Постанова
від 20.03.2018 по справі 910/7887/17
КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/7887/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання - Балацької О.А.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Санофі-Авентіс Україна",

представник позивача - Гук А.Р. адвокат (ордер від 13.11.2017 № 090634, свідоцтво від 11.11.2008 № 1428); Сторонський Р.Я. адвокат (ордер від 20.03.2018 № 166558, договір від 24.10.2017 № 2/1-07, свідоцтво від 19.05.2010 № 4141110),

відповідач-1 - товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Авісто",

представник відповідача-1 - Андраш А.О. адвокат (довіреність від 12.12.2017 б/н, посвідчення від 21.03.2017 № 1621),

відповідач-2 - товариство з обмеженою відповідальністю "Хоса-Плекс Україна",

представник відповідача-2 - не з'явився,

третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю "Байнер Груп",

представник третьої особи - не з'явився,

розглянувши матеріали касаційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Санофі-Авентіс Україна",

на рішення господарського суду міста Києва від 17.07.2017 (головуючий суддя Спичак О.М.)

та постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.10.2017 (головуючий Калатай Н.Ф., судді: Баранець О.М. і Мартюк А.І.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Санофі-Авентіс Україна" (далі - ТОВ "Санофі-Авентіс Україна"),

до 1) товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Авісто" (далі - ТОВ "Фінансова компанія "Авісто"),

2) товариства з обмеженою відповідальністю "Хоса-Плекс Україна" (далі - ТОВ "Хоса-Плекс Україна"),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-2 - товариство з обмеженою відповідальністю "Байнер Груп" (далі - ТОВ "Байнер Груп"),

про визнання недійсним договору факторингу.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "Санофі-Авентіс Україна" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "Фінансова компанія "Авісто" та ТОВ "Хоса-Плекс Україна" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-2 - ТОВ "Байнер Груп", про визнання недійсним договору факторингу від 25.04.2017 № 1 (далі - Договір факторингу).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Договір факторингу суперечить вимогами Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки, виходячи зі змісту укладеного ТОВ "Санофі-Авентіс Україна" та ТОВ "Хоса-Плекс Україна" договору про надання послуг від 17.01.2012 № СА-1357 (далі - Договір надання послуг), право вимоги за яким було відступлено за Договором факторингу, надання виконавцем (ТОВ "Хоса-Плекс Україна") послуг оформлюється актами приймання-передачі наданих послуг за формою, затвердженою в додатку 1 до Договору надання послуг, проте одночасно з підписанням актів, виконавець зобов'язується надати замовнику копії документів, вказаних у пунктах 1.2.2, 2.1.2, 2.1.3, 2.1.5 Договору надання послуг у разі, якщо такі документи не надавалися раніше, проте вказаних документів ТОВ "Санофі-Авентіс Україна" передано не було, а відтак предметом Договору факторингу є вимога, яка на момент його укладення не виникла, що є порушенням приписів частини першої статті 1078 ЦК України, оскільки передана вимога не є наявною. Також ТОВ "Санофі-Авентіс Україна" посилалось на те, що у фактора (ТОВ "Фінансова компанія "Авісто") відсутня ліцензії на надання послуг факторингу.

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.07.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.10.2017, відмовлено у задоволенні позову.

Рішення судів попередніх інстанцій обґрунтовані тим, що:

- з умов Договору надання послуг вбачається, що фактом, який підтверджує надання послуг за цим договором, є підписаний сторонами акт приймання-передачі наданих послуг, а відтак, твердження ТОВ "Санофі-Авентіс Україна" про те, що на момент укладення Договору факторингу у останнього була відсутня вимога за Договором надання послуг, спростовується наявними в матеріалах справи документами;

- надання виконавцем пакету документів, передбаченого в пунктами 1.2.2, 2.1.1-2.1.3 Договору надання послуг, впливає на строки здійснення оплати та ніяким чином не вливає на факт наявності у виконавця вимоги на оплату як такої;

