Постанова

від 10.08.2017 по справі 904/586/16

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.08.2017 року Справа № 904/586/16

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Вечірка І.О. (доповідач)

суддів: Антоніка С.Г., Кузнецової І.Л.

секретар: Манчік О.О.

за участю:

від позивача: Левченко Ю.В., довіреність № 525 від 10.10.2016р.;

від відповідача: Шевкова К.І. довіреність № 04/03 від 03.03.2016р.;

від третьої особи: Іванова О.М., договір про надання правової допомоги № б/н від 07.08.2017р., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ДП № 3385 від 14.07.2017р.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Правда-Кіно"

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.03.2017 року

у справі № 904/586/16

за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Правда-Кіно", смт. Слобожанське Дніпропетровської області

про звернення стягнення на предмет застави

третя особа ОСОБА_5, м. Дніпро

та за зустрічним

позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Правда-Кіно", смт. Слобожанське Дніпропетровської області

до Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро", м. Київ

про визнання недійсним договору застави № 231104-З від 23.11.2004 року

З оголошеною в судовому засіданні 07.08.2017 року перервою до 10.08.2017 року

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 23.03.2017 року у справі № 904/586/16 (суддя Татарчук В.О.) первісний позов задоволено. З метою часткового погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Правда-Кіно" перед Публічним акціонерним товариством "Банк Кредит Дніпро" за кредитним договором № 011003-Л/1 від 01.10.2003 року у розмірі 13 761 562,46 грн. звернуто стягнення шляхом визнання права власності за Публічним акціонерним товариством "Банк Кредит Дніпро" на предмет застави за договором застави № 231104-З від 23.11.2004 року, за загальною вартістю 2 525 769,05 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Правда-Кіно" на користь Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" 37 886,54 грн. витрат по сплаті судового збору. Відмовлено в задоволенні зустрічного позову.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що:

- відповідачем за первісним позовом не виконано належним чином свої зобов'язання за кредитним договором, що підтверджується, зокрема, рішенням господарського суду у справі № 904/8909/16;

- відповідно до вимог статті 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника;

- в договорі застави сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення заставодержателем на предмет застави шляхом вступу у право власності на заставлене майно;

- згідно з висновком судової експертизи дійсна ринкова вартість (залишкова вартість) обладнання, що є предметом застави становить 2 525 769,05 грн. з ПДВ;

- зустрічна позовна заява не підлягає задоволенню, оскільки зміст спірного договору застави не суперечить нормам чинного законодавства.

Не погодившись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Правда-Кіно" подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.03.2017 року, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог за первісним позовом, задовольнити позовні вимоги за зустрічним позовом.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник посилається на те , що:

- оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права;

- судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не було з'ясовано яким чином має відбуватись вилучення предмета застави із будівлі, яка належить іншій особі, не надано належної оцінки тій обставині, що судовим експертом не було встановлено вартість усіх предметів, що входять до предмету застави, не визначено їх стан;

- суд дійшов висновку про те, що заборгованість з боку відповідача перед позивачем існує, що підтверджується рішеннями у справах № № 904/8908/16 та 202/4421/14-ц. Однак, судове рішення у справі № 202/4421/14-ц є предметом перегляду в касаційному порядку;

- в постановах Верховного Суду України у справах № 6-1219цс16 від 14.09.2016 року, № 6-1625цс16 від 26.10.2016 року, на які посилається суд першої інстанції, розглядалась можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності, а не норми законодавства, що регулюють питання про звернення стягнення на предмет застави. Норми, на які посилається суд в оскаржуваному рішенні не застосовувались Верховним Судом України в даних постановах; у даній справі розглядаються вимоги про звернення стягнення на предмет застави, яким є рухоме майно.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.07.2017 року апеляційну скаргу прийнято до розгляду та призначено у судовому засіданні на 07.08.2017 року.

В судовому засіданні 07.08.2017 року оголошено перерву до 10.08.2017 року.

Представник відповідача за первісним позовом в судових засіданнях 07.08.2017 року та 10.08.2017 року надав пояснення в обґрунтування доводів апеляційної скарги.

