Постанова

від 20.07.2017 по справі 5/215

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2017 року Справа № 5/215 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Іванової Л.Б. (доповідач), Гольцової Л.А., Козир Т.П. розглянувши касаційні скарги Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Пушкінська 33" Товариства з обмеженою відповідальністю "4Сайд Ук" на рішення постановуГосподарського суду міста Києва від 15.02.2012 Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2017 у справі№ 5/215 Господарського суду міста Києва за позовомОб'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Пушкінська 33" до 1. Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у місті Києві ради 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "4Сайд Ук" треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача 1. ОСОБА_4 2. ОСОБА_5 3. ОСОБА_6 треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1. Комунальне підприємство "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна" 2. Товариство з обмеженою відповідальністю "ХВА Груп" Провизнання договору недійсним за участю представників сторін:

позивача: Земницький Д.П., Верес М.М.

відповідача-1: не з'явилися

відповідача-2: Бачинська А.Ю.

третіх осіб, які не заявляють

самостійних вимог на предмет

спору на стороні позивача: 1. ОСОБА_4

2. ОСОБА_5

3 . не з'явилися

третіх осіб, які не заявляють

самостійних вимог на предмет

спору на стороні відповідача: 1. не з'явилися

2. Ястремський О.Я.

ВСТАНОВИВ:

Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Пушкінська 33" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у місті Києві ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "4Сайд Ук" про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 24.06.2008, укладеного між відповідачами щодо нежилих приміщень (літ. А) з № 1 по № 13 (групи приміщень № 20а) загальною площею 195,00 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.02.2012 у справі № 5/215 (суддя Ломака В.С.) позовні вимоги задоволено повністю; визнано недійсним з моменту укладення Договір купівлі-продажу нежилого приміщення від 24.06.2008, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шепелюк О.Г. та зареєстрований в реєстрі за № 1893, укладений між Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у місті Києві ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "4Сайд Ук".

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2017 у цій справі (колегія суддів у складі: головуючого судді Дідиченко М.А., суддів Кропивної Л.В., Пономаренка Є.Ю.) припинено апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ХВА Груп"; апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "4Сайд УК" задоволено, рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2012 у справі № 5/215 скасовано, відмовлено у задоволенні позовних вимог; стягнуто з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Пушкінська 33" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "4 Сайд УК" 1515,80 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Пушкінська 33" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2017 у справі № 5/215, рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2012 у цій справі залишити в силі.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, вказуючи на те, що суд дійшов хибних висновків щодо початку перебігу позовної давності для позивача та не врахував наявність обставин переривання позовної давності у зв'язку із розглядом адміністративної справи № 2а-6784/11/2670.

Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими рішеннями, до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою також звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "4Сайд Ук", в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2012 у справі № 5/215, залишити позов ОСББ "Пушкінська 33" без розгляду.

Доводи касаційної скарги обґрунтовані порушенням та неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. Скаржник зазначає про помилковість висновків судів щодо віднесення спірних приміщень по АДРЕСА_1 до категорії допоміжних приміщень, якого суди дійшли з порушенням ст. 35 ГПК України та без призначення у справі будівельно-технічної експертизи; вказує на те, що позов подано ОСББ "Пушкінська 33" в інтересах власників квартир, однак загальними зборами ОСББ не приймалося рішення про надання позивачу таких повноважень, а тому позов підписано особою, яка не має права його підписувати; посилається на недоведеність позивачем факту порушення його прав у зв'язку із укладенням спірного правочину, а також стверджує, що вказаний спір не підвідомчий господарським судам.

До Вищого господарського суду України надійшли заперечення Товариства з обмеженою відповідальністю "4Сайд Ук" на касаційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Пушкінська 33", в якому відповідач-2 просить у задоволенні касаційної скарги позивача відмовити.

Також від третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_4 надійшли заперечення на касаційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Пушкінська 33", в яких він просить залишити касаційну скаргу Об'єднання без задоволення, а також заперечення на касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "4Сайд Ук", в яких ОСОБА_4 підтримав касаційну скаргу відповідача-2 та просив її задовольнити.

20.07.2017 ОСОБА_4 подано також доповнення до пояснень на касаційну скаргу відповідача від 03.07.2017 та заяви про виправлення описок у його поясненнях на касаційні скарги.

ОСОБА_6 у поданому відзиві просить касаційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Пушкінська 33" задовольнити, скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "4Сайд Ук" - залишити без задоволення.

