Рішення

від 10.07.2017 по справі 902/306/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10 липня 2017 р. Справа № 902/306/16

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банаська О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Іллінецьке", с. Іллінецьке, Іллінецький район, Вінницька область

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросолюшин", м. Вінниця

про визнання пунктів 2.2.-2.5., 7.2 А), 7.2 Б), 7.2 В) договору поставки недійсними

За участю секретаря судового засідання Кузьменко В.В.

За участю представників:

позивача: Гребенюк Олексій Володимирович, паспорт НОМЕР_2 виданий Липовецьким РВ ГУМВС України у Вінницькій області 19.10.2009 р.; витяг з наказу №1 від 23.10.2012 р. (директор).

Ткаченко Олег Володимирович, довіреність № б/н від 27.02.17, довіреність дійсна до 31.12.2017 р.; паспорт НОМЕР_3 виданий Жмеринським РВ УМВС України в Вінницькій області 16.07.1999 р.

відповідача: не з'явився.

присутня: ОСОБА_3, паспорт НОМЕР_4 виданий Іллінецьким РС УДМС України у Вінницькій області 15.03.2017 р.

В С Т А Н О В И В :

Товариством з обмеженою відповідальністю "Іллінецьке" заявлено позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросолюшин" про визнання пунктів 2.2.-2.5., 7.2 А), 7.2 Б), 7.2 В) Договору поставки № 07/05-01 від 07.05.2014 р. на умовах товарного кредиту недійсними.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 11.04.2016 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/306/16 (суддя Тварковський А.А.) з призначенням її до розгляду.

За наслідками розгляду вказаної справи 26.05.2016 р. прийнято рішення, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Вказане рішення в подальшому було оскаржено в апеляційному та касаційному порядках.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 04.07.2016 р. рішення Господарського суду Вінницької області від 26.05.2016 р. залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 21.03.2017 р. постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 04.07.2016 р. та рішення Господарського суду Вінницької області від 26.05.2016 р. у справі № 902/306/16 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду Вінницької області.

24.04.2017 р. матеріали справи № 902/306/16 надійшли до Господарського суду Вінницької області.

Відповідно до повторного автоматизованого розподілу від 24.04.2017 р. дану справу було розподілено судді Банасько О.О.

Ухвалою суду від 25.04.2017 р. справу № 902/306/16 прийнято до свого провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 01.06.2017 р.

04.05.2017 р. від представника відповідача до суду надійшли письмові пояснення № 12 від 04.05.2017 р. та ряд документів на виконання вимог ухвали суду. В поясненнях останній позов не визнає та просить суд відмовити в задоволенні заявлених позовних вимог повністю. Також останній просить суд проводити розгляд справи за відсутності представника відповідача.

01.06.2017 р. представником позивача через канцелярію суду подано лист № б/н від 01.06.2017 р. та ряд документів.

У зв'язку з неподанням позивачем у повному обсязі витребуваних доказів та неявкою відповідача відповідно до ухвали суду від 01.06.2017 р. відкладено розгляд справи до 21.06.2017 р.

21.06.2017 р. позивачем до суду подано супровідний лист вх. № 06-52/6057/17 від 21.06.2017 р. з рядом доданих до нього документів на виконання вимог ухвали суду від 01.06.2017 р.

Ухвалою суду від 21.06.2017 р. відкладено розгляд справи до 03.07.2017 р.

29.06.2017 р. на адресу суду відповідачем подано письмові пояснення (№ 18 від 29.06.2017 р.) в яких останній просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог повністю та проводити розгляд справи за відсутності представника останнього.

Ухвалою суду від 03.07.2017 р. відкладено розгляд справи до 10.07.2017 р.

07.07.2017 р. представником позивача через канцелярію суду подано супровідним листом (б/н від 07.07.2017 р.) подано ряд документів. Також додатком до листа додано письмові пояснення (б/н від 03.07.2017 р.) в яких зазначено, що за наявності грошових коштів, відсутності кредиторської заборгованості та банкрутства позивач не укладав би договір поставки № 07/05-01 від 07.05.2014 р. з Товариством з обмеженою відповідальністю "Агросолюшин" на невигідних умовах.

07.07.2017 р. представником відповідача подано клопотання (№ 19 від 07.07.2017 р.) в якому останній в зв'язку з відсутністю можливості забезпечити уповноваженого представника в судове засіданні просить суд проводити розгляд справи за відсутності представника відповідача.

