21.11.2016
УКРАЇНА
Справа № 196/844/16-ц
№ провадження 2/196/426/2016
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 листопада 2016 року смт. Царичанка Дніпропетровської області
Царичанський районний суд Дніпропетровської області в складі головуючого - судді Бойка Ю.О., з участю секретаря судового засідання Кузнецової Г.С., позивача ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Царичанка Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів, та врахувавши складність справи, у зв'язку з чим відкладаючи, як виняток, складання повного рішення на строк не більше як п'ять днів з дня закінчення розгляду справи, забезпечивши проголошення вступної і резолютивної частини рішення згідно ст. 209 ч.3 ЦПК України,
ВСТАНОВИВ:
Представник позивача за довіреністю ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 звернувся в Царичанський районний суд Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_3, предмет якого складає вимога про стягнення з відповідача на користь позивача 2000 (дві тисячі) доларів США, що складає за офіційним курсом Національного банку України на дату складання позовної заяви 49700 (сорок дев'ять тисяч сімсот) гривень. Також клопоталися про стягнення з відповідача судових витрат в сумі 551,20 гривень.
Як на підставу задоволення позовних вимог посилаються на ст. ст. 386, 387, 570, 1212 ЦК України.
Як на докази викладених в заяві доводів посилається на такі документи: паспорт громадянина України з карткою платника податків на ім'я ОСОБА_1 (а.с.5-6), розписка (а.с.7), вимога про сплату авансу (а.с.8-9), повідомлення начальника Царичанського РВ ГУМВС України в Дніпропетровській області від 27.03.2015 року (а.с.10), висновок по матеріалам перевірки за заявою громадянки ОСОБА_1 від 27.03.2015 року (а.с.11), роздруківка офіційного курсу валют (а.с.12), довідка Могилівської сільської ради Царичанського району Дніпропетровської області № 3070 від 17.11.2016 року про склад сім'ї позивача (а.с.36).
На обґрунтування своїх вимог позивач посилається в заяві на таке.
28 жовтня 2014 року між ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_3 виникла домовленість про те, що вона надає відповідачеві завдаток у розмірі 2000 доларів США, а відповідач зобов'язується продати позивачеві житловий будинок за адресою: с. Могилів Царичанського району Дніпропетровської області, вул. Центральна, 52. На підтвердження передачі грошей відповідач надав розписку, в якій зазначено, що відповідач отримав від позивача завдаток у розмірі 2000 доларів США.
Зазначає, що вищевказаною розпискою не була встановлена дата, до якої сторони мають укласти договір купівлі-продажу житлового будинку, а тому вона вважає, що попередній договір не був укладений сторонами, оскільки термін виконання зобов'язання є суттєвою умовою договору.
Стверджує, що відповідач свої зобов'язання не виконав. Належний йому житловий будинок не продав та безпідставно отримані грошові кошти у розмірі 2000 доларів США не повернув.
На день складання позовної заяви 2000 доларів США за курсом НБУ в еквіваленті складає 49700 грн. (2485 грн. за 100 доларів США).
Вказує, що 31.12.2014 року відповідачеві була направлена вимога про повернення безпідставно отриманих грошових коштів в сумі 2000 доларів США, однак до цього часу відповідач вказані грошові кошти не повернув, на усні звернення і телефонні дзвінки відмовляється у добровільному порядку повертати безпідставно отримані грошові кошти.
Посилається на ч.2 ст. 570 ЦК України, згідно якої завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Сторона позивача переконана, що договір купівлі-продажу житлового будинку між нею та відповідачем укладено не було, ніякого зобов'язання у неї з виплати відповідачеві вартості будинку не виникло, відповідач не є кредитором, а вона не є боржником. Тому вважає, що виходячи зі змісту ч.2 ст. 570 ЦК України передані нею відповідачеві грошові кошти є авансом. Висловила переконання, що відповідач володіє грошовими коштами, які належать позивачеві, без достатніх правових підстав.
