Постанова

від 17.07.2017 по справі 918/1374/16

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" липня 2017 р. Справа № 918/1374/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Василишин А.Р.

судді Гулова А.Г. ,

судді Маціщук А.В.

при секретарі Ткач Ю.В.

розглянувши апеляційні скарги Позивача та Відповідача - приватного підприємства "Тепло-Енергія" та відділу освіти Острозької районної державної адміністрації на рішення господарського суду Рівненської області від 21 лютого 2017 року у справі № 918/1374/16 (суддя Торчинюк В.Г.)

за позовом приватного підприємства "Тепло-Енергія"

до відділу освіти Острозької районної державної адміністрації

про стягнення заборгованості в сумі 1 011 686 грн 04 коп.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, керівник;

відповідача - не з'явився.

Судом роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Тепло-Енергія" (надалі - Позивач) звернувся в господарський суд Рівненської області з позовом до відділу освіти Острозької районної державної адміністрації (надалі - Відповідач) про стягнення 547 620 грн 99 коп. - основного боргу, 56 584 грн 97 коп. річних та 407 480 грн 08 коп. інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 21 лютого 2017 року позов задоволено частково та стягнуто з Відповідача на користь Позивача: 425 934 грн 49 коп. основної суми боргу; 29 846 грн 82 коп. річних; 343 428 грн 73 коп. інфляційних втрат. Водночас, даним судовим рішенням відмовлено в задоволенні позову в частині стягнення 121 687 грн основної суми боргу, 26 739 грн річних та 64 052 грн інфляційних втрат.

Також даним судовим рішенням на Відповідача були покладені судові витрати в розмірі 11 989 грн.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Відповідач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк на подання апеляційної скарги, відстрочити сплату судового збору, рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою суду від 20 березня 2017 року задоволено клопотання Відповідача про поновлення строку на подання апеляційної скарги, відстрочено сплату судового збору, апеляційну скаргу прийнято до провадження, справу призначено до слухання.

23 березня 2017 року на адресу Рівненського апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Позивача на рішення господарського суду Рівненської області від 21 лютого 2017 року в справі №918/1374/16.

Ухвалою суду від 28 березня 2017 року апеляційна скарга була повернута Позивачу на підставі пункту 3 частини 1 статті 97 ГПК України.

03 квітня 2017 року, після усунення перешкод, що стали причиною повернення скарги, Позивачем була подана повторно апеляційна скарга, в якій Позивач просить поновити строк на подання апеляційної скарги, відстрочити сплату судового збору, рішення місцевого господарського суду скасувати в частині відмови задоволенні позову щодо стягнення 121 687 грн основної суми боргу, 26 739 грн річних та 64 052 грн інфляційних втрат та винести нове рішення, яким задоволити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 05 квітня 2017 року апеляційні скарги Відповідача та Позивача прийнято до спільного провадження.

Розпорядженням керівника апарату Рівненського апеляційного господарського суду від 25 квітня 2017 року у зв'язку із перебуванням у відрядженні судді Філіпової Т.Л., та відповідно до п.2.3.25 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п.8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Рівненському апеляційному господарському суді, призначено автоматичну заміну складу колегії суддів.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів автоматизованою системою документообігу суду внесено зміни до її складу та визначено новий склад: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Маціщук А.В., суддя Бучинська Г.Б..

Ухвалою суду від 26 квітня 2017 року апеляційну скаргу прийнято до провадження в новому складі суду (том 2, а.с. 201).

Ухвалою суду від 26 квітня 2017 року, з підстав, висвітлених в ній, розгляд справи відкладено на 31 травня 2017 року на 14:30 год. (том 2, а.с. 205).

В судовому засіданні від 31 травня 2017 року оголошено перерву до 01 червня 2017 року.

Водночас, в судовому засіданні від 01 червня 2017 року строк розгляду було продовжено, зобов'язано Позивача надати суду необхідні для розгляду скарг по суті належним чином завірену копію акту наданих послуг за грудень місяць 2013 року на суму 156 176 грн 28 коп.. Крім того, судом зобов'язано Позивача та Відповідача надати суду докази сплати судового збору в розмірі 13 183 грн 83 коп. та 16 692 грн 83 коп. відповідно, а розгляд справи відкладено на 17 липня 2017 року об 11:00 год. (том 2, а.с. 215).

Станом на 17 липня 2017 року а ні Позивач, а ні Відповідач вимог суду, викладених в ухвалі суду від 01 червня 2017 року не виконали.

Розпорядженням в.о. керівника апарату Рівненського апеляційного господарського суду - ОСОБА_2 від 17 липня 2017 року у справі № 918/1374/16 у зв'язку із перебуванням у відпустці судді Бучинської Г.Б., та відповідно до п.2.3.25 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п.8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Рівненському апеляційному господарському суді, призначено автоматичну заміну складу колегії суддів.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів автоматизованою системою документообігу суду внесено зміни до колегії суддів у складі: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Маціщук А.В., суддя Гулова А.Г..

