Постанова

від 23.10.2017 по справі 902/306/16

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"23" жовтня 2017 р. Справа № 902/306/16

          Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Філіпова Т.Л. ,

суддя Олексюк Г.Є.

при секретарі судового засідання Клімук Л.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Іллінецьке" на рішення господарського суду Вінницької області від 10.07.2017 р. у справі № 902/306/16

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Іллінецьке"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Агросолюшин"

про визнання пунктів 2.2.-2.5., 7.2 А), 7.2 Б), 7.2 В) договору поставки недійсними

за участю представників:

позивача - не з'явився,

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Іллінецьке" звернулось до господарського суду Вінницької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Агросолюшин" про визнання пунктів 2.2.-2.5., 7.2 А), 7.2 Б), 7.2 В) договору поставки № 07/05-01 від 07.05.2014 р. на умовах товарного кредиту недійсними.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 26.05.2016 р. у справі №902/306/16 в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 04.07.2016 р. рішення господарського суду Вінницької області від 26.05.2016 р. залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 21.03.2017 р. постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 04.07.2016 р. та рішення господарського суду Вінницької області від 26.05.2016 р. у справі № 902/306/16 скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду Вінницької області.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 10.07.2017 року у справі №902/306/16 (суддя Банасько О.О.) у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Іллінецьке" до товариства з обмеженою відповідальністю "Агросолюшин" про визнання недійсними пунктів 2.2-2.5,7.2А), 7Б), 7.2В) договору поставки від 07.05.2014р. № 07/05-01 на умовах товарного кредиту відмовлено повністю.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції, посилаючись на ст.ст.6, 203-204, 215, 233, 627 Цивільного кодексу України, та надаючи оцінку наявним в матеріалах справи доказам, вказав, що позивачем не доведено факту укладення оспорюваного договору під впливом тяжких обставин і на вкрай невигідних умовах, які складають склад "кабального" правочину, з огляду на що відсутні підстави для визнання спірного правочину недійсним. Крім того, виходячи зі змісту умов вказаного договору та приписів ст..217 ЦК України, неможливо дійти висновку, що без включення до нього умов стосовно відповідальності (штрафу, пені), останній був би вчинений взагалі. З огляду на підстави позову, суд дійшов висновку, що встановлення факту ознак "кабального" правочину в частині одних його умов є наслідком недійсності правочину в цілому, оскільки суть окремих умов такого правочину стосується суті всього правочину, а відтак неможливо зберегти силу за окремими його частинами.

Не погодившись із прийнятим рішенням, позивач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Вінницької області від 10.07.2017 року у справі №902/306/16 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апелянт, зокрема, зазначає, що договір поставки №07/05-01 на умовах товарного кредиту від 07.05.2014 р. був укладений під впливом тяжких для ТОВ "Іллінецьке" обставин і на вкрай невигідних умовах, а саме зависокі розміри пені та штрафу за прострочення виконання грошового зобов'язання, занадто високий відсоток – 28% річних в порівнянні з встановленим у ст.625 ЦК країни – 3%. Крім того позивач вказує, що за наявності грошових коштів та відсутності кредиторської заборгованості і загрози банкрутства ТОВ "Іллінецьке" не укладало би спірного договору з ТОВ "Агросолюшин" або погодилось на укладення договору на вигідніших умовах. З огляду на вказане апелянт вважає, що наявні правові підстави для визнання п.п. 2.2-2.5,7.2А), 7Б), 7.2В) договору поставки №07/05-01 на умовах товарного кредиту від 07.05.2014р. недійсними відповідно до вимог ст.233 ЦК України.

Відповідач товариство з обмеженою відповідальністю "Агросолюшин" подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просить рішення господарського суду Вінницької області від 10.07.2017 р. у справі №902/306/16 залишити без змін, апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Іллінецьке" - без задоволення.

Розглянувши апеляційну скаргу, відзив на неї, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 07.05.2014 р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Агросолюшин" (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Іллінецьке" (покупець) укладено договір поставки № 07/05-01 на умовах товарного кредиту (договір), відповідно до п. 1.1 якого в строки, визначені договором, постачальник зобов'язується передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення (товар), а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його вартість, сплативши за нього визначену договором грошову суму, а також сплатити відсотки за користування товарним кредитом в сумі, визначеній відповідно до умов договору (а. с. 11-12, т.1).

Відповідно до п. 2.2 договору сторони погодили, що на дату оплати авансової частини ціна товару підлягає обов'язковому уточненню без додаткового узгодження за формулою: Ц= Цдог х (Коп/Кдог), де Цдог- ціна товару на дату складання додатку до договору; Коп- комерційний курс гривні до іноземної валюти на дату, що передує даті оплати; Кдог- комерційний курс гривні до іноземної валюти на дату, що передує даті складання додатку до договору, якщо на дату, що передує даті постачання Коп/Кдог більший або дорівнює 1,01.

