Постанова

від 20.07.2017 по справі 922/1492/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" липня 2017 р. Справа № 922/1492/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Ільїн О.В., суддя Гетьман Р.А., суддя Хачатрян В.С.

за участю секретаря судового засідання Довбиш А.Ю.

за участю представників сторін:

позивач - ОСОБА_1;

1-й відповідач - Воронятніков С.В.;

2-й відповідач - Санжаревський І.А.;

третя особа - не з'явилась

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх.№1967Х/1-35) на рішення господарського суду Харківської області від 29 травня 2017 року по справі

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, Харківська обл., смт. Високий

до 1. Регіонального відділення Фонду державного майна по Харківській області, м. Харків

2. Приватного підприємства "Спутник", м. Харків

третя особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Червонозаводський відділ державної виконавчої служби м. Харкова Головного територіального юстиції у Харківській області, м. Харків

про зняття арешту з майна, -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 29 травня 2017 року по справі (суддя Ольшанченко В.І.) в позові відмовлено повністю.

Позивач з рішенням суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення суду, порушення місцевим господарським судом при прийнятті рішення норм матеріального і процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.

Приватне підприємство "Спутник" надало відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначило, що не заперечує проти апеляційної скарги, підтримує її в повному обсязі.

Регіональне відділення Фонду державного майна по Харківській області у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення залишити без змін, як таке, що прийняте у повній відповідності нормам матеріального і процесуального права, апеляційну скаргу просить залишити без задоволення.

Будучи належним чином повідомленою про дату і місце судового розгляду, третя особа, своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України не скористалась, у судове засідання не з'явилась, про причини неявки суд не повідомила.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши присутніх представників сторін та розглянувши справу у відповідності до вимог ст. 101 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено місцевим господарським судом, 21.12.2010 року між позивачем (покупець) та ПФ "ЧІС" (продавець) був укладений договір купівлі-продажу обладнання №21-12/10, за яким продавець продає, а покупець купує на умовах, визначених даним договором, обладнання (далі - товар) в асортименті і по ціні згідно специфікації (додаток №1), яка є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до п. 3.2 зазначеного договору купівлі-продажу передача товару оформлюється актом приймання-передачі (додаток №2 до договору), а також товарною накладною, рахунком-фактурою.

У специфікації до вказаного договору сторони визначили найменування, кількість, ціну, вартість товару, умови та порядок передачі товару, а саме продавець (ПФ "ЧІС") зобов'язаний передати позивачу обладнання на загальну суму 175790,00 грн. після 100% передоплати.

Позивач здійснив попередню оплату обладнання, зазначеного у специфікації (додаток №1 до договору), що підтверджується копіями квитанцій до прибуткового касового ордеру №65 від 21.12.2010 р. на суму 40000,00 грн., №69 від 27.12.2010 р. на суму 55000,00 грн., №70 від 28.12.2010 р. на суму 45000,00 грн. і №74 від 30.12.2010 р. на суму 35790,00 грн.

Продавець (ПФ "ЧІС") 30.12.2010 року передав позивачу у власність обладнання, яке вказане у специфікації (додаток №1 до договору), що підтверджується копіями акту приймання-передачі обладнання від 30.12.2010 року, видаткової накладної №РН-000209 від 30.12.2010 року на суму 175790,00 грн., рахунку-фактури №СФ-00257 від 21.12.2010 року.

Як зазначає позивач у позовній заяві, ФОП ОСОБА_5 передав позивачу у власність термопластавтомат модель ДЕ 3327Ф1, зав. №2812-93, який зазначений в описі за №17, про що була складена видаткова накладна №РН-0000219 від 09.11.2010 року.

Як вбачається з наданої позивачем до господарського суду копії видаткової накладної №РН-0000219 від 09.11.2010 року на суму 50000,00 грн., вона виписана на підставі рахунку-фактури №СФ-000034 від 12.10.2010 року.

Позивач 18.10.2010 року сплатив ФОП ОСОБА_5 за термопластавтомат ДЕ 3327 згідно рахунку №34 від 12.10.2010 р. грошові кошти в сумі 50000,00 грн., що підтверджується копією платіжного доручення №4 від 18.10.2010 р.