Ухвалою суду від 17 липня 2017 року апеляційні скарги Позивача та Відповідача прийняті до провадження у новому складі суду.

В той же час, 07 липня 2017 року на поштову адресу суду від Позивача надійшла заява про відмову від апеляційної скарги, у зв'язку із тим, що рішення суду першої інстанції вступило в законну силу і видано наказ на виконання судового рішення (том 2, а.с. 223).

Судова колегія, розглянувши вищевказану заяву скаржника, дійшла наступного висновку.

Відповідно до частини 1 статті 100 ГПК України особа, яка подала апеляційну скаргу (подання), має право відмовитися від неї до винесення постанови.

Згідно з частини 2 статті 100 ГПК України, апеляційний господарський суд має право не приймати відмову від скарги з підстав, визначених у частини 6 статті 22 цього Кодексу. Про прийняття відмови від скарги апеляційний господарський суд виносить ухвалу, якщо рішення місцевого господарського суду не оскаржено іншою стороною.

Відповідно до частини 6 статті 22 ГПК України господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Згідно пункту 4 частини 1 статті 80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо Позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Разом з тим, суд констатує, що на розгляді апеляційного господарського суду знаходяться дві апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, а відтак припинення провадження однієї з них апріорі не призведе до порушення чиїх-небудь прав, адже навіть при розгляді однієї скарги суд розглядає законність рішення у повному обсязі, а не лише у якійсь частині.

Враховуючи усе вищевказане, суд приходить до висновку про часткове задоволення поданої заяви в тому числі з огляду на те, що після витребування судом доказів описаних вище, сторона не виконала вимог суду та усунулася від їх подачі, в розрізі з чим, по суті, подаючи дану заяву, звільнила себе від оплати судового збору за розгляд своєї апеляційної скарги.

Разом з тим, суд критично оцінює доводи даної сторони щодо затягування розгляду скарг, адже суд відкладаючи розгляд скарг по суті надавав саме стороні Позивача довести подачею відповідних доказів (що відсутні в матеріалах справи та щодо котрих нічого не вказано в протоколах судових засідань суду першої інстанції) реальність існування доказів, що підтверджували б існування частини оспорюваної заборгованості.

Також, 07 липня 2017 року від Позивача надійшла заява про повернення апеляційної скарги Відповідача у зв'язку із тим, що останнім не сплачено судовий збір за розгляд апеляційної скарги.

З огляду на подачу Позивачем непередбаченого чинним процесуальним кодексом клопотання про повернення апеляційної скарги Відповідача, Рівненський апеляційний господарський суд звертає увагу Позивача на наступне.

Поряд з тим, суд констатує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції "Про захист прав людини і основоположних свобод": кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що у рішенні Європейського суду з прав людини від 08 грудня 2016 року у справі "ТОВ "Фріда" проти України", судом було зазначено, що: "національний суд, вдаючись до надмірного формалізму під час відмови у розгляді касаційної скарги підприємства-заявника, суттєво обмежив право підприємства-заявника на перегляд справи у касаційному порядку" та констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

Дане ще раз підтверджує підставність позиції висвітленої у вищеописаній постанові Пленуму ВГСУ №7 від 21 лютого 2013 року.

Відповідно до підпункту 3.3 пункту 3 Постанови Пленуму ВГСУ №7 від 21 лютого 2013 року "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України": якщо строк (строки), на який (які) судом було відстрочено або розстрочено сплату судового збору, закінчився, а таку сплату не здійснено, господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи може своєю ухвалою продовжити цей строк (але не довше ніж до прийняття судового рішення по суті справи), або звільнити сторону від сплати судового збору, або стягнути несплачену суму судового збору у прийнятті судового рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія апеляційного господарського суду констатує безпідставність поданої заяви Позивачем та відхиляє дану заяву Позивача.

В судових засіданнях від 26 квітня 2017 року, 31 травня 2017 року, 01 червня 2017 року та 17 липня 2017 року представник Позивача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просить рішення місцевого господарського суду скасувати в частині відмови в задоволенні позову в частині стягнення 121 687 грн основної суми боргу, 26 739 грн річних та 64 052 грн інфляційних втрат та винести нове рішення, яким задоволити позовні вимоги в повному обсязі.

В судовому засіданні від 26 квітня 2017 року, 31 травня 2017 року, 01 червня 2017 року представники Відповідача підтримали апеляційну скаргу, та з підстав, висвітлених в ній просять рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В судове засідання від 17 липня 2017 року представники Відповідача в судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду даної справи повідомлені у встановленому законом порядку.

Клопотань щодо відкладення від представників Відповідача на адресу суду не надходили.

В той же час, апеляційний господарський суд не визнавав явку сторін обов'язковою.