Відповідач правом участі в судовому засіданні не скористався, пояснень щодо обставин викладених в позові та визначених судом документів не надав, хоча про дату, час і місце розгляду справи останній повідомлявся належним чином - ухвалою суду від 03.07.2017 р., яка надсилалась рекомендованою кореспонденцією.

Обізнаність відповідача про розгляд даної справи в суді свідчить подане ним повідомлення № 19 від 07.07.2017 р.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

При цьому суд враховує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України").

Враховуючи те, що норми ст.ст.38, 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши матеріали господарської справи, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

Як вбачається зі змісту позовної заяви б/від 08.04.2016 р. та письмових пояснень № 12 від 04.05.2017 р., б/н від 20.06.2017 р., від 03.07.2017 р. обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що укладений між сторонами договір поставки на умовах товарного кредиту № 07/05-01 від 07.05.2014 р. укладено на несправедливих для позивача умовах та під впливом тяжких для Товариства з обмеженою відповідальністю "Іллінецьке", оскільки були встановлені високі розміри пені та штрафу за прострочення виконання грошового зобов'язання (28% річних у порівнянні з встановленим законодавством - 3%). Крім того, в пунктах 2.2 - 2.5 договору зазначено обов'язкове, без додаткового узгодження з покупцем, уточнення ціни товару в залежності від комерційного курсу гривні до іноземної валюти, тобто передбачено оплату товару з урахуванням індексу інфляції. Водночас сплата боргу з урахуванням індексу інфляції покладається на покупця згідно умов, визначених пунктом 7.2 В договору. Таким чином, Постачальник отримав право на подвійне стягнення інфляційних втрат. Однак, жодних обмежень відповідальності позивача договором не передбачено, а відповідальність Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросолюшин" обмежується сумою в розмірі 10 відсотків вартості оплаченого товару.

Крім того, як зазначає позивач станом на 01.05.2014 р. у нього була кредиторська заборгованість за отримане насіння, засоби захисту рослин та паливно-мастильні матеріали перед підприємствами на загальну суму 3 345 300 грн. Також, позивач здійснював свою діяльність на орендованих земельних ділянках, за відсутності власної техніки для обробітку, оборотних коштів для придбання насіння, паливно-мастильних матеріалів та засобів для захисту рослин , що підтверджується довідкою підприємства від 22.01.2016 р., у зв'язку з чим у нього існувала загроза банкрутства (а.с. 13-14, т.1).

Скориставшись безвихідним становищем позивача відповідач поставив продукцію за договором поставки № 07/05-01 на умовах товарного кредиту від 07.05.014 р. на вкрай невигідних умовах, а в подальшому відповідачем двічі ініційовано процедуру визнання банкрутом за невиконання взятих на підставі цього договору зобов'язань.

У якості нормативного обґрунтування заявленого позову позивач зазначив ст.ст.203, 215, 217 , 233 , 236 ЦК України тощо.

У відзиві від 06.05.2016 р. та письмових пояснень № 18 від 29.06.2017 р. відповідач позовні вимоги не визнає та заперечує проти їх задоволення посилаючись на наступні підстави:

- позивач звернувся фактично до суду з позовом з тих же підстав відповідно до яких було прийнято рішення Господарським суду по справі № 902/29/16 де позивач подав заяву про відмову від позову в частині визнання пунктів 2.2.-2.5., 7.2 А), 7.2 Б), 7.2 В) Договору поставки № 07/05-01 від 07.05.2014 р. на умовах товарного кредиту недійсними;

- нарахування неустойки та відсотків річних є наслідком господарської діяльності позивача, його власного комерційного розрахунку та ризику;

- позивачем не вжито заходів та не надано жодних доказів, щодо інформування Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросолюшин" про наявність кредиторської заборгованості та банкрутства позивача. Відповідач дізнався про це лише тільки після отримання копії позовної заяви;

- крім того, останній стверджує, що вимоги щодо недійсності умов договору позивач почав пред'являти після того, як відповідач звернувся за захистом своїх прав у зв'язку із тим що Товариство з обмеженою відповідальністю "Іллінецьке" не розрахувалось за поставлений товар;

- позивачем не доведено сукупності фактів, які складають юридичний склад "кабального правочину";

- після ініціювання процедури банкрутства позивач негайно проводив розрахунок заборгованості;

- відповідач не займав та не займає монопольного становища з реалізації придбаного товару оскільки має значну кількість конкурентів у своїй діяльності, а тому позивач мав можливість придбати товар у будь-якого підприємства тощо.

