Постанова

від 08.08.2017 по справі 910/21564/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2017 року Справа № 910/21564/15

Вищий господарський суд України у складі колегії:

Головуючого:Студенця В.І., суддів:Палія В.В., Селіваненка В.П., за участю представників сторін позивача - Руденко Д.В.; відповідача - Охріменко О.О., Прокоф'єв Л.С., Цапенко Б.В.; третьої особи - не з'явився; розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 25.04.2017 у справі№ 910/21564/15 за позовомПриватного підприємства "Вест-Агросоюз" доПублічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ОСОБА_8 простягнення 140 770, 84 грн

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство "Вест-Агросоюз" (далі - ПП "Вест-Агросоюз") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (далі - ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України") про стягнення 140 770, 84 грн боргу, який виник за сплачений товар, який відповідач не передав позивачу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.08.2015 порушено провадження у справі № 910/21564/15 за позовом ПП "Вест-Агросоюз" до ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" про стягнення 140 770, 84 грн.

До прийняття рішення по суті спору ПП "Вест-Агросоюз" подало заяву про зміну предмета позову, якою просило зобов'язати ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" виконати умови договору складського зберігання зерна № 46 від 12.11.2013, повернувши ПП "Вест-Агросоюз" з незаконного володіння зерно кукурудзи в кількості 308 905 кг, 3 класу, вологістю 13, 70%, смітною домішкою - 2,0%, шляхом його відвантаження в наданий ПП "Вест-Агросоюз" транспорт.

Рішенням Господарського суду міста Києва (суддя Якименко М.М.) від 10.08.2016 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючий суддя Сулім В.В., судді Майданевич А.Г., Коротун О.М.) від 25.04.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2016 скасовано, прийнято нове, яким позовні вимоги задоволено повністю, суд зобов'язав ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" виконати умови договору складського зберігання зерна №46 від 12.11.2013, повернувши ПП "Вест-Агросоюз" з незаконного володіння зерно кукурудзи в кількості 308 905 кг, 3 класу, вологістю - 13,70%, смітною домішкою - 2,0%, шляхом його відвантаження в наданий ПП "Вест-Агросоюз" транспорт.

Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.04.2017, ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" подало касаційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2016.

Касаційна скарга мотивована тим, що постанова суду апеляційної інстанції є незаконною, прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права, необґрунтованою та такою, що не відповідає фактичним обставинам справи.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 27.07.2017 касаційну скаргу ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 08.08.2017. Цією ж ухвалою зупинено виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 25.04.2017 до закінчення її перегляду в порядку касації.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено господарськими судами року між ПП "Вест-Агросоюз" (поклажодавець) та ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (зерновий склад) 12.11.2013 було укладено договір складського зберігання зерна №46, за умовами якого поклажодавець зобов'язався передати, а зерновий склад - прийняти на зберігання кукурудзу (зернові, зернобобові, круп'яні, олійні культури) врожаю 2013 року (далі - зерно), надавати додаткові послуги, відповідно до додатку №1, що є невід'ємною частиною даного договору та в установлений строк повернути їх поклажодавцю або особі, зазначеній ним як одержувач, відповідно до якісних показників, передбачених цим договором.

Згідно з п. 3.7. договору за 10 днів до передбачуваної дати відвантаження зерна, поклажодавець подає письмову заяву (лист-клопотання), в якій повинно зазначатись найменування культури, її кількість, якість за класом, група згідно зі стандартами, вид транспорту, залізнична станція призначення, реквізити одержувача, дата відвантаження. При відвантаженні зерна залізничним транспортом, Зерновий склад зобов'язаний розпочати навантаження вагонів не пізніше 10 днів з моменту отримання заявки про відвантаження за умови наявності рухомого складу, з урахуванням графіка відвантаження, що склався на підприємстві та технічних, технологічних і організаційних можливостей Зернового складу.

Відповідно до п. 3.8. договору, переоформлення зерна проводиться тільки після оплати поклажодавцем фактично наданих зерновим складом послуг, у тому числі послуги з переоформлення.

