Рішення

від 21.09.2017 по справі 910/21564/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.09.2017Справа №910/21564/15

За позовом Приватного підприємства Вест-Агросоюз

до Публічного акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова

корпорація України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

ОСОБА_1

про зобов'язання повернути зерно

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

від позивача не з'явився

від відповідача Махиніч Н.В., довіреність № 828 від 30.12.2016

від третьої особи не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Приватного підприємства Вест-Агросоюз про стягнення з Публічного акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України 140.770,84 грн. боргу, який виник внаслідок неналежного виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно договору складського зберігання майна № 46 від 12.11.2013.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.08.2015 порушено провадження у справі № 910/21564/15 та призначено її до розгляду.

Позивачем 30.09.2017 подано заяву по зміну предмету позову, відповідно до якої просив зобов'язати відповідача виконати умови договору складського зберігання майна № 46 від 12.11.2013 повернувши позивачу з незаконного володіння зерно кукурудзи в кількості 308905 кг, 3 класу, вологістю - 13,70%, смітною домішкою - 2,0%, шляхом його відвантаження в наданий позивачем транспорт.

Рішенням Господарського суду міста Києва № 910/21564/15 від 10.08.2016 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду № 910/21564/15 від 25.04.2017 рішення Господарського суду міста Києва № 910/21564/15 від 10.08.2016 скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено повністю та зобов'язано Публічне акціонерне товариство Державна продовольчо-зернова корпорація України виконати умови договору складського зберігання майна № 46 від 12.11.2013 повернувши Приватному підприємству Вест-Агросоюз з незаконного володіння зерно кукурудзи в кількості 308905 кг, 3 класу, вологістю - 13,70%, смітною домішкою - 2,0%, шляхом його відвантаження в наданий Приватним підприємством Вест-Агросоюз транспорт.

Постановою Вищого господарського суду України від 08.08.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.04.2017 у справі № 910/21564/15 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Виходячи з підстав скасування рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2016 та постанови Київського апеляційного господарського суду від 25.04.2017 у справі № 910/21564/15 при новому розгляді даної справи вирішення спору починається спочатку, судом розглядаються вимоги позивача, що викладені в заяві про зміну предмету позову, а саме про зобов'язання відповідача виконати умови договору складського зберігання майна № 46 від 12.11.2013 повернувши позивачу з незаконного володіння зерно кукурудзи в кількості 308905 кг, 3 класу, вологістю - 13,70%, смітною домішкою - 2,0%, шляхом його відвантаження в наданий позивачем транспорт.

Матеріали справи № 910/21564/15 були отримані Господарським судом міста Києва 16.08.2017.

Розпорядженням В.о. керівника апарату Господарського суду міста Києва від 16.08.2017 за № 04-23/2431 щодо призначення повторного автоматичного розподілу справ, призначено проведення повторного автоматичного розподілу даної справи.

Згідно протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 16.08.2017 визначено суддю Сівакову В.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/21564/15 від 19.08.2017 розгляд справи призначено на 21.09.2017. Даною ухвалою зобов'язано сторін надати письмові обґрунтовані пояснення з врахуванням мотивів викладених в постанові Вищого господарського суду України від 08.08.2017 та надати належні докази на підтвердження викладеного.

Позивач в судове засідання 21.09.2017 не з'явився.

Позивач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, оскільки

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції ).

Згідно ст. 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала направляється за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України ухвалу від 19.08.2017 було надіслано позивачу 22.08.2017 рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № 0103039265161 на адресу, що зазначена в позовній заяві, а саме: Львівська область, Городецький район, с. Суховоля, вул. Липова, 9Б.

Позивач ухвалу суду від 19.08.2017, надіслану за вказаною вище адресою, отримав 29.08.2017, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення за № 0103039265161.

Про поважні причини неявки в судове засідання повноважного представника позивача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від позивача не надходило.

Відповідач у поданому 21.09.2017 до відділу діловодства суду відзиві на позовну заяву проти задоволення позовних вимог заперечує посилаючись на те, що на виконання заяви поклажодавця, зерновим складом відвантажено кукурудзу 3 класу врожаю 2013 року в кількості 308,950 тон. За переконанням відповідача, належне виконання зі сторони ПАТ ДПЗКУ умов договору зберігання та факт здійснення відвантаження кукурудзи 3-го класу 18 грудня 2013 підтверджується первинними документами, а також документами та доказами, які досліджувались господарськими судами та щодо яких прийнято рішення, які набрали законної сили, а саме рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2015 у справі № 910/27112/14 та рішення Господарського суду Львівської області від 02.04.2015 у справі № 914/259/15.

Третя особа в судове засідання 21.09.2017 не звилась.

Суд розглянувши в судовому засіданні 21.09.2017 клопотання позивача (міститься в позовній заяві) про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача, що знаходяться на поточному рахунку останнього на суму ціни позову та судових витрат, дійшов висновку про відсутність підстав для вжиття заходів до забезпечення позову у даній справі виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Статтею 67 Господарського процесуального кодексу України визначено заходи забезпечення позову, зокрема позов забезпечується шляхом накладення арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.

Відповідно до ч. 3 п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Згідно з ч. 3 п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії

Обраний позивачем спосіб забезпечення позову про накладення арешту на кошти не співвідноситься з предметом позову про зобов'язання повернути зерно, а отже відсутній конкретний зв'язок між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, а тому заходи про накладення арешту на кошти не спроможні забезпечити фактичне виконання судового рішення, у разі задоволення позову.

Таким чином, заява позивача про вжиття заходів забезпечення позову є такою, що не підлягає задоволенню, оскільки заявником не наведені достатньо обґрунтовані підстави того, що невжиття заходів щодо забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду.

У відповідності до п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського сулу України № 18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Суд приходить до висновку, що наявних в матеріалах справи документів достатньо для вирішення справи по суті без участі представника позивача.

В судовому засіданні 21.09.2017, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника відповідача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

12.11.2013 між Приватним підприємством Вест-Агросоюз (далі - позивач, поклажодавець) та Публічним акціонерним товариством Державна продовольчо-зернова корпорація України (далі - відповідач, зерновий склад) було укладено договір складського зберігання зерна № 46 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору поклажодавець зобов'язався передати, а зерновий склад - прийняти на зберігання кукурудзу (зернові, зернобобові, круп'яні, олійні культури) врожаю 2013 року (далі - зерно), надавати додаткові послуги, відповідно до додатку № 1, що є невід'ємною частиною даного договору та в установлений строк повернути їх поклажодавцю або особі, зазначеній ним як одержувач, відповідно до якісних показників, передбачених цим договором.

Позивач в позовній заяві зазначив, що відповідачем прийнято від позивача на зберігання кукурудзи кількістю 340 340 кг 3 класу. Поклажодавець сплатив на користь ПАТ Державна продовольчо-зернова корпорація України 140.770,84 грн. за надані зерновим складом послуги, обставини чого підтверджуються складськими документами і платіжними документами відповідно.

Однак, за твердженнями позивача, ПАТ Державна продовольчо-зернова корпорація України , в порушення зобов'язань за договором, не розпочало навантаження вагонів по поверненню зерна ПП Вест-Агросоюз та не видало акти-розрахунки на зерно та товаротранспортні накладні, чим грубо порушило умови договору, внаслідок чого позивач, зазначивши відповідні підстави позову, просив суд стягнути 140.770,84 грн., як боргу, який виник за сплачений товар, який відповідач не передав позивачу.

Надалі, подаючи заяву про зміну предмета позову, ПП Вест-Агросоюз вже просить суд зобов'язати ПАТ Державна продовольчо-зернова корпорація України виконати умови Договору зберігання, а саме - повернути Поклажодавцю з незаконного володіння зерно кукурудзи в кількості 308 905 кг, 3 класу, вологістю - 13,70%, смітною домішкою - 2,0%, шляхом його відвантаження в наданий ПП Вест-Агросоюз транспорт. Обґрунтування обставин визначеного за заявою предмету позову про зобов'язання вчинити дії, як відповідних підстав, позивач у вказаній заяві не навів, що свідчить про збереженість первісних обставин, викладених позивачем в позові, як підстав позову, як то про те, що зерновим складом не розпочато навантаження вагонів по поверненню зерна поклажодавця та не видано акти-розрахунки на зерно та товаротранспортні накладні, чим грубо порушено умови договору.

