.1 ст. 3 Кримінального процесуального кодексу України досудове розслідування - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Тобто, в силу кримінального - процесуального законодавства України матеріали, отримані при проведенні досудового розслідування за фактом створення і діяльності фіктивних підприємств є лише одним із засобів доказування в кримінальній справі, а наявність порушеної кримінальної справи до моменту прийняття судом вироку не засвідчує наявність або відсутність в діях особи складу злочину. Слід зазначити, що результати оперативно-розшукових заходів в рамках кримінальної справи є не доказами, а лише відомостями про джерело тих фактів, які можуть стати доказами у податковому спорі після їх закріплення належним процесуальним шляхом.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 22.08.2012 № К-39842/10, від 27.07.2015 у справі №К/800/61969/13 та від 30.11.2015 у справі К/800/5195/14.

Крім того, з даного приводу відповідачем не надано жодних належних підтверджень, а саме: постанов, вироків чи інших рішень судів.

Також суд звертає увагу й на принцип індивідуальної юридичної відповідальності, що закріплений статтею 61 Конституції України.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини (надалі також - ЄСПЛ). Так, в пункті 71 рішення у справі Булвес АД проти Болгарії ЄСПЛ дійшов такого висновку: ... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності .

Отже, суд дійшов висновку, що у позивача були всі підстави для віднесення витрат, пов'язаних із веденням господарської діяльності, до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

За ч.1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірних податкових повідомлень-рішень, а тому останні підлягають скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

До позовної заяви позивачем додано докази сплати судового збору у сумі 62 192,82 грн. (платіжні доручення від 23.02.2017 № 464 та від 27.02.2017 № 484).

Оскільки суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають судові витрати у сумі 62 192,82 грн.

Керуючись ст. ст. 11, 14, 69, 70, 71, 94, 97, 122, 128, 158-163, 167, 254, 257 КАС України, суд -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 16.02.2017 №0000622213 та №000642213.

Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Білоцерківський хлібокомбінат понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 62 192 ( шістдесят дві тисячі сто дев'яносто дві ) грн. 82 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Лапій С.М.