На дату поставки ціна товару (неоплачена частина) підлягає обов'язковому уточненню без додаткового узгодження за наступною формулою: Ц=Цдог х (Кпост/Кдог), де Ц дог- ціна товару на дату складання додатку до договору; Кпост- комерційний курс гривні до іноземної валюти на дату, що передує даті постачання; Кдог- комерційний курс гривні до іноземної валюти на дату, що передує даті складання додатку до договору, якщо на дату, що передує даті постачання Кпост/Кдог більший або дорівнює 1,01 (п. 2.3 Договору).

Згідно із п. 2.4 договору у випадку коли на дату за поставлений товар Коп/Кпост більше або дорівнює 1,01, то ціна товару підлягає уточненню без додаткового узгодження. Постачальник виставляє рахунок на сплату вирахуваної гривневої різниці ціни договору, як плату за користування товарним кредитом, а покупець зобов'язується слатити даний рахунок не пізніше трьох банківських днів з дня виставлення рахунку. У цьому випадку ціна договору, що вказується в рахунку підлягає розрахунку за наступною формулою: Цоп= Цпост х (Коп/Кпост), де Пост- ціна постачання розрахована згідно п. 2.3; Коп.- комерційний курс гривні до іноземної валюти на дату, що передує даті оплати. Комерційним курсом гривні до іноземної валюти слід вважати міжбанківський валютний курс продажу іноземної валюти до гривні, який щоденно розміщується за адресою на Інтернет сторінці (http://minfin.com.ua/currency/mb/). Вид та комерційний курс іноземної валюти вказується в додатках до договору.

Відповідно до п. 2.5 договору вартість (ціна) товару, визначена на день підписання договору. У випадку введення нових або зміни існуючих ставок ввізного мита, при імпорті товару, введенні нових/додаткових обов'язкових платежів/зборів, ціна договору збільшується на відповідну величину. В цьому разі покупець зобов'язаний компенсувати постачальнику суму збільшення.

Згідно із п. 2.6 договору покупець проводить розрахунки з постачальником на умовах внесення оплати вартості (ціни) товару, визначеної із врахуванням вимог п.п. 2.2-2.5 у вигляді авансової частини та відстроченого платежу, в розмірах, вказаних в додатках до договору, шляхом перерахування коштів в національній валюті на банківський рахунок постачальника.

Згідно із п. 7.2. договору у випадках порушення умов договору, постачальник має право притягти покупця до відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті у встановлені договором терміни вартості (ціни) товару та/або відсотків за користування товарним кредитом. За порушення даних умов договору покупець:

А) сплачує за кожен день прострочення на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від суми боргу, за кожен день такого прострочення;

Б) сплачує штраф в розмірі 20% від несплаченої суми, яка склалась на наступний день після прострочення виконання грошового зобов'язання;

В) сплачує на користь постачальника 28 (двадцять вісім) відсотків річних від простроченої суми та індекс інфляції за весь час прострочення (ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України).

Оцінюючи доводи апеляційної скарги про недійсність пунктів 2.2.-2.5., 7.2 А), 7.2 Б), 7.2 В) договору поставки № 07/05-01 від 07.05.2014 р., суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Положення частини 2 статті 16 ЦК України та стаття 20 ГК України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарського договору).

Загальні підстави визнання недійсними правочинів і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України.

Відповідно до частини 1 та частини 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (пункт 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання практики визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Однак, встановленню обставин відповідності спірних пуктів договору вимогам закону та як наслідок отримання висновку про недійсність відповідних пунктів договору передує встановлення обставин укладення самого договору.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Важливим елементом угоди є воля та її зовнішній вияв – волевиявлення. Наявність угоди свідчить про те, що обидва учасника бажали укласти угоду і що їхній зовнішній вияв волі (волевиявлення) відповідає внутрішній волі. Єдність внутрішньої волі і волевиявлення характерна для угоди, оскільки не відповідність внутрішній волі і волевиявлення означає, що справжньої волі, справжнього бажання укласти угоду немає.

Згідно із ст.233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв'язку з вчиненням цього правочину.

У пункті 3.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що ознаками правочину, що підпадає під дію статті 233 ЦК України, є вчинення особою правочину на вкрай невигідних для себе умовах (зокрема, реалізації за низьку оплату майна, що має значну цінність), під впливом тяжкої для неї обставини (наприклад, під загрозою банкрутства) і добровільно, тобто за відсутності насильства, обману чи помилки, можливо, навіть з ініціативи самого позивача. Доведення того, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено або було б вчинено на інших умовах, покладається на позивача.

Правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, без наявності насильства, помилки або обману, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити саме через ці обставини і на вкрай невигідних умовах саме для усунення або зменшення вказаних тяжких обставин.

Отже, ознаками такого правочину є: наявність у однієї сторони тяжких обставин, які примушують укласти правочин на завідомо вкрай невигідних умовах; усвідомлення іншою стороною безвихідної ситуації контрагента і навмисне її використання з метою збагачення або отримання іншої вигоди.

За таких обставин позивач має довести сукупність фактів, які складають юридичний склад так званого "кабального" правочину, а саме: збіг тяжких обставин, які сталися у нього; явно невигідні для нього умови укладення правочину; причинний зв'язок між тяжкими обставинами і укладенням правочину на вкрай невигідних умовах; обізнаність іншої сторони про вказані обставини і використання їх для своєї вигоди.

Як вірно встановлено судом першої інстанції при новому розгляді даної справи, на момент укладення оспорюваного договору (07.05.2014 р.) у позивача станом на 31.04.2014 р. рахувалась кредиторська заборгованість по рахункам № 631 (1 889 111,27 грн.), № 685 (600 080,00 грн.), № 361 (1 456 210,00 грн.), загалом 3 945 401,17 грн., в той час як дебіторська заборгованість складала 448 018,45 грн. Проте, із умов укладеного договору та укладених до нього додатків слідує, що позивач мав провести розрахунок на умовах відстрочки платежу до 10.10.2014 р. та до 30.11.2014 р..

Суд першої інстанції під час розгляду даної справи з урахуванням вказівок викладених у постанові Вищого господарського суду України від 21.03.2017 р. у даній справі надаючи оцінку наявним у справі доказам (щодо скрутного фінансового становища) дійшов вірного висновку, що наявність незадовільного фінансового становища позивача не може свідчити про укладення ним спірного правочину під впливом тяжкої обставини з огляду на виробничий характер діяльності позивача, яка в силу своєї специфіки (товарне сільськогосподарське виробництво) має сезонний характер та передбачає отримання основних доходів в ІІІ та IV кварталах звітного року.

При цьому позивачем ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції не подано доказів неможливості укладення аналогічного договору поставки з іншою особою на більш вигідних умовах. Зокрема, матеріали справи не містять жодного доказу відмови у поставці аналогічної продукції іншими контрагентами після звернення до них позивача з пропозицією відповідної поставки тощо.

Окрім того, в матеріалах справи містяться договори укладені з іншими контрагентами в період, що передував укладенню спірного договору, умови в яких кореспондуються із умовами договору, які оспорюються. Зокрема, 20.03.2014 р. позивачем укладено договір купівлі-продажу № 20/03//14-1 з приватним підприємством "ЗЕТО", в якому сторони погодили можливість зміни ціни товару при зміні курсу долара США, встановили відповідальність за прострочення оплати у вигляді подвійної облікової ставки НБУ, штрафу у розмірі 5 % від вартості товару та 10 % у випадку повторного порушення (а.с.75-77, т.2). Договором купівлі-продажу укладеним 03.04.2014 р. з ТОВ "Світовіт Агро" встановлено можливість зміни ціни товару при зміні курсу долара США, відповідальність за прострочення оплати у вигляді подвійної облікової ставки НБУ, штрафу у розмірі 20 % від вартості товару та 30 % річних з продовженням строку позовної давності до 5 років (а.с.117, т.2).

Наведене свідчить, що оспорюванні позивачем пункти договору поставки №07/05-01 від 07.05.2014 року не є такими, що укладені на вкарай невигідних умовах для покупця -ТОВ "Іллінецьке", оскільки останнім укладалися договори з іншими контрагентами на аналогічних умовах, що спростовує доводи апеляційної скарги у відповідній частині.

Вірним також є висновок суду першої інстанції про те, що звернення відповідача з позовом про стягнення заборгованості та штрафних санкцій за договором від 07.05.2014 р. та ініціювання відповідачем справи про визнання ТОВ "Іллінецьке" банкрутом, не доводить наявності причинного зв'язку виниклої заборгованості із фактом укладення оспорюваного договору на невигідних умовах

Доводи апеляційної скарги в частині невідповідності оскаржуваних пунктів договору вимогам чинного законодавства, а саме щодо визначення вартості товару з врахуванням курсу іноземної валюти (п. п. 2.2.-2.5. договору) та передбачена договором одночасна можливість стягнення інфляційних (підп. "в" п. 7.2.), що на думку позивача є подвійним нарахуванням інфляційних, оцінюється судом апеляційної інстанції критично, оскільки оспорюванні позивачем пункти договору (п. 2.2. –п. 2.5.) лише визначають формування ціни товару на день поставки (з урахуванням курсу іноземної валюти), проте вже зафіксована ціна товару сплачується в національній валюті України. Враховуючи, що сформована на момент поставки ціна товару повинна сплачуватись покупцем в національній валюті (п.2.6. договору), тому в разі прострочення оплати вартості товару на таку заборгованість можуть нараховуватися інфляційні у відповідності до ч.2 ст.. 625 ЦК України.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач всупереч положенням статей 32, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, не надав належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, які в силу вимог статті 233 Цивільного кодексу України є підставами для визнання недійсним спірного договору; матеріалами справи не встановлено, що договір був укладений проти волі позивача та здійснювався під тиском тяжких обставин, які змусили позивача вчинити правочин, підписати договір на вкрай невигідних умовах тощо.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясувавши обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права прийняв законне та обґрунтоване рішення, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не можуть бути підставою для скасування оскарженого судового рішення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Вінницької області від 10.07.2017 р. у справі №902/306/16 залишити без змін, апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Іллінецьке" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи №902/306/16 повернути до господарського суду Вінницької області.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Олексюк Г.Є.