Рішення

від 17.07.2017 по справі 910/7887/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.07.2017Справа №910/7887/17

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Санофі-Авентіс Україна До Третя особа,Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Авісто Товариства з обмеженою відповідальністю Хоса-Плекс Україна яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача-2 Товариство з обмеженою відповідальністю Байнер Груп Провизнання недійсним договору факторингу Суддя Спичак О.М.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Строгарський Р.Я., Гук А.Р. - за довіреністю;

від відповідача-1:Андраш А.О. - за довіреністю;

від відповідача-2: не з'явився;

від третьої особи: не з'явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Санофі-Авентіс Україна звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Авісто та Товариства з обмеженою відповідальністю Хоса-Плекс Україна про визнання недійсним договору факторингу № 1 від 25.04.2017, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Авісто та Товариством з обмеженою відповідальністю Хоса-Плекс Україна .

Ухвалою суду від 22.05.2017 було порушено провадження у справі № 910/7887/17 та призначено її до розгляду на 06.06.2017, також залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-2 - Товариство з обмеженою відповідальністю Байнер Груп (01130, м.Київ, вул. Володимирська, буд. 42, код ЄДРПОУ 40955292).

06.06.2017 через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про витребування доказів.

06.06.2017 через канцелярію суду від відповідача-1 надійшов відзив на позов, відповідно до якого просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник позивача у судовому засіданні 06.06.2017 підтримав подане ним через канцелярію суду клопотання про витребування доказів.

Представник відповідача-1 проти задоволення вищезазначеного клопотання заперечив у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України, сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, що перешкоджають його наданню; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; 4) обставини, які може підтвердити цей доказ. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.

Судом було розглянуто та задоволено клопотання позивача про витребування доказів.

Представники відповідача-2 та третьої особи у судове засідання 06.06.2017 не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, про дату та час проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

У зв'язку з неявкою в судове засідання представників відповідача-2 та третьої особи, а також необхідністю витребувати додаткові докази по справі, суд відклав розгляд зазначеної справи до 26.06.2017.

Представник позивача у судовому засіданні 26.06.2017 надав усні пояснення по справі.

Представник відповідача-1 у судове засідання 26.06.2017 з'явився, проте вимоги ухвали суду від 06.06.2017 не виконав.

Представники відповідача-2 та третьої особи у судове засідання 26.06.2017 не з'явилися, вимоги ухвали суду не виконали, про причини неявки суд не повідомили, про дату та час проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

У зв'язку з неявкою в судове засідання представників відповідача-2 та третьої особи, а також необхідністю витребувати додаткові докази по справі, суд відклав розгляд зазначеної справи 10.07.2017.

У судовому засіданні 10.07.2017 представник відповідача-1 надав письмові пояснення по справі, відповідно до яких проти зволення позовних вимог заперечував у повному обсязі.

Представник відповідача-2 через канцелярію суду 06.07.2017 подав зустрічну позовну заяву, яку ухвалою суду від 10.07.2017 № 910/7887/17 останньому було повернуто без розгляду.

Представник позивача у судовому засіданні 10.07.2017 подав клопотання про забезпечення позову шляхом заборони державним виконавцям відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України вчиняти дії на переказ грошових коштів в розмірі 41 814 383,12 грн. на рахунок ТОВ Фінансова компанія Авісто , що згідно платіжної вимоги державного виконавця № 464 від 04.07.2017 було списано з рахунку ТОВ Санофі-Авентіс Україна та перебувають на рахунку Державної казначейської служби України № 373190060001777 до набрання рішення у даній справі законної сили.

Представник відповідача-1 навів заперечення проти задоволення клопотання позивача про вжиття заходів до забезпечення позову.

Розглянувши подане позивачем клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову суд його відхиляє з огляду на наступне.

Статтями 66, 67 ГПК України передбачено право господарського суду за заявою сторони, прокурора або з своєї ініціативи вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Позов забезпечується в тому числі й накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві.

В силу п. 4 постанови пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 р., розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог і застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.

При цьому, заходи щодо забезпечення позову обов'язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв'язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.

Відповідно до п. п. 1, 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 р. Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Питання про забезпечення позову може вирішуватися господарським судом як без проведення окремого судового засідання, так і в засіданні з викликом представників сторін, інших учасників судового процесу із заслуховуванням їх думки.

З огляду на вищенаведене вбачається, що суд при вирішенні питання щодо вжиття заходів до забезпечення позову повинен обов'язково враховувати той факт, що останні повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв'язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.

З матеріалів справи вбачається, що позовними вимогами у зазначеній справі є визнання недійсним договору факторингу, а позивач просить вжити заходи до забезпечення шляхом заборони вчинити дії по перерахуванню грошових коштів, стягнення яких вирішувалось зовсім в іншій господарській справі.

Таким чином, позивачем не доведено зв'язку між предметом позову і заявою про забезпечення позову, та яким чином невжиття заходів до забезпечення позову шляхом заборони державним виконавцям вчиняти дії на переказ грошових коштів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду справі про визнання недійсним договору факторингу.

У зв'язку з неявкою в судове засідання представників відповідача-2 та третьої особи, а також необхідністю витребувати додаткові докази по справі, суд відклав розгляд зазначеної справи до 17.07.2017.

Представником позивача у судовому засіданні 17.07.2017 надані письмові пояснення з приводу неможливості надання документів, які були витребувані ухвалою суду.

Представником відповідача-1 у судовому засіданні 17.07.2017 були надані для огляду оригінали витребуваних ухвалою суду актів приймання-передачі наданих послуг, а також подано клопотання про долучення їх копій до матеріалів справи, яке судом було розглянуто та задоволено.

Представник позивача у даному судовому засіданні заявив усне клопотання про призначення судово-технічної експертизи. На вирішення експерта просив суд постави наступні питання: 1) чи замінювались у актах наданих послуг аркуші паперу, якщо так, то вказати які; 2) чи вготовлялися сторінки актів приймання-передачі в різний час; 3) яким чином були вчинені підписи від імені ОСОБА_4; 4) чи належать надані аркуші паперу до різних партій випуску; 5) чи належать вчиненні на актах приймання-передачі наданих послуг підписи пану ОСОБА_4.

Представник відповідача-1 проти задоволення зазначеного клопотання заперечив.

Відповідно до пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суд України від 23 березня 2012 року N 4 Про деякі питання практики призначення судової експертизи , судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

Судом було розглянуто та відхилено вищезазначене зазначене клопотання позивача оскільки судом може бути самостійно встановлено всі обставини, що входять до предмету доказування по справі. Окрім наведеного, судом зазначається, що вирішення експертом питань № 1, 2, 4 не вплине на встановлення фактичних даних, так як в силу технічних причин акти приймання-передачі можуть бути виготовлені на папері з різних партій випуску та в різний час.

Представники позивачів у даному судовому засіданні надали усні пояснення по суті позовних вимог, відповідно до яких просили суд позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача-1 надала усні пояснення по справі. в яких проти задоволення позовних вимог заперечила у повному обсязі.

Представники відповідача-2 та третьої особи у судове засідання 17.07.2017 не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, про дату та час проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

У відповідності до п. 3.9.1 постанови №18 від 26.12.2011 пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції за змістом статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку Укрпошта щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Судом зазначається, що хвалу про порушення провадження у справі відповідачу-2 та третій було надіслано за адресою зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

З огляду на вищезазначене, суд приходить висновку, що відповідача-2 та третю особу належним чином було повідомлено про дату, час та місце проведення судового засідання.