З огляду на усе вищевказане, суд вважає за можливим розгляд апеляційної скарги без участі представників Відповідача в судовому засіданні від 17 липня 2017 року.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги Відповідача стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що її слід задоволити частково, а оскаржуване рішення скасувати в частині стягнення 425 934 грн. 49 коп. основної суми боргу, 29 846 грн. 82 коп. відсотків річних, 343 428 грн. 73 коп. інфляційних втрат, а також змінити в частині розподілу судових витрат. При цьому колегія виходила з наступного.

Як встановлено апеляційним судом, 07 квітня 2010 року затверджено статут Позивача, зареєстрованого 21 квітня 2010 року, зазначене стверджується свідоцтвом про державну реєстрацію і самим Статутом Позивача, виданого розпорядженням голови Рівненської ОДА від 20 жовтня 2010 року № 474 і від 25 листопада 2015 року № 691 на ліцензію на виробництво теплової енергії (том 1, а.с 58 - 59).

01 січня 2011 року між Позивачем та Відповідачем було укладено договір №06 про відпуск теплової енергії в Оженінську ЗОШ І-Ш ступеню по вул. Заводська, 4 в с. Оженін Острозького району Рівненської області (том 1, а.с. 78-80).

У відповідності до пункту 1.1 Договору, Позивач зобов'язується надати послуги з постачання теплової енергії, а Відповідач прийняти та оплатити її вартість, згідно затверджених тарифів в терміни передбачені Договором (том 1, а.с. 78).

Згідно умов Договору: проводиться облік спожитої енергії згідно приладів обліку або розрахунковим способом з навантаженням зазначеним в договорі (пункт 4.2); Відповідач, що має прилади обліку, щомісячно до 25 числа поточного місяця подає звіт про фактичне споживання, в разі відсутності звіту, то нарахування проводиться розрахунковим методом: по опаленню - згідно з навантаженням зазначеним в договорі (пункт 4.4); розмір щомісячної плати за опалення на момент укладання договору становить 560 грн. 40 коп../Гкал. без ПДВ в місяць для споживачів 2 групи (пункт 5.2); Відповідач проводить оплату за отриману теплову енергію шляхом перерахування коштів на рахунок Позивача на підставі рахунків (пункт 5.3); розрахунки проводяться подекадно з можливістю здійснення планових платежів з обмеженням терміну до 1 місяця (пункт 5.4); незгода Відповідача із вказаною сумою в рахунку не є підставою для затримання її оплати (пункт 5.6); при наявності боргу, кошти що надходять зараховуються в рахунок погашення боргу за минулі періоди, незалежно від вказаного в платіжному дорученні призначення платежу (пункт 5.7); Договір укладено терміном на 1 рік (пункт 8.1); Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку дії про його припинення не буде письмово заявлено однією з сторін (пункт 8.4).

30 січня 2012 року між Позивачем та Відповідачем було укладено договір на відпуск теплової енергії № 11, предметом договору якого є відпуск теплової енергії в Тесівську ЗОШ І-ІІ ступенів по вул. Набережна, 1, с. Тесів, Острозького району Рівненської області (том 1, а.с. 81 - 83).

Згідно умов договору № 11: Відповідач щомісячно подає підприємству звіт про фактичне споживання теплової енергії до 25 числа поточного місяця (пункт 4.4); розмір щомісячної плати за опалення становить 14 грн. 49 коп./м.кв. без ПДВ (пункт 5.2); Відповідач проводить оплату за отриману енергію шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Позивача на підставі актів надання послуг (пункт 5.3); розрахунки проводяться подекадно з обмеженим строком до 1 місяця (пункти 5.4, 5.4.1); незгода Відповідача із вказаною сумою в рахунку не є підставою для затримання її оплати (пункт 5.6); при наявності боргу, кошти що надходять спочатку зараховуються в рахунок погашення боргу за минулі періоди, незалежно від вказаного в платіжному дорученні призначення платежу (пункт 5.7).

29 березня 2012 року між Позивачем та Відповідачем було укладено договір № 2 на відпуск теплової енергії згідно якого теплова енергія постачається в об'єкти за наступними адресами: Рівненська область, острозький р-н, с. Оженін, вул. Заводська, 3 і Рівненська область, острозький район, с. Тесів, вул. Набережна, 1 (том 1, а.с. 84 - 85).

Згідно умов договору № 2: ціна договору становить 273 005 грн. 10 коп. (пункт 3.1): розрахунки проводяться шляхом оплати Відповідачем після пред'явлення Позивачем рахунка на оплату наданих послуг, або після підписання сторонами акта наданих послуг (пункт 4.1); Відповідач проводить оплату за надані послуги шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Позивача на підставі акту надання послуг (пункт 4.2); розрахунки сторін за надані послуги можуть здійснюватися в порядку планових платежів з обмеженням терміну до одного місяця (пункт 4.3); Договір набирає чинності з 29 березня 2012 року і діє до 31 грудня 2012 року (пункт 10.1).

11 січня 2013 року між Позивачем та Відповідачем укладено договір № 1 на відпуск теплової енергії в наступні об'єкти, за адресою: Рівненська область, Острозький район, село Оженин, вулиця Заводська, 4а та Рівненська область, Острозький район, село Тесів, вулиця Набережна, 1 (а.с.86 - 87).

Умови договору № 1 ідентичні умовам договору № 2, за виключенням ціни договору, яка встановлена на рівні 750 000 грн. 00 коп. та встановлена дія договору з 11 січня 2013 року до 31 грудня 2013.

12 листопада 2013 року між Позивачем та Відповідачем було укладено додаткову угоду №1 до договору №1 від 11 січня 2013 року, якою було внесено зміни в ціну договору, а саме 539 000 грн. 00 коп. (том 1, а.с. 106).

17 січня 2014 року між сторонами було укладено договір № 1, згідно якого теплова енергія постачалася у два об'єкти в с. Оженін і с. Тесів, строк дії договору встановлено до 31 грудня 2014 року, передбачено ті ж умови що в попередніх договорах про порядок розрахунку, пунктом 3.1 встановлено ціну договору в розмірі 750 000 грн. 00 коп. (том 1, а.с. 88 -91).

Додатковою угодою від 22 грудня 2014 № 1 яка була укладена до договору від 17 січня 2014 року визначену ціну договору 714 846 грн. 50 коп. (том 1, а.с. 107).

23 березня 2015 року між Позивачем та Відповідачем укладено договір № 30 на відпуск теплової енергії у два об'єкти в с. Тесів, строк дії договору визначено до 31 грудня 2015 року з правом пролонгації, ціна договору визначена в пункті 3.1 договору і становить 116 847 грн. 36 коп. (том 1, а.с. 92 - 93).

Згідно умов договору № 30: розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводиться в грошовій формі, відповідно до встановлених тарифів (пункт 7.1); розмір щомісячної плати за опалення 15 грн. 68 коп./м.кв в місяць протягом опалювального періоду за 1 м.кв. та 737 грн. 77 коп./Гкал без ПДВ при наявності приладів обліку (пункт 7.2).

25 грудня 2015 року між сторонами було укладено додаткова угода № 1 до договору № 30 на постачання пари та гарячої води від 23 березня 2015 року, відповідно до якої було внесено зміни до ціни договору №30, а саме - 116 376 грн. 06 коп. без ПДВ (том 1, а.с. 109).

23 березня 2015 року між сторонами укладено договір № 31 на постачання пари та гарячої води до двох об'єктів в с. Оженин, ціна договору визначена в сумі 476 599 грн. 42 коп., дія договору визначена в строк до 31 грудня 2015 року з можливістю пролонгації, інші умови договору аналогічні умовам договору № 30 (том 1, а.с. 94 - 96).

21 січня 2016 року між Позивачем та Відповідачем було укладено додаткову угоду № 2 до договору №31, відповідно до якої було внесено зміни в ціну, а саме - 571 918 грн. 42 коп. (том 1, а.с. 110).

17 лютого 2016 року між сторонами укладено додаткову угоду № 3 до Договору № 31, відповідно до якого внесено зміни в ціну договору №31, а саме - 571 913 грн. 04 коп. (том 1, а.с. 111).

22 січня 2016 року між сторонами було укладено договір № 9 на постачання теплової енергії до двох об'єктів в с. Тесів.

За умовами пунктів договору № 9: облік спожитої теплової енергії проводиться за приладами обліку при їх наявності, а при їх відсутності - розрахунковим способом (пункт 5.1); сума розрахунків по даному договору становить 47 117 грн. 72 коп (пункт 6.1); ціна за теплову енергію за 1 Гкал. 906 грн. 11 коп. (пункт 6.2); передбачено облік тепло енергії за приладами обліку, а при відсутності за встановленою методикою розрахунку (пункт 5.1); Відповідач до 25 числа місяця, наступного за звітним сплачує Позивачу вартість гарячого водопостачання для опалення (пункт 6.5); цей договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31 грудня 2016 року (пункт 10.1).

19 лютого 2016 року між сторонами було укладено договір № 24 на постачання пари та гарячої води до двох об`єктів в с. Тесів, ціна договору визначена в сумі 16 545 грн. 57 коп.

Згідно умов договору № 24: обсяг споживання теплової енергії проводиться за приладами обліку або розрахунковим способом згідно теплового навантаження (пункт 6.2); розмір оплати за опалення при наявності приладів обліку становить 906 грн. 11 коп./Гкал з ПДВ (пункт 7.2); договір діє до 31 грудня 2016 року з можливістю пролонгації (пункт 10.1).

09 березня 2016 року між сторонами було укладено договір № 50 згідно якого здійснювався відпуск пари та гарячої води до двох об`єктів в селі Тесів, ціна договору встановлена на рівні 954 460 грн. 03 коп. з ПДВ.

Згідно умов договору 50: облік споживання теплової енергії проводиться за приладами обліку або розрахунковим способом по опаленню (пункт 6.2); розрахунок проводиться згідно тарифів встановлених Постановою НКРЕКП № 3205 від 29 грудня 2015 pоку (пункти 7.1, 7.2); розрахунки між сторонами за спожиту теплову енергію можуть здійснювати в порядку планових платежів з обмеженням терміну до одного місяця (пункт 7.4.1); даний договір укладається до 31 грудня 2016 року з можливістю пролонгації (пункт 10.1).

01 вересня 2016 року між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору на відпуск пари та гарячої води від 09 березня 2016 року № 50, якою змінено юридичну адресу та реквізити Позивача (а.с. 112).

Усі вищезазначені договори підписані повноважними особами сторін та скріплені відтисками печаток зазначених осіб.

Колегія апеляційного господарського суду констатує, що в матеріалах справи містяться висновок від 23 грудня № 271 Державної інспекції контролю за цінами в Рівненській області, з якого вбачається, що 507 грн. 12 коп. за 1 Гкал. є економічно обґрунтованим на постачання теплової енергії (том 1, а.с. 77).

Як свідчать матеріали справи, постачання теплової енергії проводилося на підставі затверджених тарифів органами місцевого самоврядування: рішення Оженінської сільради від 20 грудня 2011 року № 253 в розмірі 560 грн. 40 коп. за 1 Гкал. (а.с. 71); рішення Тесівської сільради від 12 грудня 2011 року № 107 в розмірі 507 грн. 12 коп. за Гкал (а.с. 72).; рішення Оженінської сільради від 01 листопада 2012 року № 398, норму і тариф в розмірі 737 грн. 77 коп. за 1 Гкал. при наявності приладів обліку і 15 грн. 68 коп. за 1 м.кв. при відсутності приладів обліку (а.с. 73); постанова НКРЕКП від 29 грудня 2015 року № 3205 установлено тариф на рівні 755 грн. 09 коп. за 1 Гкал. без ПДВ.

Судом встановлено, що у період з 2012 по 2015 рік підприємство поставило для відділу теплову енергію до об`єктів які визначені в договорах на суму 2 423 220 грн. 78 коп., вищезазначене стверджується актами наданих послуг (том 2 а.с. 15 - 57):

від 15 лютого 2012 року № 2 на суму 17 416 грн. 07 коп.;

від 25 лютого 2012 року № 3 на суму 67 487 грн. 18 коп.;

від 25 лютого 2012 року № 4 на суму 16 512 грн. 82 коп.;

від 09 квітня 2012 року № 2 на суму 49 000 грн. 00 коп.;

від 11 травня 2012 року № 3 на суму 80 000 грн. 00 коп.;

від 20 листопада 2012 року № 13 на суму 26 994 грн. 87 коп.;

від 20 листопада 2012 року № 14 на суму 67 248 грн. 00 коп.;

від 20 грудня 2012 року № 15 на суму 26 994 грн. 87 коп.;

від 28 грудня 2012 року № 16 на суму 100 872 грн. 00 коп.;

від 22 січня 2013 року № 1 на суму 29 211 грн. 84 коп.;

від 22 січня 2013 року № 2 на суму 70 752 грн. 14 коп.;

від 14 лютого 2013 року № 3 на суму 29 211 грн. 84 коп.;

від 14 лютого 2013 року № 4 на суму 70 752 грн. 14 коп.;

від 23 квітня 2013 року № 16 на суму 85 433 грн. 77 коп.;

від 23 квітня 2013 року № 17 на суму 14 605 грн. 92 коп.;

від 11 жовтня 2013 року № 11 на суму 39 839 грн. 58 коп.;

від 11 жовтня 2013 року № 12 на суму 30 101 грн. 02 коп.;

від 10 січня 2014 року № 1 на суму 150 000 грн. 00 коп.;

від 24 лютого 2014 року № 11 на суму 58 423 грн. 68 коп.;

від 24 лютого 2014 року № 12 на суму 141 570 грн. 68 коп.;

від 26 березня 2014 року № 4 на суму 90 789 грн. 98 коп.;

від 26 березня 2014 року № 3 на суму 29 211 грн. 84 коп.;

від 26 березня 2014 року № 7 на суму 29 211 грн. 84 коп.;

від 17 квітня 2014 року № 8 на суму 40 791 грн. 30 коп.;

від 12 травня 2014 року № 12 на суму 49 998 грн. 67 коп.;

від 26 листопада 2014 року № 27 на суму 29 211 грн. 84 коп.;

від 26 листопада 2014 року № 28 на суму 20 782 грн. 98 коп.;

від 22 грудня 2014 року № 22-1 на суму 195 641 грн. 85 коп.;

від 22 грудня 2014 року № 22 на суму 29 211 грн. 84 коп.;

від 22 січня 2015 року № 1 на суму 29 211 грн. 84 коп.;

від 22 січня 2015 року № 2 на суму 42 790 грн. 66 коп.;

від 25 лютого 2015 року № 4 на суму 41 750 грн. 40 коп.;

від 25 лютого 2015 року № 3 на суму 29 211 грн. 84 коп.;

від 26 березня 2015 року № 5 на суму 29 211 грн. 84 коп.;

від 26 березня 2015 року № 6 на суму 100 831 грн. 03 коп.;

від 28 квітня 2015 року № 7 на суму 14 605 грн. 92 коп.;

від 28 квітня 2015 року № 8 на суму 156 835 грн. 15 коп.;

від 22 жовтня 2015 року № 10 на суму 18 846 грн. 40 коп.;

від 22 жовтня 2015 року № 9 на суму 42 628 грн. 35 коп.;

від 26 листопада 2015 року № 10 на суму 65 794 грн. 32 коп.;

від 26 листопада 2015 року № 11 на суму 29 211 грн. 84 коп.;

від 22 грудня 2015 року № 12 на суму 110 510 грн. 57 коп.

від 22 грудня 2015 року № 13 на суму 24 500 грн. 06 коп.

Окрім того, матеріали справи містять рахунки на оплату (том 2 а.с. 58 - 82).

Судом встановлено, що Позивачем належним чином виконано умови договору, про що свідчить відсутність в матеріалах справи, будь яких претензій або зауважень з боку Відповідача.

Як встановлено судом та вбачається з позовної заяви, Позивачем заявлена до стягнення сума основного боргу в розмірі 547 620 грн. 99 коп.. При цьому суд констатує, що при її розрахунку Позивач виходить з того, що на його переконання дана заборгованість включає в себе заборгованість за актом наданих послуг за грудень 2013 року (на суму 156 176 грн 28 коп.). При цьому суд констатує, що даний акт не надано суду апеляційної інстанції на неодноразову вимогу його надати. При цьому його копія відсутня в матеріалах справи, а вищевказаний встановлений об'єм поставок Позивачем Відповідачу теплової енергії у період з 2012 по 2015 роки на суму 2 423 220 грн 78 коп. розрахований з відсутністю в списку такого акту.

Тобто, на переконання суду апеляційної інстанції, Позивач не довів належними та допустимими доказами апеляційному господарському суду факту існування такого акту.

При цьому суд апеляційної інстанції не може вважати доведеним факт подачі такого доказу суду першої інстанції, з огляду на відсутність будь-яких вказівок на його залучення до матеріалів справи ( в тому числі у протоколах судових засідань місцевого господарського суду).

Недоведеність надання Позивачем послуг на дану суму (156 176 грн 28 коп.) є підставою для відмови в задоволенні позову в цій частині, а саме на суму 156 176 грн 28 коп..

Рівненський апеляційний господарський суд констатує, що згідно статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до частин 1, 2 статті 9 того ж Закону, визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати обов'язкові реквізити.

Суд зазначає, що чинним законодавством України для акту звірки взаєморозрахунків не надано юридичної сили доказу наявності обов'язку сплатити грошові кошти або ж відсутності такого обов'язку, а у розумінні статей 9,10 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", вказаний акт є зведеним обліковим документом, який відображає загальну суму заборгованості, та фіксує стан розрахунків між сторонами, але сам по собі не породжує будь-яких прав та обов'язків сторін, в той час як зобов'язання сторін підтверджуються первинними документами, договором, накладними, актами надання робіт тощо.

В той же час, з наявних в матеріалах справи доказів, вбачається, що Позивачем були надані для відповідача послуги за період квітня 2015 року, оскільки матеріали справи не містять і Відповідачем не надано документів, які б вказували, що підприємство не якісно постачало теплову енергію, або були збої в постачанні теплової енергії за будь який з періодів співпраці між сторонами.

Також, апеляційний господарський суд погоджується з твердженням Відповідача щодо невірного включення Позивачем в основну суму боргу 293 127 грн. 57 коп. боргу за надану теплову енергію в квітні 2015 року.

При цьому судом встановлено, що з матеріалів справи вбачається, що Позивачем надано Відповідачу в квітні 2015 року теплову енергію на загальну суму 171 441 грн. 07 коп.. за актами №7 та №8 від 28 квітня 2015 року.

Водночас, суд не приймає до уваги твердження Позивача щодо неповернення Відповідачем частини актів за квітень місяць 2015 року з огляду на те, що матеріали справи не містять жодних доказів того, що були інші акти за період квітня 2015 року, окрім тих що вже наявні (та описані вище) також суду не надано жодних доказів того, що велася претензійна робота, щодо врегулювання розбіжностей за актами виконаних робіт за квітень 2015 року.

Суд констатує, що статтею 25 Закону України "Про теплопостачання" встановлено обов'язок теплопостачальної організацій забезпечувати надійне постачання обсягів теплової енергії відповідно до умов договору та стандартів.

Відповідно до частини 7 статті 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

У силу вимог частини 3 статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Пунктом 40 постанови Кабінету Міністрів України від 03 жовтня 2007 року № 1198 "Про затвердження Правил користування тепловою енергією" споживач теплової енергії зобов'язаний вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.

Згідно з пункту 20 постанови Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 "Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення" плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Договір є обов'язковим до виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

У силу вимог частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1, 2 статті 193 господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 536 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відтак, суд не вбачає підстав, для включення в основну суму боргу 121 686 грн. 50 коп., оскільки з наданих Позивачем доказів встановлено, що зазначена сума включена безпідставно, а інших доказів, які б підтверджували надання зазначених послуг на більшу суму за період квітня 2015 року, Позивачем не надано.

Відповідно, суд відмовляє Позивачу і в вимозі щодо стягнення заборгованості за квітень 2015 року в сумі 121 686 грн 50 коп., котра не доведена належними і допустимими доказами (аналогічно, як вищеописана в даній судовій постанові сума за грудеь 2013 року - 156 176 грн 28 коп.).

Враховуючи усе вищевикладене, колегія апеляційного господарського суду приходить до висновку, що сума основного боргу Відповідача перед Позивачем, яка підтверджена допустимими та належними доказами становить 269 758 грн 21 коп., а відтак задовольняє позов у цій частині. Відповідно, апеляційний господарський суд відмовляє Позивачу в позові щодо стягнення 277 862 грн 78 коп.. Відповідно, апеляційний господарський суд частково скасовує оспорюване судове рішення в цій частині заборгованості.

Окрім того, судом також врахована заява Позивача, щодо застосування строків позовної давності, до заборгованості в сумі 470 341 грн. 64 коп. як такої яка виникла до 01 січня 2013 року.

Суд констатує, що позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 ЦК України, та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу України, далі - ГК України).

Частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).

У ЦК України встановлено як загальну, тривалістю у три роки (стаття 257), так і спеціальну позовну давність (стаття 258), скорочену або більш тривалу порівняно із загальною. Спеціальна позовна давність підлягає застосуванню лише у випадках, прямо передбачених законом.

Початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України. В частинах 1 та 5 статті 261 ЦК України вказано, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

З урахуванням положення частини четвертої статті 51 ГПК днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду).

Дата поштового штемпеля підприємства зв`язку на конверті в якому надійшов позов є 26 грудня 2016 року.

Предметом даної справи є стягнення заборгованості за надану теплову енергію, а отже в даному випадку застосовується загальний строк позовної давності тривалістю в три роки.

Отже, до заборгованості, яка виникла в строк до 26 грудня 2013 року може бути застосований строк позовної давності.

Однак, судом враховуються роз`яснення, які містяться в постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» , зокрема в пунктах 4.4 та 4.4.1: правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 ЦК України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання. При цьому господарським судом слід мати на увазі таке.

У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

Судом з матеріалів справи встановлено, що між Позивачем та Відповідачем було підписано акти звірки взаєморозрахунків в 2012 році (т. 2, а.с. 4 - 6), в 2013 році (т. 2, а.с. 7 - 12), в 2014 році (т. 2, а.с. 13 - 14) та у 2015 році (т. 1, а.с. 113, 114).

Також, Відповідачем постійно оплачувався борг, що стверджується картою рахунком 361 (т. 2, а.с. 106-121).

Окрім того, суд констатує, що між сторонами укладалися додаткові угоди, про що зазначалося вище у даній судовій постанові.

За таких умов, в сукупності усіх доказів, суд вважає, що Позивач не пропустив строк позовної давності в силу її переривання у відповідності до норм чинного законодавства України, які зазначалися вище.

Відтак, суд відмовляє в задоволенні заяви Відповідача, щодо застосування строків позовної давності в частині стягнення основної суми боргу.

Дане вчинено і місцевим господарським судом. Відтак, суд апеляційної інстанції залишає без змін оскаржуване рішення в цій частині.

Окрім суми основного боргу, Позивач просив стягнути з Відповідача інфляційні втрати в сумі 407 480 грн 08 коп. та річні в розмірі 56 584 грн 97 коп..

Рівненський апеляційний господарський суд констатує, що відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК), підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами, як визначено приписами статті 629 ЦК України.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що частиною 2 статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

З розрахунку Позивача вбачається, що останній здійснює нарахування відсотків річних по 31 грудня 2016 року, однак, як зазначалося вище, позов був поданий 26 грудня 2016 року, згідно відбитку календарного штемпеля органу зв`язку на конверті, відтак нарахування відсотків річних за період з 27 грудня 2016 року по 31 грудня 2016 року є передчасними, оскільки провадження по справі порушено ще не було.

Позивач мав право збільшити розмір позовних вимог та в порядку статті 22 ГПК України подати відповідну заяву до суду з включенням зазначених вище періодів, однак своїм правом не скористався, тому суд здійснює нарахування по 26 грудня 2016 року.

Також, судом враховано роз`яснення пункту 4.4.1 постанови яка наводилася вище, яким роз`яснено, що визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.