Позивач за первісним позовом в письмових поясненнях по апеляційній скарзі та його представник в судових засіданнях 07.08.2017 року та 10.08.2017 року проти доводів апеляційної скарги заперечували, просили у задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Третя особа - ОСОБА_5 у відзиві на апеляційну скаргу та його представник в судових засіданнях 07.08.2017 року та 10.08.2017 року підтримали доводи апеляційної скарги. Посилались, зокрема, на те, що рухоме майно, що є предметом застави за Договором застави № 231104-З від 23.11.2004 року, не може бути відокремлено від нерухомого майна, яке належить ОСОБА_5

Заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, судова колегія апеляційного господарського суду приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

04.02.2016 року до господарського суду Дніпропетровської області від Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" надійшла позовна заява до Товариства з обмеженою відповідальністю "Правда-Кіно" про звернення стягнення на предмет застави.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2016 року зазначену позовну заяву прийнято до розгляду та призначено в судовому засіданні на 23.02.2016 року (т. 1, а. с. 1).

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 23.02.2016 року розгляд справи відкладено на 10.03.2016 року (т. 1, а. с. 127-128).

09.03.2016 року до господарського суду Дніпропетровської області від Товариства з обмеженою відповідальністю "Правда-Кіно" надійшов зустрічний позов до Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" про визнання недійсним договору застави № 231104-З від 23.11.2004 року (т. 2, а. с. 2-7).

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 10.03.2016 року прийнято для спільного розгляду з первісним позовом зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Правда-Кіно" до Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" про визнання недійсним договору застави № 231104-З від 23.11.2004 року (т. 2, а. с. 47-48).

Іншою ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 10.03.2016 року розгляд справи відкладено на 22.03.2016 року (т. 2, а. с. 49-50).

В судовому засіданні 22.03.2016 року оголошено перерву до 04.04.2016 року.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 04.04.2016 року продовжено строк розгляду справи на 15 днів (до 19.04.2016 року), розгляд справи відкладено на 11.04.2016 року (т. 2, а. с. 87-89).

11.04.2016 року в судовому засіданні оголошено перерву до 14.04.2016 року.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 14.04.2016 року призначено у справі судову економічну експертизу (т. 2, а. с. 134-137).

Іншою ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 14.04.2016 року зупинено провадження у даній справі (т. 2, а. с. 138-139).

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 26.01.2017 року поновлено провадження у справі, справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 09.02.2017 року (т. 3, а. с. 60).

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 09.02.2017 року залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_5, розгляд справи відкладено на 02.03.2017 року (т. 3, а. с. 74).

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 02.03.2017 року розгляд справи відкладено на 16.03.2017 року (т. 3, а. с. 110).

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 16.03.2017 року відкладено розгляд справи на 23.03.2017 року (т. 3, а. с. 129-130).

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 23.03.2017 року первісний позов задоволено. З метою часткового погашення заборгованості відповідача перед позивачем за кредитним договором № 011003-Л/1 від 01.10.2003 року у розмірі 13 761 562,46 грн. звернуто стягнення шляхом визнання права власності за позивачем на предмет застави за договором застави № 231104-З від 23.11.2004 року, за загальною вартістю 2 525 769,05 грн. Стягнуто з відповідача на користь позивача 37 886,54 грн. витрат по сплаті судового збору. Відмовлено в задоволенні зустрічного позову (т. 2, а. с. 228-239).

Розглядаючи питання про законність та обґрунтованість прийнятого місцевим господарським судом рішення від 23.03.2017 року, суд апеляційної інстанції враховує наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, 01.10.2003 року між позивачем (банк) та відповідачем (позичальник) укладено договір про надання кредитної лінії № 011003-Л/1 (надалі - Кредитний договір, т. 1, а. с. 39-41), за умовами пункту 1.1 якого банк починаючи з 01.10.2003 року надає позичальнику кредитну лінію для ведення статутної поточної діяльності, в тому числі для поповнення обігових коштів , з лімітом кредитування в сумі 2 000 000,00 доларів США.

Договором № 180310 від 18.03.2010 року про зміну договору про надання кредитної лінії сторони виклали кредитний договір в новій редакції (т. 1, а. с. 51-56), пунктом 1.1 якого встановлено, що банк відкриває позичальнику невідновлювальну кредитну лінію на загальну суму 1 300 000 доларів США, а позичальник зобов'язується повернути кредити не пізніше 08.10.2010 року та сплатити проценти за користування кредитами, на умовах, передбачених договором.

Банк надає позичальнику кредити на підставі письмових заяв позичальника про отримання кредитів в межах цього договору на умовах забезпеченості, цільового використання, строковості, повернення та платності наданих грошових коштів. Письмова заява позичальника про отримання кредитів повинна відповідати формі, встановленій банком (пункт 2.1 договору в редакції договору № 180310 від 18.03.2010 року).