Згідно ч.1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
У зв'язку з тим, що відповідач "навідріз" відмовився повернути грошові кошти, ОСОБА_1 змушена звернутися до суду за захистом права власності шляхом стягнення грошових коштів з відповідача.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали, просили задовольнити їх повністю.
Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив відмовити в їх задоволенні, посилаючись на недобросовісність позивача ОСОБА_1, яка фактично його обманула та завдала шкоди, поступила з ним не по-людськи.
Пояснив, що у жовтні 2014 року ОСОБА_1 виявила бажання придбати належний йому житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по вулиці Центральній, 52 в селі Могилів Царичанського району Дніпропетровської області з умовою придбання за долари США, на що він погодився. Не заперечував того, що спочатку мова йшла про 10000,00 доларів США, але після того, як з'ясувалося, що він має не всі правовстановлюючі документи, які потрібні для нотаріального оформлення досягнутої домовленості, між ним та ОСОБА_1 було досягнуто згоди про здійснення купівлі будинку за 7000,00 доларів США.
Відповідач зазначив, що ним були передані покупцеві ключі та документи для сплати за використаний природний газ і електроенергію, і з 01.11.2014 року ОСОБА_1 і члени її сім'ї вступили у володіння та користування житлом та іншими будівлями і спорудами за вказаною вище адресою.
На підтвердження та забезпечення виконання досягнутої домовленості ОСОБА_1 було передано йому, ОСОБА_3, в якості завдатку 2000,00 доларів США, про що ним була складена розписка 28.10.2014 року.
В свою чергу він пообіцяв позивачеві, що правовстановлюючі документи він зможе виготовити лише до Нового року, так як не все від нього залежить.
Так, виготовлення землевпорядної документації, як видно із самих правовстановлюючих документів, наданих суду, закінчилося у листопаді 2014 року, а правовстановлюючі документи на житловий будинок та земельну ділянку під ним та відповідні їм відомості про права були внесені до відповідного Декржавного реєстру лише 27.12.2014 року, що підтверджується документально.
Однак, не попередивши його, ОСОБА_1 з сім'єю вибралася з житлового будинку 28.12.2014 року, а 08.01.2015 року через свого чоловіка - ОСОБА_4, передала йому ключі від житлового будинку та книжки для оплати за користування природним газом і електроенергією, хоча за останній місяць не були оплачені "комунальні послуги" та не було приведено у той стан, як було до вселення, бо мало місце суттєве переобладнання в приміщеннях.
Тоді ж, 08.01.2015 року, з чоловіком позивача в присутності свідків було досягнуто домовленості, згідно якої він, ОСОБА_3, поверне 1000,00 доларів США, враховуючи завдану йому шкоду, а також зміну курсу долара США по відношенню до національної грошової одиниці, який станом на жовтень 2014 року складав біля 13,00 гривень за 1 долар США.
Завдану шкоду ОСОБА_3 рахує і в тому, що втратив можливість продати тоді іншим покупцям, так як через взяті на себе зобов'язання він цього не зробив, бо досягнуті домовленості слід було виконувати і сім'я ОСОБА_1 уже вселилася до будинку.
Також зазначив, що після того, як одержав ключі від будинку та книжки для оплати так званих комунальних послуг, поштою отримав від позивача листа з вимогою про повернення "авансу" в розмірі 2000,00 доларів США.
Відповідач ОСОБА_3 висловив своє переконання про те, що порушення зобов'язання сталося з вини ОСОБА_1, а тому завдаток повинен залишитися у нього, хоча по-людськи, на його думку, правильним було б повернути 1000,00 доларів США і на цих умовах висловив свою готовність укласти мирову угоду та негайно її виконати.
Як на докази в підтвердження своїх доводів послався на такі документи: розписка від 28.10.2014 року (а.с.7); Вимога про сплату авансу від31.12.2014 року (а.с.9); Свідоцтво про право власності на нерухоме майно - житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами від 27.12.2014 року (а.с.17); ОСОБА_5 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ( а.с.18); Свідоцтво про право власності на нерухоме майно - земельну ділянку від 27.12.2014 року (а.с.19); ОСОБА_5 з державного реєстру речових права на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.20); довідка про відмову від купівлі будинку (а.с.21); технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок (а.с. 24-29).
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 відкинула пропозицію про укладення мирової угоди.
Допитана як свідок в порядку статті 184 ЦПК України ОСОБА_1 (а.с. 32) дала показання про таке.
Спочатку з відповідачем зустрілися у вересні 2014 року. У жовтні цього року дійшли згоди про купівлю у нього житлового будинку за 7000,00 доларів США. Коли приїхали до державного нотаріуса, то помічники нотаріуса повідомили про неможливість посвідчення договору про отримання "авансу". Потім звернулися до приватного нотаріуса, однак у відповідача не було всіх необхідних документів для оформлення договору, бо земля не була приватизована і не було оцінки вартості майна.
Після цього ОСОБА_3 погодився на вселення її сім'ї до житлового будинку, отримавши від неї 2000,00 доларів США в рахунок оплати за будинок, про що склав розписку про одержання завдатку 28.10.2014 року. Крім цього пообіцяв до наступного року всі документи виготовити для оформлення договору у нотаріуса.
В будинку по вулиці Центральна, 52 в селі Могилів вона разом з членами своєї сім'ї проживала з 01.11.2014 року до 28.12.2014 року, а потім переселилася до другого будинку в цьому селі по вулиці Костичева, 60, хоча відповідач їх з будинку не виганяв.
Другий будинок вона купила у ОСОБА_6 26.12.2014 року. Вирішила його придбати, бо відповідач не показав їй готові документи для оформлення договору у нотаріуса по його будинку. Вважає себе власником будинку по вулиці Костичева, 60. За вказаною адресою зареєструвала постійне місце свого проживання з 29.01.2015 року разом з членами своєї сім'ї.
Також пояснила, що договору купівлі-продажу і на цей будинок у неї немає, але має заповіт на її ім'я від власниці, яка зараз проживає у "будинку для пристарілих". Ця бабуся одержала кошти, а її невістка пристроїла до "будинку для пристарілих", бо літня жінка сама цього хотіла.
31 січня 2014 року вона звернулася до відповідача з письмовою вимогою про повернення 2000,00 доларів США отриманого ним "авансу".
ОСОБА_1 також пояснила, що свого чоловіка відправляла, щоб той віддав відповідачеві ключі та книжечки за газ і світло. Була розмова спочатку, щоб без суду відповідач повернув половину від отриманого, з яких і копійки він до цього часу не віддав.
Перевіривши надані суду документи, з'ясувавши правові позиції сторін в цивільно-правовому спорі, перевіривши їх доводи, та даючи оцінку доказам у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню повністю з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно частини першої статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.
Суд вважає встановленими такі обставини, що мають значення для ухвалення рішення по справі.
У вересні 2014 року між позивачем і відповідачем було досягнуто домовленості про купівлю-продаж житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, який знаходиться в селі Могилів Царичанського району Дніпропетровської області, вулиця Центральна, 52 (а.с. 24-29). Як визнається сторонами, мова йшла про придбання цього будинку за 7000,00 доларів США.
Станом на 28.10.2014 року між сторонами було також досягнуто домовленості про передання ОСОБА_1 та членам її сім'ї у володіння та користування вказаного житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами будинку, у зв'язку з чим ОСОБА_3 передав ключі від будівель та книжки для здійснення оплати за користування природним газом та електроенергією. За досягнутою домовленістю володіння і користування нерухомим майном мало продовжуватись до виготовлення правовстановлюючих документів відповідачем, які останній зобов'язався здійснити до початку 2015 року.
28.10.2014 року ОСОБА_1 передала ОСОБА_3 2000,00 доларів США у якості завдатку, про що останній склав письмову розписку такого змісту:
"Розписка. Дана мною, ОСОБА_3, паспорт АЕ653409, виданий 06.06.1991 р. Царичанським РВ УМВС України в Дніпроп. обл-ті, про те, що одержав дві тисячі доларів США завдаток за будинок, який знаходиться в с. Могилів-1, вул. Центральна, 52 від ОСОБА_1. Залишок суми при угоді купівлі-продажу. ОСОБА_7 ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_8 28.10. Показання лічильника газ 35882. Показання лічильника світло 004991"(а.с. 7).
ОСОБА_1 та члени її сім'ї проживали у вказаному будинку з 01.11.2014 року до 28.12.2014 року, після чого змінили своє місце проживання на інше, за адресою: село Могилів Царичанського району Дніпропетровської області, вул. Костичева, 60. За вказаною адресою вони зареєстрували постійне місце свого проживання з 29.01.2015 року (а.с. 5, 36).
27.12.2014 року ОСОБА_3 одержав правовстановлюючі документи та здійснив державну реєстрацію права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: Дніпропетровська область, Царичанський район, село Могилів, вулиця Центральна, будинок, 52. Це підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 27.12.2014 року (а.с.17) та Витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 27.12.2014 року (а.с.18).
До цього, 27.12.2014 року йому було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибну ділянку) площею 0,25 га та кадастровим номером 1225681300:04:173:0003, державна реєстрація якої здійснена відділом Держземагенства у Царичанському районі Дніпропетровської області 06.11.2014 року (а.с. 19). Реєстрація права власності на вказану земельну ділянку підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 17.12.2014 року (а.с. 20).
08.01.2015 року ОСОБА_3 одержав "Вимогу про сплату авансу" від ОСОБА_5, датовану 31.12.2014 року, такого змісту:
"В жовтні 2014 року між мною, ОСОБА_9, та Вами було досягнуто усної домовленості стосовно укладення між нами в майбутньому договору купівлі-продажу житлового будинку, який розташований за адресою с. Могилів-1 вул. Центральна, 52.
За умовами домовленості ми, як обидві сторони, зобов'язались до 31 грудня 2014 року підписати та нотаріально посвідчити договір купівлі - продажу об'єкта нерухомості, за адресою: Могилів-1 вул. Центральна, 52, я зі своєї сторони після купівлі зобов'язалася здійснити повний розрахунок за цією угодою.
Крім цього домовленість між нами про наміри у майбутньому укласти договір купівлі-продажу забезпечувалася авансом. В рахунок авансування майбутнього договору купівлі-продажу мною в присутності свідків передано Вам 2000 доларів США, про що складена відповідна розписка. Аванс був призначений для виготовлення з Вашого боку технічної документації та оформлення права власності для можливого здійснення майбутньої угоди.
Відповідно до змісту розписки від 08 жовтня 2012 року "ОСОБА_3В отримав від ОСОБА_9П, згідно домовленості між нами про наміри у майбутньому укласти договір купівлі-продажу за адресою с. Могилів-1 вул. Центральна, 52 завдаток в сумі 2000 доларів". Розписка підписана особисто Вами, мною та свідком.
На сьогоднішній день, станом на 31 грудня 2014 року договір купівлі-продажу домоволодіння між нами не відбувся, нотаріально не посвідчувався. Крім цього, станом на 31.12.20145р документацію на житловий будинок за адресою с. Могилів-1 вул. Центральна, 52 Ви не виготовили, день про з'явлення обох сторін до нотаріуса для укладення договору купівлі-продажу не повідомили, виготовлену документацію в якості доказу мені не надали.
Частиною першою статті 571 Цивільного кодексу України визначено, що якщо порушення зобов'язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора. Якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, він зобов'язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості.
Згідно ч. 2 ст. 570 ЦК України, якщо сума сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом і якщо надалі сторонами не укладено договору купівлі-продажу обумовленого майна, сплачена сума авансу підлягає поверненню. Аванс є доказом, який посвідчує факт наявності зобов'язання, а також зараховується в рахунок майбутніх платежів.
Сторона, яка видала аванс, має право його повернення у випадку невиконання договору.
Таким чином, на підставі викладеного, в 7-ми денний термін вимагаю повернути суму авансу в розмірі 2000 доларів США, сплаченого мною в рахунок авансування майбутнього договору купівлі-продажу житлового будинку, який розташований за адресою с. Могилів-1 вул. Центральна, 52. 31.12.2014 року. ОСОБА_7 ОСОБА_5" (а.с. 8-9).
Із встановленого судом витікає, що між сторонами було досягнуто домовленості про обмін об'єкту нерухомості на валютні цінності, тобто про укладення договору міни (бартеру) у розумінні статті 715 ЦК України. При цьому суд виходив з того, що в силу приписів статті 99 Конституції України та статті 192 ЦК України грошовою одиницею України і законним платіжним засобом є гривня, а статтею 655 ЦК України передбачається, що за договором купівлі-продажу покупець має сплатити за майно (товар) певну грошову суму, а відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
За таких обставин правовідносини, що виникли між сторонами, підлягають регулюванню загальними положеннями про купівлю-продаж (параграф 1 глави 54 ЦК України) та положеннями про міну (бартер) - параграф 6 глави 54 ЦК України.
Так, згідно статті 715 ЦК України за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості. Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов'язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом. Договором може бути встановлений обмін майна на роботи (послуги). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору міни.
Відповідно до статті 716 ЦК України до договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Однак, недотримання вимоги про нотаріальне посвідчення такого договору, вказує на його нікчемність відповідно до частини першої статті 220 ЦК України. Така вимога передбачена приписами статті 657 ЦК України, згідно якої договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Тому, вирішуючи питання про те, які зобов'язання були забезпечені завдатком зі сторони ОСОБА_1 перед ОСОБА_3 стосовно житлового будинку по вулиці Центральна, 52 в селі Могилів Царичанського району Дніпропетровської області, суд дійшов висновку, що такими є зобов'язання ОСОБА_1 зберігати цілісність нерухомого майна, яке ОСОБА_3 передав їй у володіння і користування до часу нотаріального оформлення відчуження цього нерухомого майна на її користь як покупця, а також зобов'язання оплачувати витрати за користування нею, ОСОБА_1, та членами її сім'ї природним газом та електроенергією за час володіння і користування житловим будинком з господарськими будівлями та спорудами.
При цьому судом враховано, що на відміну від авансу, який в силу вимог ст.ст. 192, 570 ЦК України може бути лише у грошовій формі (тобто в гривнях), одержані відповідачем 28.10.2014 року 2000,00 доларів США, є саме завдатком, оскільки валютні цінності, які не є грошима згідно ст. 99 Конституції України та ст.192 ЦК України, є рухомим майном у розумінні частини другої статті 181 та частини другої статті 579 ЦК України, які видані кредиторові боржником на підтвердження зобов'язання та забезпечення їх виконання.
Суд не погоджується з позицією сторони позивача про те, що договірних відносин між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 не існувало, що ніяких зобов'язань перед відповідачем у неї не виникало, що відповідач не виступав кредитором, а позивач не є боржником. Така позиція спростовується тим, що власником житлового будинку були виконані взяті на себе зобов'язання по наданню нерухомого майна у володіння і користування повністю, а на підтвердження визнання зі сторони ОСОБА_1 виконання таких зобов'язань відповідачем та на підтвердження своїх зобов'язань та їх виконання, позивач видала відповідачеві ОСОБА_3 завдаток (а.с. 7).
Суд дійшов переконання, що позиція сторони позивача є непослідовною і тоді, коли вимагаючи від відповідача повернення авансу у розумінні частини другої статті 570 ЦК України, позивач стверджує, що він не є боржником, а відповідач не є кредитором.
Також, суд критично оцінює доводи позивача про те, що відповідач володіє "грошовими коштами", які належать позивачеві, без достатніх правових підстав. По-перше, 2000,00 доларів США не є грішми у розумінні статті 99 Конституції України та статті 192 Цивільного кодексу України. По-друге, підставою для заволодіння валютними цінностями була домовленість між позивачем та відповідачем про одержання останнім 28.10.2014 року завдатку у виді 2000,00 доларів США за будинок, який знаходиться в селі Могилів-1, вул. Центральна, 52, що підтверджується письмовим доказом, а саме розпискою відповідача про одержання від ОСОБА_1 цього завдатку (а.с.7).
Крім зазначеного, за результатами розгляду справи, суд з'ясував, що відсутні будь-які судові рішення щодо недійсності договору застави від 28.10.2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3; що позивач позовної вимоги про визнання недійсним такого договору не пред'являє; що в силу статті 204 ЦК України такий договір є правомірним, а тому обґрунтування позивачем своєї позовної вимоги з посиланням на статтю 1212 ЦК України, в силу якої особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала, є безпідставним. Так, згідно статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.
Також, на переконання суду, твердження позивача ОСОБА_1 про те, що вона змушена звернутися до суду саме за захистом права власності в спосіб стягнення грошових коштів з відповідача, не є доведеним, так як з часу передання 28.10.2014 року 2000,00 доларів США, як завдатку, це майно вибуло з розпорядження позивача та перейшло у власність ОСОБА_3, який підтвердив свою згоду на це відповідною розпискою (а.с.7).
Категорична позиція позивача щодо небажання шукати з відповідачем будь-яких компромісів для вирішення цивільно-правового спору та узгодження взаємних інтересів, враховуючи правомірність договору завдатку з огляду на приписи статті 204 ЦК України, суд дійшов висновку що мають місце дії позивача, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання з її сторони правом на захист. На таке вказує і поведінка позивача, яка була допитана як свідок в порядку статті 184 ЦПК України, коли повідомила суду про факт "купівлі" нею житлового будинку по вулиці Костичева, 60 в селі Могилів Царичанського району Дніпропетровської області за кошти у літньої особи, яка знаходиться в "будинку для пристарілих", а потім спростовувала свої показання посиланням про існування лише заповіту від власника нерухомого майна на її користь. Суд вважає недобросовісною поведінку позивача і тоді, коли в своїй позовній заяві стверджує, що відповідач на звернення і телефонні дзвінки відмовляється у добровільному порядку повертати безпідставно отримані грошові кошти, в той же час в позовній заяві у відомостях про відповідача вказав, що його засоби зв'язку невідомі.
За викладених обставин, суд дійшов висновку, що слід відмовити позивачеві в задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача 49700, 00 гривень, що є еквівалентом 2000,00 доларів США, як такої, що заявлена без підтвердження існування для цього підстав, заснованих на законі.
При цьому суд врахував також приписи частини третьої статті 16 Цивільного кодексу України про те, що суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи у разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу, які зобов'язують осіб при здійсненні своїх прав утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускати дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також не зловживати правом в інших формах; додержуватися моральних засад суспільства.
На підставі статті 88 ЦПК України та у зв'язку з відмовою у позові повністю, суд дійшов висновку, що понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору не підлягають відшкодуванню.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 61, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд
ВИРІШИВ:
ОСОБА_1 відмовити повністю в позові до ОСОБА_3 про стягнення з відповідача - ОСОБА_3, на користь позивача - ОСОБА_1, 2000 (дві тисячі) доларів США, що складає за офіційним курсом Національного банку України на дату складання позовної заяви 49700 (сорок дев'ять тисяч сімсот) гривень.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Царичанський районний суд Дніпропетровської області шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційна скарга не була подана. В разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя Царичанського районного суду
Дніпропетровської області ОСОБА_10
Суд | Царичанський районний суд Дніпропетровської області |
Дата ухвалення рішення | 21.11.2016 |
Оприлюднено | 25.07.2017 |
Номер документу | 67866561 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Гримич Майя Костянтинівна
Цивільне
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Висоцька Валентина Степанівна
Цивільне
Царичанський районний суд Дніпропетровської області
Бойко Ю. О.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні