Рішення

від 28.07.2017 по справі 191/1545/17

СИНЕЛЬНИКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 191/1545/17

Провадження № 2/191/966/17

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2017 року м. Синельникове

Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

Головуючого -судді Бондаренко Г.В.,

За участі секретаря- Силкіної О.Г.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду м. Синельникове позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Державний реєстратор у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно відділу державної реєстрації Синельниківської райдержадміністрації про розірвання договорів оренди земельних ділянок, стягнення заборгованості за договорами оренди ,-

Встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом посилаючись на те, що йому, ОСОБА_1, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом серії НМА№804203, яке було видано 31 березня 2017 року державним нотаріусом Другої синельниківської нотаріальної контори ОСОБА_3 належить на праві власності земельна ділянка загальною площею 5,15 га, що розташована на території Славгородської селищної ради, Синельниківського району Дніпропетровської області, кадастровий номер земельної ділянки № 1224856200:01:001:0042, вказана земельна ділянка призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; право власності на земельну ділянку зареєстровано 31 березня 2017 року , індексний номер :34571682.

Крім того, позивачу ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом серії НМА№804204, яке було видано 31 березня 2017 року державним нотаріусом Другої синельниківської нотаріальної контори ОСОБА_3 належить на праві власності земельна ділянка загальною площею 5,23 га, яка розташована на території Славгородської селищної ради, Синельниківського району Дніпропетровської області, кадастровий номер земельної ділянки № 1224856200:01:001:0041, вказана земельна ділянка призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Право власності на земельну ділянку зареєстровано За ОСОБА_1 31 березня 2017 року , індексний номер :34572296.

Вказані земельні ділянки належали ОСОБА_4, яка померла 14 вересня 2015 року.

Після отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом позивач отримав листа від відповідача ОСОБА_2 в якому було повідомлено про те, що в 2007 році відповідачем з попереднім власником земельної ділянки ОСОБА_4 був укладений договір оренди земельної ділянки строком на 49 років, тобто до 2056 року, договір зареєстрований у встановленому законом порядку і є чинним для правонаступників ОСОБА_4, тобто для позивача ОСОБА_1, як для її спадкоємця.

Пунктом 3.4.Договору оренди земельної ділянки передбачено, що при переході права власності на земельну ділянку або її частину від орендодавця до іншої особи або осіб, цей договір зберігає свою чинність для нового власника або власників.

Позивач вважає, що договір оренди має бути розірваним у зв'язку з порушенням відповідачем суттєвих умов договору оренди землі, які передбачені Законом України Про оренду землі .

Із змісту спірного договору оренди вбачається, що він був укладений попереднім власником земельної ділянки ОСОБА_4 і відповідачем ОСОБА_2 строком на 49 років, тобто на максимальний строк передбачений Законом України Про оренду землі .

Пунктом 4.1. договору оренди передбачено , що орендна плата встановлюється в грошовій формі і складає 890 грн. на рік, яка сплачується один раз на рік, не пізніше 1 грудня поточного року.

Крім того, пунктом 4.2. вказаного договору оренди встановлено, що розмір орендної плати щорічно переглядається у випадках із моменту: зміни умов господарювання, передбачених договором , зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, в інших випадках.

При цьому, в договорі не встановлено за чиєю ініціативою та якою процедурою переглядається розмір орендної плати у випадках із моменту зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством.

На момент укладення договору оренди землі розмір орендної плати складав 890 грн. при грошовій оцінці кожної земельної ділянки 59269,93 грн., що складало 1,5% від вартості кожної земельної ділянки.

Станом на момент звернення до суду вартість земельної ділянки складає 195671,54 грн., однак розмір орендної плати залишився незмінним і складає 890 грн., що відповідно складає всього 0,45% від вартості земельної ділянки.

В позовній заяві позивач вказав, що протягом 2007-2016 років рівень інфляції суттєво зріс і складає 244,7% відносно індексів споживчих цін , які були станом на 1 січня 2007 року.