Відповідач у відзиві на позовну заяву відмітив, що зерновим складом виконані всі зобов'язання за договором, зокрема відвантажено поклажодавцю кукурудзу 3 класу врожаю 2013 року в кількості 308,950 тон, а тому просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 1.3 договору зерно, що доставляється на зберігання зерновому складу згідно із цим договором є власністю поклажодавця. Зерновий склад не має права продавати або будь-яким іншим чином розпоряджатися зерном поклажодавця, яке знаходиться у нього на зберіганні, до закінчення строку зберігання, передбаченого договором, крім випадків, передбачених п. 4.2.5 даного договору.

Згідно з п. 1.4. договору, орієнтовні обсяги (кількість) зерна, що планується до передачі на зберігання та показники якості для розрахунку залікової ваги:

№ пп/пКультура, класДСТУПоказники якості для розрахунку залікової вагиКількість, тПримітки 1.Кукурудза, 3 клас 4525:2006Вологість - 14,0 Смітна домішка - 2,0% 3000 За п. 1.5. договору фактичні обсяги зерна, що передаються на зберігання зерновому складу можуть бути визначені лише при безпосередній передачі його на зберігання при оформленні складського документа.

Відповідно до п. 3.3 договору, зерновий склад приймає Зерно на зберігання за наявності поклажодавця наступних документів:

- товарно-транспортної накладної, за формою № 1-СГ або іншою формою, підписаної уповноваженими представниками Сторін;

- свідоцтва про вміст пестицидів, токсичних елементів та мікотоксинів, радіонуклідів на кожну партію зерна (крім товаровиробників);

- карантинного сертифікату (при надходженні з інших областей);

- фітосанітарного сертифікату (при імпорті продукції);

- копії свідоцтва про державну реєстрацію Поклажодавця або/та Виписки з Єдиного державного реєстру фізичних осіб та юридичних осіб-підприємців, копії свідоцтва про взяття на облік платника податків та копію свідоцтва платника ПДВ (для платників ПДВ);

- при надходженні сої для її розміщення - сертифікат (протокол) про вміст масової частки білка і масової частки олії, виданий відповідно атестованою лабораторією;

- при надходженні ріпаку для його розміщення - сертифікат (протокол) про вміст ерукової кислоти та глюкозинолатів, виданий відповідно атестованою лабораторією;

- свідоцтва про вміст ГМО на кожну партію зерна, виданого відповідно атестованою лабораторією.

Згідно з п. 3.4. договору, вид, кількість і якість прийнятого на зберігання Зерна зазначається в складському документі.

Як свідчать матеріали справи, відповідно до складських квитанцій на зерно (№ 696 від 14.11.2013, № 702 від 15.11.2013, № 712 від 18.11.2013) відповідачем у листопаді місяці 2013 року прийнято від позивача на зберігання зерно кукурудзи кількістю 308905 кг, 3 класу, вологістю - 13,70%, смітною домішкою - 2,0%.

Даний факт прийняття товару на зберігання також встановлено рішенням Господарського суду Львівської області від 02.04.2015 року у справі № 914/259/15.

Відповідно до ст. 24 Закону України Про зерно та ринок зерна в Україні зерно підлягає зберіганню у зернових складах.

Зерновий склад є складом загального користування і зобов'язаний приймати на зберігання зерно від будь-якої особи (ст. 25 Закону України Про зерно та ринок зерна в Україні ).

Статтею 26 Закону України Про зерно та ринок зерна в Україні передбачено, що договір складського зберігання зерна є публічним договором, типова форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України.

За договором складського зберігання зерна зерновий склад зобов'язується за плату зберігати зерно, що передане йому суб'єктом ринку зерна.

Договір складського зберігання зерна укладається в письмовій формі, що підтверджується видачею власнику зерна складського документа.

Згідно із ст. 27 Закону України Про зерно та ринок зерна в Україні зерновий склад зобов'язаний зберігати зерно протягом строку, встановленого у договорі складського зберігання зерна.

Якщо строк зберігання зерна договором складського зберігання зерна не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зерновий склад зобов'язаний зберігати зерно до подання поклажодавцем вимоги про його повернення.

Статтею 28 Закону України Про зерно та ринок зерна в Україні передбачено, що плата за зберігання зерна, строки її внесення встановлюються договором складського зберігання зерна.

Якщо поклажодавець після закінчення строку дії договору складського зберігання зерна не забрав зерно назад, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час його зберігання.

Відповідно до ст. 32 Закону України Про зерно та ринок зерна в Україні зерновий склад зобов'язаний повернути поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, зерно у стані, передбаченому договором складського зберігання та законодавством.

Пунктом 3.7 договору передбачено, що за 10 днів до передбачуваної дати відвантаження зерна, поклажодавець подає письмову заяву (лист-клопотання), в якій повинно зазначатись найменування культури, її кількість, якість за класом, група згідно зі стандартами, вид транспорту, залізнична станція призначення, реквізити одержувача, дата відвантаження. При відвантаженні зерна залізничним транспортом, Зерновий склад зобов'язаний розпочати навантаження вагонів не пізніше 10 днів з моменту отримання заявки про відвантаження за умови наявності рухомого складу, з урахуванням графіка відвантаження, що склався на підприємстві та технічних, технологічних і організаційних можливостей зернового складу .

Відповідно до п. 3.8 договору, переоформлення зерна проводиться тільки після оплати поклажодавцем фактично наданих Зерновим складом послуг, у тому числі послуги з переоформлення.

Відвантаження зерна проводиться тільки після оплати поклажодавцем фактично наданих зерновим складом послуг із приймання, доробки, зберігання та інших послуг, що виконувались зерновим складом на замовлення поклажодавця та отримання передплати за послуги відвантаження. У разі наявності заборгованості поклажодавця перед зерновим складом за послуги відвантаження на момент прибуття вагонів, поклажодавець відшкодовує Зерновому складу всі послуги залізничного транспорту, в тому числі витрати за простій вагонів (п. 3.9 договору).

Згідно з п. 3.13 договору зерно вважається відвантаженим зерновим складом з моменту видання акта-розрахунку на зерно та товаротранспортної накладної. Зерно вважається переоформленим зерновим складом з моменту видання та підписання сторонами акта-розрахунку на Зерно та складського документу.

Як свідчать матеріали справі, відповідач на виконання умов договору відвантажив кукурудзу 3 класу врожаю 2013 року в кількості 308,950 тон, що підтверджується наказом № 711 від 18.12.2013, засвідченою печаткою з боку поклажодавця довіреністю № 1 від 17.12.2013, товарно-транспортною накладною на перевезення хлібопродуктів автомобільним транспортом № 008316 від 18.12.2013, актом-розрахунками, актами виконаних робіт.

Згідно положень ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Суд відмічає, що з рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2015 року у справі № 910/27112/14 випливає факт укладення 14.10.2013 між позивачем та польською фірмою Boguslaw Wegrzyn контракту поставки № 1, на виконання якого позивачем було здійснено поставку товару (кукурудзу), так і факт направлення ПП Вест-агросоюз на адресу ПАТ Державна продовольчо-зернова корпорація України в особі філії Тернопільський комбінат хлібопродуктів претензії № 12/2013 щодо компенсації завданих збитків по якості товару за договором зберігання. Дане, з огляду на обставини укладення договору в листопаді 2013 року та передачі поклажодавцем на зберігання зерновому складу зерна не пізніше ніж до 31.05.2014 (п. 7.1.), а також розгляду питання компенсації завданих збитків по якості товару за договором, вказує про факт отримання поклажодавцем від зернового складу кукурудзи в кінці 2013 році, яку надалі позивач поставив польській фірмі Boguslaw Wegrzyn по контракту поставки № 1 від 14.10.2013.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Зважаючи на вищевикладене, з урахуванням обставин виконання зерновим складом зобов'язання за договором перед поклажодавцем в частині відпуску кукурудзи 3 класу врожаю 2013 року в кількості 308,950 тон зі зберігання, вимоги позивача про повернення йому з незаконного володіння зерно кукурудзи в кількості 308 905 кг, 3 класу, вологістю 13, 70%, смітною домішкою - 2,0%, шляхом його відвантаження в наданий ПП Вест-Агросоюз транспорт є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до п. 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Витрати по сплаті судового збору за розгляд позову та подання апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 27.09.2017.

СуддяВ.В.Сівакова