Кредити надаються на наступні цілі (мета використання кредитів): поповнення обігових коштів (пункт 2.2 договору в редакції договору № 180310 від 18.03.2010 року).

Датою надання кредитів вважається день фактичного виникнення (збільшення) дебетового залишку на позичковому рахунку, відкритому банком для обліку заборгованості позичальника за кредитами, наданими згідно з цим договором (пункт 2.3 договору в редакції договору № 180310 від 18.03.2010 року).

В пункті 2.4 договору в редакції договору № 180310 від 18.03.2010 року сторони погодили, що суми кредитів у день їх надання спрямовуються банком на поточний рахунок позичальника № 2600-2-30202601 у банку для розрахунку відповідно до цілей, вказаних у пункті 2.2 цього договору у валюті наданого кредиту або у тій валюті, в яку конвертовано наданий кредит згідно із заявою-зобов'язанням позичальника.

Відповідно до пункту 2.5 договору в редакції договору № 180310 від 18.03.2010 року процентна ставка за користування кредитами встановлюється у розмірі 12 % річних.

Договором № 081010 від 08.10.2010 року про зміну договору про надання кредитної лінії сторони виклали пункт 1.1 кредитного договору в новій редакції: "Банк на умовах цього договору відкриває позичальнику невідновлювальну кредитну лінію на загальну суму 1 300 000 доларів США, а позичальник зобов'язується повернути кредити не пізніше 30.06.2011 року та сплатити проценти за користування кредитами на умовах, передбачених цим договором" (т. 3, а. с. 57).

В договорі № 010611 від 03.06.2011 року про зміну договору про надання кредитної лінії (т. 3, а. с. 58) сторони виклали пункти договору в новій редакції:

"1.1 Банк на умовах цього договору відкриває позичальнику невідновлювальну лінію на загальну суму 1 300 000 доларів США, а позичальник зобов'язується повернути кредити не пізніше 30.06.2012 року та сплатити проценти за користування кредитами на умовах, передбачених цим договором.

2.5 Процентна ставка за користування кредитами встановлюється у розмірі 12 % річних у доларах США та 19 % у гривні".

23.11.2004 року між позивачем (заставодержатель) та відповідачем (заставодавець) було укладено договір застави № 231104-З (надалі - договір застави, т. 1, а. с. 63-65).

Як вбачається із договору застави, останній засвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вербою Віталієм Миколайовичем.

В подальшому, до зазначеного договору застави сторонами вносились зміни 01.07.2009 року, 18.12.2009 року, 18.03.2010 року, 08.10.2010 року 03.06.2011 року, 02.07.2012 року, 18.06.2013 року.

Відповідно до пункту 1.2 договору застави (з урахуванням договору № 180613 від 18.06.2013 року про зміну договору застави) з метою забезпечення виконання зобов'язань заставодавця за кредитним договором по поверненню кредитів в сумі 1 300 000 доларів США з остаточним погашенням в строк не пізніше 01.12.2013 року по сплаті процентів за користування кредитними ресурсами в розмірі 14 % річних у доларах США та 26 % річних у гривні; по сплаті процентів за користування кредитними ресурсами, що встановлені в розмірі 19 % річних у доларах США та 31 % річних у гривні за невиконання або неналежне виконання пункту 3.4.9 кредитного договору, по сплаті пені за несвоєчасне погашення кредиту, а також відсотків за користування кредитом, в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період такої прострочки, надалі за договором всі вказані зобов'язання іменуються "Основне зобов'язання", з урахуванням можливих змін та доповнень, внесених сторонами в кредитний договір, заставодавець надав в заставу заставодержателю майно (обладнання та матеріали), далі за договором "майно" або "предмет застави", що визначене та описане в додатку № 1 до цього договору.

Як вбачається із матеріалів справи, Публічне акціонерне товариство "Банк Кредит Дніпро" звернулось до господарського суду із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Правда-Кіно" про звернення стягнення на предмет застави шляхом визнання права власності за позивачем за оціночною вартістю 2 525 769,05 грн. в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором № 011003-Л/1 від 01.10.2003 року (з урахуванням заяви про уточнення вимог від 21.03.2017 року).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що:

- Банк виконав свої зобов'язання та надав відповідачу кредитні кошти. Однак, в порушення умов пункту 1.1 кредитного договору відповідач не виконує свої зобов'язання щодо повернення кредиту та сплати відсотків, внаслідок чого виникла заборгованість відповідача перед позивачем за період з 17.03.2014 року по 01.12.2015 року у розмірі 13 761 562,46 грн., яка складається з: 7 501 864,19 грн. - несплачені відсотки за період з 17.03.2014 року по 30.11.2015 року; 5 244 762,06 грн. - пеня за несвоєчасне погашення кредиту; 1 014 936,21 грн. - пеня за несвоєчасне погашення відсотків за кредитом;

- в пункті 4.2 договору застави сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення заставодержателем на предмет застави шляхом вступу у право власності на заставлене майно;

- з метою часткового погашення заборгованості відповідача за кредитним договором у розмірі 13 761 652,46 грн. слід звернути стягнення на предмет застави шляхом визнання за позивачем права власності на рухоме майно за загальною вартістю 2 525 769,05 грн..

Розглянувши позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" місцевий господарський суд дійшов до висновку про їх задоволення. При цьому, судом першої інстанції враховано, що до дати звернення із позовом заборгованість відповідачем не погашено, позивачем були правомірно нараховані проценти та пеня за період з 17.03.2014 року по 01.12.2015 року.

При з'ясуванні обґрунтованості задоволення первісного позову судом першої інстанції апеляційний господарський суд враховує наступне.

Відповідно до частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В статті 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Матеріали справи свідчать, що позивач виконав своє зобов'язання по кредитному договору № 011003-Л/1 від 01.10.2003 року щодо надання відповідачу кредитних коштів і це підтверджується копіями меморіальних ордерів: № 143 від 24.10.2003 року, № 779 від 03.11.2003 року, № 790 від 04.11.2003 року, № 1715 від 05.11.2003 року, № 124 від 05.12.2003 року, № 126 від 15.12.2003 року, № 137 від 17.12.2003 року, № 129 від 18.12.2003 року, № 156 від 19.12.2003 року, № 143 від 22.12.2003 року, № 117 від 23.12.2003 року, № 158 від 24.12.2003 року, № 1543 від 20.01.2004 року, № 563 від 23.04.2004 року, № 572 від 26.04.2004 року, № 540 від 28.04.2004 року, № 539 від 29.04.2004 року, № 526 від 24.11.2004 року, № 501 від 26.11.2004 року, № 504 від 24.03.2005 року (т. 1, а. с. 87-96).

При цьому, в матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором в повному обсязі.

Також, рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 05.12.2016 року у справі № 904/8908/16 встановлено, що відповідач свої зобов'язання щодо повернення кредиту належним чином не виконав.

Так, вказаним рішенням позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Правда-Кіно" про стягнення відсотків за користування кредитом за період з 01.12.2015 року по 01.10.2016 року у розмірі 205 890,65 доларів США задоволено.

Постановою Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області від 19.01.2017 року відкрито виконавче провадження № 53257743 з виконання наказу господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2016 року у справі № 904/8908/16 про стягнення заборгованості у розмірі 205 890,65 доларів США.

Згідно з частиною 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Крім цього, на час розгляду справи судом першої інстанції було чинним рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 07.10.2015 року у справі № 202/4421/14-ц, залишене без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 13.01.2016 року, згідно з яким первісний позов Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Правда-Кіно" перед Публічним акціонерним товариством "Банк Кредит Дніпро" за договором про надання кредитної лінії від 01.10.2003 року № 011003-Л/1 в загальній сумі 12 650 896,27 грн.; Товариства з обмеженою відповідальністю "Наукова виробничо-комерційна фірма "Вест-Пром" перед Публічним акціонерним товариством "Банк Кредит Дніпро" за кредитним договором від 19.12.2006 року № 191206-Л в сумі 10 249 103,73 грн. звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 19.12.2006 № 191206-І, а саме: будівлю кінотеатру "ІНФОРМАЦІЯ_1", літ. А-3, АІ-3, АІІ-2, АІІІ-2, а-1, загальною площею 2612,7кв.м., ганки літ. а1, а2, а3, а4, а5, сходи літ. а6, а7, а8, а9, пандус а10 (тимчасовий), мостіння І, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 10780512101, що належить на праві власності ОСОБА_5, з початковою ціною на рівні не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. В іншій частині позову Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" відмовлено. Вказаним рішенням також було встановлено неналежне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Правда-кіно" зобов'язань по кредитному договору № 011003-Л/1 від 01.10.2003 року щодо повернення кредиту та сплати відсотків, внаслідок чого станом на 17.03.2014 року виникла заборгованість в розмірі 13 626 658,27 грн.

На час розгляду справи в апеляційній інстанції рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 07.10.2015 року та ухвала апеляційного суду Дніпропетровської області від 13.01.2016 року у справі № 202/4421/14-ц скасовані ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12.07.2017 року в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Слід звернути увагу, що направлення на новий розгляд цивільної справи № 202/4421/14-ц в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не впливає на встановлення факту невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Правда-Кіно" зобов'язань за кредитним договором та не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Згідно з частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватись заставою.

Статтею 572 Цивільного кодексу України встановлено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду (стаття 574 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 576 Цивільного кодексу України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення. Предметом застави може бути майно, яке заставодавець набуде після виникнення застави.

За змістом статті 589 Цивільного кодексу України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави за рахунок якого заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини 1 статті 590 Цивільного кодексу України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про заставу" застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, застава як майновий спосіб забезпечення виконання зобов'язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов'язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов'язань або зменшити їх.

Забезпечувальне зобов'язання (взаємні права і обов'язки) виникає між заставодержателем (кредитором за основним зобов'язанням) та заставодавцем (боржником за основним зобов'язанням).

Виконання забезпечувального зобов'язання, що виникає з застави, полягає в реалізації заставодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в заставу майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть в разі невиконання боржником свого зобов'язання в силу компенсаційності цього права за рахунок заставного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого переважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від заставодавця до іншої особи (в тому числі й у випадку не доведення до цієї особи інформації про обтяження майна).

Статтею 2 Закону України "Про заставу" визначаються основні положення про заставу. Відносини застави, не передбачені цим Законом, регулюються іншими актами законодавства України.

Частиною 1 статті 20 Закону України "Про заставу" встановлено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Відповідно до частини 6 статті 20 Закону України "Про заставу" звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави.

Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" визначено правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених із метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

Прикінцевими і перехідними положеннями Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" встановлено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Закон України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" є спеціальним законом з питань правового режиму регулювання обтяжень рухомого майна. Положення Закону України "Про заставу" застосовуються лише в частині, що не суперечить Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень".

Згідно із статтею 3 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" обтяженням є право обтяжувача на рухоме майно боржника або обмеження права боржника чи обтяжувача на рухоме майно, що виникає на підставі закону, договору, рішення суду або з інших дій фізичних і юридичних осіб, з якими закон пов'язує виникнення прав і обов'язків щодо рухомого майна.

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.

В рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2002 року № 15-рп/2002 зазначено, що кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

За змістом пункту 4 частини 2 статті 25 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначаються спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених статтею 26 цього Закону.

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зокрема, передачу рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання.

Вибір способу звернення стягнення на предмет застави, в тому числі й способу позасудового порядку звернення стягнення, здійснюється заставодержателем на його розсуд.

Таким чином, у разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження суд може застосувати один із способів звернення стягнення, обраний обтяжувачем на власний розсуд.

Розглядаючи позовні вимоги про звернення стягнення на предмет застави господарському суду необхідно встановити наявність чи відсутність згоди заставодавця на позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет застави шляхом передачі заставодержателю права власності на предмет застави в рахунок виконання забезпечених заставою зобов'язань.

В пункті 3.1 договору застави сторони погодили, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання основного зобов'язання, забезпеченого цим договором, воно не буде виконане.

Відповідно до пункту 3.2 договору застави заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави незалежно від настання строку виконання основного зобов'язання, забезпеченого заставою за цим договором у разі:

- порушення заставодавцем умов кредитного договору;

- у разі порушення заставодавцем зобов'язань згідно до пунктів 2.2.1, 2.2.2, 2.2.4, 2.2.10, 2.2.11 цього договору застави;

- при припиненні (реорганізації, ліквідації) юридичної особи заставодавця.

Згідно із пунктом 4.1 договору застави право звернення стягнення на предмет застави, для задоволення своїх вимог виникає у заставодержателя у випадках, передбачених пунктом 3.2 цього договору.

За змістом пункту 4.2 договору застави у разі звернення стягнення на заставлене майно, заставодержатель має право на свій розсуд:

- здійснити реалізацію заставленого майна у порядку, що передбачений чинним законодавством України;

- самостійно реалізувати заставлене майно;

- вступити у право власності на заставлене майно.

Таким чином, відповідно до пункту 4.2 договору застави сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет застави шляхом позасудового врегулювання. Позасудове врегулювання здійснюється на підставі застереження про задоволення вимог заставодержателя, що міститься в цьому договорі. При цьому, відповідне застереження в договорі застави, що передбачає передачу заставодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності на рухоме майно.