Таким чином, розмір орендної плати за користування земельною ділянкою, з врахуванням її грошової оцінки, яка була визначена станом на лютий 2007 року , відповідно до індексації за 2007-2016 роки збільшилась в 2,5 рази і має складати 2177,83 грн. щорічно.

Крім того, на думку позивача, відповідач ОСОБА_2 систематично порушував і не виконував умови договору оренди земельної ділянки в частині регулярного внесення оренди і перегляду орендної плати у зв'язку зі зміною розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством.

Попередній власник земельної ділянки - ОСОБА_5 неодноразово зверталась до відповідача з вимогою про передачу їй орендної плати, але відповідач відмовлявся це робити.

Внаслідок систематичного невиконання умов договору оренди в частині порядку і строків внесення орендної плати, з врахуванням росту споживчих цін- власник земельної ділянки не отримував те, на що розраховував при укладенні договору оренди землі.

Внаслідок недобросовісної поведінки відповідача ОСОБА_2 власник земельної ділянки ОСОБА_5 оформила 14 березня 2012 року на ім'я позивача ОСОБА_1 заповіт на все належне їй майно, на підставі якого він набув право власності на земельну ділянку.

Не дивлячись на п.3.4. договорів оренди , які були зареєстровані 07 лютого 2007 року , щодо обов'язків сторін договору у випадку зміни власника земельної ділянки- відповідач ОСОБА_2В жодного разу не звертався до позивача з пропозицією сплатити орендну плату за 2015-2016 роки.

На думку позивача - розмір орендної плати, з врахуванням індексів зростання споживчих цін ( індекс інфляції, згідно даних Державного комітету статистики України // index.minfin.com.ua/index/infl/ ) за одну земельну ділянку складає : за 2007 рік: 890 грн.х116,6%= 1037,74 грн.; за 2008 рік: 1037,74грн.х122,3%=1269,16 грн.; за 2009 рік:1269,16 грн.х112,3%=1425,26 грн.; за 2010 рік:1425,26 грн.х109,1%=1554,96 грн.; за 2011 рік:1554,96 грн.х 104,6%=1626,49 грн.; за 2012 рік:1626,49 грн.х99,8%= 1623,23 грн.; за 2013 рік:1623,23 грн.х100,5%=1631,35 грн.; за 2014 рік:1631,35 грн.х124,9%=2037,56 грн.; за 2015 рік:2037,56 грн.х143,3%=2919,82 грн.; за 2016 рік:2919,82 грн.х112,4%=3281,87 грн. Таким чином, заборгованість по орендній платі за землю за 2015-2016 роки за одну ділянку складає 6201,63 грн., а за дві земельних ділянки 12403,26 грн. Вказані суми позивач просив стягнути з відповідача, як заборгованість по орендній платі за 2015-2016 роки.

Крім того, позивач зазначив, що відповідач ОСОБА_2 не виконував обов'язки землекористувача, щодо своєчасної оплати земельного податку і орендної плати; додержання законодавства про охорону довкілля; підвищення родючості ґрунтів та збереження інших корисних властивостей землі; своєчасного надання відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування даних про стан і використання земель, оскільки відповідачем не здійснювались заходи щодо підвищення родючості ґрунтів, не проводився облік сівозміни.

Вказані обставини, на думку позивача свідчать про те, що відповідач ОСОБА_2 не виконував обов'язки орендаря земельної ділянки, щодо збереження властивостей земельної ділянки, призначеної для ведення товарного-сільсько-господарського виробництва.

До початку судового розгляду позивач уточнив позовні вимоги щодо обставин справи та їх правового обґрунтування.

Позивач просив суд: розірвати договір оренди земельної ділянки загальною площею 5,15 га, що розташована на території Славгородської селищної ради, Синельниківського району Дніпропетровської області, який був укладений ОСОБА_4 і ОСОБА_2, зареєстрований 07 лютого 2007 року в книзі реєстрації договорів оренди в Синельниківському відділі ДРФ Центру ДЗК за № 040713100421; розірвати договір оренди земельної ділянки загальною площею 5,23 га, що розташована на території Славгородської селищної ради, Синельниківського району Дніпропетровської області, який був укладений ОСОБА_4 і ОСОБА_2 зареєстрований 07 лютого 2007 року в книзі реєстрації договорів оренди в Синельниківському відділі ДРФ Центру ДЗК за № 040713100422; стягнути з ОСОБА_2, на користь ОСОБА_1 заборгованість орендній платі в сумі 12403,26 грн.; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на оплату судового збору .