До Вищого господарського суду України також надійшов відзив ОСОБА_5, в якому він підтримав касаційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Пушкінська 33" та просив її задовольнити, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "4Сайд Ук" - залишити без задоволення.

Сторони згідно з приписами статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач-1 та третя особа-1 на стороні відповідача не скористалися передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового акту, вважає касаційні скарги такими, що підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено апеляційним господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 27.12.2001 рішенням Київської міської ради № 208/1642 "Про формування комунальної власності територіальних громад районів м. Києва" до об'єктів комунальної власності Шевченківського району міста Києва віднесено, зокрема, житловий будинок АДРЕСА_1 загальною площею 1658,40 кв.м., в тому числі 758,10 кв.м. нежитлових приміщень.

Наказом Головного управління комунальної власності м. Києва № 46-В від 21.01.2008 в редакції наказу № 331-В від 20.03.2008 вирішено оформити право комунальної власності територіальної громади Шевченківського району міста Києва на об'єкт нерухомого майна: нежилі приміщення з № 1 по № 13 (групи приміщень № 20а) загальною площею 195,00 кв.м., вбудовані в жилий будинок по АДРЕСА_1, про що видано Свідоцтво про право власності від 21.01.2008.

07.06.2007 рішенням Шевченківської районної у м. Києві ради № 234 "Про приватизацію об'єктів комунальної власності Шевченківського району м. Києва" було затверджено перелік об'єктів комунальної власності Шевченківського району м. Києва, що підлягають приватизації шляхом викупу згідно додатку, зокрема (пункт 112 додатку - перелік об'єктів комунальної власності, що підлягають приватизації шляхом викупу, із змінами, внесеними рішенням Шевченківської районної у м. Києві ради № 393 від 31 січня 2008 року) за адресою: АДРЕСА_1, площею 195,00 кв.м., покупець - ТОВ "4САЙД УК" (згідно з рішенням "Про внесення змін до рішень Шевченківської районної у м. Києві ради "Про приватизацію об'єктів комунальної власності Шевченківського району м. Києва" № 393 від 31.01.2008 та рішенням "Про внесення змін до рішень Шевченківської районної у м. Києві ради з питань приватизації об'єктів комунальної власності" № 470 від 19.06.2008).

Наказом Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 46-В від 21 січня 2008 року із змінами, внесеними наказом Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 331-В від 20 березня 2008 року, вирішено оформити право власності на об'єкт нерухомого майна - нежилі приміщення з № 1 по № 13 (групи приміщень № 20а) загальною площею 195,00 кв.м., вбудовані в жилий будинок, за адресою: АДРЕСА_1

21.01.2008 на підставі наказу Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 46 від 21 січня 2008 року Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) видане свідоцтво про право комунальної власності на вказане майно.

24.06.2008 між Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "4Сайд УК" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу нежилого приміщення, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шепелюк О.Г. та зареєстрований в реєстрі за № 1893, згідно з п. 1.1. якого продавець зобов'язався передати у власність, а покупець прийняти нежилі приміщення загальною площею 195,00 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 і сплатити за них грошову суму, визначену цим договором. Відчужуються нежилі приміщення (в літ. А) з № 1 по № 13 (групи приміщень № 20а) загальною площею 195,00 кв.м. згідно з технічною документацією Київського міського бюро технічної інвентаризації.

02.07.2008 на підставі рішення установчих зборів власників квартир багатоповерхового будинку АДРЕСА_1 від 02.07.2008 було прийнято рішення про створення в зазначеному будинку Об'єднання співвласників багатоповерхового будинку "Пушкінська 33" метою захисту своїх законних інтересів.

Судом апеляційної інстанції також встановлено, що ОСОБА_6, ОСОБА_12, ОСОБА_13 звернулися до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Шевченківської районної у м. Києві ради про визнання нечинним пункту 1 рішення Шевченківської районної у м.Києві ради від 07.06.2007 № 234 в частині пункту 112 додатку перелік об'єктів комунальної власності, що підлягають приватизації шляхом викупу, із змінами, внесеними рішенням Шевченківської районної у м. Києві ради від 31.01.2008 № 393 з моменту прийняття; про визнання нечинним підпункт 3.2.2 пункту 3.2 частини 3 рішення Шевченківської районної у м. Києві ради від 31.01.2008 № 393 з моменту прийняття; про визнання нечинним наказу Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 46-В від 21.01.2008 із змінами, внесеними наказом управління № 331-В від 20.03.2008 з моменту прийняття; про визнання нечинним наказ Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 331-В від 20.03.2008 з моменту прийняття; про визнання недійсним з моменту видачі свідоцтва про право комунальної власності, виданого Головним управлінням комунальної власності виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 21.01.2008 на підставі наказу управління № 46-В від 21.01.2008 з моменту прийняття.

