Постанова

від 31.07.2017 по справі 5011-30/13256-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" липня 2017 р. Справа№ 5011-30/13256-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пашкіної С.А.

суддів: Смірнової Л.Г.

Чорногуза М.Г.

За участю представників сторін:

від позивача: Дацьків А.І.

від відповідача: Бітюкова І.В.

від третьої особи 1: не з'явився;

від третьої особи 2: не з'явився;

від третьої особи 3: не з'явився;

від третьої особи 4: не з'явився;

від третьої особи 5: Соколов А.О.

від третьої особи 6: не з'явився;

від третьої особи 7: не з'явився;

від третьої особи 8: не з'явився;

від третьої особи 9: не з'явився;

від третьої особи 10: не з'явився;

від прокуратури: Колодчина Р.В.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "АДМ Трейдінг Україна"

на рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2017

у справі № 5011-30/13256-2012 (суддя: Турчин С.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АДМ Трейдінг Україна"

до Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" в особі філії ПАТ "ДПЗКУ" "Дубненський комбінат хлібопродуктів"

третя особа 1 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Сільськогосподарський виробничий кооператив "Нива"

третя особа 2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Сільськогосподарський виробничий кооператив імені Лесі Українки

третя особа 3 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Фермерське господарство "Нива"

третя особа 4 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Інститут сільського господарства Західного Полісся Національної академії аграрних наук України

третя особа 5 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю імені Маркіяна Шашкевича

третя особа 6 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Селянське (фермерське) господарство "Шанс"

третя особа 7 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Селянське (фермерське) господарство "Серпанок"

третя особа 8 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Фермерське господарство "Лаванда-Лідаво"

третя особа 9 без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_8

третя особа 10 без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_9

за участю Прокуратури міста Києва

про зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.05.2017 у справі №5011-30/13256-2012 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення місцевого господарського суду ґрунтується на тому, що фактичні дані щодо повернення спірного ріпаку на зберігання відповідачу у суду відсутні.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2017р. та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов повністю.

В апеляційній скарзі позивач зазначає про те, що відповідач вправі повернути будь-яке інше зерно ріпаку з аналогічними кількісними та якісними показниками, як і спірний ріпак, що виключає застосування ст. 607 ЦК України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.07.2017р. розгляд апеляційної скарги призначено на 31.07.2017р.

В судове засідання апеляційного господарського суду не з'явились треті особи 1, 2, 3, 4, 6, 7, 8, 9, 10.

Згідно з абз. 3 пп. 3.9.1 п. 3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно з пп. 3.9.2 п. 3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З урахуванням наведеного: належного повідомлення третіх осіб про час та місце розгляду справи, явка учасників судового процесу не визнана обов'язковою, судова колегія ухвалила розгляд апеляційної скарги у відсутності третіх осіб 1, 2, 3, 4, 6, 7, 8, 9, 10.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, третьої особи та прокурора судова колегія встановила.

05.07.2012 між Публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" в особі філії ПАТ "ДПЗКУ" "Дубенський комбінат хлібопродуктів" (зерновий склад) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна)", в подальшому змінено найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю "АДМ Трейдінг Україна", (поклажодавець) укладено договір складського зберігання зерна №3 (далі по тексту - договір), за умовами якого поклажодавець зобов'язався передати, а зерновий склад зобов'язався прийняти на зберігання олійні культури (зернові, зернобобові, круп'яні, олійні культури) врожаю 2012 року, надавати додаткові послуги, відповідно до додатку №1, що є невід'ємною частиною договору та в установлений строк повернути їх поклажодавцю або особі, зазначеній ним як, одержувач, відповідно до якісних показників, передбачених договором.

Пунктом 1.2 договору передбачено, що зерновий склад забезпечує знеособлене зберігання зерна за культурами і класами.

Згідно із п. 1.3 договору зерно, що доставляється на зберігання зерновому складу згідно із договором є власністю поклажодавця. Зерновий склад не має права продавати або будь-яким іншим чином розпоряджатися зерном поклажодавця, яке знаходиться у нього на зберіганні, до закінчення строку зберігання, передбаченого договором, крім випадків, передбачених пунктом 4.2.5 договору.

Відповідно до п.3.4 договору, вид, кількість, якість прийнятого на зберігання зерна зазначається в складському документі.

Зерно вважається відвантаженим зерновим складом з моменту видачі акта-розрахунку на зерно та товаротранспортної накладної. Зерно вважається переоформленим зерновим складом з моменту видачі та підписання сторонами акта-розрахунку на зерно та складського документа (п. 3.13 договору).