В судовому засіданні позивач і його представник підтримали свої позовні вимоги в повному обсязі і просили їх задовольнити на підставах, які зазначені в позовній заяві.

В судовому засіданні позивач надав пояснення суду про те, що він є мешканцем с. Тургенівка Синельниківського району Дніпропетровської області, працює на посаді заступника директора Фермерського господарства За мир . ОСОБА_4 і ОСОБА_2 мешкали в с. Тургенівка. ОСОБА_4 на праві власності належали три земельні ділянки, які розташовані на території Славгородської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області. До 2006 року ОСОБА_4 передавала в оренду вказані три земельні ділянки ФГ За мир . В 2006 році вона повідомила про те, що дві земельні ділянки вона бажає передати в оренду іншій особі, а одна земельна ділянка залишилась в користуванні ФГ За мир . В 2009 році ОСОБА_4 звернулась до позивача і поскаржилась на те, що новий орендатор ОСОБА_2 не сплачує орендну плату за договором, забрав у неї всі правовстановлюючі документи на земельні ділянки, просила допомогти розірвати ці договори оренди. Він прийняв рішення не втручатись в договірні стосунки між ОСОБА_4 і ОСОБА_2 Але допомагав ОСОБА_4 матеріально- винаймали будиночок в с. Тургенівка, допомагав продуктами і дровами до самої смерті ОСОБА_4 Крім того, вона працювала у них в фермерському господарстві за наймом. В березні 2012 року ОСОБА_4 оформила заповіт на ім'я ОСОБА_1 Після смерті ОСОБА_4 14 вересня 2015 року позивач звернувся в державну нотаріальну контору з заявою про прийняття спадщини . Відповідач не погодився з тим, що на ім'я позивача був оформлений заповіт і звернувся до суду з позовом про визнання заповіту недійсним. Рішенням суду в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 було відмовлено. В березні 2017 року позивач зареєстрував на своє ім'я дві земельні ділянки, які йому перейшли у спадщину. В квітні 2017 року позивач отримав від відповідача лист в якому повідомлялось про наявність двох договорів оренди земельних ділянок, які перейшли у спадщину, строком дії до лютого 2056 року. З боку позивача була пропозиції зустрітися з відповідачем, але відповідач на зустріч не прийшов, ніяких пропозицій з його боку щодо зміни умов договорів оренди до позивача- не надходило. Позивач зазначив, що він має намір самостійно використовувати належні йому на праві власності земельні ділянки в господарській діяльності.

Відповідач ОСОБА_2 і його представник в судовому засіданні позовні вимоги не визнали в повному обсязі, просили відмовити в їх задоволенні.

Відповідач надав суду пояснення про те, що ОСОБА_4 була його далекою родичкою. В 2006 році між ними була досягнута домовленість щодо передачі в оренду строком на 49 років двох земельних ділянок, які належали ОСОБА_4 на праві власності. Однак, ОСОБА_4 просила у ОСОБА_2 гроші на придбання будинку в сумі 4000 доларів США. Відповідач погодився надати цю суму із розрахунку за оренду двох земельних ділянок строком на одинадцять років. Відповідач звернувся до нотаріуса ОСОБА_6Ю, який допоміг в складанні договору оренди землі і пояснив, як краще оформити ці домовленості і виходячи з цього був обрахований розмір щорічної орендної плати за кожну земельну ділянку і в сукупності за одинадцять років. Строк договору був визначений на 49 років, тобто на максимальний термін, який передбачений законодавством. В лютому 2007 року відповідач передав ОСОБА_4 гроші в сумі 4000 доларів США, що складало 20000( двадцять тисяч) грн.., про що ОСОБА_4 власноруч написала розписку. Вона до нього особисто не зверталась, ніяких претензій з приводу оплати орендної плати не висловлювала. Відповідач весь час надавав їй продукти харчування і інші необхідні предмети, на її вимогу. Про наявність заповіту на ім'я ОСОБА_1 відповідачу стало відомо після смерті ОСОБА_4, коли відповідач звернувся до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини.