Відвантаження зерна проводиться тільки після оплати поклажодавцем фактично наданих зерновим складом послуг із приймання, доробки, зберігання та інших послуг, що виконувались Зерновим складом на замовлення поклажодавця та отримання передплати за послуги відвантаження. У разі наявності заборгованості поклажодавця перед Зерновим складом за послуги відвантаження на момент прибуття вагонів, поклажодавець відшкодовує Зерновому складу всі послуги залізничного транспорту, в тому числі витрати за простій вагонів (п. 3.9. договору).

Пунктом 3.13. договору передбачено, що зерно вважається відвантаженим Зерновим складом з моменту видання акта-розрахунку на зерно та товаротранспортної накладної. Зерно вважається переоформленим зерновим складом з моменту видання та підписання сторонами Акта-розрахунку на зерно та складського документу.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що згідно зі складськими квитанціями на зерно (№ 696 від 14.11.2013, № 702 від 15.11.2013, № 712 від 18.11.2013), ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" у листопаді 2013 року прийнято від позивача на зберігання зерно кукурудзи кількістю 308905 кг., 3 класу, вологістю - 13,70%, смітною домішкою - 2,0% .

В обґрунтування заявлених позовних вимог ПП "Вест-Агросоюз" зазначило, що ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" в порушення зобов'язань за договором не повернуло зерно ПП "Вест-Агросоюз", у зв'язку з чим ПП "Вест-Агросоюз" (з врахуванням заяви про зміну предмета позову) просило суд зобов'язати ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" виконати умови договору складського зберігання зерна №46 від 12.11.2013, повернувши ПП "Вест-Агросоюз" з незаконного володіння зерно кукурудзи в кількості 308905 кг, 3 класу, вологістю - 13,70%, смітною домішкою - 2,0%, шляхом його відвантаження в наданий ПП "Вест-Агросоюз" транспорт.

Місцевий господарський суд, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив із встановлених ним фактичних обставин справи, що ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" відповідно до умов договору виконано зобов'язання перед ПП "Вест-Агросоюз" та передано позивачеві кукурудзу 3 класу врожаю 2013 року в кількості 308 950 тон.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення про задоволення позовних вимог, в свою чергу, виходив з того, що оплата послуг, визначених п.п. 3.8, 3.9 договору, ПП "Вест-Агросоюз" не проводилась, тобто у ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" не було підстав починати відвантаження зерна.

Також суд апеляційної інстанції на підставі встановлених ним фактичних обставин справи дійшов висновку, що доручення від керівника ПП "Вест-Агросоюз" ОСОБА_8 не є абсолютним доказом його волевиявлення провести відпуск зерна 18.12.2013 року, вона була надана ПП "Вест-Агросоюз" як формальна згода, необхідна для здійснення даної операції за попередньою домовленістю, у визначений строк, з дотриманням вимог договору та чинного законодавства.

Крім того, як встановлено судом апеляційної інстанції, товарно-транспортна накладна на перевезення хлібопродуктів автомобільним транспортом № 008316 не відповідає встановленій формі.

Також суд апеляційної інстанції встановив, що акт-розрахунок № 40 від 19.12.2013 взагалі не містить підпису керівника ПП "Вест-Агросоюз" ОСОБА_8, а отже не відповідає умовам п. 3.10 договору, згідно з яким зерно вважається відвантаженим зерновим складом з моменту видання акта-розрахунку на зерно та підписання сторонами Акта-розрахунку на зерно та складського документа.

Разом з тим колегія суддів вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними та необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

У п. 3.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу.

Заяви про зміну предмета або підстави позову, які відповідають вимогам статей 54 і 57 ГПК, проте подані після початку розгляду господарським судом справи по суті, залишаються без розгляду і приєднуються до матеріалів справи, про що суд зазначає в описовій частині рішення, прийнятого по суті спору (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи).

Початок розгляду справи по суті має місце з того моменту, коли господарський суд після завершення підготовки справи до розгляду (стаття 65 ГПК України), відкриття судового засідання, роз'яснення (за необхідності) сторонам та іншим учасникам судового процесу їх прав та обов'язків і розгляду інших клопотань і заяв (про відкладення розгляду справи, залучення до участі в ній інших осіб, витребування додаткових доказів тощо) переходить безпосередньо до розгляду позовних вимог, тобто до з'ясування у передбаченому ГПК України порядку обставин справи та здійснення їх правової оцінки, про що зазначається в протоколі судового засідання. При цьому неявка у судове засідання сторін або однієї з сторін, за умови, що їх належним чином повідомлено про час і місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені частиною першою статті 77 ГПК України.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

У разі подання позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, господарський суд повинен відмовити в задоволенні такої заяви і, приєднавши її до матеріалів справи та зазначивши про цю відмову в описовій частині рішення (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи), розглянути по суті раніше заявлені позовні вимоги, якщо позивач не відмовляється від позову. Позивач при цьому не позбавлений права звернутися з новим позовом у загальному порядку.

Разом з тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи відповідно до протоколу судового засідання від 23.09.2015 Господарським судом міста Києва було оголошено про початок розгляду справи по суті.

Заява про зміну предмета позову згідно з вхідним штемпелем Господарського суду міста Києва надійшла 30.09.2015.

Окрім того, ПП "Вест-Агросоюз" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" про стягнення 140 770, 84 грн боргу, який виник за сплачений товар, який відповідач не передав позивачу.

Таким чином, ПП "Вест-Агросоюз" предметом спору визначило стягнення боргу в розмірі 140 770, 84 грн, який складають суми, що були сплачені поклажодавцем зберігачеві за надані останнім послуги зі зберігання майна, а підставами позову неналежне виконання ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" своїх зобов'язань за договором складського зберігання зерна №46 від 12.11.2013, зокрема в частині ненадання документів на вимогу поклажодавця.

Подавши заяву про зміну предмета позову, ПП "Вест-Агросоюз" просило зобов'язати ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" виконати умови договору складського зберігання зерна № 46 від 12.11.2013, повернувши ПП "Вест-Агросоюз" з незаконного володіння зерно кукурудзи в кількості 308 905 кг, 3 класу, вологістю 13, 70%, смітною домішкою - 2,0%, шляхом його відвантаження в наданий ПП "Вест-Агросоюз" транспорт. Таким чином, предмет позову було змінено на вимогу про зобов'язання виконати умови договору зберігання шляхом повернення майна зі зберігання. При цьому у відповідній заяві не було наведено обґрунтування такої вимоги.

З врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що ні судом першої, ні судом апеляційної інстанції не було дано належної правової оцінки вказаній заяві про зміну предмета позову.

Окрім того, розглядаючи спір про повернення майна зі зберігання по суті, судами попередніх інстанцій не було з достатньою повнотою встановлено всі фактичні обставини, які входять до предмета доказування в такій справі.

Відповідно до ст. 24 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" зерно підлягає зберіганню у зернових складах.

Зерновий склад є складом загального користування і зобов'язаний приймати на зберігання зерно від будь-якої особи (ст. 25 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні").

Статтею 26 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" передбачено, що договір складського зберігання зерна є публічним договором, типова форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України.

За договором складського зберігання зерна зерновий склад зобов'язується за плату зберігати зерно, що передане йому суб'єктом ринку зерна.

Договір складського зберігання зерна укладається в письмовій формі, що підтверджується видачею власнику зерна складського документа.

Згідно із ст. 27 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" зерновий склад зобов'язаний зберігати зерно протягом строку, встановленого у договорі складського зберігання зерна.

Якщо строк зберігання зерна договором складського зберігання зерна не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зерновий склад зобов'язаний зберігати зерно до подання поклажодавцем вимоги про його повернення.

Статтею 28 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" передбачено, що плата за зберігання зерна, строки її внесення встановлюються договором складського зберігання зерна.

Якщо поклажодавець після закінчення строку дії договору складського зберігання зерна не забрав зерно назад, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час його зберігання.

Відповідно до ст. 32 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" зерновий склад зобов'язаний повернути поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, зерно у стані, передбаченому договором складського зберігання та законодавством.

Статтею 33 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" врегульовано підстави відповідальності зернового складу.

З врахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції, дійшовши висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про повернення майна не дав оцінку, зокрема таким обставинам справи, які не встановлювались і судом першої інстанції: дати укладення договору; строку, на який був укладений договір; оплати поклажодавцем послуг зі зберігання майна до закінчення строку зберігання чи за його фактичне зберігання; дії поклажодавця у зв'язку із закінченням строку зберігання; дата звернення поклажодавця з вказаним позовом у даній справі; вимоги поклажодавця до зберігача, з врахуванням позиції ПП "Вест-Агросоюз", викладеної у позовній заяві про те, що йому станом на дату звернення з позовом достовірно не відомо чи зберігається його зерно на зерновому складі відповідача.

Відповідно до п. 1.7 розділу V Інструкції про ведення обліку й оформлення операцій із зерном і продуктами його переробки на хлібоприймальних та зернопереробних підприємствах (далі - Інструкція), затвердженої наказом Міністерства аграрної політики України від 13.10.2008 № 661 (який був чинний до 21.05.2017 - дата набрання чинності розпорядження Кабінету Міністрів України від 10.03.2017 № 166-р "Про скасування деяких наказів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади") кожна партія зерна видається її власнику матеріально відповідальною особою складу за кількістю і за якістю зерна на основі письмового звернення власника, доручення на право отримання зерна, наказу по зерновому складу (форма N 16), попередньо складеного акта-розрахунку (додаток 7).

Строк дії наказу (форма N 16) - 5 діб, при цьому відпуск зерна проводиться в межах одного із вказаних днів (п. 1.8 Інструкції).

Згідно з п. 1.9 Інструкції при відпуску зерна та продукції оформляється товарно-транспортна накладна встановленої форми N 1 ТН.

Товарно-транспортні накладні на відпуск вважаються недійсними без доданих доручень, без підпису одержувачів та ті, що мають виправлення.

З врахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції, аналізуючи товарно-транспортну накладну, не дав належної правової оцінки згаданим вище документам в сукупності, якими оформляється єдина операція відпуску зерна.

Так, товарно-транспортна накладна, згідно з визначенням, яке дано у Правилах перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно з п. 11.1 правилах перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні товарно-транспортна накладна є основним документом на перевезення вантажів.

Разом з тим, товарно-транспортна накладна не може бути єдиним доказом, що підтверджував би чи спростовував факт відпуску зерна зі зберігання.

Окрім того, суд апеляційної інстанції, взявши до уваги доводи позивача та поклавши їх в основу прийнятого рішення, разом з тим, не дав належної правової оцінки доводам відповідача, що не відповідає роз"ясненню, наведеному у постанові пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", згідно з яким господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 4 2 ГПК щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 111 9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права (ч. 1 ст. 111 10 ГПК України).

За загальними вимогами норм процесуального права, передбаченими статтями 32- 34, 43, 82, 84 ГПК України, обов'язковим є встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів.

Відповідно до ст. 111 7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З врахуванням викладеного, оскільки як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустились неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 4 7 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, а у Вищого господарського суду України відсутня процесуальна можливість з'ясувати дійсні обставини справи, що перешкоджає ухвалити нове рішення у справі, то це відповідно є підставою для скасування рішень судів попередніх інстанцій, та передання справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду господарському суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін, і, залежно від встановленого та відповідно до вимог чинного законодавства, вирішити спір.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.04.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2016 у справі № 910/21564/15 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Головуючий - суддя Студенець В.І.

Судді: Палій В.В.

Селіваненко В.П.