Зерновий склад зобов'язаний видати складські документи на зерно не пізніше наступного дня після прийняття його на зберігання (п. 4.1.5 договору).

Пунктом 4.1.10 договору сторони погодили, що зерновий склад зобов'язався повернути зерно за першою вимогою поклажодавця у разі, коли передбачений договором строк зберігання не закінчився за умови, якщо поклажодавець за 10 днів до передбачуваної дати відвантаження зерна подає письмову заяву, в якій повинно зазначатись найменування культури, її кількість, якість за класом, група згідно зі стандартами, вид транспорту, залізнична станція призначення, реквізити одержувача, дата відвантаження.

01.08.2012 року між ПП ОСОБА_8 (постачальник) та ТОВ "Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна)" (покупець) укладено договір поставки №519/1-077614 (договір поставки), відповідно до умов якого постачальник зобов'язався поставити, а покупець прийняти й оплатити наступну продукцію: Ріпак 1 класу, урожаю 2012 року у термін та на умовах, передбачених у цьому Договорі.

На виконання умов договору поставки ПП ОСОБА_8 передав ТОВ "Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна)" 1292,973 тонн ріпаку 1 класу, що підтверджується накладною №136 від 01.08.2012 року.

У відповідності до договору складського зберігання зерна, відповідач прийняв на зберігання від позивача насіння ріпаку першого класу в кількості 1292973,00 кг урожаю 2012 року, що підтверджується складською квитанцією на зерно №146 від 01.08.2012 з приміткою "переоформлено з ФОП ОСОБА_8". Зазначена складська квитанція була анульована і на залишок насіння ріпаку першого класу урожаю 2012 року заліковою вагою 717 049,00 кг була виписана складська квитанція на зерно №228 (серія АФ №497007) від 07.09.2012.

Листом №201 від 10.09.2012 позивач звернувся до відповідача з проханням роз'яснити причину відмови навантаження ріпаку 1 класу у вагони зерновози в кількості 717 049,00 кг., якій належить ТОВ "АСТІ (Україна)" згідно складської квитанції серія АФ №497007 від 07.09.2012.

Листом №254 від 10.09.2012 відповідач повідомив позивача, що ріпак згідно складської квитанції серії АФ №497007 від 07.09.2012 року в кількості 717049,00 кг. знаходиться під арештом згідно постанови про приєднання речових доказів СВ Дубенського МВ УМВС України Рівненської області від 04.09.2012 року.

Відповідач листом №235 від 14.09.2012 відмовив позивачу у відвантаженні ріпака в кількості 717049,00 кг., посилаючись на те, що СВ Дубенський МВ УМВС України надало заборону на його відчуження, оскільки він придбаний шахрайським шляхом.

Листом №206 від 13.09.2012 позивач повторно звернувся до відповідача з вимогою негайно розпочати відвантаження ріпаку першого класу урожаю 2012 року в кількості 717049,00 кг.

Листом вих. №214 14.09.2012 позивач звернувся до відповідача з вимогою не допустити переміщення ріпаку першого класу урожаю 2012 року в кількості 717 049,00 кг. за межі зернового складу.

Відповідно до витягу №5620 з реєстру складських документів ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" вбачається, що станом на 14 год. 30 хв. 21.09.2012 ТОВ "Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна)" зберігало на ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" зерно згідно договору складського зберігання від 05.07.2012 №3, найменування зерна: насіння ріпаку І класу, фізична вага 717049 кг., термін зберігання на складі - до 31.05.2013 року.

У зв'язку із невиконанням відповідачем умов договору складського зберігання зерна №3 від 05.07.2012 в частині відвантаження на вимогу позивача ріпака вагою 717 049,00 кг., позивачем заявлено до ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" в особі філії ПАТ "ДПЗКУ" "Дубенський комбінат хлібопродуктів" вимогу про зобов'язання відповідача відвантажити ріпак вагою 717049 кг відповідно до складської квитанції на зерно №228 від 07.09.2012, яке належить позивачу на праві власності.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як підтверджено матеріалами справи між сторонами укладено договір складського зберігання зерна №3 від 05.07.2012, у відповідності до якого у відповідача на зберіганні, згідно із складською квитанцією на зерно №228 від 07.09.2012, перебувало передане позивачем насіння ріпаку першого класу урожаю 2012 року заліковою вагою 717049,00 кг.

За приписами ст. 936 ЦК України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно із ст. 957 Цивільного кодексу України, за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності. Договір складського зберігання, укладений складом загального користування, є публічним договором. Договір складського зберігання укладається у письмовій формі. Письмова форма договору складського зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене складським документом.

У відповідності до ч. 1 ст. 961 Цивільного кодексу України, товарний склад на підтвердження прийняття товару видає один із таких складських документів: складську квитанцію; просте складське свідоцтво; подвійне складське свідоцтво.

Статтею 938 Цивільного кодексу України передбачено, що зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Статтею 32 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" передбачено, що зерновий склад зобов'язаний повернути поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, зерно у стані, передбаченому договором складського зберігання та законодавством.

Згідно із ст. 953 Цивільного кодексу України, зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Господарським судом міста Києва встановлено, що позивач листами №201 від 10.09.2012, №206 від 13.09.2012 просив відповідача відвантажити ріпак 1 класу в кількості 717 049,00 кг.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як підтверджено матеріалами справи, відповідач відмовив у відвантаженні спірного ріпака, посилаючись на те, що даний ріпак знаходиться під арештом згідно постанови про приєднання речових доказів СВ Дубенського МВ УМВС України Рівненської області від 04.09.2012.

Приписами частини 1 статті 949 Цивільного кодексу України передбачено, що зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки (ст. 179 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 184 Цивільного кодексу України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

Частина 2 статті 184 Цивільного кодексу України визначає, що річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.

У розумінні цивільного законодавства, індивідуально визначеними є такі речі, які відрізняються від інших індивідуальними ознаками: єдині у своєму роді; відрізняються від інших кількома ознаками; вирізнені із загальної маси речей цього роду. Поділ речей на речі, визначені індивідуальними ознаками, та речі, визначені родовими ознаками, пов'язаний як з природними властивостями речей, так і з способами їхньої індивідуалізації. Якщо річ визначена тільки кількісно (числом, вагою, мірою) і характеризується ознаками, спільними для всіх речей такого роду, - це річ, визначена родовими ознаками.

Правове значення передбаченого в цій статті поділу речей проявляється в тому, що речі, визначені індивідуальними ознаками, є юридично незамінними, тому їх загибель (знищення) звільняє зобов'язану особу від передання їх управненій особі. Навпаки, загибель (знищення) речей, визначених родовими ознаками, за загальним правилом не звільняє боржника від обов'язку виконати своє зобов'язання, оскільки він не позбавлений можливості набути інші речі такої ж кількості та якості.

Насіння ріпаку вимірюються вагою числом та об'ємом, а це означає, що ріпак є юридично замінним згідно ч. 2 ст. 184 ЦК України.

З урахуванням вищенаведеного, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що насіння ріпку 1 класу, вказане у складській квитанції на зерно №228 (серія АФ №497007) від 07.09.2012, визначений родовими ознаками, властивими усім речам того ж роду та вимірюється вагою, тобто є замінним.

При цьому, у відповідності до п. 1.2. договору, сторони визначили, що зерновий склад забезпечує знеособлене зберігання зерна за культурами і класами.

Як встановлено місцевим господарським судом, згідно із складською квитанцією на зерно №228 (серія АФ №497007) від 07.09.2012 відповідач здійснював знеособлене зберігання насіння ріпаку першого класу урожаю 2012 року заліковою вагою 717 049,00 кг.

Відповідачем в обґрунтування своїх посилань на те, що спірний ріпак є індивідуально визначеною річчю було надано лист вих. №66-03 від 25.05.2017 завідувача кафедри технології зберігання і переробки зерна Національного університету харчових технологій, д.т.н., проф. О.І. Шаповаленко О.І.

У даному листі вказано, що спірний ріпак згідно складської квитанції на зерно №228 від 07.09.2012 серії АФ №497007 має ознаки, які його виокремлюють із маси однорідних речей, зокрема клас зерна, рік збирання урожаю, фізичні властивості - вологість, зернова домішка, сміттєва домішка, та хімічні показники - ерукова кислота до 2,0 %, глюкозинолати до 25 мкМоль/г.

Однак, до вказаного листа відповідачем не було надано документів в підтвердження того, що особа, якою здійснено відповідні висновки у листі вих. №66-03 від 25.05.2017 щодо особливостей спірного ріпака, володіє необхідними спеціальними знаннями та має відповідний рівень кваліфікації для надання відповідного висновку.

Враховуючи вищевикладене, насіння ріпаку передане позивачем на зберігання відповідача згідно із складською квитанцією на зерно №228 від 07.09.2012 є майном, визначене родовими ознаками, тобто є замінним.

Разом з тим, як вбачається із матеріалів справи, відповідно до постанови про приєднання речових доказів від 04.09.2012, ріпак в кількості 1805243,5 кг., яким шляхом шахрайських дій заволодів ОСОБА_9 та в подальшому реалізований ФОП ОСОБА_8, був визначений речовим доказом по справі №7/176-12. Згідно із даною постановою насіння ріпаку вирішено залишити на зберіганні на території Філії ПАТ "ДПЗКУ" "Дубненський комбінат хлібопродуктів".

В подальшому, 11.09.2012 начальником СВ Дубенського МВ УМВС України Рівненської області підполковником міліції І.М. Гай винесено постанову про визначення місця зберігання речових доказів, згідно якої було вирішено передати для зберігання голові СВК ім. Лесі Українки ОСОБА_13 158129 кг. ріпаку.

12.09.2012 начальником СВ Дубенського МВ УМВС України Рівненської області підполковником міліції І.М. Гай винесені постанови про визначення місця зберігання речових доказів, згідно яких було вирішено передати для зберігання: голові СВК "Нива" ОСОБА_14 34775 кг. ріпаку; голові СФГ "Серпанок" ОСОБА_15 89130 кг. ріпаку; голові ФГ "Нива" ОСОБА_16 215109 кг. ріпаку.

13.09.2012 начальником СВ Дубенського МВ УМВС України Рівненської області підполковником міліції І.М. Гай винесені постанови про визначення місця зберігання речових доказів, згідно яких було вирішено передати для зберігання: голові ДП "Еліта" інституту сільського господарства Західного полісся НААН ОСОБА_17 82835 кг. ріпаку; голові ДП "Еліта" інституту сільського господарства Західного полісся НААН ОСОБА_17 244039 кг. ріпаку.

14.09.2012 начальником СВ Дубенського МВ УМВС України Рівненської області підполковником міліції І.М. Гай винесені постанови про визначення місця зберігання речових доказів, згідно яких було вирішено передати для зберігання голові ТОВ ім. Маркіяна Шашкевича ОСОБА_20 917109 кг. ріпаку.

01.10.2012 начальником СВ Дубенського МВ УМВС України Рівненської області підполковником міліції І.М. Гай було винесено постанову про визначення місця зберігання речових доказів, згідно якої вирішено передати для зберігання голові СФГ "Шанс" ОСОБА_19 34417 кг. ріпаку.

У період вересень - жовтень 2012 року здійснено відповідне передання та переміщення ріпаку, що підтверджується наявними в матеріалах справи наказами, накладними та актами - приймання передачі.

При цьому, вирок Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 17.03.2014 по справі №559/2983/13-к скасовано ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 19.08.2015. Як встановлено судом, на даний час, відповідно до ухвали Радивилівського районного суду Рівненської області від 18.02.2016 по справі №559/2983/13-к, провадження по кримінальній справі зупинено, ОСОБА_9 оголошено в розшук.

Відомості щодо повернення спірного ріпака від сільськогосподарських виробників на зберігання відповідачу після скасування вироку Дубенського міськрайонного суду Рівненської області суду від 17 березня 2014 року в матеріалах справи відсутні.

З метою встановлення обставин щодо стану спірного зерна ріпаку, наявності чи відсутності його на зберіганні у сільгоспвиробників, у Здолбунівського районного суду Рівненської області місцевим господарським судом затребувана інформація щодо передачі на зберігання та повернення спірного ріпака за скасованим вироком у кримінальному провадженні №12013190040000714.

У листі від 12.05.2017 суддею Кушнір О.Г. Здолбунівського районного суду Рівненської області повідомлено, що відомості про передачу на зберігання та повернення спірного ріпака після скасування вироку Дубенського міськрайонного суду Рівненської області суду від 17 березня 2014 року у матеріалах кримінального провадження відсутні. Також у вказаному листі зазначено, що у матеріалах справи наявна лише розписка голови ФГ "Лаванда-Лідаво", яка одержана Дубенським міськрайонним судом Рівненської області 03 липня 2014 року, про повернення вказаному господарству зерно ріпаку в кількості 30155 кг.

Жодних доказів, які б підтверджували повернення відповідачу на зберігання спірного ріпака суду не надано.

У відповідності до статті 114 КПК України (чинного на час прийняття постанов слідчого про визначення місця зберігання речових доказів), постанови слідчого, винесені відповідно до закону в кримінальній справі, яка перебуває в його провадженні, є обов'язковими для виконання всіма підприємствами, установами і організаціями, посадовими особами і громадянами.

В силу приписів статті 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Положення статті 617 Цивільного кодексу України визначає дві основні підстави звільнення особи, яка порушила зобов'язання, від відповідальності. Такими обставинами є випадок та непереборна сила. Під випадком розуміються будь-які діяння, не викликані чиїмось наміром або необережністю, тобто відсутність вини порушника.

У відповідності до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до ч.1 ст. 950 Цивільного кодексу України, за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.

Згідно із ч. 1 ст. 33 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", за втрату, нестачу чи пошкодження зерна, прийнятого на зберігання, зерновий склад несе відповідальність на підставах, передбачених законодавством.

В силу приписів ч. 2 ст. 950 Цивільного кодексу України, професійний зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили, або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця.

Відповідно до ст.607 Цивільного кодексу України, ст. 205 Господарського кодексу України, зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.

Як вже було встановлено судом передача спірного ріпака сільськогосподарським виробникам вчинялась відповідачем на виконання постанов слідчого, які в силу, чинної на час прийняття постанов статті 114 КПК України, є обов'язковими для виконання всіма підприємствами, установами і організаціями, посадовими особами і громадянами.

Зазначені обставини щодо передання та переміщення ріпаку від відповідача, як зберігача, до виробників такого ріпака не залежали безпосередньо від сторін договору зберігання.

З урахуванням наведеного, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскільки передача спірного ріпака сільськогосподарським виробникам вчинялась відповідачем на виконання постанов слідчого, то відповідач був позбавлений можливості здійснювати виконання договору складського зберігання зерна №3 від 05.07.2012 та відповідно повернення позивачу насіння ріпака згідно із складською квитанцією на зерно №228 від 07.09.2012.

Фактичні дані щодо повернення від виробників спірного ріпаку на зберігання відповідачу у суду відсутні.

Встановлені обставини свідчать про неможливість виконання відповідачем взятого на себе зобов'язання в частині повернення переданої на зберігання речі (насіння ріпака вагою 717049,00 кг) та відсутність підстав для відповідальності за вибуття спірного ріпака із зберігання.

Доводи позивача в апеляційній скарзі про те, що відповідач вправі повернути будь-яке інше зерно ріпаку з аналогічними кількісними та якісними показниками не спростовують законного та обґрунтованого висновку, наведеного вище.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про відвантаження позивачу ріпак вагою 717 049,00 кг відповідно до складської квитанції на зерно № 228 від 07.09.2012.

Згідно із складською квитанцією на зерно № 228 від 07.09.2012 на зберігання відповідачу було передано насіння ріпак першого класу урожаю 2012 року заліковою вагою 717 049,00 кг.

Відповідно до п. 12.2 розділу 12 ДСТУ 4966:2008 "Насіння ріпаку для промислового переробляння. Технічні умови" гарантійний термін придатності насіння ріпаку становить 2 роки.

Враховуючи специфічні властивості насіння ріпаку, поряд з нормами ЦК України, які регулюють загальні договірні відносини зі зберігання, нормами Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні", необхідним також є врахування спеціальних положень вищезазначених ДСТУ 4966:2008, який передбачає, що гарантійний термін придатності насіння ріпаку становить 2 роки.

За таких обставини, заявляючи вимоги про відвантаження позивачу ріпаку вагою 717049,00 кг. позивач мав взяти до уваги специфічні властивості насіння ріпаку та положення ДСТУ 4966:2008 "Насіння ріпаку для промислового переробляння. Технічні умови" для обрання ефективного способу захисту своїх порушених прав.

Статтею 16 ЦК України закріплено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

У розумінні приписів ст.15, ст.16 ЦК України, ст. 20 ГК України, спосіб захисту повинен бути таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У п.145 рішення від 15.11.1996 р. у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним".

Таким чином, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Визначений позивачем предмет позову в повній мірі має забезпечувати захист його порушеного права.

При цьому, метою правосуддя є забезпечення ефективного поновлення порушеного права.

З урахування вищенаведеного, аналізуючи зміст заявлених позивачем вимог, місцевий господарський суд обгрунтовано зазначає про те, що позивач під час звернення до суду обрав неефективний спосіб захисту порушеного права, що не спрямований на захист його прав.

Враховуючи викладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2017р. не підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст.101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АДМ Трейдінг Україна" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2017р. у справі №5011-30/13256-2012 залишити без змін.

3. Справу №5011-30/13256-2012 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя С.А. Пашкіна

Судді Л.Г. Смірнова

М.Г. Чорногуз