Не визнає позовні вимоги позивача, оскільки орендна плата була ним сплачена в 2007 році одноразово , за домовленістю з власником земельної ділянки ОСОБА_4, за одинадцять років. Крім того, гроші передавалися в доларах США, тому відповідач вважає, що він не мав обов'язку розраховувати інфляційні витрати і, відповідно, доплачувати будь-яку суму щорічно, в рахунок орендної плати.

Окрім того, відповідач регулярно оплачував від імені власника земельних ділянок ОСОБА_4 земельний податок, на підтвердження чого надав суду квитанції про оплату. Інших оплат він не вносив, оскільки не являється фізичною особою-підприємцем, господарську діяльність здійснював одноособово, ніяких внесків та податків , окрім земельного податку- не сплачував.

Відповідач не визнав позовні вимоги ОСОБА_1 в частині неналежного виконання обов'язків орендатора за договорами оренди , щодо належного користування земельними ділянками. Пояснив суду, що він самостійно обробляв земельні ділянки і займався реалізацією сільсько-господарської продукції. У зв'язку з цим відповідачем не складалися плани сівозміни, користування земельними ділянками відбувалось на власний розсуд, ніякого обліку за документами з цього приводу не проводилось. Він дотримувався плану сівозміни, але ці факти ніде не відображені і він не повинен був надавати звіти в будь-які державні контролюючі органи.

Оскільки, на думку відповідача, строк дії договорів оренди не закінчився, і ще не спливли одинадцять років, за які відповідачем були внесені кошти за оренду двох земельних ділянок, то він не обговорював з позивачем ОСОБА_1 зміну умов договору. Дійсно позивач пропонував відповідачу з ним зустрітися, але у відповідача були сімейні проблеми і йому було ніколи займатися цим питанням.

Третя особа в судове засідання не зявилась , направила на адресу суду лист з проханням розглядати справу за відсутності представника Державного реєстратора.

Суд вислухав пояснення сторін, допитав свідків, дослідив письмові докази у справі.

Свідок ОСОБА_7 пояснив суду, що він працював на посаді голови Славгородської селищної ради в 2006-2008 роках. До нього звернувся ОСОБА_2 з приводу того, що він мав намір укласти договір оренди землі з ОСОБА_4 На той час це було складне питання, договорів оренди було мало і треба було уважно складати договір. З цього приводу зверталися за консультацією до нотаріуса ОСОБА_6 Потім договір був підготовлений і підписаний сторонами в приміщенні селищної ради. Щодо конкретних домовленостей між ОСОБА_4 і ОСОБА_2, то свідку нічого не відомо, при ньому гроші не передавалися і подробиці з цього питання він не знає. Після підписання договору оренди земельних ділянок договір був переданий на реєстрацію в Управління земельних ресурсів в Синельниківському районі Дніпропетровської області і зареєстрований, це було в 2007 році.

Свідок ОСОБА_8 надав суду свідчення про те, що він працює на посаді селищного голови Славгородської селищної ради з 2015 року. Після того, як він вступив на посаду голови селищної ради, при вивченні документів стало відомо, що в 2010 році ОСОБА_4 зверталася до селищної ради зі скаргою на невиконання умов договору оренди земельних ділянок з боку ОСОБА_2 і просила допомогти їй розірвати ці договори. Але, оскільки селищні рада не наділена такими повноваженнями, то їй надали письмову відповідь і рекомендували з цього приводу звернутись до суду. Інші обставини укладення і виконання цього договору йому, як голові селищної ради- не відомі.

Суд вважає, що спірні правовідносини, яки виникли між сторонами у справі врегульовані нормами Конституції України, Цивільним кодексом України, Земельним кодексом України, Законом України Про оренду землі .

Статтею 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.

Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Відповідно до ст.14 Конституції України - земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Крім того, ст.41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності….Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Отже, із наведених судом норм Конституції України вбачається, що держава Україна приділяє особливу увагу захисту права власності.

За змістом частини другої статті 792 ЦК України майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства, щодо договору, договору найму регулюються актами земельного законодавства - ЗК України, Законом України Про оренду землі .

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року у справі № 6-94цс13, яка відповідно до положень частини першої статті 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Відповідно до ст.125 Земельного кодексу України - право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Згідно з ст. 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За змістом ст. 21 Закону України Про оренду землі розмір та умови орендної плати, що зазначені в договорі оренди, не можуть суперечити чинному законодавству на час укладення договору оренди.

Відповідно до п. д ч. 1 ст. 141 ЗК України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За правилами ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно до вимог ч. 1 ст. 32 Закону України "Про оренду землі" на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Як встановлено судом і підтверджується матеріалами справи- позивач ОСОБА_1 набув право власності на земельну ділянку загальною площею 5,15 га, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва що розташована на території Славгородської селищної ради, Синельниківського району Дніпропетровської області, кадастровий номер земельної ділянки № 1224856200:01:001:0042, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом серії НМА№804203, яке було видано 31 березня 2017 року державним нотаріусом Другої синельниківської нотаріальної контори ОСОБА_3; право власності на земельну ділянку зареєстровано 31 березня 2017 року , індексний номер :34571682 ( а.с.7, 34-36).

Крім того, позивачу ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом серії НМА№804204, яке було видано 31 березня 2017 року державним нотаріусом Другої синельниківської нотаріальної контори ОСОБА_3 належить на праві власності земельна ділянка загальною площею 5,23 га, яка розташована на території Славгородської селищної ради, Синельниківського району Дніпропетровської області, кадастровий номер земельної ділянки № 1224856200:01:001:0041, вказана земельна ділянка призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Право власності на земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_1 31 березня 2017 року , індексний номер :34572296 ( а.с.31-33).

Вказані земельні ділянки належали ОСОБА_4, яка померла 14 вересня 2015 року.

Також судом встановлено, що між ОСОБА_4 і ОСОБА_2 в 2007 році були укладені договори оренди вказаних двох земельних ділянок строком на 49 років, тобто до 2056 року, договори зареєстровані у встановленому законом порядку ( а.с.10-12, 63-65, 66, 67-70,71,72-73,74-75).

Пунктами 3.4.договорів оренди земельної ділянки передбачено, що при переході права власності на земельну ділянку або її частину від орендодавця до іншої особи або осіб, цей договір зберігає свою чинність для нового власника або власників.

Відомості про державну реєстрацію речового права, а саме права оренди земельними ділянками за відповідачем ОСОБА_2 були внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно лише 12 квітня 2017 року: на земельну ділянку площею 5,1500га, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер:34744476 ; на земельну ділянку площею 5,2300 га рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер:34742897 .

Право оренди земельної ділянки зареєстровано за ОСОБА_2 12.04.2017 року зі строком дії до 07.02.2056 року з правом пролонгації ( а.с.а.с.72-73,74-74).

Отже, із цих документів вбачається, що відповідач ОСОБА_2 звернувся до державного реєстратора з заявою про реєстрацію права оренди земельними ділянками лише 10 квітня 2017 року. Право оренди було зареєстровано реєстратором в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12 квітня 2017 року.

Із змісту спірних договорів оренди вбачається, що вони були укладені попереднім власником земельної ділянки ОСОБА_4 і відповідачем ОСОБА_2 строком на 49 років, тобто на максимальний строк передбачений Законом України Про оренду землі , що підтвердив під час судового розгляду відповідач .

Пунктом 4.1. договорів оренди передбачено , що орендна плата встановлюється в грошовій формі і складає 890 грн. на рік, яка сплачується один раз на рік, не пізніше 1 грудня поточного року.

Крім того, пунктом 4.2. вказаних договорів оренди встановлено, що розмір орендної плати щорічно переглядається у випадках і з моменту: зміни умов господарювання, передбачених договором , зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, в інших випадках.

Вказані договори були зареєстровані у книзі реєстрації договорів оренди в Синельниківському відділі ДРФ Центру ДЗК 07.02.2007 року за №040713100421 ( земельна ділянка площею 5,15 га) і за № №040713100422 ( земельна ділянка площею 5,23 га) ( а.с.32,35).

Отже, під час судового розгляду судом встановлено, що між ОСОБА_4 і ОСОБА_2 , в лютому 2007 року, були укладені два договори оренди земельних ділянок строком на 49 років.

Суд при вирішенні спору враховує такі обставини, які підтверджені документально.

В матеріалах справи наявна розписка від імені ОСОБА_4 згідно якої 09 лютого 2007 року вона отримала від ОСОБА_24000( чотири тисячі) доларів США, що еквівалентно на момент складання розписки 20000 грн. за оренду паїв площею 5,23 га і 5,150 га. ( а.с. 76). Вказана розписка у встановленому законом порядку не спростована і враховується судом на підтвердження передачі грошей відповідачем ОСОБА_2 власнику земельних ділянок ОСОБА_4

Разом з тим, суду надана заява від імені ОСОБА_4 на ім'я голови Славгородської селищної ради від 15 листопада 2010 року в якій власник земельних ділянок ОСОБА_4 повідомляла про те, що орендар- Цоколенко І.В. неналежним чином виконує умови договору і просила допомогти їй в вирішенні питання про розірвання договорів оренди і поверненні правовстановлюючих документів ( а.с.55). Вказана заява була розглянута Славгородською селищною радою 14 грудня 2010 року ОСОБА_4 надана відповідь і рекомендовано звернутись для вирішення цього спору до суду ( а.с.54).

В наступному, а саме 14 березня 2012 року ОСОБА_4 зробила розпорядження на випадок своєї смерті щодо належного їй майна і заповідала все належне їй нерухоме майно на користь ОСОБА_1 Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 березня 2017 року у справі №191/2475/16-ц в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним заповіту ОСОБА_4 - було відмовлено, вказане рішення набрало законної сили і ОСОБА_2 не оскаржувалось.

Таким чином, судом було встановлено, що за життя власник земельних ділянок ОСОБА_4 виявила волю на перехід права власності на земельні ділянки до ОСОБА_1

Частиною 1 статті 317 ЦК України встановлений зміст права власності- це право володіти, користуватися і розпоряджатися майном.

Суд приходить до висновку , що пункт 3.4. договорів оренди земельних ділянок, який визначає, що при переході права власності на земельну ділянку або її частину від орендодавця до іншої особи або осіб, цей договір зберігає свою чинність для нового власника або власників- суттєво обмежує право власності позивача ОСОБА_1, виходячи з того, що договори оренди укладалися строком на 49 років і можуть виконуватися ще протягом 39 років.

Натомість, позивач повідомив суду про те, що має намір використовувати вказані земельні ділянки у власній господарській діяльності.

Внаслідок цієї умови договорів оренди-новий власник земельних ділянок ОСОБА_1 позбавлений можливості володіти і користуватися належним йому нерухомим майном відповідно до належного йому права власності і обмежений в здійсненні своїх повноважень.

Окрім того, суд приймає до уваги те, що відповідачу ОСОБА_2 з березня 2017 року достеменно відомо про зміну власника земельних ділянок. Однак, відповідач не запропонував позивачу жодних умов щодо внесення змін до договорів оренди.

Суд не приймає до уваги пояснення відповідача щодо того, що він не мав можливості зустрітися з позивачем і обговорити питання щодо користування земельними ділянками, оскільки матеріалами справи підтверджується те, що 10 квітня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Державного реєстратора у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно відділу державної реєстрації Синельниківської райдержадміністрації з заявою про реєстрацію належного йому права користування земельними ділянками, що свідчить про бажання відповідача залишити за собою це речове право( а.с.72-73,74-75).

