ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 липня 2017 року Справа № 921/245/16-г/5 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіКондратової І.Д. (доповідач), суддіКовтонюк Л.В., суддіСтратієнко Л.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуФізичної особи - підприємця ОСОБА_4 нарішення Господарського суду Тернопільської області від 25.11.2016 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.02.2017 року у справі№ 921/245/16-г/5 Господарського суду Тернопільської області за позовомГусятинського районного споживчого товариства доФізичної особи - підприємця ОСОБА_4 простягнення 150580,70 грн
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2016 року Гусятинське районне споживче товариство (надалі - Гусятинське РСТ, позивач) звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (надалі - ФОП ОСОБА_4, відповідач), в якому просило стягнути з відповідача на підставі ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) 60387,10 грн неустойки у розмірі подвійної орендної плати за період з 05.08.2015 року по 22.03.2016 року (за весь час прострочення повернення орендованого приміщення після розірвання договору оренди), а на підставі ст. 22 ЦК України - 90193,60 грн збитків у вигляді неодержаного доходу.
В обґрунтування своїх вимог позивач пояснив, що рішенням Господарського суду Тернопільської області від 12.11.2015 року у справі № 921/885/15-г/4 встановлено факт розірвання з 05.08.2015 року договору оперативної оренди об'єкта нерухомості № 20 від 01.12.2014 року (надалі - договір оренди), за яким відповідач орендував у позивача частину приміщення Будинку торгівлі (1 поверх) по вул. Наливайка, 2, смт. Гусятин Тернопільської області, зобов'язано відповідача в місячний строк з дня набрання чинності цим рішенням звільнити орендоване приміщення та повернути його по акту прийому-передачі, що відповідач виконав лише 22.03.2016 року. Крім того, позивач вказує, що внаслідок дій відповідача зазнав збитків у вигляді упущеної вигоди, оскільки не передав спірне приміщення новому орендарю - ТОВ ТВК "Львівхолод", з яким 06.08.2015 року, на підставі проведеного конкурсу, уклав вже інший договір оперативної оренди цього об'єкта нерухомості з орендною платою 12000 грн, розмір якої за період прострочення відповідача склав 90193,60 грн.
Відповідач вимоги позивача не визнала, у відзиві на позов посилалась на постанову Верховного Суду України від 19.08.2014 року у справі № 3-70гс14 і вказала, що положення ч. 2 ст. 785 ЦК України застосовуються лише у випадку коли буде з'ясовано, що орендар, маючи дійсну можливість повернути предмет оренди, умисно цього обов'язку не виконав. Відповідач вказала, що порушення строків повернення з оренди майна сталося з її вини, а з вини позивача (прострочення кредитора), оскільки спірне приміщення було звільнено протягом місячного строку (22.03.2016 року) встановленого рішенням Господарського суду Тернопільської області у справі № 921/885/15-г/4, яке набрало законної сили 22.02.2016 року, а позивач в порушення п.п. 2.4, 2.5 договору не склав та не надав відповідачу акт приймання-передачі об'єкта з оренди, за яким має відбуватись повернення. За цих обставин, відповідач вважає, що відповідно до ч. 4 ст. 612 ЦК України підстави для притягнення її до відповідальності у вигляді неустойки відсутні. Позовну вимогу про стягнення упущеної вигоди відповідач не визнала, посилаючись на недоведеність позивачем реальності неодержаних позивачем доходів.
Позивач у письмових поясненнях вказав, що на його думку, факт звільнення та повернення ФОП ОСОБА_4 приміщення тільки після рішення суду підтверджує її умисел не виконувати свій обов'язок якнайдовше (до примусового судового порядку).
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 25.11.2016 року у справі №921/245/16-г/5 (суддя Андрушків Г.З.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 21.02.2017 року (головуючий-суддя Хабіб М.І., судді: Зварич О.В., Юрченка Я.О.), позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 58838,71 грн неустойки. Решту позовних вимог залишено без задоволення.
У касаційній скарзі відповідач вказала, що задовольняючи позов в частині стягнення з неї неустойки у розмірі 58838,71 грн, суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального права (ч. 4 ст. 612, ст.ст. 613, 785 ЦК України), а також ст. 111 28 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), оскільки не врахували та не надали оцінки правовій позиції Верховного Суду України, викладеної у справі № 3-70гс14, на яку посилалась відповідач заперечуючи проти позовних вимог та доводів позивача. На підставі викладеного, заявник касаційної скарги просить Вищий господарський суд скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 25.11.2016 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.02.2017 року, прийняти у справі № 921/245/16-г/5 нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
У запереченнях на касаційну скаргу позивач, вказуючи на безпідставність викладених в ній доводів, просить залишити вимоги відповідача без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Також позивач подав заяву про розгляд справи за відсутності його представника.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши згідно ч. 2 ст. 111 5 , ч. 1 ст. 111 7 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що рішенням Господарського суду Тернопільської області від 12.11.2015 року у справі № 921/885/15 г/4, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.02.2016 року, задоволено позов Гусятинського РСТ про зобов'язання ФОП ОСОБА_4 звільнити орендоване нею нежитлове приміщення та стягнення заборгованості з орендної плати. Вказаним рішенням встановлено, що відповідно до п. 7.4 договору оренди № 20 від 01.12.2014 року орендодавець має право відмовитись від цього договору і вимагати повернення об'єкта оренди, якщо орендар прострочив сплату орендної плати більше ніж як на один місяць; у такому випадку цей договір є розірваним з моменту одержання орендарем повідомлення орендодавця про відмову від договору; повідомлення орендодавця про дострокове розірвання договору через прострочення орендних платежів більше ніж на три місяці відповідач отримала 04.08.2015 року, тому договір є припиненим з 05.08.2015 року; ФОП ОСОБА_4 не виконала свого обов'язку щодо звільнення орендованого приміщення у строк встановлений п. 2.4 договору, приміщення орендодавцю не передала, тому суд зобов'язав її повернути приміщення по акту прийому-передачі у місячний строк з дня набрання рішенням суду законної сили.
Орендоване нежитлове приміщення відповідач повернула орендодавцю за актом приймання-передачі 22.03.2016 року.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову в частині стягнення з відповідача неустойки у розмірі 58838,71 грн, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що п. 2.4. договору оренди встановлено обов'язок орендаря (відповідача) у разі дострокового розірвання договору повернути орендодавцеві об'єкт оренди протягом 5 робочих днів з дня припинення дії договору (05.08.2015 року), тобто відповідач мала повернути позивачу орендоване приміщення до 12.08.2015 року включно. Оскільки повернення приміщення орендодавцю відбулось лише 22.03.2016 року, відповідач на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України зобов'язана на вимогу орендодавця сплатити йому неустойку у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення; оскільки відповідно до п. 2.4 договору повернення предмету оренди має відбутись протягом 5 робочих днів з моменту припинення дії договору, що настає з моменту одержання повідомлення, неустойка має бути стягнута за період до 22.08.2016 року починаючи з 13.08.2015 року, а не з 05.08.2015 року, як просить позивач.
Відхиляючи доводи відповідача про те, що обов'язок повернути приміщення власнику виник у неї лише після набрання чинності судовим рішенням у справі № 921/885/15-г/4 і, що затримка повернення відбулось через прострочення кредитора (орендодавця), який не склав акт приймання-передачі, суди обох попередніх інстанцій зазначили, що в ч. 1 ст. 785 ЦК України йдеться про обов'язок наймача у разі припинення дії договору найму повернути річ наймодавцю негайно, а не після встановлення такого факту в судовому порядку; крім того, в судовому рішенні у справі № 921/885/15-г/4 встановлено факт виникнення у відповідача обов'язку повернути приміщення в строки, встановлені у п. 2.4 договору, який вона порушила; прострочення не відбулось саме з вини відповідача, оскільки вона не надала доказів вживання нею дій для повернення приміщення позивачу і ухилення останнього від приймання об'єкту оренди.
Вищий господарський суд України вважає, що такі висновки судів попередніх інстанцій в частині застосування положень ст. 785 ЦК України та стягнення з відповідача неустойки є законними та обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, ґрунтуються на вимогах норм матеріального і процесуального права.
Доводи заявника касаційної скарги про порушення судами норм ч. 4 ст. 612, ст. 613 ЦК України, Вищий господарський суд України відхиляє, оскільки акт про повернення предмету найму оформлюється за результатами вчинення наймачем дій щодо звільнення приміщення, і орендар не несе відповідальність лише, якщо приміщення своєчасно повернув орендодавцеві об'єкт. В матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували, що фактично відповідачем орендованого приміщення відбулось раніше 22.03.2016 року (дата складання акту), тому доводи відповідача про прострочення позивача є безпідставними.
Посилання заявника касаційної скарги на те, що суди попередніх інстанцій не врахували правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 19.08.2014 року у справі № 3-70гс14, відхилюється, оскільки в цій постанові Верховного Суду міститься вказівка на те, що для застосування наслідків передбачених ч. 2 ст. 785 ЦК України суду необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов'язку не виконав, що і було встановлено у справі № 921/245/16-г/5. Таким чином, попередні судові інстанції при вирішенні цієї справи не відступали від правової позиції Верховного Суду України.
З урахуванням наведеного, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 58838,71 грн неустойки без змін. Рішення судів в частині відмови у стягненні 90193,60 грн неодержаних доходів сторони не оскаржують, тому, виходячи з принципу диспозитивності судового процесу, в цій частині судові рішення не є предметом касаційного перегляду.
Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 49, 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Тернопільської області від 25.11.2016 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.02.2017 року в частині стягнення з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на користь Гусятинського районного споживчого товариства неустойки в розмірі 58838,71 грн - без змін.
Головуючий суддя Кондратова І.Д СуддяКовтонюк Л.В. СуддяСтратієнко Л.В.
Суд | Вищий господарський суд України |
Дата ухвалення рішення | 26.07.2017 |
Оприлюднено | 01.08.2017 |
Номер документу | 68014026 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Вищий господарський суд України
Кондратова I.Д.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні