Ухвала

від 26.07.2017 по справі 585/4939/16-а

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2017 р.Справа № 585/4939/16-а Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бершова Г.Є.

Суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В.

за участю секретаря судового засідання Ружинській К.О

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Роменського міськрайонного суду Сумської області від 15.05.2017 по справі № 585/4939/16-а

за позовом ОСОБА_1

до Виконавчого комітету Роменської міської ради, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "Мале підприємство "Пульс"

про визнання незаконним та нечинним рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - ОСОБА_1, звернулася до Роменського міськрайонного суду Сумської області з адміністративним позовом до Виконавчого комітету Роменської міської ради Сумської області, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "Мале підприємство "Пульс", в якому просила суд визнати незаконним та нечинним рішення Виконавчого комітету Роменської міської ради Сумської області № 249 від 17.06.2002 "Про продаж земельної ділянки МП "Пульс" за адресою: вул. Леніна, 6".

Постановою Роменського міськрайонного суду Сумської області від 15 травня 2017 року по справі № 585/4939/16-а у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В апеляційній скарзі позивач посилається на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування постанови суду першої інстанції.

Надавши заперечення на апеляційну скаргу, представник третьої особи - ТОВ "Мале підприємство "Пульс" вказав, що оспорюване рішення Виконавчого комітету Роменської міської ради Сумської області № 249 від 17.06.2002 прийнято у відповідності до вимог діючого на той час Земельного кодексу України.

Представник позивача ОСОБА_3 в судовому засіданні суду апеляційної інстанції просила суд задовольнити апеляційну скаргу, скасувати постанову суду першої інстанції, прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник третьої особи в судовому засіданні суду апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив залишити без змін постанову суду першої інстанції.

Представник відповідача в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явився, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином. До початку судового засідання надав клопотання, в якому вказав, що заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить суд апеляційної інстанції розглянути справу за відсутності представника Виконавчого комітету Роменської міської ради Сумської області.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, доводи представників сторін, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 у жовтні 2015 року звернулася до Роменської міської ради Сумської області з заявою про надання згідно ст. 121 Земельного кодексу України земельної ділянки для індивідуального гаражного будівництва по АДРЕСА_1, як особі, батьком якої на підставі дозволу на будівництво, наданого виконкомом Роменської міської ради депутатів трудящих 15.05.1967, на вказаній земельній ділянці збудований капітальний цегляний гараж.

Листом Виконавчого комітету Роменської міської ради Сумської області від 02.12.2015 № 09-10/511 позивачку проінформовано, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 Сумської області, де розташований цегляний гараж, має кадастровий номер НОМЕР_2 та перебуває у власності ТОВ "МП "Пульс", код ЄДРПОУ 14001894 на підставі державного акту серії НОМЕР_1, зареєстрованого 13.04.2005 року, а тому повідомлено про неможливість прийняття рішення про виділення ОСОБА_1 земельної ділянки для індивідуального гаражного будівництва за вказаною адресою (а.с. 14) .

У відповідь на інформаційні запити позивача, Виконавчий комітет Роменської міської ради Сумської області листами від 14.11.2016 №03-27/3683 та від 21.11.2016 № 03-27/3734 повідомив, що земельна ділянка площею 1794 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, продана 27.06.2002 року МП "Пульс" згідно рішення Виконавчого комітету Роменської міської ради Сумської області № 249 від 17.06.2002 (а.с. 59-64).

Вважаючи, що рішення відповідача № 249 від 17.06.2002 перешкоджає вирішити питання про безоплатне надання земельної ділянки для будівництва індивідуального гаражу, позивачка звернулася до суду із вказаним адміністративним позовом.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що вказаний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства України.

Колегія суддів не погоджується із даним висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України ( далі - КАС України), завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України, справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Колегія суддів зазначає, що для визнання спору як публічно-правового необхідно встановити наявність сукупності двох ознак, а саме: участь у справі сторони, яка є органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньої посадової чи службової особи; правовідносини, що виникли між сторонами у справі мають носити публічно-правовий характер.

При цьому слід враховувати, що участь у справі сторони, яка є органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньої посадової чи службової особи, не відносить таку справу автоматично до адміністративної юрисдикції.

Разом із тим, судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не прийнято до уваги, що необхідною умовою для розгляду справи за правилами адміністративного судочинства є наявність спору, що має характер публічно-правового.

Судовим розглядом встановлено, що в даній справі між сторонами виникли земельні правовідносини, в яких однією із сторін є фізична особа, та предметом позову є оскарження рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі земельної ділянки третій особі, яке позивач вважає неправомірним.

За статтею 122 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, через які також згідно зі статтями 83, 84 ЗК України набувається та реалізується право комунальної власності на землю та право державної власності на землю. Комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, в державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Статтею 80 ЗК України установлено, що самостійними суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності, а також держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) вказав, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

З урахуванням такого висновку Конституційного Суду України та з огляду на положення статті 11 Цивільного кодексу України, статей 78, 116, 122 ЗК України, в зв'язку з прийняттям суб'єктом владних повноважень ненормативного акта виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, зокрема, в сфері земельних правовідносин відповідний ненормативний акт слугує підставою виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб приватного права.

За таких обставин рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема й права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом України у постанові від 16 грудня 2015 року (справа № 6-2510ц15), а відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Аналізуючи вищенаведені правові норми та фактичні обставини справи, колегія суддів дійшла висновку що між сторонами у справі виник спір про право власності на земельну ділянку (користування та розпорядження земельною ділянкою), тобто право цивільне, а відтак, захищати свої права та інтереси позивачці слід у способи, визначені у статтях 152 Земельного кодексу України та 16 Цивільного кодексу України.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви №№ 29458/04, 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" [див. рішення у справі "Занд проти Австрії" (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, "встановленим законом", національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, тоді як визначальним принципом цивільного судочинства є змагальність сторін.

Рішення про закриття справи не обмежує сторони у реалізації захисту свого речового права в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до приписів п.1 ч.1 статті 157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Згідно ч. 1 ст. 203 КАС України постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу.

При цьому, згідно з ч.2 ст. 157 КАС України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що постанова Роменського міськрайонного суду Сумської області від 15 травня 2017 року по справі № 585/4939/16-а підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі. При цьому, зазначений спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Керуючись п. 1 ст. 157, ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 4 ст. 198, 203, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Роменського міськрайонного суду Сумської області від 15.05.2017 по справі № 585/4939/16-а скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Роменської міської ради, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "Мале підприємство "Пульс" про визнання незаконним та нечинним рішення закрити.

Роз'яснити позивачу, що даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Бершов Г.Є. Судді Ральченко І.М. Катунов В.В.

Повний текст ухвали виготовлений 31.07.2017.