Відповідно до рекомендацій та роз'яснень Вищого господарського суду України, викладених зокрема у п. 2.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції (далі - Постанова №18), якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно з підпунктом 3.9.2 Постанови №18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до положень статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 17.07.2017 на підставі ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача-2, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

17.01.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю Санофі-Авентіс Україна (замовником) та Товариством з обмеженою відповідальністю Хоса-Плекс Україна (виконавець) було укладено Договір №СА-1357 про надання послуг (надалі - Договір послуг), згідно з пунктом 1.1. якого замовник поручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання надати замовнику маркетингові, інформаційні, аналітичні та консультаційні послуги, які відносяться до програм (надалі - послуги), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити надані послуги в строки і умови, передбачені даним Договором.

Згідно пункту 1.2.1. Договору послуг, виконавець зобов'язується надавати замовнику послуги, в тому числі послуги маркетингового характеру з метою підвищення продажу продуктів, які включені у певну програму. Послуги складатимуться, але не обмежуватимуться вказаними нижче послугами:

- організація контролю та забезпечення інформацією замовника про постійну наявність товарів замовника в місцях реалізації (аптеках) в необхідній кількості;

- розміщення інформаційних друкованих матеріалів стосовно продуктів та торгових марок замовника (листівки, буклети та інші);

- організація викладки та розміщення необхідної кількості продукції замовника у відповідних асортиментних групах в місцях, доступних для огляду покупцями, характерних для кожного із місць реалізації продуктів замовника в аптеках з метою підвищення продажу продуктів замовника споживачам.

У відповідності до пункту 1.4. Договору, надання виконавцем послуг оформлюється актами приймання-передачі наданих послуг, за формою, затвердженою в Додатку 1 до Договору. Одночасно з підписанням актів, виконавець зобов'язується надати замовнику копії документів, вказаних в п. 1.2.2., 2.1.2., 2.1.3., 2.1.5. Договору у разі, якщо такі документи не надавалися раніше.

Згідно пункту 3.2.1. Договору послуг, оплата вартості послуг в розмірі суми компенсації вартості послуг, придбаних виконавцем у аптек (згідно п. 3.1.1. Договору) і винагородження виконавця (згідно п. 3.1.3. Договору) здійснюється після отримання повного пакету документів, наданих виконавцем згідно п.п. 1.2.2., 2.1.1. - 2.1.3. Договору на підставі рахунку, наданого виконавцем.

Відповідно до пункту 3.2.2. Договору послуг, оплата вартості послуг виконавця здійснюється на підставі рахунку, наданого виконавцем після прийняття замовником наданих послуг згідно відповідного акту приймання-передачі наданих послуг.

Пунктом 3.1. Договору послуг встановлено, що винагорода виконавця за надання за договором послуг складається з наступних елементів:

- сума компенсації вартості послуг, виплачених виконавцем аптекам за послуги, надані у відповідності до умов договору (пункт 3.1.1. Договору);

- вартість послуг виконавця, не перелічених в п. 1.2.1. даного Договору, розмір яких залежить від об'єму фактично наданих послуг і належить погодженню сторонами шляхом підписання відповідного акту (пункт 3.1.2. Договору);

- винагорода Виконавця за організацію, забезпечення і контроль надання послуг аптекам в розмірі 3,5 % від загальної суми винагороди, виплаченої виконавцем аптекам.

Згідно пункту 2.2.5. Договору послуг, замовник зобов'язується протягом 5 (п'яти) робочих днів після отримання рахунку, виставленого виконавцем в якості компенсації вартості послуг, придбаних виконавцем у аптек, здійснити виплати згідно рахунку.

У відповідності до пункту 2.1.4. Договору послуг, виконавець зобов'язується протягом 5 (п'яти) робочих днів після перерахування замовником на рахунок виконавця сум компенсації вартості послуг, наданих аптеками, перерахувати дані суми компенсації аптекам.

25.04.2017 між ТОВ Хоса-Плекс Україна (клієнт) та ТОВ Фінансова компанія Авісто (фактор) було укладено договір факторингу №1 (надалі - Договір факторингу), згідно з пунктом 1.1. якого фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта, а Клієнт зобов'язується відступити факторові свої права грошової вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю Санофі-Авентіс Україна (замовник, боржник) (01033, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 48-50А, код ЄДРПОУ 35648623) за Договором №СА-1357 про надання послуг від 17.01.2012 включаючи всі зміни, додатки та додаткові угоди до нього.

Згідно пункту 1.2. Договору факторингу, за даним Договором відступається право вимоги на оплату боргових зобов'язань в розмірі 43 135 826,11 грн., що включає в себе 32 198 736,06 грн. основного боргу, 3 117 106,75 грн. інфляційних втрат, 1 083 831,30 грн. 3% річних від простроченої суми та 6 736 152,00 грн. пені за Договором № СА-1357 про надання послуг від 17.01.2012, що виникло на підставі наступних актів приймання-передачі наданих послуг, укладених між ТОВ Хоса-Плекс Україна та ТОВ Санофі-Авентіс Україна :

- акт приймання-передачі наданих послуг № 5 від 23.03.2015;

- акт приймання-передачі наданих послуг № 6 від 23.03.2015;

- акт приймання-передачі наданих послуг № 7 від 23.03.2015;

- акт приймання-передачі наданих послуг № 8 від 26.03.2015;

- акт приймання-передачі наданих послуг № 10 від 26.03.2015;

- акт приймання-передачі наданих послуг № 11 від 26.03.2015;

- акт приймання-передачі наданих послуг № 12 від 26.03.2015;

- акт приймання-передачі наданих послуг № 13 від 26.03.2015;

- акт приймання-передачі наданих послуг № 14 від 26.03.2015;

- акт приймання-передачі наданих послуг № 15 від 26.03.2015;

- акт приймання-передачі наданих послуг № 16 від 27.03.2015;

- акт приймання-передачі наданих послуг № 17 від 27.03.2015;

- акт приймання-передачі наданих послуг № 18 від 27.03.2015;

- акт приймання-передачі наданих послуг № 19 від 27.03.2015;

- акт приймання-передачі наданих послуг № 20 від 27.03.2015;

- акт приймання-передачі наданих послуг № 21 від 27.03.2015;

- акт приймання-передачі наданих послуг № 22 від 27.03.2015;

- акт приймання-передачі наданих послуг № 24 від 27.03.2015;

- акт приймання-передачі наданих послуг № 25 від 27.03.2015;

- акт приймання-передачі наданих послуг від 27.03.2015.

Відповідно до п. 1.3. Договору факторингу, права грошової вимоги вважаються відступленими фактору в день підписання цього Договору. Додаткового оформлення відступлення прав вимоги не вимагається. Після переходу прав вимоги до фактора останній стає кредитором по відношенню до боржника та набуває відповідні права вимоги.

Пунктом 1.4. Договору факторингу передбачено, що одночасно та разом із правом грошової вимоги до фактора переходить право на нарахування та стягнення будь-яких штрафних санкцій за порушення Боржником умов Договору про надання послуг, інфляційних втрат та трьох відсотків річних з простроченої заборгованості.

Спір у справі виник у зв'язку з тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю Санофі-Авентіс Україна вважає вищезазначений договір факторингу недійсним посилаючись на те, що останній суперечить статті 1078 Цивільного кодексу України, так як предметом оспорюваного договору є вимога, яка на момент укладення договору факторингу не виникла.

Зокрема, позивач посилається на те, що згідно умов п. 1.2 договору факторингу було відступлено право вимоги, яке виникло на підставі актів приймання-передачі наданих послуг, укладених між ТОВ Санофі-Авентіс Україна та ТОВ Хоса-Плекс Україна , тобто, зазначеним договором передано саме право наявної вимоги.

Позивачем зазначено, що згідно пункту 1.4. договору про надання послуг, надання виконавцем послуг оформлюється актами приймання-передачі наданих послуг, за формою, затвердженою в Додатку 1 до Договору. Одночасно з підписанням актів, виконавець зобов'язується надати замовнику копії документів, вказаних в п. 1.2.2., 2.1.2., 2.1.3., 2.1.5. Договору у разі, якщо такі документи не надавалися раніше.