- надання (ненадання) виконавцем документів, передбачених в пунктами 1.2.2, 2.1.1-2.1.3. Договору надання послуг, не відноситься до предмету доказування в даній справі та має бути вирішено (досліджено) у спорі про стягнення заборгованості за надані послуги згідно Договору надання послуг;

- підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту, в той час як відсутність обставин, які б свідчили про наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні позову, проте ТОВ "Санофі-Авентіс Україна", всупереч наведеному, не доведено порушення оспорюваним Договором факторингу його прав та необхідністю їх захисту, оскільки заміна сторони, якій мають бути сплачені кошти, не впливає на права та обов'язки боржника виконати належним чином зобов'язання за Договором надання послуг;

- ліцензування діяльності фінансових установ є предметом регулювання розділу IV Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", обов'язковість ліцензування визначено статтею 34 вказаного Закону для: страхової діяльності; діяльності з надання послуг накопичувального пенсійного забезпечення; надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів; діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, тобто діяльність у сфері факторингу не потребує ліцензії;

- з матеріалів справи вбачається, що ТОВ "Фінансова компанія "Авісто" має Свідоцтво про реєстрацію фінансової установи від 24.09.2015 ФК № 633, невід'ємною частиною якого є додаток, відповідно до якого ТОВ "Фінансова компанія "Авісто" має право здійснювати наступні види фінансових послуг без отримання ліцензій та/або дозволів відповідно до законодавства: фінансовий лізинг; надання фінансових кредитів за рахунок власних коштів; надання поручительств; надання гарантій; факторинг; надання позик; залучення фінансових активів юридичних осіб із зобов'язанням щодо наступного їх повернення;

- згідно з розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 27.04.2017 № 1446, постановлено видати ТОВ "Фінансова компанія "Авісто" ліцензію на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг, зокрема послуг факторингу, а відтак ТОВ "Фінансова компанія "Авісто" є фінансовою установою, яка має право здійснювати факторингові операції.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ТОВ "Санофі-Авентіс Україна" звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами неправильно застосовано статтю 35 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; в редакції, чинній до 15.12.2017) та порушено частину першу статті 1078 ЦК України.

ТОВ "Фінансова компанія "Авісто" подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Від ТОВ "Хоса-Плекс Україна" та ТОВ "Байнер Груп" відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників ТОВ "Санофі-Авентіс Україна" та ТОВ "Фінансова компанія "Авісто", Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що 17.01.2012 ТОВ "Санофі-Авентіс Україна" як замовник та ТОВ "Хоса-Плекс Україна" як виконавець уклали Договір надання послуг, згідно з умов якого замовник поручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання надати замовнику маркетингові, інформаційні, аналітичні та консультаційні послуги, які відносяться до програм (далі - Послуги), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити надані Послуги в строки і умови, передбачені даним договором.

25.04.2017 ТОВ "Хоса-Плекс Україна" як клієнт та ТОВ "Фінансова компанія "Авісто" як фактор уклали Договір факторингу, згідно з умовами якого фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта, а клієнт зобов'язується відступити факторові свої права грошової вимоги до ТОВ "Санофі-Авентіс Україна" (замовник, боржник) за Договором надання послуг, включаючи всі зміни, додатки та додаткові угоди до нього.

Відповідно до пункту 1.2 Договору факторингу за даним договором відступається право вимоги на оплату боргових зобов'язань в розмірі 43 135 826,11 грн., що включає 32 198 736,06 грн. основного боргу, 3 117 106,75 грн. інфляційних втрат, 1 083 831,30 грн. 3% річних від простроченої суми та 6 736 152 грн. пені за Договором надання послуг, що виникло на підставі таких актів приймання-передачі наданих послуг, підписаних ТОВ "Хоса-Плекс Україна" та ТОВ "Санофі-Авентіс Україна":

- акт приймання-передачі наданих послуг від 23.03.2015 № 5;