Однак, позивач не надав господарському суду рахунку-фактури №СФ-000034 від 12.10.2010 року, ані укладеного договору між ним та ФОП ОСОБА_5

Згодом, 20.12.2013 року між ПП "Віктор і Я - 2010" (суборендатор) та ПП "Вікос-2011" (орендар) був укладений договір суборенди №20/12-13 виробничих будівель, за яким орендар передав позивачу в суборенду виробниче приміщення 1-го поверху, літ. "А-1", площею 958,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, на строк з 20.12.2013 року по 20.12.2018 року з наступною пролонгацією, що підтверджується копіями зазначеного договору суборенди та акту приймання-передачі від 20.12.2013 року.

Між позивачем (орендодавець) та ПП "Віктор і Я - 2010" (орендар) 25.12.2013 р. був укладений договір оренди обладнання №25/12-13, предметом якого є надання в оренду орендодавцем обладнання за обумовлену сторонами договору плату у тимчасове користування орендарю для виробничих цілей.

Відповідно до п. 1.2 договору оренди обладнання №25/12-13 від 25.12.2013 року об'єктом оренди є виробниче обладнання (б/в), зазначене в додатку №1 до даного договору, яке є невід'ємною частиною цього договору.

За вищевказаним договором оренди обладнання позивач передав орендарю в оренду виробниче обладнання, а саме: станок заточной модель 3В642-1975 №913 б/в, 1975 р.; станок "Нерис" модель Н-1 №10070 1975 р. б/в; станок шліфувальний модель 3г71 №11856, 1968 р., б/в; станок шліфувальний модель 3Б161 №24696/283, №040128, б/в 1961 р.; автонавантажувач модель 4091201 №801497-1988 двигун №5739312; термопластавтомат модель ДЕ 3327Ф1, зав. №2812-93; термопластавтомат модель ДЕ 3330Ф1, зав. №6323-92, б/в; термопластавтомат модель ДЕ 3330Ф1, зав. №3575-98, б/в; термопластавтомат модель ДЕ 3327ф1, зав. №2136-04, б/в, що підтверджується копіями зазначеного договору, додатку №1 до вказаного договору та акту приймання-передачі обладнання від 27.12.2013 року.

Як встановлено місцевим господарським судом, 31.03.2017 року старшим державним виконавцем Червонозаводського відділу державної виконавчої служби міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області Бардіним І.С., на виконання наказу по справі №922/2065/13, виданого господарським судом Харківської області 19.09.2013 року, та інших виконавчих документів, про стягнення з ПП "Спутник" на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області суми стягнення, описано та накладено арешт на майно, яке виявлено за адресою: АДРЕСА_1.

Про опис та накладення арешту на майно боржника, старшим державним виконавцем винесена постанова про опис та арешт майна (коштів) боржника від 31.03.2017 року по зведеному виконавчому провадженню №34694986.

В пункті 11 переліку описаного та арештованого майна вказаний станок точильний с/н 913 модель 38642, 1975 р.в., у робочому стані.

В пункті 12 - станок різний "Нерис" модель Н-1, с/н10070, 1975 р., в неробочому стані.

В пункті 13 - станок шліфувальний №11856, 1968 р.в, у неробочому стані.

В 16 пункті - станок шліфувальний 1961 р.в., модель 3Б161 №24696/283, №040128, у робочому стані.

Автонавантажувач №801497, 1988 р.в., модель 4091201 без перевірки робочого стану, № двигуна 5739312, вказаний у п. 14 описаного та арештованого майна.

Термопластавтомат модель ДЕ 3327Ф1, зав. №2812-93, зазначений в описі за №17; термопластавтомат модель ДЕ 3330Ф1, зав. №6323-92, б/у - за №18; термопластавтомат модель ДЕ 3330Ф1, зав. №3575-98, б/у - за №20, та термопластавтомат модель ДЕ 3327ф1, зав. №2136-04, б/у, зазначений в описі за №21.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з наступного.

Відповідно до п. 1 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Згідно з п. 1 ч. 4 ст. 10 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень є: заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем.

Положеннями статті 56 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Отже, накладення та зняття арешту з майна належить до компетенції державної виконавчої служби.

З аналізу вказаної норми, вбачається, що необхідною умовою для знання арешту за рішенням суду є подання позову у сукупності вимог про визнання права власності і про знання з нього арешту, а не якоїсь окремої вимоги на вибір позивача.

