Постанова

від 02.10.2017 по справі 910/7887/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" жовтня 2017 р. Справа№ 910/7887/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Баранця О.М.

Мартюк А.І.

при секретарі Вінницькій О.В.

За участю представників:

від позивача: Сторонський Р.Я. - представник за довіреністю від 04.07.2017

Гук А.Р. - представник за довіреністю від 04.07.2017

від відповідача 1: Зитинюк Л.Р. - представник за довіреністю від 28.07.2017

Андраш А.О. - представник за довіреністю від 02.06.2017

від відповідача 2: не з'явились

від третьої особи: не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Санофрі-Авентіс Україна

на рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2017

у справі № 910/7887/17 (суддя Спичак О.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Санофрі-Авентіс Україна

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Авісто

2. Товариства з обмеженою відповідальністю Хоса-Плекс Україна

третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача 2 Товариства з обмеженою відповідальністю Байнер Груп

про визнання недійсним договору факторингу

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору факторингу № 1 від 25.04.2017.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.07.2017, повний текст якого складений 21.07.2017, у справі № 910/7887/17 у позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю Санофрі-Авентіс Україна звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2017 у справі № 910/7887/17 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позові вимоги позивача у повному обсязі.

В апеляційній скарзі позивач послався на те, що оспорюваний договір підлягає визнанню недійсним як такий, що суперечить ч. 1 ст. 1078 ЦК України, оскільки передана вимога не є наявною (тобто зазначив про ті саме обставини, що й при зверненні до суду з цим позовом - примітка суду), та на те, що оспорюваний договір порушує права позивача, оскільки саме за вказаним договором з нього в судовому порядку намагаються стягнути заборгованість.

Також в апеляційній скарзі позивач зазначив про те, що останні сторінки додаткових угод № 4 від 13.07.2014 та № 5 від 05.09.2014 до договору №СА-1357 про надання послуг від 17.01.2012 є ідентичними, що додатково підтверджується висновком експертного дослідження від 21.07.2017 № 8-4/21, підготовленим експертом Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, висновком експертного дослідження № 8848 за результатами проведення технічного дослідження документів від 21.07.2017, підготовленим експертами Незалежного інституту судових експертиз, копії яких позивач долучив до апеляційної скарги, що, на думку позивача, свідчить про те, що відсутні підстави стверджувати, що між сторонами за договором № СА-1357 про надання послуг від 17.01.2012 після 30.09.2014 виникли якісь додаткові права та обов'язки, що виключає підстави для виникнення вимог до позивача за березень 2015 року (за спірним договором факторингу передані вимоги, які підтверджені актами приймання-передачі наданих послуг №№ 5-25 підписаними 23, 26 та 27 березня 2015 року, а також актом б/н від 27.03.2015 - примітка суду) та є доказом того, що передана за оспорюваним договором вимога не є наявною.

Ухвалою від 07.08.2017 колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Мартюк А.І., Пашкіна С.А. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Санофрі-Авентіс Україна на рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2017 у справі № 910/7887/17 прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 12.09.2017 о 12:00.

Розпорядженням № 09-53/3630/17 від 11.09.2017, у зв`язку з перебуванням судді Пашкіної С.А., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/7887/17.

Згідно з протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 11.09.2017 справа № 910/7887/17 передана на розгляд колегії суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Баранець О.М., Мартюк А.І.

Ухвалою від 11.09.2017 колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Баранець О.М., Мартюк А.І. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Санофрі-Авентіс Україна на рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2017 у справі № 910/7887/17 прийнято до свого провадження.

Відповідач 2 та третя особа представників в жодне судове засідання не направили, про причини неявки суду не повідомили.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників сторін в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників відповідача та третьої особи за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представники позивача апеляційну скаргу підтримали у повному обсязі, представники відповідача 1 проти задоволення апеляційної скарги заперечили та просили залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Щодо поданих позивачем під час апеляційного перегляду додаткових доказів, а саме копій висновку експертного дослідження від 21.07.2017 № 8-4/21, висновку експертного дослідження № 8848 від 21.07.2017 та висновку експертного почеркознавчого дослідження № 8847 від 21.07.2017, які позивач просить приєднати до матеріалів справи та дослідити під час розгляду справи, колегія суддів зазначає про те, що вказане документи не можуть бути прийняті судом в якості додаткових доказів на підтвердження заявлених позивачем позовних вимог, оскільки станом на дату винесення судом першої інстанції рішення у цій справі такі докази не існували, в той час як частиною першою статті 104 ГПК, яка визначає вичерпний перелік підстав для скасування або зміни рішення, не передбачено можливості скасування (зміни) рішення у зв'язку з появою нових доказів, що сталася після прийняття рішення місцевого господарського суду.