Із наявних у справі та досліджених судом доказів слідує, що 07.05.2014 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агросолюшин" (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Іллінецьке" (Покупець) укладено договір поставки № 07/05-01 на умовах товарного кредиту (договір) (а.с. 11-12, т.1).

Відповідно до п. 1.1 якого в строки, визначені договором, Постачальник зобов'язується передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення (товар), а Покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його вартість, сплативши за нього визначену договором грошову суму, а також сплатити відсотки за користування товарним кредитом в сумі, визначеній відповідно до умов договору.

Відповідно до п. 2.2 Договору сторони погодили, що на дату оплати авансової частини ціна товару підлягає обов'язковому уточненню без додаткового узгодження за формулою: Ц= Цдог х (Коп/Кдог), де Цдог- ціна товару на дату складання додатку до договору; Коп- комерційний курс гривні до іноземної валюти на дату, що передує даті оплати; Кдог- комерційний курс гривні до іноземної валюти на дату, що передує даті складання додатку до договору, якщо на дату, що передує даті постачання Коп/Кдог більший або дорівнює 1,01.

На дату поставки ціна товару (неоплачена частина) підлягає обов'язковому уточненню без додаткового узгодження за наступною формулою: Ц=Цдог х (Кпост/Кдог), де Ц дог- ціна товару на дату складання додатку до договору; Кпост- комерційний курс гривні до іноземної валюти на дату, що передує даті постачання; Кдог- комерційний курс гривні до іноземної валюти на дату, що передує даті складання додатку до договору, якщо на дату, що передує даті постачання Кпост/Кдог більший або дорівнює 1,01 (п. 2.3 Договору).

Згідно із п. 2.4 Договору у випадку коли на дату за поставлений товар Коп/Кпост більше або дорівнює 1,01 то ціна товару підлягає уточненню без додаткового узгодження. Постачальник виставляє рахунок на сплату вирахуваної гривневої різниці ціни договору, як плату за користування товарним кредитом, а покупець зобов'язується слатити даний рахунок не пізніше трьох банківських днів з дня виставлення рахунку. У цьому випадку ціна договору, що вказується в рахунку підлягає розрахунку за наступною формулою: Цоп= Цпост х (Коп/Кпост), де Пост- ціна постачання розрахована згідно п. 2.3; Коп.- комерційний курс гривні до іноземної валюти на дату, що передує даті оплати. Комерційним курсом гривні до іноземної валюти слід вважати міжбанківський валютний курс продажу іноземної валюти до гривні, який щоденно розміщується за адресою на Інтернет сторінці (http://minfin.com.ua/currency/mb/). Вид та комерційний курс іноземної валюти вказується в додатках до договору.

Відповідно до п. 2.5 Договору вартість (ціна) товару, визначена на день підписання договору. У випадку введення нових або зміни існуючих ставок ввізного мита, при імпорті товару, введенні нових/додаткових обов'язкових платежів/зборів, ціна договору збільшується на відповідну величину. В цьому разі Покупець зобов'язаний компенсувати постачальнику суму збільшення.

Згідно із п. 2.6 Договору Покупець проводить розрахунки з Постачальником на умовах внесення оплати вартості (ціни) товару, визначеної із врахуванням вимог п.п. 2.2-2.5 у вигляді авансової частини та відстроченого платежу, в розмірах, вказаних в додатках до договору, шляхом перерахування коштів в національній валюті на банківський рахунок Постачальника.

Відповідно до п. 5.1. Договору господарські зобов'язання сторін цього договору, які виникли на його основі, існують протягом одного року із дня його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін, крім зобов'язань Покупця по оплаті вартості товару, процентів за користування товарним кредитом та відповідальності, які припиняються лише їх належним виконанням (крім випадку, передбаченого п.9.1. договору), а в частині проведення розрахунків за товар, по штрафним санкціям - до повного їх виконання.

Згідно із п. 7.2. Договору у випадках порушення умов договору, постачальник має право притягти покупця до відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті у встановлені договором терміни вартості (ціни) товару та/або відсотків за користування товарним кредитом. За порушення даних умов договору Покупець:

А) сплачує за кожен день прострочення на користь Постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від суми боргу, за кожен день такого прострочення;

Б) сплачує штраф в розмірі 20% від несплаченої суми, яка склалась на наступний день після прострочення виконання грошового зобов'язання;

В) сплачує на користь Постачальника 28 (двадцять вісім) відсотків річних від простроченої суми та індекс інфляції за весь час прострочення (ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України).

Із матеріалів справи слідує, що у зв'язку із неналежним виконанням зобов'язань за договором від 07.05.2014 р. № 07/05-01 Постачальник звертався з позовом до Покупця за наслідками розгляду яких приймались рішення у справах № 902/491/15 та № 902/1454/15 (а.с.15-18, 21-33, т.1).

Зокрема рішенням Господарського суду Вінницької області від 22.06.2015 (суддя - Грабик В.В.) позов ТОВ "Агросолюшин" задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 2 054 107,80 грн основного боргу, 21 895,70 грн 28 % річних, 427 621,60 грн 20 % штрафу, 288 334,70 грн пені та 281 304,66 грн інфляційних втрат.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 27.04.2015 залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 06.10.2015 р. (головуючий суддя - Петухов М.Г., судді - Гулова А.Г., Маціщук А.В.) вказане рішення суду першої інстанції змінено шляхом викладення п. 1, 2 у редакції, якою позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 2 054 107,80 грн основного боргу, 21 895,70 грн 28 % річних, 427 621,60 грн 20 % штрафу, 288 334,70 грн пені та 281 304,66 грн інфляційних втрат; провадження у справі в частині стягнення 78 000 грн 28 % річних - припинено.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 11.01.2016 р. у справі № 902/1454/15 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросолюшин" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Іллінецьке" про стягнення 1620651,59 грн. задоволено в сумі 946563,59 грн з яких 331590,29 грн. - 28% річних за період з 21.03.2015 р. по 20.10.2015 р., 6808,93 грн - пені за період з 21.03.2015 р. по 20.10.2015 р., 608164,37 грн - інфляційних втрат за період з 01.03.2015 р. по 30.06.2015 р.. Судові витрати на судовий збір в сумі 24400,00 грн покладено на відповідача.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Іллінецьке" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросолюшин" 331590,29грн. - 28% річних, 6808,93 грн - пені, 608164,37 грн - інфляційних втрат, судові витрати на судовий збір в сумі 24400,00 грн.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 22.03.2016 р. рішення Господарського суду Вінницької області від 11.01.2016 р. у справі № 902/1454/15 змінити в частині стягнення пені та судових витрат, в решті рішення залишено без змін, резолютивну частину рішення викладено у такій редакції:

"1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Іллінецьке" (22712, Вінницька обл., Іллінецький р-н., с.Іллінецьке, вул.Леніна, буд.15, ідентифікаційний код 38373353) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросолюшин", (21027, м.Вінниця, вул.Келецька, буд.53, офіс 214А, ідентифікаційний код 38635245) 331590грн. 29коп. - 28% річних, нарахованих за період з 21.03.2015р. по 20.10.2015р., 340448грн. 46коп. - пені, нарахованої за період з 21.03.2015р. по 20.10.2015р., 608164грн. 37коп. - інфляційних втрат, нарахованих за період з 01.03.2015р. по 30.06.2015р., та 24309грн. 77коп. витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви.

3. В решті позову відмовити.".

Із наведених судових рішень слідує, що на виконання умов договору позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 2 465 966,95 грн, що підтверджується видатковими накладними № РН-0000014 від 16.05.2014 на суму 629 467,20 грн, № РН-0000028 від 06.06.2014 на суму 130 752 грн, № РН-0000030 від 30.06.2014 на суму 443 774,16 грн, № РН-0000047 від 29.08.2014 на суму 334 175,76 грн, № РН-0000042 від 26.08.2014 на суму 127 177,20 грн, № РН-0000037 від 18.07.2014 на суму 25 441,20 грн, №РН-0000040 від 22.08.2014 на суму 135 651,60 грн, № РН-0000038 від 01.08.2014 на суму 65 873,89 грн, № РН-0000044 від 27.08.2014 на суму 19 278 грн, № РН-0000045 від 28.08.2014 на суму 33 470 грн, № РН-0000048 від 29.08.2014 на суму 34 560 грн, № РН-0000049 від 29.08.2014 на суму 49 440 грн, № РН-0000058 від 29.10.2014 на суму 29 376 грн, № РН-0000055 від 30.09.2014 на суму 146 880 грн, № РН-0000059 від 31.10.2014 на суму 187 535,94 грн, № РН-0000060 від 30.11.2014 на суму 73 113,60 грн.

Згідно з додатком № 1 від 16.05.2014 до договору ціна товару становить 629 467,20 грн., з яких авансова частина - 188 840,16 грн - строк оплати до 10.09.2014, відстрочений платіж 440 627,04 грн - строк оплати до 10.10.2014.

Згідно з додатком № 1/0000009 від 02.06.2014 до договору ціна товару становить 130 752 грн, з яких авансова частина - 39 225,60 грн - строк оплати до 10.09.2014, відстрочений платіж 91 526,40 грн - строк оплати до 10.10.2014.

Згідно з додатком № 1/0000009 від 02.06.2014 до договору ціна товару становить 443 774,16 грн., з яких авансова частина - 133 132,25 грн - строк оплати до 10.09.2014, відстрочений платіж 310 641,91 грн - строк оплати до 10.10.2014.

Згідно з додатком № 1 від 18.07.2014 до договору ціна товару становить 25 441,20 грн, з яких авансова частина - 7 632,36 грн - строк оплати до 10.09.2014, відстрочений платіж 17 808,84 грн - строк оплати до 10.10.2014.

Згідно з додатком № 1 від 01.08.2014 до договору ціна товару становить 65 873,89 грн, з яких авансова частина - 19 762,17 грн - строк оплати до 10.09.2014, відстрочений платіж 46 111,72 - строк оплати до 10.10.2014.

Згідно з додатком № 1 від 22.08.2014 до договору ціна товару становить 733 752,96 грн, з яких авансова частина - 220 125,89 грн - строк оплати до 10.09.2014, відстрочений платіж 513 627,07 грн - строк оплати до 10.10.2014.

Згідно з додатком № 1 від 30.09.2014 до договору ціна товару становить 249 369,60 грн, з яких авансова частина - 74 810,88 грн - строк оплати до 10.11.2014, відстрочений платіж 174 558,72 грн - строк оплати до 30.11.2014.

Згідно з додатком № 1 від 31.10.2014 до договору ціна товару становить 187 535,94 грн, з яких авансова частина - 56 620,78 грн - строк оплати до 10.11.2014, відстрочений платіж 131 275,16 грн - строк оплати до 30.11.2014.

Однак, у порушення взятого на себе зобов'язання за договором, відповідач вартість отриманого товару сплатив частково в сумі 411 859,13 грн, що стало підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення з нього 2 054 107,80 грн основного боргу, 99 895,70 грн 28 % річних, 427 621,60 грн 20 % штрафу, 288 334,70 грн пені за період з 11.09.2014 по 20.03.2015 та 281 304,66 грн інфляційних втрат за період з жовтня по лютий 2015 року (справа № 902/491/15).

У справі № 902/1454/15 Товариство з обмеженою відповідальністю "Агросолюшин" звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Іллінецьке" про стягнення 1620651,59 грн., з яких 331590,29грн. - 28% річних за період з 21.03.2015 р. по 20.10.2015р., 680896,93грн. - пені за період з 21.03.2015р. по 20.10.2015р., 608164,37грн. - інфляційних втрат за період з 01.03.2015р. по 30.06.2015р. згідно договору поставки від 07.05.2014р. № 07/05-01 на умовах товарного кредиту

Також судом встановлено, що ухвалою Господарського суду Вінницької області від 31.08.2016 р. по справі № 902/606/16 (суддя Тісецький С.С.) було порушено провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Іллінецьке".

Постановою апеляційної інстанції від 06.10.2016 р. ухвалу Господарського суду Вінницької області від 31.08.2016 р. залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суд України від 29.03.2017 р. скасовано ухвалу Господарського суд Вінницької області, а справу передано на новий розгляд судді Міліціанову Р.В.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою суду від 24.05.2017 р. у справі 902/606/16 (суддя Міліціанов Р.В.) відмовлено в порушенні провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Іллінецьке" з мотивів погашення заборгованості боржником ініціюючому кредитору до підготовчого засідання (а.с.19-20, т.1).

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами 1-3, 5, 6 ст.203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі . Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно із ст.233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Статтею 204 ЦК України встановлено принцип презумпції правомірності правочину відповідно до якого, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується.

Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

В пункті 3 ч.1 ст.3, ст.6 ЦК України закріплено принцип свободи договору який передбачає, право суб'єкта цивільного права на укладення й інших договорів, прямо не передбачених актами цивільного законодавства, але відповідають загальним засадам цивільного законодавства. Сторони договору мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на свій розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Слід звернути увагу, що відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (абз. 2 ч.1 ст.175 Господарського кодексу України).

Згідно п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Абзацом першим п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 р. визначено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

У п.2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зазначено, що правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057-1 ЦК України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна" , частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" , частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 7-1 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", частини третьої статті 67 Закону України "Про запобігання корупції" тощо.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Отже, з наведених норм випливає, що для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобовязання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Пунктом 23 зазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 р. встановлено, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа , яка оскаржує правочин, має довести , що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах .

У пункті 3.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що ознаками правочину, що підпадає під дію статті 233 ЦК України , є вчинення особою правочину на вкрай невигідних для себе умовах (зокрема, реалізації за низьку оплату майна, що має значну цінність), під впливом тяжкої для неї обставини (наприклад, під загрозою банкрутства) і добровільно, тобто за відсутності насильства, обману чи помилки, можливо, навіть з ініціативи самого позивача. Доведення того, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено або було б вчинено на інших умовах, покладається на позивача . Останній, крім повернення йому одержаного другою стороною, вправі вимагати відшкодування йому завданих збитків і моральної шкоди стороною, яка скористалася тяжкою обставиною.

Правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, без наявності насильства, помилки або обману, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити саме через ці обставини і на вкрай невигідних умовах саме для усунення або зменшення вказаних тяжких обставин.

Отже, ознаками такого правочину є:

- наявність у однієї сторони тяжких обставин, які примушують укласти правочин на завідомо вкрай невигідних умовах;

- усвідомлення іншою стороною безвихідної ситуації контрагента і навмисне її використання з метою збагачення або отримання іншої вигоди.

Вкрай невигідні умови - це не просто невигідні умови, які можуть бути в будь-якій ситуацій, а їх крайність полягає в тому, що наслідки укладення такого правочину створюють для учасника ще більш тяжку ситуацію, ніж та, в якій він перебував до його укладення.

За таких обставин позивач має довести сукупність фактів, які складають юридичний склад так званого "кабального" правочину, а саме: збіг тяжких обставин, які сталися у нього; явно невигідні для нього умови укладення правочину; причинний зв'язок між тяжкими обставинами і укладенням правочину на вкрай невигідних умовах; обізнаність іншої сторони про вказані обставини і використання їх для своєї вигоди.

Суд під час розгляду даної справи з урахуванням вказівок викладених у постанові Вищого господарського суду України від 21.03.2017 р. у даній справі надаючи оцінку наявним у справі доказам дійшов висновку, що позивачем не доведено факту укладення оспорюваного договору під впливом тяжких обставин і на вкрай невигідних умовах, які складають юридичний склад "кабального" правочину.

Так, із матеріалів справи слідує, що дійсно станом на момент укладення оспорюваного договору (07.05.2014 р.) у позивача станом на 31.04.2014 р. рахувалась кредиторська заборгованість по рахункам № 631 (1 889 111,27 грн), № 685 (600 080,00 грн), № 361 (1 456 210,00 грн), загалом 3 945 401,17 грн, в той час як дебіторська заборгованість складала 448 018,45 грн.

Разом з тим із умов укладеного договору та укладених до нього додатків слідує, що позивач мав провести розрахунок на умовах відстрочки платежу до 10.10.2014 р. та до 30.11.2014 р.

При цьому, лише наявність незадовільного фінансового становища позивача не може свідчити про укладення ним спірного правочину під впливом тяжкої обставини з огляду на виробничий характер діяльності позивача, яка в силу своєї специфіки (товарне сільськогосподарське виробництво) має сезонний характер та передбачає отримання основних доходів в ІІІ та IV кварталах звітного року.

При цьому із звіту про фінансові результати за 2014 рік слідує, що чистий дохід від реалізації продукції становив 11 174 000,00 грн, а чистий прибуток Товариства склав 604 000,00 грн, а за 2015 рік чистий дохід від реалізації продукції становив 44 137 000,00 грн, а чистий прибуток Товариства склав 5 261 000,00 грн.

Також суд зауважує, що позивач всупереч положенням статей 32, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, не надав належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, які в силу вимог статті 233 Цивільного кодексу України є підставами для визнання недійсним спірного договору; матеріалами справи не встановлено, що договір був укладений проти волі позивача та здійснювався під тиском тяжких обставин, які змусили позивача вчинити правочин, підписати договір на вкрай невигідних умовах тощо.

Так, в матеріалах справи відсутні докази того, що саме і тільки виключно відповідач дав згоду на поставку продукції відповідачу.

Зокрема матеріали справи не містить жодного доказу відмови у поставці аналогічної продукції іншими контрагентами після звернення до них позивача з пропозицією відповідної поставки тощо.

Також судом встановлено, що в матеріалах справи містяться договори укладені з іншими контрагентами в період, що передував укладенню спірного договору умови в яких кореспондуються із умовами договору, який оспорюється.

Зокрема, 20.03.2014 р. позивачем укладено договір купівлі-продажу № 20/03//14-1 з Приватним підприємством "ЗЕТО" в якому сторони погодили можливість зміни ціни товару при зміні курсу долара США, встановили відповідальність за прострочення оплати у вигляді подвійної облікової ставки НБУ, штрафу у розмірі 5 % від вартості товару та 10 % у випадку повторного порушення (а.с.75-77, т.2).

Договором куплі-продажу укладеним 03.04.2014 р. з ТОВ "Світовіт Агро" встановлено можливість зміни ціни товару при зміні курсу долара США, відповідальність за прострочення оплати у вигляді подвійної облікової ставки НБУ, штрафу у розмірі 20 % від вартості товару та 30 % річних з продовженням строку позовної давності до 5 років (а.с.117, т.2).

Також суд зауважує, що ст.217 Цивільного кодексу України не підлягає застосуванню до спірних правовідносин з огляду на таке.

Так, дійсно згідно зі ст. 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

При цьому підстави визнання недійсним окремої частини правочину не можуть стосуватися обставин вчинення правочину в іншій його частині, оскільки в протилежному випадку впливатимуть на чинність правочину в цілому. Крім того, необхідно довести, що оспорювані частини правочину по своїй суті не є істотними умовами, які впливають на дійсну волю сторін щодо укладення такого правочину.

Отже, виходячи зі змісту умов вказаного договору, неможливо дійти висновку, що без включення до нього умов стосовно відповідальності (штрафу, пені), останній був би вчинений взагалі.

Крім того, враховуючи підстави позову, суд вважає, що встановлення факту ознак "кабального" правочину в частині одних його умов є наслідком недійсності правочину в цілому, оскільки суть окремих умов такого правочину стосується суті всього правочину, а відтак неможливо зберегти силу за окремими його частинами.

Зокрема, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України). Порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За умовами договору поставки вбачається, що вказаний договір за своєю правовою природою є строковим договором, а відтак умова щодо строку проведення оплати за переданий товар, внаслідок порушення якої настає відповідальність, передбачена договором, не може бути погоджена на інших умовах, ніж сама відповідальність, яка за своєю суттю є лише забезпеченням виконання основного зобов'язання.

Також, судом встановлено, що позивачем не доведено обставини, що відповідач знав про тяжкий фінансовий стан позивача та скористався цим для укладення спірного правочину.

Звернення відповідача з позовом про стягнення заборгованості та штрафних санкцій за договором від 07.05.2014 р. та інціювання відповідачем справи про визнання позивачем банкрутом на переконання суд не доводить наявності причинного зв'язку виниклої заборгованості із фактом укладення оспорюваного договору на невигідних умовах тощо.

На підставі викладеного вище, враховуючи, що позивачем не доведено факту укладення договору під впливом тяжких обставин і на вкрай невигідних умовах, суд дійшов висновку про відсутність підстав, передбачених ч. 1 ст. 233 ЦК України для визнання спірного правочину недійсним.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 87, 115 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ :

1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Іллінецьке" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросолюшин" про визнання недійсними пунктів 2.2-2.5,7.2А), 7Б), 7.2В) договору поставки від 07.05.2014 р. № 07/05-01 на умовах товарного кредиту відмовити повністю.

2. Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 17 липня 2017 р.

Суддя О.О. Банасько

віддрук. 2 прим.:

1 - до справи.

2 - відповідачу - вул. Келецька, буд. 53, офіс 214-А, м. Вінниця, 21027.