Отже, у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов кредитного договору, зокрема, враховуючи надіслання на адресу боржника листів-вимог про погашення заборгованості (т. 1, а. с. 104-106), у позивача виникло право задовольнити за рахунок переданого в заставу майна відповідача (заставодавця) свої вимоги в судовому порядку шляхом звернення стягнення на предмет застави, визначений та описаний в додатку № 1 до договору застави.

Враховуючи вищевикладене, з огляду на передбачене договором застави майна та чинним законодавством право заставодержателя на задоволення своїх кредиторських вимог шляхом звернення стягнення на предмет застави внаслідок порушення позичальником зобов'язань за кредитним договором, а також, що відповідачем не спростовано факт наявності заборгованості за кредитним договором, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо зустрічного позову про визнання недійсним договору застави № 231104-З від 23.11.2004 року колегія суддів апеляційного господарського суду враховує наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, 09.03.2016 року до господарського суду Дніпропетровської області від Товариства з обмеженою відповідальністю "Правда-Кіно" надійшов зустрічний позов до Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" про визнання недійсним договору застави № 231104-З від 23.11.2004 року (т. 2, а. с. 2-7).

В обґрунтування зустрічного позову Товариство з обмеженою відповідальністю "Правда-Кіно" посилалось на те, що будівля, в якій знаходиться обладнання, що є предметом застави, належить іншій особі, без ідентифікації предмету застави неможливо розділити, яке обладнання належить цій особі, а яке є власністю Товариства з обмеженою відповідальністю "Правда-Кіно" та на яке можливо звернути стягнення.

Договір застави № 231104-З від 23.11.2004 року, укладений між позивачем та відповідачем має забезпечувальний характер та є похідним від основного зобов'язання відповідача.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України (частина 1 статті 215 Цивільного кодексу України).

Так, відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, чинним законодавством визначено, що договір може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом. При цьому, відповідність чи не відповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватись судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно з частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Слід звернути увагу, що звертаючись із зустрічним позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Правда-Кіно" не вказало які приписи цивільного законодавства були порушені сторонами при укладенні спірного договору.

Розглядаючи зустрічну позовну заяву, місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення зустрічного позову з огляду на встановлені ним обставини відповідності умов договору застави нормам чинного законодавства.

Суд першої інстанції обґрунтовано відхилив заяву Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" про застосування позовної давності до вимог за зустрічним позовом з огляду на те, що зустрічний позов було подано в межах трирічного строку позовної давності.

За наведених обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання оскаржуваного Товариством з обмеженою відповідальністю "Правда-Кіно" договору застави недійсним.

Щодо посилання відповідача на те, що у разі відчуження позивачем предмета застави, обладнання буде пошкоджене та знецінене в зв'язку із неможливістю відокремлення від будівлі, в якій воно знаходиться місцевий господарський суд правомірно звернув увагу на те, що при укладенні договору застави сторонами було погоджено перелік обладнання та матеріалів, які передано в заставу.

Щодо посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не було з'ясовано вартість усього предмета застави, переданого за договором застави колегія суддів апеляційного господарського суду враховує наступне.

Із висновку судової експертизи Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз № 4320-16 від 13.01.2017 року вбачається, що станом на момент проведення судової товарознавчої експертизи дійсна ринкова вартість (залишкова вартість) обладнання, що є предметом застави згідно додатку до договору застави становить без ПДВ 2 104 807,54 грн. або з ПДВ 2 525 769,05 грн. згідно таблиці 2 (що відповідає предмету застави за договором застави). Дійсну ринкову вартість (залишкову вартість) витратних матеріалів, які використані для монтажу та є частиною інженерних комунікацій, що є предметом застави згідно додатку до договору застави, визначити не надається можливим через те, що на момент огляду виокремити та встановити можливість їх подальшого використання за призначенням не можливо.

Таким чином, експертом визначено вартість майна, переданого в заставу із врахуванням фактичної можливості огляду та оцінки предмету застави. Крім цього, визначена експертом вартість майна є значно більшою, ніж встановлена сторонами в договорі застави (пункт 1.6 договору застави).

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого господарського суду, викладених в оскаржуваному рішенні.

Відповідно до частини 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на відповідача.

З урахуванням викладеного, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.03.2017 року необхідно залишити без змін.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Правда-Кіно" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.03.2017 року у справі № 904/586/16 залишити без змін.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку у двадцятиденний строк до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 14.08.2017 року.

Головуючий суддя

---

І.О. Вечірко

Суддя

---

С.Г. Антонік

Суддя

---

І.Л. Кузнецова