За приписами ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Суд в оскаржуваному рішенні зазначив, що позивач не надав господарському суду докази відповідності придбаного майна арештованому, а також доказів укладення будь-якого договору з жодним з відповідачів (суборенди, найму, позики, тощо) або будь-які законні підстави знаходження спірного майна у відповідачів.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 11.05.2017 р. позивача було зобов'язано надати до суду, зокрема, письмове уточнення позовних вимог до кожного з відповідачів окремо; докази відправки цих уточнень відповідачам та третій особі; витяги державного реєстратора з ЄДР на учасників судового процесу станом на час розгляду справи.

Позивач вказаної вимоги не виконав, не надав господарському суду витребувані документи, а також не визначив зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів, як того вимагає ст. 54 ГПК України.

Крім того, позивач не надав до суду копію постанови ВДВС про відкриття виконавчого провадження.

Посилання позивача на ч. 2 п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27.08.1976 р. "Про судову практику у справах про виключення майна з опису" і на ч. 3 п. 9.10 постанови Пленуму ВГСУ від 17.10.2012 р. №9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" суд попередньої інстанції визнав безпідставним.

У рішенні суд вказав, що позивач не заявляв вимоги про визнання права власності на спірне майно, як того вимагає ч. 1 ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження".

До того ж, ані Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області, ані Приватне підприємство "Супутник" не накладали арешт на майно позивача і за діючим законодавством України не мають права знімати його, а також не зберігає його у себе.

За таких обставин, суд вважає вимоги необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

Проте, з таким висновком господарського суду не може погодитись колегія суддів апеляційного суду з огляду на наступне.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції керувався статтею 59 Закону України Про виконавче провадження .

Відповідно до ст. 59 Закону України Про виконавче провадження особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може

звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Позивач на підставі ст. 59 вищевказаного закону має право звернутися до суду для захисту свого порушеного права.

Відповідно до п. 4 Пленуму Верховного суду України № 6 Про судову практику в справах про виключення майна з опису за правилами, встановленими для розгляду позовів про виключення майна з опису, розглядаються вимоги громадян і організацій, що ґрунтуються на праві власності на описане майно або на праві володіння ним. Відповідачами в справі суд притягує боржника, особу, в інтересах якої накладено арешт на майно, і в необхідних випадках - особу, якій передано майно, якщо воно було реалізоване.

Відповідно п. б ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної Верховним Судом; тільки з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Посилання на ч. 2 ст. 59 Закону України Про виконавче провадження є безпідставним, ця норма застосовується стосовно зняття арешту з майна боржника, в той час, як позивач є власником арештованого майна та не є стороною (боржником) виконавчого провадження.

Підставою для відмови у позові суд визнав відсутність в позові вимог про визнання права власності на арештоване майно.

ПП Спутник у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що йому не належало та не належить на праві власності та користуванні описане та арештоване майно, що є предметом розгляду даної справи.

Позивач право власності на спірне майно набув на підставі правочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 328 ЦКУ право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір купівлі-продажу обладнання не визнаний недійсним, а тому майно набуте правомірно.

Колегія суддів зазначає, що позивачем надані докази придбання арештованого майна, виникнення та існування права власності позивача на це майно. У той же час відповідачі не оспорювали право власності позивача на це майно, дій, які б свідчили про невизнання цього права, не здійснювали.

Згідно ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Враховуючи, що обставини, необхідні для визнання права власності та передбачені ст. 392 ЦК України, не існували, предмет спору з цього приводу відсутній, підстав для подання позову про визнання права власності не було.

В результаті наведений висновок суду не відповідає обставинам справи.

Висновки суду про відсутність доказів відповідності придбаного майна арештованому та укладання з будь-якого договору з жодним з відповідачів або будь-яких законних підстав знаходження спірного майна у відповідачів суперечать матеріалам справи.

Позивачем до позовної заяви було додано документи на підтвердження придбання спірного майна та виникнення права власності позивача на майно - договір купівлі-продажу, акти прийому-передачі, накладні на передачу товару, розрахункові документи щодо оплати товару тощо. На підставі наведених документів, в силу ч. І ст.334 ЦК України, позивач набув право власності на спірне майно в момент передання йому цього майна. Найменування обладнання та його заводські номери відповідають первинним документам, оформлених при придбанні обладнання, та відповідним відомостям, викладених в Постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника від 31.03.2017р. по виконавчому провадженню №34694986.

Також, позивачем було надано докази знаходження спірного майна за адресою: АДРЕСА_1, а саме: договір оренди обладнання № 25/12-13 від 25.12.2013р., договір суборенди виробничих будівель №20/12-13 від 20.12.2013р., наказ орендаря про місце використання обладнання.

При цьому, докази укладання позивачем договорів з відповідачами не надавалися у зв'язку з тим, що такі договори не укладалися, майно відповідачам не передавалося.

Відхиляючи докази придбання позивачем у ФОП ОСОБА_5 термопластавтомату ДЕ 3327 на підставі видаткової накладної №РН-0000219 від 09.11.2010р., господарський суд послався на відсутність рахунку-фактури №СФ-000034 від 12.10.2010р. та договору між позивачем та ФОП ОСОБА_5

На думку колегії суддів, наведені доводи є необґрунтованими.

Рахунок-фактура у цьому випадку за своїм призначенням не відповідає ознакам первинного документа, оскільки ним не фіксується жодна господарська операція та містить тільки банківські реквізити, необхідні для коректного банківського перерахування коштів, що й було здійснено позивачем шляхом складення платіжного доручення №4 від 18.10.2010 р. Рахунок-фактура №СФ-000034 від 12.10.2010 р. до суду не надавався.

Згідно з ч. 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з ч. І ст.181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами.

Таким чином, договір не складався, видаткова накладна №РН-0000219 від 09.11.2010р., підписана позивачем та ФОП ОСОБА_5, є правочином, який свідчить про придбання позивачем термопластавтомату ДЕ 3327 у власність, а висновок суду не відповідає обставинам справи.

Стосовно твердження господарського суду про ненадання постанови ВДВС про відкриття виконавчого провадження, вони є безпідставними, оскільки згідно зі ст. 7 Закону України Про виконавче провадження позивач не є стороною виконавчого провадження, в якому було складено постанову про опис та арешт майна боржника від 31.03.2017 року та в силу приписів ч. 1 ст. 28 Закону України Про виконавче провадження не має повноважень на отримання постанови про відкриття виконавчого провадження.

Колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення місцевий господарський суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи та невірно застосував норми права, у зв'язку з чим висновки, які викладені в рішенні не відповідають обставинам справи, через що апеляційна скарга ФОП ОСОБА_4 підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Харківської області від 29.05.2017 року - скасуванню, з прийняттям нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 99, 101, п. 2 ст. 103, п. 1, 3, 4 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 29 травня 2017 року по справі №922/1492/17 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Зняти накладений старшим державним виконавцем Червонозаводського відділу державної виконавчої служби міста Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області згідно виконавчого провадження на примусове виконання наказу №922/2065/13 від 19.09.2013 р., арешт з майна, яке належить на праві власності фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4, код за ДРФО НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_2, з опису у постанові "Про опис та його арешт" від 31.03.2017 р., реєстраційний №34694986, складений старшим державним виконавцем Червонозаводського відділу державної виконавчої служби міста Харкова Головного територіального Управління юстиції у Харківській області Бардіним І.С., а саме: станок заточний модель 3В642-1975 №913 б/у, 1975 р., який зазначений в описі за №11; станок "Нерис" модель Н-1 №10070 1975 р. б/у, який зазначений в описі за №12; станок шліфувальний модель 3г71 №11856, 1968 р., б/у, який зазначений в описі за №13; станок шліфувальний модель 3Б161 №24696/283, №040128, б/у, г.в.1961, який зазначений в описі за №16; автонавантажувач модель 4091201 №801497-1988 двигун №5739312, який зазначений в описі за №14; термопластавтомат модель ДЕ 3327Ф1, зав. №2812-93, який зазначений в описі за №17; термопластавтомат модель ДЕ 3330Ф1, зав. №6323-92, б/у, який зазначений в описі за №18; термопластавтомат модель ДЕ 3330Ф1, зав. №3575-98, б/у, який зазначений в описі за №20; термопластавтомат модель ДЕ 3327ф1, зав. №2136-04, б/у, який зазначений в описі за №21.

Повний текст постанови підписаний 24.07.2017 року.

Головуючий суддя Ільїн О.В.

Суддя Гетьман Р.А.

Суддя Хачатрян В.С.