Постанова
Іменем України
11 квітня 2018 року
м. Київ
справа № 196/844/16-ц
провадження № 61-1093св17
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 жовтня 2017 року у складі суддів: Пономарь З. М., Баранніка О. П., Посунся Н. Є.,
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення грошової суми.
Позовна заява мотивована тим, що у жовтні 2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 виникла домовленість про те, що вона надає відповідачу завдаток, а той, в свою чергу, зобов'язується продати позивачу житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1
На підтвердження передачі грошових коштів відповідач надав розписку, в якій зазначено, що він отримав від позивача завдаток у розмірі 2000 доларів США.
Відповідач свої зобов'язання не виконав. Належний йому житловий будинок не продав та безпідставно отримані грошові кошти у розмірі 2000 доларів США не повернув.
Зазначає, що 31 грудня 2014 року відповідачу була направлена вимога про повернення безпідставно отриманих грошових коштів в сумі 2000 доларів США, однак до цього часу відповідач вказані грошові кошти не повернув, відмовляється у добровільному порядку повертати безпідставно отримані грошові кошти.
Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_4 просила стягнути з ОСОБА_5 на її користь сплачений аванс в розмірі 49700 грн, що в еквіваленті на день подачі позовної заяви складає2000 доларів США.
Рішенням Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 17 листопада 2016 року, у складі головуючого-суддіБойка Ю.О., у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що передана в якості авансу сума - 2000 доларів США є не грошима, а рухомим майном, яке у якості завдатку перейшло у власність ОСОБА_5 та не підлягає поверненню.
Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 жовтня 2017 року рішення Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 17 листопада 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 суму авансу в розмірі 49700 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що оскільки договору купівлі-продажу житлового будинку між сторонами укладено не було, отримана 28 жовтня 2014 року ОСОБА_5 від ОСОБА_4 сума у розмірі 2000 доларів США фактично є авансом, яка підлягає поверненню ОСОБА_4
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, ОСОБА_5просить скасувати рішення сулу апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції .
Касаційна скарга мотивована тим, що передача позивачем грошових коштів в іноземній валюті не може розцінюватися як аванс, оскільки передача авансу від однієї особи іншій за угодою на території України може бути здійснено виключно в національній валюті України - гривні. Тому, іноземна валюта може бути використана лише в якості завдатку та відповідно до частини другої статті 181 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) розглядатися як рухоме майно. Крім того висновок суду апеляційної інстанції про те, що фактично договору купівлі-продажу майна між сторонами укладено не було, не відповідає обставинам і матеріалам справи, оскільки такий договір вже був укладений в момент досягнення угоди між ним та позивачем по всім істотним умовам.
9 лютого 2018 року Верховним Судом відкрито касаційне провадження у цій справі.
У березні 2018 року ОСОБА_4 подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції є законним і обґрунтованим, всі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстав для його скасування немає.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Судами встановлено, що у жовтні 2014 року між сторонами виникла домовленість про те, що ОСОБА_4 надає ОСОБА_5 завдаток, а той, зобов'язується продати позивачу житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1
Сторони зобов'язались до 31 грудня 2014 року підписати та нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу вищезазначеного будинку, а ОСОБА_4 здійснити повний розрахунок за цією угодою.
На підтвердження передачі грошових коштів відповідач надав розписку, в якій зазначено, що він отримав від позивача завдаток у розмірі 2000 доларів США (а.с. 7).
Судами також установлено, що вищезазначена сума передана 28 жовтня 2014 року.
27 грудня 2014 року ОСОБА_5 отримані свідоцтва про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 та на земельну ділянку за цією ж адресою (а.с. 17, 19). Цього ж дня право власності ОСОБА_5 на майно зареєстровано у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с. 18, 20).
Встановлено, що договір купівлі-продажу вищевказаного будинку сторонами укладено не було.
31 грудня 2014 року позивач звернулася до відповідача з письмовою заявою, в якій вимагала в семиденний термін повернути їй аванс у розмірі 2000 доларів США (а.с. 8-9).
Також встановлено, що позивачу кошти повернуті не були.
Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України (2004 року) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно із частинами першої, третьою статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.
Відповідно до статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов'язання.
Суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що внесення завдатку як способу виконання зобов'язання може мати місце в разі наявності зобов'язання, яке повинно було виникати на підставі договору.
Оскільки попередній договір, його учасниками укладався з метою забезпечення укладання у майбутньому договору купівлі-продажу будинку, то за правилами статті 635 ЦК України цей договір підлягав обов'язковому нотаріальному посвідченню.
У разі недотримання сторонами вимог законодавства про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним відповідно до частини 1 статті 220 ЦК України.
Таким чином, враховуючи те, що нотаріально посвідчена угода про сплату завдатку між позивачем та відповідачем не укладалася, а існує лише розписка про отримання коштів, у зв'язку із чим вказана сума є авансом і підлягає поверненню.
Задовольняючи позов та стягуючи з відповідачів на користь позивача суму, передану за розпискою, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що сума, яка названа у розписці завдатком фактично є авансом. При цьому суд правильно виходив із того, що передана сума не є завдатком, оскільки не дотримано умов, визначених статтею 570 ЦК України, а саме -не укладено договору купівлі - продажу.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постановах від 13 лютого 2013 року у справі № 6-176цс12, від 25 вересня 2012 року у справі № 6-82цс13.
Отже, висновки суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для стягнення усієї суми авансу на користь позивача є обґрунтованими.
Таким чином, врахувавши вищевказані правові позиції, а також ті обставини, що основний договір в обумовлений сторонами строк укладено не було, а чинним законодавством не передбачено залишення авансу або його частини у сторони попереднього договору у випадку не укладення основного договору і така умова попереднього договору суперечить вимогам чинного законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для повернення позивачу забезпечуваного платежу як авансу.
Доводи касаційної скарги про те, щопередача позивачем грошових коштів в іноземній валюті не може розцінюватися як аванс, оскільки передача авансу від однієї особи іншій за угодою на території України може бути здійснено виключно в національній валюті України - гривні є безпідставними виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.
Разом із тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривні за офіційним курсом Національного банку України.
Частина друга статті 533 ЦК України встановлює, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Також безпідставними є доводи заявника про те, що договір купівлі-продажу будинковолодіння між сторонами був укладений саме в момент досягнення угоди між ним та позивачем по всім істотним умовам, оскільки зазначене було предметом дослідження в судовому засіданні й судами установлено, що такий договір не укладався.
Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують і на законність судових рішень не впливають.
Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Касаційного цивільного суду
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу ОСОБА_5, залишити без задоволення.
Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 жовтня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. О. Кузнєцов С. О. Карпенко В. А. Стрільчук
Суд | Касаційний цивільний суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 11.04.2018 |
Оприлюднено | 26.04.2018 |
Номер документу | 73627714 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Кузнєцов Віктор Олексійович
Цивільне
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Гримич Майя Костянтинівна
Цивільне
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Висоцька Валентина Степанівна
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні