Постанова

від 24.07.2017 по справі 904/11577/16

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.07.2017 року Справа № 904/11577/16

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач)

суддів: Коваль Л.А., Паруснікова Ю.Б.,

секретар судового засідання: Саланжій Т.Ю.

представники сторін:

від відповідача: Присяжнюк О.С. адвокат, договір про надання юридичних послуг б/н від 25.01.2017 р.;

представник позивача у судове засідання не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Київ Інвест Девелопмент Груп , м. Київ на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 07.02.2017 року у справі №904/11577/16

за позовом Кам'янської міської ради , м. Кам'янське

до Товариства з обмеженою відповідальністю Київ Інвест Девелопмент Груп , м. Київ

про стягнення 1 054 951,87 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 07.02.2017 року у справі №904/11577/16 (суддя Васильєв О.Ю.) позов задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Київ Інвест Девелопмент Груп на користь позивача Кам'янської міської ради Дніпропетровської області 1 054 951,87 грн. збитків, завданих безоплатним використанням земельної ділянки.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Київ Інвест Девелопмент Груп на користь позивача Кам'янської міської ради Дніпропетровської області 15 824,28 грн. судового збору.

Рішення мотивовано порушенням відповідачем ст.206 Земельного кодексу України, внаслідок чого позивач не одержав дохід у вигляді недоотриманої орендної плати за користування відповідачем земельною ділянкою за адресою: м. Кам'янське, вул. Стасова, 79А.

Суд погодився з розрахунком розміру збитків, завданих відповідачем за період з 01.01.2014 року по 30.06.2016 року в сумі 1 054 951,87 грн. та на підставі ст.152 Земельного кодексу України стягнув вказану суму.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі зазначає на те, що відповідно до договору купівлі-продажу майнового комплексу Автомобільного заводу від 31.07.2013 року факт остаточного вступлення покупцем в права володіння майном визначається актом приймання-передачі майнового комплексу.

Майно передано і розрахунок за нього проведено 24.11.2014 року, що підтверджується відповідним актом приймання-передачі.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції вказані обставини не врахував і невірно визначив період користування земельною ділянкою і розмір збитків, помилково погодився з доводами позивача щодо розрахунку заборгованості з часу укладення договору купівлі-продажу майнового комплексу, а не з дати виникнення зобов'язання, яка визначається датою складання акту про фактичну передачу майна у власність відповідача.

Також скаржник зазначає, що за договором купівлі-продажу майнового комплексу Автомобільного заводу від 31.07.2013 року продавець - ТОВ Техно Сіті передав, а відповідач прийняв у власність майновий комплекс площею 12 906,9 кв.м., в той час, як позивач стверджує про використання відповідачем земельної ділянки площею 3,6475 га.

Вважає, що позивач надає розрахунки, які не відповідають межам земельної ділянки, на якій фактично розміщена споруда майнового комплексу та яку використовує відповідач.

В доповненнях до апеляційної скарги апелянт посилається на те, що суд не звернув увагу на відсутність вини відповідача у спричиненні збитків, оскільки попередній власник майнового комплексу продовжує використовувати земельну ділянку для зберігання належного йому майна, посилаючись на те, що він є її орендарем.

Також відповідач звертає увагу суду на те, що ст. 156 Земельного кодексу України не передбачено такої підстави настання цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам, у тому числі у вигляді неодержаних доходів, як не оформлення згідно із законом правовстановлюючих документів (договору оренди) фактичним землекористувачем.

Сума заявлених збитків, на думку скаржника, є наслідком умовного припущення про можливість отримання Кам'янською міською радою Дніпропетровської області прибутку від одержання орендної плати за користування земельною ділянкою, проте щодо площі та фактичного розміру земельної ділянки, яку займає майновий комплекс, в матеріалах справи відсутні будь-які докази.

Просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 07.02.2017 року у даній справі, в позові відмовити.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу спростовує її доводи.

Посилається на те, що відповідно до положень ст. 377 Цивільного кодексу України та ст. 120 Земельного кодексу України відповідач отримав право користування земельною ділянкою.

Це право необхідно оформити у порядку, який визначений земельним законод авством, тобто через оформлення технічної документації та прийняття міською радою рішення стосовно надання земельної ділянки власнику будівлі, споруди у користування (оренду) або у власність, а потім оформити договір оренди земельної ділянки або отримати свідоцтво про право власності. Вказані дії відповідач не вчинив.

Щодо проведеного розрахунку позивач зазначає, що він здійснений згідно встановленого Актом обстеження стану та дотримання умов використання земельної ділянки від 13.06.2016 року розміру земельної ділянки, на якій знаходиться придбаний відповідачем майновий комплекс.

Просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги, оскаржуване рішення залишити без змін як законне та обґрунтоване.

24.07.2017 року від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з занятістю представника Камянської міської ради у іншому судовому процесі.

Колегія суддів відхилила дане клопотання з огляду на наступне:

Абзацом 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року за №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Колегія суддів вважає, що наявні у справі докази дозволяють визначитися щодо законності оскаржуваного рішення за відсутності позивача (ч.2 ст.102 Господарського процесуального кодексу України), оскільки його правова позиція викладена у відзиві на апеляційну скаргу та поясненнях у судовому засіданні 03.04.2017 року, 22.05.2017 року, 14.06.2017 року.

Також колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Отже, за відсутності клопотання сторін про продовження строку вирішення спору, враховуючи приписи ст.ст.101,102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за необхідне закінчити розгляд даної справи за відсутності позивача, належним чином повідомленого про час та місце розгляду справи.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав:

Відповідно до ст.99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.101Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно приписів ст. 189 Земельного кодексу України та ст. 20 Закону України Про охорону земель самоврядний контроль за використанням та охороною земель здійснюють сільські, селищні, міські районні та обласні ради.

Стаття 12 Земельного кодексу України визначає повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, до яких, зокрема, належить розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Статтею 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

За змістом статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Водночас відповідно до статті 156 Земельного кодексу України власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок, зокрема, неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Згідно зі статтею 157 Земельного кодексу України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 3 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284, відшкодуванню підлягають збитки власників землі та землекористувачів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані.

З матеріалів справи вбачається, що звернувшись до господарського суду, позивач просив стягнути з відповідача збитки, завдані використанням земельної ділянки без договору оренди.

Позов обґрунтовано наявністю об'єкта права власності відповідача на земельній ділянці по вул.Стасова, 79А в м.Камянське, відсутністю договору оренди і сплати відповідачем орендних платежів, що спричинило збитки позивачу у вигляді недоотриманої орендної плати.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 13.06.2016 індексний №61309849: 28.12.2012 року прийнято рішення про державну реєстрацію прав власності на майновий комплекс, автомобільний завод за адресою: м. Дніпродзержинськ, Стасова,79А за ТОВ Техно Сіті (ЄДРПОУ 35212165) (том 1 а.с.11-12).

31.07.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Техно Сіті та Товариством з обмеженою відповідальністю Київ Інвест Девелопмент Груп було укладено договір купівлі-продажу майнового комплексу - автомобільного заводу, що розташований за адресою: м.Дніпродзержинськ (нова назва на час розгляду справи судом - м.Камянське), вул.Стасова, 79А. Майновий комплекс розташований на земельній ділянці загальною площею 3,6475 га.

Вказані обставини підтверджено договором купівлі-продажу, наданим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кондрою Л.В. на запит Дніпропетровського апеляційного господарського суду (том 2 а.с.28-29).

Перехід права власності на нерухоме майно до відповідача підтверджується також інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 29.01.2016 №52262193 ( том 1 а.с.11-12, 13).

Виходячи із змісту ст. 181 Цивільного кодексу України будівля, як об'єкт цивільних прав пов'язується із земельною ділянкою, так як є неможливим переміщення будівлі без її знецінення.

Згідно ч.1 ст. 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Відповідно до ч.1 ст.120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Згідно правової позиції Вищого господарського Суду України, яка викладена в постанові від 22.03.2017 року у справі №922/2661/16 та має посилання на позицію Верховного Суду України при розгляді справ щодо застосування у подібних правовідносинах зазначених правових норм, вбачається, що вони закріплюють загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладанні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Вищий господарський суд у вказаній постанові зазначив, що при застосуванні положень ст. 120 Земельного кодексу України у поєднанні з нормою ст. 125 цього кодексу слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 Земельного кодексу України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості. (див. постанову Верховного Суду України від 13.04.2016 року у справі 6-253цс16).

Колегією суддів встановлено, що на підставі рішення міської ради від 23.06.2004 року №370-15/ХХІV з ВАТ Дніпродзержинський автомобільний завод (ЄДРПОУ 05482481) укладено договір оренди земельної ділянки від 27.01.2005 року, зареєстрований 02.02.2005 року за №01990 площею 7,8100 га. за адресою: м. Дніпродзержинськ, вулиця Стасова, 79 для фактичного розміщення автомобільного заводу (том 2 а.с.2-3).

Строк дії договору - до 23.12.2014 року.

10.01.2006 року Дніпродзержинською міською радою та ВАТ Дніпродзержинський автомобільний завод було укладено додаткову угоду до договору оренди від 27.01.2005 року (том 2 а.с.9).

Згідно вказаної додаткової угоди зменшено площу орендованої земельної ділянки - 3,7057 га., змінено адресу об'єкту оренди на вул.Стасова 79А., погоджено що договір укладається на строк до 01.11.2007 року.

В доданому позивачем до додаткової угоди від 10.01.2006 року плані земельної ділянки по вул.Стасова, 79А зазначено її кадастровий номер - 1210400000:02:029:0037 (том 2 а.с.11).

Також сторонами погоджено, що підписана ними угода набуває чинності після її державної реєстрації.

Державна реєстрація додаткової угоди від 10.01.2006 року відбулася 10.01.2007 року.

10.06.2008 року сторонами договору оренди земельної ділянки на підставі рішення Дніпродзержинської міської ради від 27.05.2008 року №396-22/V (яким визначено площу земельної ділянки по вул.Стасова, 79А в м.Дніпродзержинську в розмірі 3,6475 га.) була укладена додаткова угода згідно умов якої договір оренди продовжено термін дії договору оренди до 27.05.2011 року (том 2 а.с.13).

Відповідно до ч. 6 ст.33 Закону України Про оренду землі ( в редакції, чинній на час закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки від 27.01.2005 року в редакції додаткової угоди від 10.06.2008 року) було передбачено, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

Згідно частини восьмої вказаної норми додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку.

Під час розгляду апеляційної скарги представник позивача не надав суду доказів того, що Дніпродзержинська міська рада заперечувала ВАТ Дніпродзержинський автомобільний завод у поновленні договору оренди землі.

З копії наданого на запит суду договору купівлі-продажу майнового комплексу по вул.Стасова, 79А, на підставі якого відповідач по даній справі став його власником, нотаріусом підтверджено, що об'єкт купівлі-продажу знаходиться на земельній ділянці загальною площею 3,6475 га. по вул.Стасова,79А, яка надана в оренду ВАТ Дніпродзержинський автомобільний завод для фактичного розміщення автомобільного заводу рішенням міської ради №396-22/V від 27.05.2008 року, кадастровий номер земельної ділянки 1210400000:02:029:0037.

З наведених обставин колегія суддів дійшла висновку про те, що договір оренди земельної ділянки по вул.Стасова,79А в м.Дніпродзержинську на момент переходу до ТОВ Техно Сіті права власності на об'єкт нерухомості продовжував діяти.

Відповідно до правової позиції Вищого господарського суду України, яка викладена у постанові від 06.04.2017 року у справі №904/10675/16 зазначено: … що питання переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюється статтями 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та 377 ЦК України.

Положеннями статті 120 ЗК України (в редакції, зміненій Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку набуття прав на землю від 05.11.2009 року №1702-VI) унормовано, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до ч.3 ст.7 Закону України Про оренду землі до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Отже, наведені норми слід розуміти таким чином, що при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду право попереднього власника або користувача припиняється автоматично, в силу закону, без оформлення припинення права будь-якими актами та документами. Варто наголосити, що ця норма є імперативною, відступ від неї на підставі договору не допускається. Договір оренди при цьому не припиняється в цілому, має місце заміна сторони в зобов'язанні… .

Враховуючи дану правову позицію Вищого господарського суду України, встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку і про те, що до

ТОВ Техно Сіті перейшло право власності на будівлю, а також перейшли права та обов'язки орендаря за раніше укладеним з ВАТ Дніпродзержинський автомобільний завод договором оренди земельної ділянки кадастровий номер 1210400000:02:029:0037.

Той факт, що докази належного оформлення ТОВ Техно Сіті своїх правовідносин з Дніпродзержинською міською радою щодо права користування земельною ділянкою ( шляхом укладення договору оренди) в матеріалах справи відсутні, не позбавляє відповідача у даній справі права користування земельною ділянкою саме на умовах раніше укладеного договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером1210400000:02:029:0037.

Також слід зауважити, що правова позиція позивача у справі, викладена в поясненнях суду апеляційної інстанції при обґрунтуванні проведеного ним розрахунку збитків, полягала в тому, що розмір земельної ділянки, який взято ним для розрахунку збитків, і яким, як стверджував позивач, користується відповідач, становить саме 3, 6475 га, як зазначено в договорі оренди з попереднім землекористувачем.

Судом першої інстанції встановлено факт заподіяння Дніпродзержинській міській раді збитків у виді несплаченої відповідачем за період з 01.01.2014 року по 30.06.2016 року орендної плати у розмірі 1 054 951,87 грн., яку позивач міг би отримати у разі укладення між ним і відповідачем договору оренди земельної ділянки.

Між тим, розглядаючи спір за відсутності відповідача, суд не в повній мірі встановив як обставини щодо оформлення прав землекористування, так і правильність проведеного розрахунку збитків, який позивач рахує з дати укладання договору купівлі-продажу на користь відповідача.

З наданого відповідачем до суду апеляційної інстанції договору про зміну і доповнення до договору купівлі-продажу майнового комплексу автомобільного заводу від 31.07.2013 року, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кондрою Л.В. 03.09.2014 року вбачається, що ТОВ Техно Сіті та ТОВ Київ Інвест Девелопмент Груп вирішили внести зміни до пункту 10 договору купівлі-продажу майнового комплексу автомобільного заводу від 31.07.2013 року та погодили, що відповідно до п.10 договору факт остаточного вступлення покупцем в права володіння майновим комплексом - автомобільним заводом засвідчується актом приймання - передачі майнового комплексу автомобільного заводу та оплати його вартості та заяви про підтвердження факту повного розрахунку за договором та після видачі продавцем покупцю нотаріальної заяви про підтвердження факту повного розрахунку (том 1 а. с. 81).

Акт приймання передачі сторонами договору купівлі-продажу складено 24.11.2014 року (том 1 а.с.80).

Заява про проведення остаточного розрахунку за договором посвідчена нотаріусом 25.11.2014 року (том 1 а.с.82).

Таким чином, право власності на майновий комплекс перейшло до відповідача лише з 25.11.2014 року. Між тим, розрахунок заборгованості проведено позивачем з 01.01.2014 року (а.с.6).

Згідно п. 3.8 Постанови пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17.05.2011 року "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" вирішуючи спори за позовами органів державної влади або місцевого самоврядування про стягнення з особи, яка набула у власність житловий будинок, будівлю або споруду і не переоформила право користування земельною ділянкою, збитків у вигляді упущеної вигоди (зокрема у розмірі неодержаної плати за оренду земельної ділянки), господарські суди повинні брати до уваги положення статті 22 ЦК України та частини другої статті 224 ГК України. Для застосування такого заходу відповідальності слід встановлювати наявність у діях відповідача усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками і вини).

У розгляді таких справ господарські суди мають докладно з'ясовувати причини неоформлення чи несвоєчасного оформлення відповідного землекористування та обставини, пов'язані із вжиттям господарюючими суб'єктами усіх залежних від них заходів щодо одержання документів, які посвідчують право землекористування. При цьому суду слід враховувати вимоги частини другої статті 120 ЗК України, якою передбачено що у разі коли жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Якщо у розгляді справи буде з'ясовано обставини, зазначені в абзаці третьому підпункту 3.4 пункту 3 цієї постанови, і що суб'єкт господарювання вживав необхідних заходів до оформлення свого права землекористування, то відсутність у нього переоформлених на його ім'я правовстановлюваних документів на земельну ділянку не може розцінюватися як правопорушення.

За змістом підпунку 3.4 пункту 3 цієї постанови у разі встановлення факту правомірного набуття особою права на нерухоме майно за наявності у попереднього власника належно оформленого права на земельну ділянку, на якій воно розміщене, необхідно враховувати, що така особа набула права на відповідну земельну ділянку. З виникненням прав власності на будівлю чи споруду у юридичної особи виникає право одержати земельну ділянку в користування, а розглянути таке питання та прийняти відповідне рішення в строки, встановлені законом, зобов'язаний відповідний повноважний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. Тому відсутність у такої особи переоформлених на її ім'я правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може кваліфікуватися як самовільне зайняття земельної ділянки. З урахуванням викладеного в таких випадках положення статті 212 ЗК України застосуванню не підлягають.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що при розгляді справи суд першої інстанції допустив неповне з'ясування дійсних обставин справи, допустив порушення норм матеріального права, оскільки підстави для висновку про стягнення збитків у вигляді неодержаних позивачем доходів, відсутні.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст.33 Господарського процесуального кодексу України). Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведеності їх переконливості.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. (ст.34 Господарського процесуального кодексу України).

При розгляді апеляційної скарги відповідач спростував висновки оскаржуваного судового рішення.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню.

В позові слід відмовити.

Згідно ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за розгляд апеляційної скарги в розмірі 17 406,69 грн. ( том 1 а.с.77) слід покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 07.02.2017 року у справі №904/11577/16 скасувати.

В задоволені позову відмовити.

Стягнути з Кам'янської міської ради Дніпропетровської області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Київ Інвест Девелопмент Груп 17 406,69 грн. судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя: Т.А. Верхогляд

Суддя: Л.А. Коваль

Суддя: Ю.Б. Парусніков

Повний текст постанови складено 10.08.2017 року.