- акт приймання-передачі наданих послуг від 23.03.2015 № 6;

- акт приймання-передачі наданих послуг від 23.03.2015 № 7;

- акт приймання-передачі наданих послуг від 26.03.2015 № 8;

- акт приймання-передачі наданих послуг від 26.03.2015 № 10;

- акт приймання-передачі наданих послуг від 26.03.2015 № 11;

- акт приймання-передачі наданих послуг від 26.03.2015 № 12;

- акт приймання-передачі наданих послуг від 26.03.2015 № 13;

- акт приймання-передачі наданих послуг від 26.03.2015 № 14;

- акт приймання-передачі наданих послуг від 26.03.2015 № 15;

- акт приймання-передачі наданих послуг від 27.03.2015 № 16;

- акт приймання-передачі наданих послуг від 27.03.2015 № 17;

- акт приймання-передачі наданих послуг від 27.03.2015 № 18;

- акт приймання-передачі наданих послуг від 27.03.2015 № 19;

- акт приймання-передачі наданих послуг від 27.03.2015 № 20;

- акт приймання-передачі наданих послуг від 27.03.2015 № 21;

- акт приймання-передачі наданих послуг від 27.03.2015 № 22;

- акт приймання-передачі наданих послуг від 27.03.2015 № 24;

- акт приймання-передачі наданих послуг від 27.03.2015 № 25;

- акт приймання-передачі наданих послуг від 27.03.2015.

Пунктом 1.3 Договору факторингу передбачено, що права грошової вимоги вважаються відступленими фактору в день підписання цього договору. Додаткового оформлення відступлення прав вимоги не вимагається. Після переходу прав вимоги до фактора останній стає кредитором по відношенню до боржника та набуває відповідні права вимоги.

Відповідно до пункту 1.4 Договору факторингу одночасно та разом з правом грошової вимоги до фактора переходить право на нарахування та стягнення будь-яких штрафних санкцій за порушення боржником умов договору про надання послуг, інфляційних втрат та трьох відсотків річних з простроченої заборгованості.

Причиною виникнення спору в даній справі стало питання наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним Договору факторингу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з пунктом 1.4 Договору надання послуг (з урахуванням змін, внесених додатковою угодою від 13.09.2012 № 1) надання виконавцем послуг оформлюється актами приймання-передачі наданих послуг за формою, затвердженою в додатку 1 до Договору надання послуг. Одночасно з підписанням актів, виконавець зобов'язується надати замовнику копії документів, вказаних в пунктах 1.2.2, 2.1.2, 2.1.3, 2.1.5 Договору надання послуг, у разі, якщо такі документи не надавалися раніше.

Відповідно до пункту 2.2.4 Договору надання послуг замовник має протягом 15-ти календарних днів з моменту отримання підписати Акт, наданий виконавцем з доданням підтверджуючих документів, або надати мотивовану відмову від його підписання з вказівками на недоліки, відступи, зміни тощо.

Пунктом 3.2.1 Договору надання послуг (з урахуванням змін, внесених додатковою угодою від 13.09.2012 № 1) передбачено, що оплата вартості послуг у розмірі суми компенсації вартості послуг, придбаних виконавцем у аптек (згідно пункту 3.1.1 Договору) і винагородження виконавця (згідно пункту 3.1.3 Договору) здійснюється після отримання повного пакету документів, наданих виконавцем згідно пунктів 1.2.2, 2.1.1- 2.1.3 Договору надання послуг на підставі рахунку, наданого виконавцем.

Відповідно до пункту 3.2.2 Договору надання послуг (з урахуванням змін, внесених додатковою угодою від 13.09.2012 № 1), оплата вартості послуг виконавця (згідно пунктом 3.1.2 Договору) здійснюється на підставі рахунку, наданого виконавцем після прийняття замовником наданих послуг згідно відповідного акту приймання-передачі наданих послуг.