З огляду на вказані обставини, колегією суддів відмовлено в задоволенні вказаного клопотання.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 1, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила таке.

17.01.2012 позивач як замовник та відповідач 2 як виконавець уклали договір № СА-1357 про надання послуг (далі Договір надання послуг) (а.с. 42-46 т. 1), згідно з пунктом 1.1. якого замовник поручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання надати замовнику маркетингові, інформаційні, аналітичні та консультаційні послуги, які відносяться до програм (надалі - послуги), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити надані послуги в строки і умови, передбачені даним договором.

25.04.2017 відповідач 2 як клієнт та відповідач 1 як фактор уклали договір факторингу №1 (далі Договір факторингу) (а.с. 58-63 т. 1), згідно з пунктом 1.1. якого фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта, а клієнт зобов'язується відступити факторові свої права грошової вимоги до позивача (замовник, боржник) за Договором надання послуг включаючи всі зміни, додатки та додаткові угоди до нього.

Згідно з п. 1.2 Договору факторингу за даним договором відступається право вимоги на оплату боргових зобов'язань в розмірі 43 135 826,11 грн., що включає в себе 32 198 736,06 грн. основного боргу, 3 117 106,75 грн. інфляційних втрат, 1 083 831,30 грн. 3% річних від простроченої суми та 6 736 152 грн. пені за Договором надання послуг, що виникло на підставі наступних актів приймання-передачі наданих послуг, підписаних відповідачем 2 та позивачем:

- акт приймання-передачі наданих послуг № 5 від 23.03.2015;

- акт приймання-передачі наданих послуг № 6 від 23.03.2015;

- акт приймання-передачі наданих послуг № 7 від 23.03.2015;

- акт приймання-передачі наданих послуг № 8 від 26.03.2015;

- акт приймання-передачі наданих послуг № 10 від 26.03.2015;

- акт приймання-передачі наданих послуг № 11 від 26.03.2015;

- акт приймання-передачі наданих послуг № 12 від 26.03.2015;

- акт приймання-передачі наданих послуг № 13 від 26.03.2015;

- акт приймання-передачі наданих послуг № 14 від 26.03.2015;

- акт приймання-передачі наданих послуг № 15 від 26.03.2015;

- акт приймання-передачі наданих послуг № 16 від 27.03.2015;

- акт приймання-передачі наданих послуг № 17 від 27.03.2015;

- акт приймання-передачі наданих послуг № 18 від 27.03.2015;

- акт приймання-передачі наданих послуг № 19 від 27.03.2015;

- акт приймання-передачі наданих послуг № 20 від 27.03.2015;

- акт приймання-передачі наданих послуг № 21 від 27.03.2015;

- акт приймання-передачі наданих послуг № 22 від 27.03.2015;

- акт приймання-передачі наданих послуг № 24 від 27.03.2015;

- акт приймання-передачі наданих послуг № 25 від 27.03.2015;

- акт приймання-передачі наданих послуг від 27.03.2015.

Відповідно до п. 1.3. Договору факторингу, права грошової вимоги вважаються відступленими фактору в день підписання цього договору. Додаткового оформлення відступлення прав вимоги не вимагається. Після переходу прав вимоги до фактора останній стає кредитором по відношенню до боржника та набуває відповідні права вимоги.

Пунктом 1.4. Договору факторингу передбачено, що одночасно та разом із правом грошової вимоги до фактора переходить право на нарахування та стягнення будь-яких штрафних санкцій за порушення боржником умов договору про надання послуг, інфляційних втрат та трьох відсотків річних з простроченої заборгованості.

