Постанова

від 04.06.2018 по справі 191/1545/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

04 червня 2018 року

м. Київ

справа № 191/1545/17-ц

провадження № 61-29св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В.М., Червинської М. Є. ,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

третя особа - державний реєстратор відділу державної реєстрації Синельниківської райдержадміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 липня 2017 року у складі судді Бондаренко Г. В. та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Посунся Н. Є., Баранніка О. П., Пономарь З. М.,

ВСТАНОВИВ :

У травні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, третя особа - державний реєстратор відділу державної реєстрації Синельниківської райдержадміністрації про розірвання договорів оренди земельних ділянок, стягнення орендної плати.

Позовна заява мотивована тим, що в 2007 році між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 були укладені договори оренди земельних ділянок площею 5, 23 га та 5,15 га строком на 49 років. ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, заповіла ОСОБА_4 все належне їй нерухоме майно, в тому числі земельні ділянки загальною площею 5, 23 га та 5,15 га, розташовані на території Славгородської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, виданого 31 березня 2017 року.

Позивач, посилаючись на надані йому законом права володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, на порушення відповідачем суттєвих умов договору оренди землі, які передбачені Законом України Про оренду землі та те, що є фермером і може професійно обробляти землю, просив договори оренди розірвати.

Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 липня 2017 року позовні вимоги задоволено частково.

Розірвано договір оренди земельної ділянки загальною площею 5,15 га, що розташована на території Славгородської селищної ради, Синельниківського району Дніпропетровської області, який був укладений між ОСОБА_6 і ОСОБА_5, зареєстрований 07 лютого 2007 року в книзі реєстрації договорів оренди в Синельниківському відділі ДРФ Центру ДЗК за № 040713100421.

Розірвано договір оренди земельної ділянки загальною площею 5,25 га, що розташована на території Славгородської селищної ради, Синельниківського району Дніпропетровської області, який був укладений між ОСОБА_6 і ОСОБА_5, зареєстрований 07 лютого 2017 року в книзі реєстрації договорів оренди в Синельниківському відділі ДРФ Центру ДЗК за № 040713100422.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 судовий збір в розмірі 1 280,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_5 використовував земельні ділянки на власний розсуд, без дотримання правил державного контролю за користуванням землею, ніяких дій, направлених на поліпшення і рекультивацію земельних ділянок не проводив. Тому бездіяльність відповідача є суттєвим порушенням умов договорів оренди земельних ділянок.

Крім того, відповідач ОСОБА_5 не дотримувався умови договору в частині регулярного внесення оренди і перегляду орендної плати у зв'язку зі зміною розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 листопада 2017 року рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 липня 2017 року залишено без змін.

Постановляючи ухвалу про відхилення апеляційної скарги ОСОБА_5 , суд апеляційної інстанції погодився з висновками рішення суду першої інстанції.

02 січня 2018 року ОСОБА_5 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що враховуючи підстави для можливого розірвання договору оренди у випадку невиконання або не належного виконання орендатором своїх обов'язків у частині сплати орендної плати, необхідно встановити та зафіксувати систематичну несплату орендної плати. ОСОБА_5 орендна плата на прохання орендодавця ОСОБА_6 була здійснена за 11 років, тобто до 2018 року включно, що підтверджується розпискою, написаною власноруч ОСОБА_6

Також висновки суду про те, що ОСОБА_5 неналежним чином виконував свій обов'язок щодо сплати орендної плати є хибним. Крім того, недоведений той факт, що ОСОБА_6 з 2009 по 2012 роки намагалася домовитися з тим про зміну умов договорів щодо оплати орендної плати, позивач на підтвердження вказаного факту не надав жодного доказу.

26 березня 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Судом встановлено, щона момент укладення договору оренди землі розмір орендної плати складав 890,00 грн при грошовій оцінці кожної земельної ділянки 59 269,93 грн, що дорівнювало 1,5 % від вартості кожної земельної ділянки.

Розмір орендної плати за користування земельною ділянкою з врахуванням її грошової оцінки, яка була визначена станом на лютий 2007 року, відповідно до індексації за 2007-2016 роки збільшилась в 2,5 рази і мав складати 2 177,83 грн. щорічно.

Відповідно до пункту 4. 1 договорів оренди земельної ділянки від 07 лютого 2007 року орендна плата вноситься орендарем у розмірах 890,00 грн. Періодичність внесення орендної плати один раз на рік. Орендар на визначених умовах може вносить плату за майбутній період за один рік.

Пунктом 4.2 вказаного договору встановлено, що розмір орендної плати щорічно переглядається у випадках із моменту зміни умов господарювання, передбачених договором, зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, в інших випадках.

Згідно зі статтею 21 Закону України Про оренду землі розмір та умови орендної плати, що зазначені в договорі оренди, не можуть суперечити чинному законодавству на час укладення договору оренди.

Відповідно до пункту д частини першої статті 141 ЗК України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що відповідач ОСОБА_5 не дотримувався умови договору в частині регулярного внесення орендної плати і перегляду її розгляду у зв'язку зі зміною розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством.

Доказів про те, що у період з 2015 по 2016 роки ОСОБА_4 як новий власник, отримав від відповідача орендну плату, не надано.

Згідно до частини першої статті 32 Закону України Про оренду землі на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що відповідачем ОСОБА_5 були порушені умови договорів оренди щодо щорічного внесення орендної плати, можливості щорічно переглядати розмір орендної плати з врахуванням зміни умов господарювання, зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, в інших випадках, що є підставою для розірвання договору оренди землі.

Крім того, обліку сівозміни відповідач не здійснював, ніяких документів щодо внесення добрив і поліпшення якості ґрунтів, рекультивації земель у нього не має, він здійснював діяльність, як одноосібник і тому нікуди звіти не подавав. Вказана обставина підтверджується листом Управління агропромислового розвитку Синельниківської районної державної адміністрації № 48 від 17 травня 2017 року, згідно з якою ОСОБА_5 інформацію щодо наявності земельних ділянок (паїв), дотримання порядку сівозміни, рекультивації земель, поліпшення земель та інше в управління не надавав.

Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач належним чином використовував земельні ділянки за їх цільовим призначенням протягом більш ніж 10 років. У зв'язку з відсутністю технічного паспорту на земельну ділянку і не виготовлення її відповідачем - взагалі відсутня можливість провести аналіз якісних показників ґрунтів, як на момент передачі в оренду, так і на момент виникнення спору.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 листопада 2017 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

РішенняСинельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

В.М. Коротун

М.Є. Червинська