Згідно з пунктом 3.1 Договору надання послуг (з урахуванням змін, внесених додатковою угодою від 13.09.2012 № 1 та Додатковою угодою від 10.06.2013 № 3) встановлено, що винагорода виконавця за надання послуг складається з наступних елементів:

- сума компенсації вартості послуг, виплачених виконавцем аптекам за послуги, надані у відповідності до умов договору;

- вартість послуг виконавця, не перелічених у пункті 1.2.1 Договору надання послуг, розмір яких залежить від об'єму фактично наданих послуг і належить погодженню сторонами шляхом підписання відповідного акта;

- винагорода виконавця за організацію, забезпечення і контроль надання послуг аптекам у розмірі 3,5 % від загальної суми винагороди, виплаченої виконавцем аптекам.

Пунктом 2.2.5 Договору надання послуг (з урахуванням змін, внесених додатковою угодою від 13.09.2012 № 1) передбачено, що замовник зобов'язується протягом 5 (п'яти) робочих днів після отримання рахунка, виставленого виконавцем в якості компенсації вартості послуг, придбаних виконавцем у аптек, здійснити виплати згідно рахунку.

Відповідно до пункту 2.1.4 Договору надання послуг (з урахуванням змін, внесених додатковою угодою від 13.09.2012 № 1) виконавець зобов'язується протягом 5 (п'яти) робочих днів після перерахування замовником на рахунок виконавця сум компенсації вартості послуг, наданих аптеками, перерахувати дані суми компенсації аптекам.

При цьому судами встановлено, що в матеріалах справи відсутня копія додаткової угоди від 13.09.2012 № 1 до Договору надання послуг, проте зміст викладених пунктів Договору надання послуг саме із врахуванням додаткової угоди від 13.09.2012 № 1 викладено в рішенні господарського суду міста Києва від 15.06.2017 у справі № 910/4050/17 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Байнер Груп" до товариства з обмеженою відповідальністю "Санофі-Авентіс Україна", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - товариство з обмеженою відповідальністю "Хоса-Плекс Україна", про стягнення 42 801 340,00 грн., за позовом третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору товариства з обмеженою відповідальністю "Хоса-Плекс Україна" до товариства з обмеженою відповідальністю "Санофі-Авентіс Україна" про стягнення 17 083,92 грн. та за позовом третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Авісто" до товариства з обмеженою відповідальністю "Санофі-Авентіс Україна" про стягнення 48 343 976,24 грн. та сторонами не заперечується, а відтак у силу приписів статті 35 ГПК України, згідно з якою обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання, суди визнали доведеним, що вказані пункти Договору надання послуг діють саме у викладеній редакції.

Також ТОВ "Санофі-Авентіс Україна" посилалось на те, що лише актів приймання-передачі наданих послуг недостатньо для виникнення права вимоги, і без повного комплекту документів передана вимога не є наявною, а відтак, враховуючи, що Договором факторингу не передбачено передачі повного пакету документів, які необхідні для виникнення права вимоги, то вимога, передбачена ним як предмет договору, не виникла, тобто зміст Договору факторингу суперечить положенням частини першої статті 1078 ЦК України, оскільки предметом договору факторингу є вимога, строк оплати якої не наступив.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно з частиною першою статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Зі змісту Договору надання послуг судами встановлено, що фактом, який підтверджує надання послуг, є підписані сторонами акти приймання-передачі наданих послуг, в той час як надання виконавцем повного пакету документів згідно з пунктами 1.2.2, 2.1.1-2.1.3 Договору надання послуг та виставлення рахунку впливають лише на момент, з якого виникає обов'язок оплатити такі послуги, тобто на строк оплати послуг, проте жодним чином не впливає на факт наявності у виконавця вимоги на оплату як такої.

На підтвердження наявності вимоги на оплату наданих за Договором надання послуг до матеріалів справи долучені підписані представниками та скріплені печатками сторін акти приймання-передачі наданих послуг, перелік яких точно відповідає переліку, наведеному у Договорі факторингу.