Згідно пункту 3.2.1. Договору послуг, оплата вартості послуг в розмірі суми компенсації вартості послуг, придбаних виконавцем у аптек (згідно п. 3.1.1. Договору) і винагородження виконавця (згідно п. 3.1.3. Договору) здійснюється після отримання повного пакету документів, наданих виконавцем згідно п.п. 1.2.2., 2.1.1. - 2.1.3. Договору на підставі рахунку, наданого виконавцем.

Отже, позивач вважає, що згідно вищезазначених пунктів договору лише актів приймання-передачі наданих послуг недостатньо для виникнення права вимоги, і без повного комплекту документів передана вимога не є наявною.

Оскільки оспорюваним договором факторингу не передбачено передачі повного пакету документів, які необхідні для виникнення права вимоги, то вимога передбачена ним як предмет договору не виникла.

З огляду на наведене, позивач вважає, що зміст оспорюваного договору факторингу суперечить положенням ч. 1 статті 1078 Цивільного кодексу України, оскільки предметом договору факторингу є вимога, строк оплати якої не наступив, тобто вимога, яка на момент укладення спірного договору по факту не виникла.

Також як на підставу для визнання договору факторингу недійсним позивач посилається на те, що станом на момент укладення оспорюваного договору факторингу, Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Авісто не мало ліцензії на надання послуг факторингу.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відмовляє в задоволенні позовних з наступних підстав.

За приписом ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

За змістом ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України волевиявлення учасників правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За приписами частин першої і п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України ) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу .

Отже, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. З урахуванням положень ст.ст. 203 , 215 Цивільного кодексу України , ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України при заявленні вимог про визнання недійсним договору позивачем повинно бути доведено факт порушення норм закону під час його укладання.

Відповідно до п.2.1 Постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.13 № 11 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Отже, дійсність правочину це визнання за ним властивостей юридичного факту, що породжує правовий наслідок, до якого прагнули суб'єкти правочину при його вчиненні. Таке можливе лише у випадку, коли правочин відповідає сукупності вимог, визначених законом, які йменуються умовами дійсності правочинів. Сукупність таких вимог закріплено у ст. 203 Цивільного кодексу України .

В силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (прокурора - в разі подання ним відповідного позову).

Позивач, як на підставу недійсності договору факторингу № 1 від 25.04.2017 посилається на те, що сторонами при його укладенні були порушені вимоги встановлені в частині 1 статті 1078 Цивільного кодексу України. Зокрема, позивач наголошує на тому, що за умовами оспорюваного договору ТОВ Хоса-Плекс Україна передано фактору саме наявну вимогу зі сплати боргових зобов'язань у розмірі 43 135 826,11 грн, яка виникла на підставі актів приймання-передачі наданих послуг, укладених між ТОВ Санофі-Авентіс Україна та ТОВ Хоса-Плекс Україна . Проте, позивач вважає, що передача лише актів приймання-передачі наданих послуг недостатньо для виникнення права вимоги, і без передачі повного комплекту документів, зазначених в п. 3.2.1. договору надання послуг, передана вимога не є наявною.

Таким чином, позивач стверджує, що зміст оспорюваного договору факторингу суперечить положенням ч. 1 ст. 1078 Цивільного кодексу України, оскільки фактору було передано вимогу строк оплати якої не настав.

Статтею 1077 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно з ст. 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Щодо посилань позивача на те, що за договором факторингу було передано вимогу, яка на момент його укладення не виникла, то судом зазначається наступне.

У відповідності до пункту 1.4. договору про надання послуг № СА-1357 від 17.01.2012, надання виконавцем послуг оформлюється актами приймання-передачі наданих послуг, за формою, затвердженою в Додатку 1 до Договору. Одночасно з підписанням актів, виконавець зобов'язується надати замовнику копії документів, вказаних в п. 1.2.2., 2.1.2., 2.1.3., 2.1.5. Договору у разі, якщо такі документи не надавалися раніше.