З зазначеного вбачається, що переривання строку позовної давності основної суми боргу, не є підставою для переривання строку позовної давності щодо нарахувань відсотків річних та інфляційних втрат.

Матеріали справи містять заяву Відповідача про застосування строку позовної давності, також Відповідачем не було вчинено жодних дій, щодо переривання загального строку позовної давності для інфляційних нарахувань та відсотків річних.

Враховуючи те, що позов було подано 26 грудня 2016 року а загальний строк позовної давності встановлюється в три роки, а Позивач нарахував відповідачу інфляційні та відсотки за період з 01 січня 2012 року, в той час як правомірно нараховувати з 26 грудня 2013 року, відтак суд застосовує строк позовної давності, щодо нарахованих відсотків річних за період з 01 січня 2012 року по 25 грудня 2013 року.

При цьому суд враховує реально доведену суму заборгованості Відповідача перед Позивачем (269 758 грн 21 коп.) та період її виникнення.

Перевіривши правильність нарахування річних за визначений Позивачем період, судом встановлено, що розмір обґрунтовано заявлених до стягнення 3 % річних складає 18 978 грн 50 коп.. А відтак, у стягнені 37 606 грн 47 коп. річних суд відмовляє за безпідставністю їх нарахування (розрахунок апеляційного господарського суду - том 2, а.с. 232).

Відповідно, апеляційний господарський суд частково скасовує оспорюване рішення в цій частині.

Крім того, колегія апеляційного господарського суду зазначає, що індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому, прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т.п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів (наказ Держкомстату "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін" від 27 липня 2007 року №265 ).

Проаналізувавши наданий Позивачем розрахунок суми, на яку збільшився розмір боргу внаслідок інфляційних процесів, суд зробив перерахунок і дійшов висновку, що обґрунтовано заявлена до стягнення сума інфляційних становить 217 274 грн 08 коп.. А тому, у стягненні 190 206 грн 00 коп. інфляційних втрат апеляційний господарський суд відмовляє (розрахунок апеляційного господарського суду - том 2, а.с. 231).

Відповідно, апеляційний господарський суд частково скасовує оспорюване рішення в цій частині.

Відтак, враховуючи усе вищевикладене у даній судовій постанові, Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги Позивача підлягають частковому задоволенню, а саме: 269 758 грн 21 коп. основної суми боргу, 18 978 грн 50 коп. відсотків річних та 217 274 грн 08 коп. інфляційних втрат. В задоволенні позову в частині щодо стягнення 277 862 грн 78 коп. основної суми боргу, 37 606 грн 47 коп. відсотків річних та 190 206 грн 00 коп. інфляційних втрат суд апеляційної інстанції відмовляє.

Інші доводи Відповідача, висвітлені в апеляційній скарзі, є безпідставними, спростовуються усім вищеописаним в даній судовій постанові, а тому Рівненський апеляційний господарський суд не бере їх до уваги.

Усе вищевказане у даній судовій постанові, вказує на неповне з'ясування місцевим господарським судом всіх обставин справи, про невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, та про порушення господарським судом першої інстанції норм матеріального права - що в силу дії пунктів 1, 3, 4 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України є підставами для часткового скасування оскаржуваного рішення господарського суду Рівненської області.

Судові витрати за подачу апеляційної скарги, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд залишає за Відповідачем.

Керуючись статтями 49, пункт 4 статті 80, 99, 100,101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційне провадження за скаргою приватного підприємства "Тепло-Енергія" на рішення господарського суду Рівненської області від 21 лютого 2017 року у справі №918/1374/16 - припинити.

2. Апеляційну скаргу відділу освіти Острозької районної державної адміністрації на рішення господарського суду Рівненської області від 21 лютого 2017 року у справі №918/1374/16 - задоволити частково.

3. Рішення господарського суду Рівненської області від 21 лютого 2017 року у справі №918/1374/16 скасувати частково в частині стягнення основної суми боргу, річних та інфляційних втрат, а також змінити в частині розподілу судових витрат.

4. Прийняти в цій частині нове рішення, висвітливши пункти 2 та 3 резолютивної частини рішення в наступній редакції:

>.

5. В решті рішення господарського суду Рівненської області від 21 лютого 2017 року у справі №918/1374/16 залишити без змін.

6. Стягнути з Приватного підприємства "Тепло-Енергія" (33001, АДРЕСА_2, код 37083103) в дохід Державного бюджету 6 123 грн 99 коп. судового збору за розгляд апеляційної скарги відповідача.

7. Стягнути з Відділу освіти Острозької районної державної адміністрації (35820, Рівненська область, м. Острог, вул. Тамарська, будинок 92, код 40245847) в дохід Державного бюджету 10 568 грн 84 коп. судового збору за розгляд апеляційної скарги відповідача.

8. Доручити господарському суду Рівненської області видати відповідні накази.

9. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

10. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

11. Справу № 918/1374/16 повернути до господарського суду Рівненської області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Гулова А.Г.

Суддя Маціщук А.В.