Крім того, суд приймає до уваги те, що відповідно до пункту 4.1. договорів оренди - орендна плата встановлюється в грошовій формі і складає 890 грн. на рік, яка сплачується один раз на рік, не пізніше 1 грудня поточного року. Згідно з п. 4.2. вказаного договору оренди- розмір орендної плати щорічно переглядається у випадках із моменту: зміни умов господарювання, передбачених договором , зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, в інших випадках. В договорі не встановлено за чиєю ініціативою та якою процедурою переглядається розмір орендної плати у випадках із моменту зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством.

Як встановлено судом і не спростовувалось відповідачем- питання щодо зміни орендної плати жодного разу між ОСОБА_2 і власником земельних ділянок ОСОБА_4 не обговорювалось, оскільки, на думку відповідача це питання було вирішено в лютому 2007 року і ОСОБА_4 отримала гроші на виконання договорів.

Суд не приймає до уваги пояснення відповідача ОСОБА_2 про те, що гроші передавалися в доларах США, тому не було необхідності розраховувати інфляційні витрати, оскільки передача розрахунку за користування земельними ділянками в іноземній валюті, хоча і покривала інфляційні витрати, але не враховувала інші фактори, які були підставами для зміни умов договорів оренди в частині розмірів орендної плати, а саме: зміни умов господарювання, зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, в інших випадках.

Суд вважає доведеним, що власник земельних ділянок ОСОБА_4 з 2009 по 2012 роки намагалася домовитися з відповідачем щодо зміни умов в частині оплати орендної плати, але відповідач ухилявся від цього.

Крім того, як вбачається із змісту заяви ОСОБА_4 до Славгородської селищної ради від 15 листопада 2010 року - оригінали договорів оренди земельних ділянок і правовстановлюючих документів на земельні ділянки були вилучені у неї відповідачем ОСОБА_2, ОСОБА_4 була особою похилого віку, одинока, отже їй було складно самостійно захистити свої права.

Сукупність встановлених судом обставин свідчить про те, що відповідачем ОСОБА_2 були суттєво порушені умови договорі оренди щодо щорічного внесення орендної плати , можливості щорічно переглядати розмір орендної плати з врахуванням зміни умов господарювання, зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, в інших випадках.

Також суд не приймає до уваги пояснення відповідача в частині того, що він належним чином користувався спірними земельним ділянками, здійснював сівозміну культур, поліпшував родючість ґрунтів. Сам відповідач пояснив суду, що жодного обліку сівозміни він не здійснював, ніяких документів щодо внесення добрив і поліпшення якості ґрунтів, рекультивації земель у нього не має, він здійснював діяльність , як одноосібник і тому нікуди звіти не подавав.

Вказана обставина підтверджується листом Управління агропромислового розвитку Синельниківської районної державної адміністрації №48 від 17.05.2017 року, згідно з якою ОСОБА_2 інформацію щодо наявності земельних ділянок ( паїв), дотримання порядку сівозміни, рекультивації земель, поліпшення земель та ін.. в управління- не надавав ( а.с.56).

Суд вважає, що відсутність обліку сівозміни , обліку внесення добрів, обліку інших заходів щодо підвищення якості земельних ділянок- суперечить умовам договорів оренди і позбавляє власника можливості здійснювати контроль за якістю земель. Суду не надано жодних доказів того, що відповідач належним чином використовував земельні ділянки за їх цільовим призначенням протягом більш ніж 10 років. А у зв'язку з відсутністю технічного паспорту на земельну ділянку і не виготовлення її відповідачем- взагалі відсутня можливість провести аналіз якісних показників ґрунтів, як на момент передачі в оренду, так і на момент виникнення спору.

Статтею 96 ЗК України передбачені обов'язки землекористувачів :

Землекористувачі зобов'язані: а) забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки; б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; в) своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату; г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; е) дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем. Законом можуть бути встановлені інші обов'язки землекористувачів.

Відповідно до частини третьої статті 52 Закону України "Про землеустрій" (від 22.05.2003 № 858-ІУ) та постановою Кабінету Міністрів України від 02.11.2011 N 1134, затверджено Порядок розроблення проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь.

Відповідно до п. 3 Порядку N 1134 проект землеустрою розробляється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування або суду про проведення робіт із землеустрою та укладеного відповідно до нього договору між землевласником (землекористувачем) та розробником проекту землеустрою.

Статтею 9 Закону України Про державну експертизу землевпорядної документації від 17.06.2004 № 1808-ІУ ( в редакції, яка діяла на час виникнення правовідносин), передбачалося, що обов'язковій державній експертизі підлягають: проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь.

Державний контроль за проведенням землеустрою, виконанням запроектованих заходів із землеустрою і дотриманням вимог, встановлених цим Законом, законами України та іншими нормативно-правовими актами при розробці документації із землеустрою, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, центральними органами виконавчої влади, які здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель відповідно до повноважень, визначених законом (ч.1 ст.60 Закону № 858-ІУ).

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку , що відповідач ОСОБА_2 використовував земельні ділянки на власний розсуд, без дотримання правил державного контролю за користуванням землею, ніяких дій, направлених на поліпшення і рекультивацію земельних ділянок не проводив. Суд розцінює таку бездіяльність відповідача ОСОБА_2, як суттєве порушення умов договорів оренди земельних ділянок.

Суд приходить до висновку , що сукупність обставин, які встановлені судом під час розгляду справи по суті, а саме: оплата орендної плати всупереч умовам договору, ухилення відповідача ОСОБА_2 від зміни умов договорів оренди землі в частині розміру орендної плати; невиконання обов'язків орендаря земельних ділянок щодо підвищення їх родючості та збереження корисних властивостей землі- є підставами для розірвання договорів оренди земельних ділянок площею 5,15 га і 5,23 га, розташованих на території Славгородської селищної ради , які були укладені між ОСОБА_4 і ОСОБА_2 і зареєстровані 07 лютого 2007 року в Книзі реєстрації договорів оренди в Синельниківському відділі ДРФ Центру ДЗК за № 040713100421 і за № 040713100422.

Разом з тим, суд вважає, що оскільки розписка від імені ОСОБА_4 про отримання грошової сумі в розмірі 4000 доларів США, що в еквіваленті складало 20000 грн. в рахунок орендної плати за користування двома земельними ділянками за 11 років- під час судового розгляду, як доказ передачі грошей не спростована і позивачем не оспорювалась, то у суду відсутні достовірні і переконливі докази на підтвердження вимог позивача про стягнення заборгованості за договорами оренди за 2015-2016 роки. Тому в цій частині позовних вимог суд вважає необхідним відмовити за відсутності доказів.

Таким чином, суд прийшов до висновків про часткове задоволення позовних вимог позивача.

З урахуванням того, що позовні вимоги задовольняються судом частково, то відповідно до ст..88 КПК України суд стягує з відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 1280 грн., в частині задоволених вимог про розірвання договорів оренди земельних ділянок.

Керуючись ст.ст.10, 11, 57, 60, 88, 207, 209, 212-215 ЦПК України, суд,

Вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Державний реєстратор у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно відділу державної реєстрації Синельниківської райдержадміністрації про розірвання договорів оренди земельних ділянок, стягнення заборгованості за договорами оренди- задовольнити частково.

Розірвати договір оренди земельної ділянки загальною площею 5,15 га, що розташована на території Славгородської селищної ради , Синельниківського району Дніпропетровської області, який був укладений між ОСОБА_4 і ОСОБА_2, зареєстрований 07 лютого 2007 року в книзі реєстрації договорів оренди в Синельниківському відділі ДРФ Центру ДЗК за № 040713100421.

Розірвати договір оренди земельної ділянки загальною площею 5,23 га, що розташована на території Славгородської селищної ради , Синельниківського району Дніпропетровської області, який був укладений між ОСОБА_4 і ОСОБА_2, зареєстрований 07 лютого 2007 року в книзі реєстрації договорів оренди в Синельниківському відділі ДРФ Центру ДЗК за № 040713100422.

В іншій частині позовних вимог-відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 ІПН НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 ІПН НОМЕР_2 витрати на оплату судового збору в сумі 1280 грн.

На рішення протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області може бути подано апеляційну скаргу. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не буде скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: ОСОБА_9