Відповідно до п. 2.2.4. Договору послуг, замовник мав протягом 15-ти календарних днів надати Виконавцеві підтверджуючі документи або надати мотивовану відмову від їхнього затвердження з вказівками на недоліки, відступи, зміни тощо.

В матеріалах справи наявні підписані представниками та скріплені печатками сторін акти приймання-передачі наданих послуг (оригінали яких оглянуто судом в судовому засіданні) №5 від 23.03.2015 у на суму 2 510 722,31 грн., №6 від 23.03.2015 на суму 2 728 638,03 грн., №7 від 23.03.2015 на суму 2 552 318,29 грн., №8 від 26.03.2015 на суму 2 800 945,58 грн., №10 від 26.03.2015 на суму 2 581 687,83 грн., №13 від 26.03.2015 на суму 892 035,43 грн., №12 від 26.03.2015 на суму 1 762 227,19 грн., №14 від 26.03.2015 на суму 2 662 670,77 грн., №15 від 26.03.2015 на суму 2 750 304,44 грн., №24 від 27.03.2015 на суму 2 781 534,89 грн., №25 від 27.03.2015 на суму 415 504,86 грн., № 22 від 27.03.2015 на суму 507 555,63 грн., №21 від 27.03.2015 на суму 39 944,33 грн., №20 від 27.03.2015 на суму 1 308 288,11 грн., №19 від 27.03.2015 на суму 92 000,88 грн., №18 від 27.03.2015 на суму 381 086,03 грн., №17 від 27.03.2015 на суму 2 113 040,38 грн., №16 від 27.03.2015 на суму 1 089 050,73 грн., №11 від 26.03.2015 на суму 1 137 740,05 грн., від 27.03.2015 на суму 1 091 440,30 грн., згідно яких ТОВ Хоса-Плекс Україна надало ТОВ Санофі-Авентіс Україна послуги загальною вартістю 32 198 736,06 грн.

З огляду на те, що з умов вищезазначеного договору вбачається, що фактом, який підтверджує надання послуг за договором про надання послуг № СА-1357 від 17.01.2012 є підписаний сторонами акт приймання-передачі наданих послуг, то твердження позивача про те, що на момент укладення договору факторингу у останнього була відсутня вимога за договором про надання послуг спростовується наявними в матеріалах справи документами.

При цьому суд відхиляє доводи позивача про те, що у ТОВ Хоса-Плекс України на момент укладення спірного договору вимога наявна не була, так як останнім не було передано всіх документів передбачених пунктами 1.2.2., 2.1.1. - 2.1.3., та які є необхідними для виникнення права вимоги на оплату наданих послуг, з огляду на наступне.

Згідно пункту 3.2.1. Договору послуг, оплата вартості послуг в розмірі суми компенсації вартості послуг, придбаних виконавцем у аптек (згідно п. 3.1.1. Договору) і винагородження виконавця (згідно п. 3.1.3. Договору) здійснюється після отримання повного пакету документів, наданих виконавцем згідно п.п. 1.2.2., 2.1.1. - 2.1.3. Договору на підставі рахунку, наданого виконавцем.

Отже, з умов вищезазначеного договору вбачається, що надання виконавцем пакету документів передбачених в п.п. 1.2.2., 2.1.1. - 2.1.3. Договору про надання послуг впливає на строки здійснення оплати, та ніяким чином на вливає на факт наявності у виконавця вимоги на оплату, як такої.

При цьому судом зазначається, що надання (ненадання) виконавцем документів передбачених в п.п. 1.2.2., 2.1.1. - 2.1.3. Договору про надання послуг не відноситься до предмету доказування в даній справі та має бути вирішено (досліджено) у спорі про стягнення заборгованості за надані послуги згідно договору про надання послуг.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину (п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 N 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними ).

Також що відповідно до п. 2.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 р. Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК . Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Отже, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні позову.

Разом з тим, позивачем всупереч вищенаведеного, не доведено факту порушення оспорюваним договором факторингу його прав та необхідністю їх захисту, так як заміна сторони, якій мають бути сплачені кошти не впливає на права та обов'язки боржника виконати належним чином зазначене зобов'язання.

Щодо посилання позивача на відсутність у відповідача-1 ліцензії на надання послуг факторингу, то судом зазначається наступне.

Статтею 1079 Цивільного кодексу України передбачено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку.

Згідно з ст. 5 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - підприємцями. Виключне право або інші обмеження щодо надання окремих фінансових послуг встановлюються законами про діяльність відповідної фінансової установи та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг. Фінансові установи мають право надавати послуги з факторингу з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та цього Закону . Фінансова установа, що надає послуги з факторингу, може надавати послуги з пов'язаного з цим ведення обліку грошових вимог, надання поруки за виконання боржником свого обов'язку за грошовими вимогами постачальників товарів (послуг) та пред'явлення до сплати грошових вимог від імені постачальників товарів (послуг) або від свого імені, а також інші послуги, спрямовані на одержання коштів від боржника.

Відповідно до ч. 2 статті 7 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг , у разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

Ліцензування діяльності фінансових установ є предметом регулювання розділу VI Закону Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг , обов'язковість ліцензування визначено ст. 34 закону для: - страхової діяльності; - діяльності з надання послуг накопичувального пенсійного забезпечення; - надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів; - діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб.

Діяльність у сфері факторингу не потребує ліцензії на даний вид діяльності.

Пунктами 7 та 8 Положення про Державний реєстр фінансових установ, затвердженого розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг № 41 від 28.08.2003, передбачено, що документом, що підтверджує статус фінансової установи, є Свідоцтво. Фінансова установа має право надавати фінансові послуги після внесення її до Реєстру та отримання Свідоцтва. Якщо відповідно до нормативно-правових актів для надання певної фінансової послуги необхідно мати ліцензію та/або дозвіл, фінансова установа має право на надання такої послуги лише після отримання відповідної ліцензії та/або дозволу.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач-1 має Свідоцтво про реєстрацію фінансової установи ФК № 633 від 24.09.2015, невід'ємною частиною якого є додаток, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Авісто має право здійснювати наступні види фінансових послуг без отримання ліцензій та/або дозволів відповідно до законодавства: фінансовий лізинг; надання фінансових кредитів за рахунок власних коштів; надання поручительств; надання гарантій; факторинг; надання позик; залучення фінансових активів юридичних осіб із зобов'язанням щодо наступного їх повернення.

До того ж, судом враховано, що згідно Розпорядження №1446 від 27.04.2017р. Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг постановлено видати Товариству з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Авісто ліцензію на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг, зокрема, послуг факторингу.

Таким чином, з вищезазначеного вбачається, що відповідач-1 є фінансовою установою, яка має право здійснювати факторингові операції, у зв'язку з чим посилання позивача в частині наявності підстав для визнання недійсним правочину вчиненого юридичною особою без відповідного дозволу (ліцензії) судом відхиляються.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Товариство з обмеженою відповідальністю Санфі-Авентіс Україна не довело обставин, які підтверджують, що в момент вчинення правочину стороною (сторонами) були недодержані вимоги, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України, тобто не довело підстав, в силу яких спірний договір має бути визнаний недійсним. Також позивачем не доведено факту порушення спірним договором його прав та законних інтересів, а тому позовні вимоги про визнання недійсним договору факторингу № 1 від 25.04.2017 задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 203, 207, 215, 1078, 1079 Цивільного кодексу України, ст. ст. 192, 193 Господарського кодексу України ст. ст. 32, 33, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,-

В И Р І Ш И В:

У позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

21.07.2017

Суддя Спичак О.М.