Окружним адміністративним судом міста Києва у справі № 2а-6784/11/2670 було встановлено, що нежилі приміщення з № 1 по № 13 (групи приміщень № 20а) загальною площею 195,00 кв.м., вбудовані в жилий будинок, за адресою: АДРЕСА_1 є допоміжними приміщеннями, а тому є спільною власністю мешканців будинку.

Враховуючи вищевикладене, Окружний адміністративний суд міста Києва дійшов висновку, що свідоцтво про право комунальної власності, видане Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 21 січня 2008 року на підставі наказу Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 46 від 21 січня 2008 року є таким, що видано без достатніх правових підстав, а тому визнав його недійсним.

Постанова Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 2а-6784/11/2670 від 30.11.2011 залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2013 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30.09.2016.

Предметом позову у справі № 5/215 є позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення 24.06.2008, укладеного між Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у місті Києві ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "4Сайд Ук" щодо нежилих приміщень (літ. А) з № 1 по № 13 (групи приміщень № 20а) загальною площею 195,00 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

Обґрунтовуючи підстави недійсності вказаного договору, позивач вказує на те, що приміщення, яке було відчужено згідно договору купівлі-продажу, є допоміжним, а не нежитловим, а відтак є спільною сумісною власністю всіх власників квартир у будинку АДРЕСА_1 та не могло бути відчужене без згоди всіх співвласників. Продані відповідачем-1 за договором купівлі-продажу від 24.06.2008 приміщення не є та не були, станом на момент укладення спірного договору, комунальною власністю територіальної громади Шевченківського району міста Києва, відповідно у відповідача-1 не було повноважень продавати ці приміщення та виступати продавцем такого майна.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що згідно із висновком експертного будівельно-технічного дослідження № 03-06/164-10 від 08.07.2010, виконаного ДП "Київська обласна багатопрофільна лабораторія" Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру, спірні нежитлові приміщення №№ 1-11, які утворюють групу нежитлових вбудованих приміщень підвального поверху № 20А у багатоповерховому житловому будинку АДРЕСА_1 є допоміжними приміщеннями даного будинку; 30.11.2011 Окружним адміністративним судом міста Києва прийнято постанову у справі № 2а-6784/11/2670, якою було визнано недійсним свідоцтво про право комунальної власності, видане Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 21.01.2008 на підставі наказу Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 46 від 21.01.2008.

За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що на момент укладення оспорюваного договору відповідач-1 не був законним власником спірного майна та не мав право відчужувати спірне майно на користь відповідача-2.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи в повному обсязі рішення суду першої інстанції в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, погодився із вказаними висновками та виходив з того, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 2а-6784/11/2670, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2013 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30.09.2016, встановлено, що спірні приміщення є допоміжними приміщеннями, а тому є спільною власністю мешканців будинку, та визнано недійсним свідоцтво про право комунальної власності від 21.01.2008.

Виходячи з того, що продані відповідачем-1 за спірним договором купівлі-продажу приміщення не є та не були комунальною власністю територіальної громади Шевченківського району міста Києва, і у відповідача-1 не було повноважень продавати ці приміщення та виступати продавцем такого майна, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсним оспорюваного договору купівлі-продажу.

Разом з тим, в ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції відповідач-2 подав суду заяву про застосування строку позовної давності.

Вирішуючи питання про застосування наслідків спливу позовної давності, апеляційний господарський суд виходив з того, що відповідач-1 не мав право відчужувати спірне майно на користь відповідача-2, що свідчить про наявність у позивача порушеного права; відповідач-2 не мав можливості заявити клопотання про застосування строку позовної давності в суді першої інстанції у зв'язку із неналежним його повідомленням про час і місце розгляду справи місцевим господарським судом; власники будинку АДРЕСА_1 були обізнані про передачу спірних приміщень Шевченківській раді як нежилих в червні 2008 року з огляду на те, що у червні 2008 року Орган самоорганізації населення "Будинковий комітет "Квартал Пушкінська - Червоноармійська", ОСОБА_4, ОСОБА_14, ОСОБА_15 зверталися до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Київської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради IX сесії XXIII скликання від 27.12.2001 за № 208/1642 у частині передачі до комунальної власності багатоповерхових жилих будинків АДРЕСА_2, АДРЕСА_3, АДРЕСА_1.

Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позивач знав про існування спірного договору з дня створення ОСББ "Пушкінська-33", тобто з 02.07.2008 та, встановивши відсутність обставин, що свідчили б про зупинення чи переривання позовної давності, виходив з того, що позовна заява була подана ОСББ "Пушкінська-33" із пропуском строку позовної давності і позивачем не надано та матеріали справи не містять доказів поважності причин пропуску такого строку, у зв'язку із чим позовні вимоги не підлягають задоволенню у зв'язку із пропуском строку позовної давності.

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи, колегія суддів Вищого господарського суду України, переглядаючи у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції у цій справі, виходить з наступного.

Згідно з частиною 2 статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

Згідно із ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до положень ст. 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів.

Загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 Цивільного кодексу України, відповідно до частин 1-5 якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Як визначено частиною 3 зазначеної статті, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Як передбачено ст. 658 Цивільного кодексу України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.11.2011 у справі № 2а-6784/11/2670, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2013 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30.09.2016, визнано недійсним свідоцтво про право комунальної власності, видане Головним управлінням комунальної власності м. Києва 21.01.2008, як таке, що видано без достатніх правових підстав, у зв'язку із тим, що нежилі приміщення з № 1 по № 13 (групи приміщень № 20а) загальною площею 195,00 кв.м., вбудовані в жилий будинок за адресою: АДРЕСА_1 є допоміжними приміщеннями, а тому є спільною власністю мешканців будинку.

Вказаного висновку суд дійшов, зокрема на підставі результатів експертного будівельно-технічного дослідження № 03-06/164-10 від 08.07.2010, виконаного ДП "Київська обласна багатопрофільна лабораторія" Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру, відповідно до якого нежитлові приміщення №№ 1-11, які утворюють групу нежитлових вбудованих приміщень підвального поверху № 20А у багатоповерховому житловому будинку АДРЕСА_1, є допоміжними приміщеннями даного будинку. У даних приміщеннях прокладені трубопроводи гарячого та холодного водопостачання, центрального опалення та трубопроводи внутрішньо будинкової системи каналізації з встановленою на них запірною арматурою, ревізіями та заглушками, які призначені для забезпечення належної експлуатації загально будинкових інженерних мереж та будинку в цілому, а відповідно створення нормальних умов життя мешканців даного будинку та забезпечення їх побутового обслуговування.

Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У справі "Желтяков проти України" Європейським судом з прав людини наголошено, що право на справедливий розгляд судом, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися в контексті Преамбули Конвенції, яка, серед іншого, проголошує верховенство права як частину спільного спадку Договірних Держав.

Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, серед іншого, вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів (див. рішення суду у справі "Брумареску проти Румунії").

Цей принцип передбачає повагу до остаточності судових рішень та наполягає на тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного та обов'язкового судового рішення просто задля нового розгляду та постановлення нового рішення у справі. Відступи від цього принципу є виправданими лише тоді, коли вони обумовлюються обставинами суттєвого та неспростовного характеру (див. рішення у справі "Рябих проти Росії").

Врахувавши, що свідоцтво про право комунальної власності, видане Головним управлінням комунальної власності м. Києва 21.01.2008 було визнано недійсним у справі № 2а-6784/11/2670, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, з яким погоджується колегія суддів касаційної інстанції, що відповідач-1 не був законним власником спірного майна та не мав права його відчужувати на користь відповідача-2 і зазначені обставини є підставою визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 24.06.2008, укладеного між Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у місті Києві ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "4Сайд Ук".

Вказані висновки судів відповідають встановленим обставинам справи та зроблені із вірним застосуванням норм матеріального права.

Викладені у касаційній скарзі доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "4Сайд Ук" обґрунтованих висновків судів попередніх інстанцій в цій частині не спростовують та зводяться до заперечень здійсненої судами першої та апеляційної інстанції оцінки доказів у справі та доведення інших обставин, ніж ті, що були встановлені судами попередніх інстанцій, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначені ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 даного Кодексу встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

За загальним правилом, згідно з частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Тобто для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав (відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 29.10.2014 у справі № 6-152цс14).

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. Таким чином, застосування наслідків спливу позовної давності у вигляді відмови у позові можливе за умови відсутності поважних причин її пропуску.

Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. При цьому у разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.

Відповідна правова позиція щодо застосування ст. 267 Цивільного кодексу України та необхідності з'ясування питання поважності чи неповажності причин пропущення позовної давності наведена, зокрема у постановах Верховного Суду України від 13.05.2014 у справі № 3-14гс14 та від 17.02.2016 у справі № 6-2471цс15.

Пунктом 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що питання щодо поважності причин пропуску, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини . При цьому, закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними.

Застосовуючи наслідки спливу позовної давності, апеляційний господарський суд виходив з того, що власники будинку АДРЕСА_1 були обізнані про передачу спірних приміщень Шевченківській раді в червні 2008 року та дійшов у зв'язку із цим висновку, що позивач знав про існування спірного договору з дня створення ОСББ "Пушкінська-33", тобто з 02.07.2008, однак поважних причин пропуску позовної давності позивачем не доведено.

Колегія суддів вважає висновки суду апеляційної інстанції про початок перебігу позовної давності і недоведеність наявності поважних причин її пропуску передчасними з огляду на те, що позивач не був стороною оспорюваного правочину, проте апеляційний господарський суд достеменно не з'ясував моменту, з якого позивачеві стало відомо або могло стати відомо саме про факт укладення оспорюваного договору; посилання суду на обізнаність власників будинку АДРЕСА_1 про передачу спірних приміщень Шевченківській раді у зв'язку із зверненням у червні 2008 до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради IX сесії XXIII скликання від 27.12.2001 за № 208/1642 є помилковим, оскільки не свідчить про обізнаність власників будинку і позивача із фактом укладення оспорюваного договору купівлі-продажу, та зробленими без належного дослідження підстав та обставин звернення і розгляду судом цього позовом, а також суб'єктного складу учасників цього процесу; судом не надано оцінки обставинам державної реєстрації Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Пушкінська 33" та не визначено дати набуття цією юридичною особою право та дієздатності, в тому числі права звертатися із позовом до суду; судом також не враховано, що предметом позову у справі є вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення з тих підстав, що спірні приміщення є спільною сумісною власністю всіх власників квартир будинку, та відсутності у відповдіача-1 права комунальної власності на це майно; спір стосовно набуття відповідачем-1 права комунальної власності на відчужені за оспорюваним договором приміщень був предметом розгляду у справі № 2а-6784/11/2670 (до завершення розгляду якої судом першої інстанції провадження у справі зупинялося на підставі ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України) проте суд апеляційної інстанції не з'ясував обставин та дати звернення фізичних осіб до суду із позовами у цій адміністративній справі і надав правової оцінки вказаній обставині з точки зору її поважності при вирішенні питання про сплив позовної давності.

Отже, допущена судом апеляційної інстанції неповнота у дослідженні обставин початку перебігу строку позовної давності та наявності/відстуності поважних причин її пропуску призвела до передчасного висновку про відмову у позові з підстав пропуску позовної давності.

Оскільки, як встановлено апеляційним судом, відповідач-2 не мав можливості заявити клопотання про застосування строку позовної давності в суді першої інстанції, питання позовної давності при вирішенні спору у цій справі місцевим господарським судом не досліджувалися.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій допустили неповноту у дослідженні обставин справи та дійшли передчасних висновків щодо правового змісту тих правовідносин, які склалися між сторонами.

За таких обставин, оскаржувані рішення та постанова не можуть вважатися обґрунтованими, оскільки, в порушення вимог частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, прийняті без повного та всебічного з'ясування всіх суттєвих обставин справи та оцінки доказів, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті.

Враховуючи те, що у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції, за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, прийняті у справі рішення та постанова не відповідають нормам чинного законодавства і тому підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у даній постанові, вжити всі передбачені чинним законодавством заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, ретельно дослідити і перевірити обставини початку перебігу позовної давності, з'ясувати наявність чи відсутність поважних причин у випадку її пропуску, дати належну юридичну оцінку доводам та запереченням учасників судового процесу і, в залежності від встановленого та у відповідності з вимогами закону, вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "4Сайд Ук" та Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Пушкінська 33" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2012 у справі № 5/215 скасувати.

Справу № 5/215 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя: Л. Іванова

судді: Л. Гольцова

Т. Козир