Як на підставу для задоволення позовних вимог позивач послався на те, що:

- предмет та положення розділу 2 спірного договору факторингу суперечить вимогами ЦК України, оскільки, виходячи зі змісту укладеного між позивачем та відповідачем 2 договору № СА-1357 про надання послуг від 17.01.2012, право вимоги за яким було відступлено за спірним договором, надання виконавцем (відповідачем 2) послуг оформлюється актами приймання-передачі наданих послуг за формою, затвердженою в Додатку 1 до договору, проте одночасно з підписанням актів, виконавець зобов'язується надати замовнику копії документів, вказаних в п. 1.2.2, 2.1.2, 2.1.3, 2.1.5 договору у разі, якщо такі документи не надавалися раніше, проте вказаних документів позивачу передано не було, а відтак, предметом оспорюваного договору є вимога, яка на момент укладення договору факторингу не виникла, що є порушенням приписів ч. 1 ст. 1078 ЦК України, оскільки передана вимога не є наявною;

- у фактора (відповідача 1) відсутня ліцензії на надання послуг факторингу.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив про те, що:

- з умов договору № СА-1357 про надання послуг від 17.01.2012 вбачається, що фактом, який підтверджує надання послуг за цим договором, є підписаний сторонами акт приймання-передачі наданих послуг, а відтак, твердження позивача про те, що на момент укладення договору факторингу у останнього була відсутня вимога за договором про надання послуг, спростовується наявними в матеріалах справи документами;

- з умов договору № СА-1357 про надання послуг від 17.01.2012 вбачається, що надання виконавцем пакету документів, передбаченого в п.п. 1.2.2., 2.1.1. - 2.1.3. цього договору про надання послуг, впливає на строки здійснення оплати та ніяким чином на вливає на факт наявності у виконавця вимоги на оплату як такої;

- надання (ненадання) виконавцем документів, передбачених в п.п. 1.2.2., 2.1.1. - 2.1.3. договору № СА-1357 про надання послуг від 17.01.2012, не відноситься до предмету доказування в даній справі та має бути вирішено (досліджено) у спорі про стягнення заборгованості за надані послуги згідно договору про надання послуг;

- підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту, в той час як відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні позову, проте позивачем, всупереч вищенаведеного, не доведено факту порушення оспорюваним договором факторингу його прав та необхідністю їх захисту, так як заміна сторони, якій мають бути сплачені кошти не впливає на права та обов'язки боржника виконати належним чином зазначене зобов'язання;

- ліцензування діяльності фінансових установ є предметом регулювання розділу IV Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг , обов'язковість ліцензування визначено ст. 34 закону для: - страхової діяльності; - діяльності з надання послуг накопичувального пенсійного забезпечення; - надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів; - діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, тобто діяльність у сфері факторингу не потребує ліцензії на даний вид діяльності;

- з матеріалів справи вбачається, що відповідач 1 має Свідоцтво про реєстрацію фінансової установи ФК № 633 від 24.09.2015, невід'ємною частиною якого є додаток, відповідно до якого відповідач 1 має право здійснювати наступні види фінансових послуг без отримання ліцензій та/або дозволів відповідно до законодавства: фінансовий лізинг; надання фінансових кредитів за рахунок власних коштів; надання поручительств; надання гарантій; факторинг; надання позик; залучення фінансових активів юридичних осіб із зобов'язанням щодо наступного їх повернення;

- згідно Розпорядження № 1446 від 27.04.2017 Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, постановлено видати відповідачу 1 ліцензію на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг, зокрема, послуг факторингу, а відтак, відповідач 1 є фінансовою установою, яка має право здійснювати факторингові операції.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції з огляду на таке.

Щодо посилань позивача на те, що предметом оспорюваного договору є вимога, яка на момент укладення Договору факторингу не виникла, що є порушенням приписів ч. 1 ст. 1078 ЦК України оскільки передана вимога не є наявною, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пункту 1.4. Договору надання послуг (з урахуванням змін, внесених Додатковою угодою №1 від 13.09.2012), надання виконавцем послуг оформлюється актами приймання-передачі наданих послуг, за формою, затвердженою в Додатку 1 до Договору. Одночасно з підписанням актів, виконавець зобов'язується надати замовнику копії документів, вказаних в п. 1.2.2., 2.1.2., 2.1.3., 2.1.5. Договору у разі, якщо такі документи не надавалися раніше.

Відповідно до п. 2.2.4. Договору надання послуг, замовник має протягом 15-ти календарних днів з моменту отримання підписати Акт, наданий виконавцем з доданням підтверджуючих документів, або надати мотивовану відмову від його підписання з вказівками на недоліки, відступи, зміни тощо.

Згідно з пунктом 3.2.1. Договору надання послуг (з урахуванням змін, внесених Додатковою угодою №1 від 13.09.2012), оплата вартості послуг у розмірі суми компенсації вартості послуг, придбаних виконавцем у аптек (згідно п. 3.1.1. Договору) і винагородження виконавця (згідно п. 3.1.3. Договору) здійснюється після отримання повного пакету документів, наданих виконавцем згідно п.п. 1.2.2., 2.1.1. - 2.1.3. Договору на підставі рахунку, наданого виконавцем.

Відповідно до пункту 3.2.2. Договору послуг (з урахуванням змін, внесених Додатковою угодою №1 від 13.09.2012), оплата вартості послуг виконавця (згідно п. 3.1.2. Договору) здійснюється на підставі рахунку, наданого виконавцем після прийняття замовником наданих послуг згідно відповідного акту приймання-передачі наданих послуг.

Пунктом 3.1. Договору послуг (з урахуванням змін, внесених Додатковою угодою №1 від 13.09.2012 та Додатковою угодою №3 від 10.06.2013) встановлено, що винагорода Виконавця за надання за Договором послуг складається з наступних елементів:

- сума компенсації вартості послуг, виплачених виконавцем аптекам за послуги, надані у відповідності до умов договору (пункт 3.1.1. Договору);

- вартість послуг виконавця, не перелічених в п. 1.2.1. даного Договору, розмір яких залежить від об'єму фактично наданих послуг і належить погодженню сторонами шляхом підписання відповідного акту (пункт 3.1.2. Договору);

- винагорода Виконавця за організацію, забезпечення і контроль надання послуг аптекам в розмірі 3,5 % від загальної суми винагороди, виплаченої виконавцем аптекам.

Згідно пункту 2.2.5. Договору послуг (з урахуванням змін, внесених Додатковою угодою №1 від 13.09.2012), замовник зобов'язується протягом 5 (п'яти) робочих днів після отримання рахунку, виставленого виконавцем в якості компенсації вартості послуг, придбаних виконавцем у аптек, здійснити виплати згідно рахунку.

У відповідності до пункту 2.1.4. Договору послуг (з урахуванням змін, внесених Додатковою угодою №1 від 13.09.2012), виконавець зобов'язується протягом 5 (п'яти) робочих днів після перерахування замовником на рахунок виконавця сум компенсації вартості послуг, наданих аптеками, перерахувати дані суми компенсації аптекам.

Колегія суддів зазначає про те, що в матеріалах справи відсутня копія Додаткової угоди №1 від 13.09.2012 до Договору надання послуг, проте зміст вищевикладених пунктів Договору надання послуг саме з врахуванням Додаткової угоди №1 від 13.09.2012 відтворений в рішенні Господарського суду міста Києва від 15.06.2017 у справі №910/4050/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Байнер Груп до Товариства з обмеженою відповідальністю Санофі-Авентіс Україна , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю Хоса-Плекс Україна про стягнення 42 801 340,00 грн., за позовом третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору Товариства з обмеженою відповідальністю Хоса-Плекс Україна до Товариства з обмеженою відповідальністю Санофі-Авентіс Україна про стягнення 17 083,92 грн. та за позовом третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Авісто до Товариства з обмеженою відповідальністю Санофі-Авентіс Україна про стягнення 48 343 976,24 грн. та сторонами не заперечується, а відтак, в силу приписів ч. 1 ст. 35 ГПК України, згідно з якою обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання, колегія суддів вважає доведеним, що вищевказані пункти Договору надання послуг діють саме в такій редакції.

Виходячи зі змісту вказаних пунктів Договору надання послуг, позивач вважає, що лише актів приймання-передачі наданих послуг недостатньо для виникнення права вимоги, і без повного комплекту документів передана вимога не є наявною, а відтак, враховуючи що Договором факторингу не передбачено передачі повного пакету документів, які необхідні для виникнення права вимоги, то вимога, передбачена ним як предмет договору, не виникла, тобто зміст Договору факторингу суперечить положенням ч. 1 статті 1078 Цивільного кодексу України, оскільки предметом договору факторингу є вимога, строк оплати якої не наступив, тобто вимога, яка на момент укладення спірного договору по факту не виникла.

За правилами ст.ст. 11, 509 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 1077 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч. 1 ст. 1078 ЦК України).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, виходячи зі змісту Договору надання послуг, фактом, який підтверджує надання послуг, є підписаний сторонами акт приймання-передачі наданих послуг, в той час як надання виконавцем повного пакету документів згідно з п.п. 1.2.2., 2.1.1. - 2.1.3. Договору та виставлення рахунку впливають лише на момент, з якого виникає обов'язок оплатити такі послуги, тобто на строк оплати послуг, проте жодним чином не впливає на факт наявності у виконавця вимоги на оплату як такої.

На підтвердження факту наявності вимоги на оплату наданих за Договором надання послуг послуг до матеріалів справи долучені підписані представниками та скріплені печатками сторін акти приймання-передачі наданих послуг, перелік яких точно відповідає переліку, наведеному у Договорі факторингу.

За таких обставин, твердження позивача про те, що на момент укладення Договору факторингу у останнього була відсутня вимога за Договором надання послуг спростовується наявними в матеріалах справи документами.

При цьому колегія суддів зауважує позивачеві на тому, що у випадку наявності в нього як боржника за Договором надання послуг заперечень щодо наявності права вимоги за вказаним договором, такі заперечення мають розглядатися саме під час вирішення спору щодо стягнення з боржника за Договором надання послуг відповідної заборгованості.

З матеріалів справи слідує, що між сторонами в судовому порядку вирішується спір, предметом якого є стягнення з позивача переданої за Договором факторингу заборгованості (справа № 910/4050/17), саме під час розгляду якої й має бути встановлено обґрунтованість заперечень позивача проти наявності в нього грошових зобов'язань, право вимоги яких передано за Договором факторингу, в той час як надання (ненадання) виконавцем документів, передбачених в п.п. 1.2.2., 2.1.1. - 2.1.3. Договору надання послуг, не відноситься до предмету доказування в даній справі та, відповідно, не досліджується під час розгляду цієї справи.

Щодо посилань позивача на те, що у фактора (відповідача 1) відсутня ліцензія на надання послуг факторингу, слід зазначити таке.

Статтею 1079 ЦК України встановлено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг. Не є фінансовими установами (не мають статусу фінансової установи) незалежні фінансові посередники, що надають послуги з видачі фінансових гарантій в порядку та на умовах, визначених Митним кодексом України;

Стаття 4 вказаного закону до фінансових відносить й послуги факторингу

Згідно зі ст. 5 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг :

- фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - підприємцями (ч. 1);

- виключне право або інші обмеження щодо надання окремих фінансових послуг встановлюються законами про діяльність відповідної фінансової установи та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг. Фінансовим установам заборонено залучати кошти фізичних осіб (крім учасників такої установи) із зобов'язанням щодо їх повернення, у тому числі шляхом отримання позики, у разі якщо це прямо не передбачено законом про діяльність відповідної фінансової установи (ч. 2);

- фінансові установи мають право надавати послуги з факторингу з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та цього Закону. Фінансова установа, що надає послуги з факторингу, може надавати послуги з пов'язаного з цим ведення обліку грошових вимог, надання поруки за виконання боржником свого обов'язку за грошовими вимогами постачальників товарів (послуг) та пред'явлення до сплати грошових вимог від імені постачальників товарів (послуг) або від свого імені, а також інші послуги, спрямовані на одержання коштів від боржника (ч. 5).

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг , у разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

Ліцензування діяльності фінансових установ є предметом регулювання розділу IV Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг , статтею 34 якого встановлено обов'язковість ліцензування:

- страхової діяльності;

- діяльності з надання послуг накопичувального пенсійного забезпечення;

- надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів;

- діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, тобто діяльність у сфері факторингу не потребує ліцензії на даний вид діяльності.

Отже, діяльність у сфері факторингу не потребує ліцензії на даний вид діяльності.

Пунктами 7 та 8 Положення про Державний реєстр фінансових установ, затвердженого розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг № 41 від 28.08.2003, встановлено, що документом, що підтверджує статус фінансової установи, є Свідоцтво. Фінансова установа має право надавати фінансові послуги після внесення її до Реєстру та отримання Свідоцтва. Якщо відповідно до нормативно-правових актів для надання певної фінансової послуги необхідно мати ліцензію та/або дозвіл, фінансова установа має право на надання такої послуги лише після отримання відповідної ліцензії та/або дозволу.

З матеріалів справи слідує, що відповідач 1 має Свідоцтво про реєстрацію фінансової установи ФК № 633 від 24.09.2015 (а.с. 103-104 т. 1), зі змісту якого слідує, що відповідач 1 має право здійснювати наступні види фінансових послуг без отримання ліцензій та/або дозволів відповідно до законодавства: фінансовий лізинг; надання фінансових кредитів за рахунок власних коштів; надання поручительств; надання гарантій; факторинг; надання позик; залучення фінансових активів юридичних осіб із зобов'язанням щодо наступного їх повернення.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відповідач 1 є фінансовою установою, яка має право здійснювати факторингові операції, у зв'язку з чим посилання позивача в частині наявності підстав для визнання недійсним Договору факторингу як вчиненого юридичною особою без відповідного дозволу (ліцензії) не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами.

В позовній заяві позивачем також було зазначено про те, що вимоги, які були передані за Договором факторингу, станом на дату його укладення вже були передані відповідачем 2 третій особі за договором цесії.

Щодо вказаних посилань колегія суддів зазначає, що, як слідує з рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2017 у справі №910/5052/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Санофі-Авентіс Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Байнер Груп", Товариства з обмеженою відповідальністю "Хоса-Плекс Україна" про визнання недійсним договору визнано недійсним з моменту укладення договір про відступлення права вимоги (цесії) від 21.02.2017 № 21-02/17, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Байнер Груп та Товариством з обмеженою відповідальністю Хоса-Плекс Україна , предметом якого була передача права вимоги боргових зобов'язань у розмірі 43 158 713,02 грн., що включає в себе 32 215 819,98 грн. основного боргу, 3 118 760,62 грн. інфляційних втрат, 1 084 406,35 грн. 3 % річних від простроченої суми та 6 739 726,07 грн. пені, що виникли на підставі Договору на надання послуг від 17.01.2012 № СА-1357 разом із додатковими угодами до нього, а відтак, посилання позивача на наявність такого договору цесії колегією суддів до уваги не приймаються .

Інших підстав для визнання недійсним Договору факторингу позивачем не наведено.

Посилання позивача, викладені у додаткових поясненнях до апеляційної скарги, долучених до матеріалів справи 12.09.2017, як на підставу для задоволення позовних вимог про визнання Договору факторингу недійсним на те, що сторони, укладаючи Договір факторингу, не прийняли до уваги те, що в п. 7 Додатку 3 до Договору надання послуг встановлено, що відповідач 2 як виконавець взяв на себе зобов'язання не переуступати, не передавати чи в будь-який інший спосіб не розпоряджатися своїми правами та обов'язками за цим договором без попередньої письмової згоди позивача, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що, по-перше, вказані підстави для задоволення позовних вимог позивачем в суді першої інстанції не заявлялись, а по-друге, відповідно до приписів ч. 1 ст. 1080 ЦК України договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьої, п'ятою, шостою ст. 203 ЦК України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними визначено, що:

- судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.;

- зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України);

- відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Дослідивши наявні в матеріалах справи документальні докази, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем не доведено наявності встановлених цивільним законодавством умов для визнання Договору факторингу недійсними з підстав, зазначених ним у позовній заяві.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Санофрі-Авентіс Україна задоволенню не підлягає, рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2017 у справі № 910/7887/17 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до приписів ст. 49 ГПК України судові витрати по справі за звернення з апеляційною скаргою покладаються на позивача.

Керуючись ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Санофрі-Авентіс Україна на рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2017 у справі № 910/7887/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2017 у справі № 910/7887/17 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/7887/17.

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді О.М. Баранець

А.І. Мартюк