Ухвала

від 24.07.2017 по справі 810/2413/16

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

24 липня 2017 року м. Київ К/800/25042/17

Суддя Вищого адміністративного суду України Черпак Ю.К., розглянувши матеріали касаційної скарги Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування наказу в частині звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

встановив:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2017 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 29 червня 2016 року № 24-о в частині звільнення ОСОБА_1 з посади головного державного ревізора-інспектора сектору контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області. Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного державного ревізора-інспектора сектору контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області. Стягнуто з Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 26845,36 грн. Постанову суду в частині поновлення на посаді та стягнення заробітної плати в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 3398, 14 грн звернуто до негайного виконання

Судами встановлено, що ОСОБА_1 з 05 червня 2015 року перебувала на державній службі в органах доходів і зборів України.

У жовтні 2015 року у зв'язку з веденням в дію переліку змін до структури та до штатного розпису наказом Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 09 жовтня 2015 року № 54-0 ОСОБА_1 переведено на посаду головного державного ревізора-інспектора сектору контролю за обігом та оподатковуванням підакцизних товарів Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області.

У зв'язку з реорганізацією Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області згідно з постановою Кабінету Міністрів України "Про деякі питання територіальних органів Державної фіскальної служби" від 04 листопада 2015 року № 892 ОСОБА_1 30 березня 2016 року вручено попередження про наступне вивільнення з публічної служби у зв'язку із скороченням штату працівників без надання пропозиції переведення на іншу посаду.

18 травня 2016 року представником позивача було направлено до Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області лист № 1-275/16, яким повідомлено, що ОСОБА_1 є матір'ю двох малолітніх дітей, її дохід є єдиним джерелом доходу в сім'ї, позивач є працівником з високим рівнем кваліфікації та високими професійними здібностями, пройшла курс підвищення кваліфікації, не має дисциплінарних стягнень, прогулів, відпусток без збереження заробітної плати, тривалих перебувань на лікарняному, зауважень з боку безпосереднього керівника та адміністрації, скарг з боку платників податків, отримувала премії та постійно дотримувалась строків виконання доручень і завдань.

Наказом Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 29 червня 2016 року № 24-о позивача звільнено з посади головного державного ревізора-інспектора сектору контролю за обігом та оподатковуванням підакцизних товарів Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпПУ) у зв'язку із скороченням штату працівників. В той же день позивачем отримано трудову книжку.

Задовольняючи позов суд першої інстанції, з яким погодися суд апеляційної інстанції, виходив з того, що наказ Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 29 червня 2016 року № 24-о в частині звільнення позивача з посади головного державного ревізора-інспектора сектору контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки в порушення пунктів 1, 2, 6 статті 40 КЗпП позивачу не було запропоновано жодної вакантної посади, а звільнення з підстав, передбачених цією статтею, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Крім того, при звільненні позивача відповідачем не враховані положення частини другої статті 49-2 КЗпПУ, згідно з якими при вивільненні працівника у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишенні на роботі, передбачене законодавством. Відтак, позивач підлягає поновленню на службі на посаді, з якої її незаконно звільнено.

Суди вважали безпідставними посилання відповідача на те, що заробітна плата ОСОБА_1 не є єдиним джерелом доходу сім`ї, оскільки її чоловік зареєстрований як фізична-особа підприємець, оскільки згідно із випискою з системи персоніфікованого обліку форми ОК-5 ОСОБА_2 (чоловік позивача) та повідомлення про проведення припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, на час звільнення позивача з роботи її чоловік вже припинив підприємницьку діяльність.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до статті 36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Частиною другою статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пункті 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

За правилами статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Згідно з частиною першою статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Частина друга статті 42 КЗпП України визначає перелік працівників, яким надається перевага в залишенні на роботі при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації, зокрема сімейним - при наявності двох і більше утриманців (пункт 1); особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком (пункт 2); працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації (пункт 3).

Для перевірки переважного права на залишення на роботі повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов'язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо.

Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП.

Верховний Суд України в постанові від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс 15 висловив правову позицію, згідно з якою власник є таким, що належно виконав вимоги частини 2 статті 40, частини 3 статті 49-2 КЗпП щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Аналізуючи положення пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, частин 1, 3 статті 49-2 цього Кодексу власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто вживає заходи до переведення працівника за його згодою на іншу роботу.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 10 березня 2015 року(справа № 21-52а15).

Крім того, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. Тобто, у разі скорочення штатів, особі, посада якої скорочується, повинно бути запропоновано рівнозначну посаду, а у разі її відсутності - іншу посаду відповідно до її кваліфікації та досвіду роботи. Лише відмова особи від запропонованої посади дає підстави для звільнення працівника у зв'язку зі скороченням штатів.

Таку правову позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 19 січня 2016 року (справа № 21-2225а15).

У касаційній скарзі Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ці судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Зазначає, що наказ Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 29 червня 2016 року № 24-о в частині звільнення ОСОБА_1 з посади головного державного ревізора-інспектора сектору контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством. Крім того, заробітна плата ОСОБА_1 не є єдиним джерелом доходу сім`ї, оскільки її чоловік зареєстрований як фізична-особа підприємець.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав вважати, що судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального чи процесуального права.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 213 КАС України касаційна скарга має містити обґрунтування вимог особи, що подає касаційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає порушення норм матеріального чи процесуального права та як вони вплинули на правильність вирішення справи.

Відповідно до положень пункту 5 частини п'ятої статті 214 КАС України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

Виходячи зі змісту касаційної скарги, оскаржуваних судових рішень, в яких надана відповідна оцінка доказам, у тому числі доводам касатора, які він зазначав також у судах попередніх інстанцій, касаційна скарга є необґрунтованою, а викладені в ній аргументи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, оскільки заявник не навів підстав, які б дозволили вважати, що суди неправильно застосували норми матеріального або процесуального права.

Керуючись статтями 211, 213, пунктом 5 частини п'ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України,

ухвалив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування наказу в частині звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Ю.К. Черпак