За таких обставин суди дійшли висновку, що твердження ТОВ "Санофі-Авентіс Україна" про те, що на момент укладення Договору факторингу у ТОВ "Хоса-Плекс Україна" була відсутня вимога за Договором надання послуг спростовується наявними в матеріалах справи документами.

При цьому у випадку наявності в ТОВ "Санофі-Авентіс Україна" як боржника за Договором надання послуг заперечень щодо наявності права вимоги за вказаним договором такі заперечення мають розглядатися саме під час вирішення спору щодо стягнення з боржника за Договором надання послуг відповідної заборгованості.

Судами встановлено, що між сторонами в судовому порядку вирішується спір, предметом якого є стягнення з позивача переданої за Договором факторингу заборгованості (справа № 910/4050/17), саме під час розгляду якої й має бути встановлено обґрунтованість заперечень ТОВ "Санофі-Авентіс Україна" проти наявності в нього грошових зобов'язань, право вимоги яких передано за Договором факторингу, в той час як надання (ненадання) виконавцем документів, передбачених в пунктах. 1.2.2, 2.1.1-2.1.3 Договору надання послуг, не відноситься до предмета доказування в даній справі та, відповідно, не досліджується під час розгляду цієї справи.

Що ж до посилань ТОВ "Санофі-Авентіс Україна" на те, що у фактора (ТОВ "Фінансова компанія "Авісто") відсутня ліцензія на надання послуг факторингу, то судами встановлено, що відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг. Не є фінансовими установами (не мають статусу фінансової установи) незалежні фінансові посередники, що надають послуги з видачі фінансових гарантій в порядку та на умовах, визначених Митним кодексом України.

Стаття 4 вказаного Закону до фінансових відносить й послуги факторингу.

Статтею 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" передбачено, що:

- фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами-підприємцями;

- виключне право або інші обмеження щодо надання окремих фінансових послуг встановлюються законами про діяльність відповідної фінансової установи та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг. Фінансовим установам заборонено залучати кошти фізичних осіб (крім учасників такої установи) із зобов'язанням щодо їх повернення, у тому числі шляхом отримання позики, у разі якщо це прямо не передбачено законом про діяльність відповідної фінансової установи;

- фінансові установи мають право надавати послуги з факторингу з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та цього Закону. Фінансова установа, що надає послуги з факторингу, може надавати послуги з пов'язаного з цим ведення обліку грошових вимог, надання поруки за виконання боржником свого обов'язку за грошовими вимогами постачальників товарів (послуг) та пред'явлення до сплати грошових вимог від імені постачальників товарів (послуг) або від свого імені, а також інші послуги, спрямовані на одержання коштів від боржника.

Відповідно до частини другої статті 7 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" у разі, якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

Ліцензування діяльності фінансових установ є предметом регулювання розділу IV Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", статтею 34 якого встановлено обов'язковість ліцензування:

- страхової діяльності;

- діяльності з надання послуг накопичувального пенсійного забезпечення;

- надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів;

- діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб.

Отже, діяльність у сфері факторингу не потребує ліцензії на даний вид діяльності.

Пунктами 7 та 8 Положення про Державний реєстр фінансових установ, затвердженого розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг від 28.08.2003 № 41 встановлено, що документом, що підтверджує статус фінансової установи, є Свідоцтво. Фінансова установа має право надавати фінансові послуги після внесення її до Реєстру та отримання Свідоцтва. Якщо відповідно до нормативно-правових актів для надання певної фінансової послуги необхідно мати ліцензію та/або дозвіл, фінансова установа має право на надання такої послуги лише після отримання відповідної ліцензії та/або дозволу.

Судами встановлено, що ТОВ "Фінансова компанія "Авісто" має Свідоцтво про реєстрацію фінансової установи від 24.09.2015 ФК № 633, зі змісту якого випливає, що ТОВ "Фінансова компанія "Авісто" має право здійснювати такі види фінансових послуг без отримання ліцензій та/або дозволів відповідно до законодавства: фінансовий лізинг; надання фінансових кредитів за рахунок власних коштів; надання поручительств; надання гарантій; факторинг; надання позик; залучення фінансових активів юридичних осіб із зобов'язанням щодо наступного їх повернення.

Отже, суди дійшли правомірного висновку про те, що ТОВ "Фінансова компанія "Авісто" є фінансовою установою, яка має право здійснювати факторингові операції, у зв'язку з чим відхилили посилання ТОВ "Санофі-Авентіс Україна" в частині наявності підстав для визнання недійсним Договору факторингу як вчиненого юридичною особою без відповідного дозволу (ліцензії).

Що ж до посилань ТОВ "Санофі-Авентіс Україна" на те, що вимоги, які були передані за Договором факторингу, станом на дату його укладення вже були передані ТОВ "Байнер Груп" за договором цесії, то судами вони були відхилені, оскільки рішенням господарського суду міста Києва від 08.06.2017 у справі № 910/5052/17 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Санофі-Авентіс Україна" до товариства з обмеженою відповідальністю "Байнер Груп", товариства з обмеженою відповідальністю "Хоса-Плекс Україна" про визнання недійсним договору визнано недійсним з моменту укладення договір про відступлення права вимоги (цесії) від 21.02.2017 № 21-02/17, укладений товариством з обмеженою відповідальністю "Байнер Груп" та товариством з обмеженою відповідальністю "Хоса-Плекс Україна", предметом якого була передача права вимоги боргових зобов'язань у розмірі 43 158 713,02 грн., що включає 32 215 819,98 грн. основного боргу, 3 118 760,62 грн. інфляційних втрат, 1 084 406,35 грн. 3 % річних від простроченої суми та 6 739 726,07 грн. пені, що виникли на підставі Договору на надання послуг разом із додатковими угодами до нього.

Відповідно до частин першої та третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьої, п'ятою, шостою статті 203 ЦК України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин першої-третьої, п'ятої та шостої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

При цьому судам необхідно враховувати, що згідно з статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України);

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суди дійшли висновку, що ТОВ "Санофі-Авентіс Україна" не доведено наявності встановлених цивільним законодавством умов для визнання Договору факторингу недійсними з підстав, зазначених останнім у позовній заяві.

Посилання в касаційній скарзі на те, що судами неправильно застосовано статтю 35 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) та порушено частину першу статті 1078 ЦК України, не приймаються Касаційним господарським судом, оскільки спростовуються викладеними доводами судів попередніх інстанцій.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки судами було прийнято рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що надає підстави залишити їх без змін.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше прийняті у даній справі суді рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Санофі-Авентіс Україна" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 17.07.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.10.2017 у справі № 910/7887/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає .

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов

Суддя В. Селіваненко

СудКасаційний господарський суд Верховного Суду
Дата ухвалення рішення20.03.2018
Оприлюднено21.03.2018
Номер документу72854271
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —910/7887/17

Постанова від 20.03.2018

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Булгакова І.В.

Ухвала від 31.01.2018

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Булгакова І.В.

Постанова від 02.10.2017

Господарське

Київський апеляційний господарський суд

Калатай Н.Ф.

Ухвала від 16.08.2017

Господарське

Київський апеляційний господарський суд

Калатай Н.Ф.

Ухвала від 07.08.2017

Господарське

Київський апеляційний господарський суд

Калатай Н.Ф.

Рішення від 17.07.2017

Господарське

Господарський суд міста Києва

Спичак О.М.

Ухвала від 10.07.2017

Господарське

Господарський суд міста Києва

Спичак О.М.

Ухвала від 10.07.2017

Господарське

Господарський суд міста Києва

Спичак О.М.

Ухвала від 26.06.2017

Господарське

Господарський суд міста Києва

Спичак О.М.

Ухвала від 06.06.2017

Господарське

Господарський суд міста Києва

Спичак О.М.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні