Постанова

від 10.08.2017 по справі 910/18671/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" серпня 2017 р. Справа№ 910/18671/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Алданової С.О.

секретар: Іванов О.О.

за участю представників

позивача: Трутнєв С.В.;

відповідача: Лиман Н.В., Велідченко І.О.;

третьої особи-1: не з'явився;

третьої особи-2: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Колективного підприємства науково-виробничого комплексу

"Україна" Фонду милосердя і здоров'я України

на рішення Господарського суду міста Києва

від 12.04.2017

у справі №910/18671/14 (суддя Підченко Ю.О.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний

банк України"

до Колективного підприємства науково-виробничого комплексу

"Україна" Фонду милосердя і здоров'я України

треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні

відповідача: 1) Публічне акціонерне товариство "Сведбанк"

(правонаступник Акціонерного комерційного банку

"ТАС-Комерцбанк")

2) Публічне акціонерне товариство "Омега Банк"

(правонаступник Публічного акціонерного товариства

"Сведбанк")

про стягнення 1 529 433,84 грн.

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Колективного підприємства науково-виробничого комплексу "Україна" Фонду милосердя і здоров'я України (далі - відповідач) заборгованості за кредитним договором від 24.04.2003 №10 у загальному розмірі 1 529 433,84 грн., з яких: 1 194 169,54 грн. - сума простроченого кредиту, 20 686,87 грн. - заборгованість по сплаті відсотків за користування кредитом за період з 23.04.2003 по 23.09.2003; 1 556,35 грн. - пеня за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитом за період з 24.04.2003 по 23.09.2003; 312 021,08 грн. - пеня за несвоєчасну сплату кредиту за період з 24.04.2003 по 27.02.2005.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неналежним чином виконав свої грошові зобов'язання перед позивачем, що й призвело до виникнення заборгованості.

Відповідач проти позову заперечував, зазначаючи про необґрунтованість та непідтвердженість вимог позивача. Зокрема, відповідач наголошував на наступному:

- у доданих до позовної заяви документах відсутні докази того, що грошові кошти, на умовах кредитного договору було видано відповідачу;

- оскільки відповідачем не були отримані грошові кошти за кредитом, а також ці грошові кошти не були зараховані на рахунок контрагента відповідача №26001300326801, то відповідач звернувся до органів внутрішніх справ про порушення кримінальної справи, слідчим управління Шевченківського РВУ МВС України в м. Києві було порушено кримінальну справу №10-4353;

- строк позовної давності для стягнення з відповідача заборгованості за договором сплинув, оскільки провадження у справі про банкрутство відповідача було ініційоване позивачем незаконно, а тому строк позовної давності не переривався;

- позивач звернувся до банку із дорученням про безготівкове перерахування коштів, яке виконано не було, натомість кошти готівкою були видані невстановленій фізичній особі без належних повноважень;

- постановою старшого слідчого в особливо важливих справах СУ ГУ МВС України в м. Києві від 28.10.2005 відповідача визнано цивільним позивачем у кримінальній справі №10/4353 на загальну суму 1 199 350,00 грн., а генерального директора підприємства Велідченко І.О. - представником цивільного позивача по цій же справі;

- відповідач не здійснював оплату процентів за кредитом, який є предметом спірного Кредитного договору;

- договір №10 від 24.04.2003 по наданню відповідачу безготівкового кредиту в сумі 1 199 350,00 грн. у безготівковій формі керівниками Печерського відділення №3715 ОБУ складений з порушенням Інструкції №135 "Про безготівкові розрахунки в національній валюті України", а саме: грошові кошти, відповідно Інструкції, розділ 1 п.4 перераховуються не в безготівковій формі, а готівкою, тоді як в договорі №10 п.3.1 "Порядок видачі кредиту" зазначено, що банк проводить надання кредиту в безготівковій формі шляхом сплати платіжних документів з позичкового рахунку згідно з цільовим призначенням, визначеним цим договором, а готівкових коштів в сумі 1 199 350,00 грн. Печерське відділення №3715 ОБУ відповідачу не надало;

- платіжне доручення №1 від 25.04.2003, яке було надане відповідачу в Печерське відділення для перерахування 1 199 350,00 грн. відповідно договору №10 від 24.04.2003 прийняте і проведено банком з порушеннями;

- керівники Печерського відділення навмисно сприяли невірному оформленню документів-договорів про надання кредиту в сумі 1 199 350,00 грн. відповідачу на Приватне підприємство "Техноком" в безготівковій формі, щоб використати ці документи у власних цілях.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.10.2014 у справі №910/18671/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2016, позов було задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 1 194 169,54 грн. заборгованості з повернення тіла кредиту, 20 686,87 грн. заборгованості по сплаті процентів за користування кредитними коштами, 24 297,13 грн. витрат по сплаті судового збору. В задоволенні решти позову відмовлено.

Окрім того, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.03.2016 (том справи - 3, аркуші справи - 111-113), на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, до участі у справі як третіх осіб без самостійних вимог на стороні відповідача до участі у справі було залучено Публічне акціонерне товариство "Сведбанк" (далі - третя особа-1) та Публічне акціонерне товариство "Омега Банк" (далі - третя особа-2).

Постановою Вищого господарського суду України від 08.02.2017 було скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2016 та рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2014 у справі №910/18671/14, а справу передано на новий розгляд до місцевого господарського суду. При цьому Вищого господарського суду України зазначив наступне:

- посилаючись на рішення, винесені у межах справи №44/226-б про банкрутство відповідача, порушеної 29.04.2005 за заявою Відкритого акціонерного товариства "Державний ощадний банк України", зокрема, ухвалу підготовчого засідання, ухвалу попереднього засідання, якою встановлено загальний розмір заборгованості відповідача за кредитним договором №10 від 24.04.2003, суди зазначали, що обставини заборгованості були встановлені цими рішеннями судів і погашення заявлених вимог у межах справи не відбулося. Судами зазначено, що провадження у справі про банкрутство відповідача, припинено на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з відсутністю ознак, необхідних для порушення та продовження провадження у справі про банкрутство. Вимоги ініціюючого кредитора забезпечені заставою майна боржника, а тому не можуть бути підставою для порушення провадження у справі про банкрутство;

- посилаючись на приписи ст. 382 Цивільного кодексу УРСР (чинного на момент укладення договору), п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, ст. ст. 1054, 525, 526 Цивільного кодексу України, з огляду на невиконання відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором, суди дійшли висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог;

- відхиляючи доводи відповідача про непідтвердження позивачем позовних вимог, тобто недоведення належними та допустимими доказами надання кредитних коштів в розпорядження відповідачу, суд першої інстанції зазначив, що наявність або відсутність підстав кримінального провадження встановлює слідство в процесі розслідування. Наведені відповідачем доводи суд визнав неналежними доказами та зазначив, що лише обвинувальний вирок, яким буде встановлено вину позивача у вчиненні злочину є належним та допустимим доказом недоведеності позовних вимог;

- суд апеляційної інстанції не дослідив всі обставини справи, зокрема, подані відповідачем постанову про порушення кримінальної справи від 26.11.2003, постанову про визнання особи цивільним позивачем у кримінальній справі від 28.10.2005, обставини підтвердження надходження кредитних коштів з рахунку №206257119110 відповідача, відкритому в Публічному акціонерному товаристві "Державний ощадний банк України" в особі Печерського відділення №3715, на поточний рахунок Приватного підприємства "Техноком" №26001300326801 в АКБ "ТАС-Комерцбанк" в сумі 1 199 350,00 грн. на підставі платіжного доручення відповідача №1 від 25.04.2003, заявлені відповідачем доводи апеляційної скарги щодо порушення позивачем при перерахуванні коштів інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 29.03.2001 №135 (чинною станом на момент виникнення спірних правовідносин), що є порушенням приписів ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, на яку між тим, апеляційний суд послався в оскаржуваній постанові.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.04.2017, ухваленим за результатами нового розгляду справи №910/18671/14, позов було задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 1 194 169,54 грн. заборгованості з повернення тіла кредиту, 20 686,87 грн. заборгованості по сплаті процентів за користування кредитними коштами. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з винесеним рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2017 у справі №910/18671/14 та прийняти нове рішення, в якому відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Окрім того, до апеляційної скарги апелянтом було додано клопотання про звільнення його від сплати судового збору.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Загалом, доводи апеляційної скарги ідентичні тим, які наводилися відповідачем під час розгляду справи місцевим господарським судом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.05.2017 апеляційну скаргу було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у наступному складі: головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Ткаченко Б.О., Алданова С.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.05.2017 (головуючий суддя -Зубець Л.П., судді: Ткаченко Б.О., Алданова С.О.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 15.06.2017. Окрім того, звільнено відповідача від сплати судового збору.

13.06.2017 через Відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначав про необґрунтованість доводів апеляційної скарги та просив суд залишити скаргу без задоволення.

В судовому засіданні 15.06.2017 представники відповідача підтримали апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просили суд скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2017 у справі №910/18671/14 скасувати та прийняти нове рішення, в якому відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

В судовому засіданні 15.06.2017 представник позивача заперечував проти апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін як таке, що було ухвалено з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Треті особи у судове засідання 15.06.2017 не з'явилися, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

В судовому засіданні 15.06.2017, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 04.07.2017, з 04.07.2017 до 11.07.2017.

В судове засідання 11.07.2017 з'явилися лише представники сторін. Треті особи у судове засідання 11.07.2017 не з'явилися, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

В судовому засіданні 11.07.2017 представники відповідача подали клопотання про продовження строку розгляду справи відповідно до ст. ст. 69, 102 Господарського процесуального кодексу України.

Вказане клопотання було задоволено судом.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2017, ст. ст. 69, 77, 102 Господарського процесуального кодексу України, строк розгляду апеляційної скарги було продовжено на 15 днів, розгляд справи відкладено на 10.08.2017.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 08.08.2017, у зв'язку з перебуванням судді Ткаченко Б.О. у відпустці з 24.07.2017, для розгляду справи №910/18671/14 було визначено наступний склад колегії суддів Київського апеляційного господарського суду: головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Мартюк А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2017 апеляційну скаргу було прийнято до провадження колегією суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Алданової С.О., Мартюк А.І. та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 10.08.2017.

09.08.2017 через Відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшли письмові пояснення по справі.

В судовому засіданні 10.08.2017 представники відповідача підтримали пояснення, надані у попередніх судових засіданнях, просили суд апеляційну скаргу задовольнити.

В судовому засіданні 10.08.2017 представник позивача також підтримав раніше надані пояснення, просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Треті особи у судове засідання 10.08.2017 не з'явилися, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін та третіх осіб у судові засідання не була визнана обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін та третіх осіб про місце, дату і час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутності представників третіх осіб за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 10.08.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

24.04.2003 між позивачем, як банком, та відповідачем, як позичальником, було укладено договір відновлювальної відкличної кредитної лінії №10 (далі - Кредитний договір) (том справи - 1, аркуші справи - 11-17).

За умовами Кредитного договору (п.1.1) банк на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, зобов'язується надати у тимчасове користування на умовах цього договору, а позичальник зобов'язується отримати, належним чином використовувати та повернути в передбачені цим договором строки кредит у вигляді відновлювальної відкличної кредитної лінії з лімітом кредитування в розмірі 1 200 000 грн. та сплатити відсотки за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором.

В розділі 2 Кредитного договору погоджено умови кредитування, згідно з п.п.2.1, 2.2, 2.5, 2.5.4, 2.6, 2.6.3 якого кредит надається у вигляді відновлювальної відкличної кредитної лінії окремими частинами (траншами) на строк до дванадцяти місяців з остаточним терміном повернення не пізніше 24.04.2004. Кредит надається траншами з позичкового рахунку в безготівковому порядку на наступні цілі - поповнення обігових коштів з погашенням кожного траншу згідно з окремим графіком отримання та повернення кредитних коштів. За користування кредитом позичальник зобов'язаний сплачувати банку відповідну плату (відсотки) в порядку та розмірах, визначених цим договором. Розрахована банком за звітний місяць сума відсотків за користування кредитом повинна бути сплачена позичальником не пізніше 25 числа звітного місяця. При нарахуванні та сплаті відсотків за користування кредитом сторони повинні керуватись наступним: відсотки за користування кредитом розраховуються банком на основі процентної ставки в розмірі 22 відсотки річних, яка може бути змінена в поряду, визначеному цим договором; відсотки нараховуються банком щомісячно в останній робочий день звітного місяця методом факт/факт, тобто береться фактична кількість днів періоду, за який нараховуються відсотки (враховуючи вихідні та святкові), на фактично отриману позичальником суму кредиту та за термін фактичного користування ним, починаючи з першого дня видачі кредиту включно, та до настання термінів повернення кредитних коштів, що визначені цим договором. При нарахуванні відсотків день видачі кредиту приймається до розрахунку як 1 повний день користування кредитом, а день повернення кредиту (його частини) до розрахунку відсотків не включається. Банк проводить щомісяця розрахунок суми відсотків за користування кредитом за період з першого дня видачі кредиту або з першого числа звітного місяця по останнє число звітного місяця або по останній день повернення позичальником кредиту, що визначений цим договором, та не пізніше 23 числа звітного місяця повідомляє позичальника про суму відсотків за користування кредитом, яку йому необхідно сплатити.

Банк відкриває позичальнику позичковий рахунок для обліку заборгованості за кредитом відповідно до правил, що діють у банку та чинного законодавства. Банк проводить надання кредиту у безготівковій формі шляхом сплати платіжних документів з позичкового рахунку згідно з цільовим призначенням, визначеним цим договором (п.3.1 Кредитного договору).

За невиконання або неналежне виконання взятих на себе зобов'язань по цьому договору, сторони несуть відповідальність в порядку та на умовах, обумовлених цим договором, а саме: за порушення взятих на себе зобов'язань по поверненню суми кредиту та своєчасній сплаті відсотків за користування кредитом позичальник зобов'язується сплатити на користь банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від суми платежу за кожний день прострочення (п.п.9.1.1 п.9.1 Кредитного договору)

В п.12.1 Кредитного договору передбачено, що останній набуває чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань по цьому договору.

Сторонами було погоджено графік видачі та погашення кредитних коштів до Кредитного договору (том справи - 1, аркуш справи - 18), відповідно до якого встановлено наступний строк видачі коштів: квітень 2003 року - 1 200 000,00 грн., червень 2003 року - 1 200 000,00 грн., вересень 2003 року - 1 200 000,00 грн.; строки погашення кредиту: не пізніше 15.06.2003 року - 1 200 000,00 грн., не пізніше 15.09.2003 року - 1 200 000,00 грн., не пізніше 24.04.2004 року - 1 200 000,00 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що на виконання умов Кредитного договору позивач надав відповідачу кредитні кошти у загальному розмірі 1 199 350,00 грн. Однак відповідач не дотримався погоджених сторонами порядку і строків повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом, що призвело до виникнення заборгованості.

Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку розрахуватися з позивачем, останній звернувся за захистом своїх прав до суду.

Позивач просив суд стягнути з відповідача 1 194 169,54 грн. боргу по кредиту, 20 686,87 грн. боргу по сплаті відсотків за користування кредитом за період з 23.04.2003 по 23.09.2003, 1 556,35 грн. пені за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитом за період з 24.04.2003 по 23.09.2003 та 312 021,08 грн. пені за несвоєчасну сплату кредиту за період з 24.04.2003 по 27.02.2005.

Місцевий господарський суд позов задовольнив частково, визнавши вимоги позивача обґрунтованими лише в частині стягнення з відповідача на користь позивача 1 194 169,54 грн. заборгованості з повернення тіла кредиту та 20 686,87 грн. заборгованості по сплаті процентів за користування кредитними коштами. В решті позову відмовлено.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент укладання між сторонами Кредитного договору був чинний Цивільний кодекс Української РСР, в ст. 382 якого передбачено, що кредитування державних організацій, колгоспів та інших кооперативних та інших громадських організацій провадиться згідно з затвердженими планами шляхом видачі цільових строкових позичок Державним банком СРСР й іншими банками СРСР в порядку, встановленому законодавством Союзу РСР.

Згідно з п.4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ст. 1054 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).

Вищий господарський суд України у своїй постанові від 08.02.2017 у справі №910/18671/14 зазначав, серед іншого, про необхідність дослідити під час нового розгляду справи обставини щодо підтвердження надходження кредитних коштів з рахунку відповідача №206257119110, відкритого в ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі Печерського відділення №3715, на поточний рахунок Приватного підприємства "Техноком" №26001300326801, відкритого в АКБ "ТАС-Комерцбанк", в сумі 1 199 350,00 грн. на підставі платіжного доручення відповідача №1 від 25.04.2003.

В процесі судового розгляду було встановлено, що на виконання умов Кредитного договору позивач надав відповідачу кредит в загальній сумі 1 199 350,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжним дорученням №1 від 25.04.2003 та банківською випискою по рахунку відповідача за період з 01.04.2003 по 31.08.2003 (том справи - 1, аркуші справи - 20-21).

Окрім того, до матеріалів справи залучено кредитну заявку від 03.04.2003 (том справи - 1, аркуші справи - 222-229), в якій відповідач зазначив про необхідність отримання кредитних коштів в загальній сумі 1 200 000,00 грн. та у розділі 6 якого в переліку "наявних документів (договори, листування), що супроводжують кредитний проект та на яку суму" вказав договір №04-2/03 від 15.04.2003, договір №99 (на купівлю) від 15.04.2003.

За умовами договору на поставку нафтопродуктів №99 від 15.04.2003, укладеного між відповідачем, як покупцем, та Приватним підприємством "Техноком", як продавцем, останній зобов'язався поставити відповідачу товар, а відповідач - здійснити його оплату (том справи - 1, аркуші справи - 232-234).

Відповідно до Додатку №1 від 15.04.2003 до договору №99 від 15.04.2003 (том справи - 1, аркуш справи - 235) Приватне підприємство "Техноком" повинно було поставити відповідачу бензин А-76 у кількості 830 тонн на загальну суму 1 199 350,00 грн.

Приватне підприємство "Техноком" виставило відповідачу до сплати рахунок №143 від 24.04.2003 на суму 1 199 350,00 грн. (том справи - 1, аркуш справи - 236).

В свою чергу, позивач прийняв для виконання платіжне доручення відповідача №1 від 25.04.2003 на суму 1 199 350,00 грн. (том справи - 1, аркуші справи - 231). Вказане платіжне доручення містить підпис зі сторони відповідача та відбиток його печатки, а також містить відмітки банку про прийняття платіжного доручення до виконання. Зокрема, в графі "проведено банком" зазначено дату - 25.04.2003.

Позивач здійснив перерахування з позичкового рахунку відповідача на користь Приватного підприємства "Техноком" грошові кошти у сумі 1 199 350,00 грн. в оплату за бензин А-76 відповідно до рахунку №143 від 24.04.2003.

Вказані обставини підтверджуються рухом коштів на рахунку відповідача, що відображено в банківській виписці за період з 01.04.2003 по 31.08.2003, а також довідці банку від 21.02.2006 №285 (том справи - 1, аркуші справи - 21, 238).

Аналогічні відомості містяться у банківських виписах, наданих третьою особою-1, яка є правонаступником АКБ "ТАС-Комерцбанк" (обслуговуючого банку Приватного підприємства "Техноком" на час здійснення перерахування спірних коштів за Кредитним договором) по рахунку Приватного підприємства Техноком (том справи - 4, аркуші справи - 239-241).

Окрім того, позивач надав суду банківську виписку по рахунку відповідача за період з 01.03.2003 по 31.12.2003, з якої вбачається, що відповідачем здійснено часткове повернення грошових коштів за Кредитним договором у сумі 5 180,46 грн. (том справи - 1, аркуш справи - 134).

Також в матеріалах справи містяться пояснення третьої особи-2, яка є правонаступником третьої особи-1, а остання в свою чергу була правонаступником АКБ "ТАС-Комерцбанк" (том справи - 3, аркуші справи - 115-116), в яких підтверджено, що грошові кошти у сумі 1 199 350,00 грн., перераховані платіжним дорученням відповідача №1 від 25.04.2003, були зараховані на рахунок Приватного підприємства Техноком №26001300326801, відкритий в АКБ "ТАС-Комерцбанк".

Наведені обставини свідчать про схвалення та часткове виконання Кредитного договору відповідачем, а також про надходження коштів з рахунку відповідача на рахунок Приватного підприємства "Техноком".

Вищий господарський суд України у своїй постанові від 08.02.2017 у справі №910/18671/14 зазначав про необхідність дослідити під час нового розгляду справи подані відповідачем постанову про порушення кримінальної справи від 26.11.2003 та постанову про визнання особи цивільним позивачем у кримінальній справі від 28.10.2005.

З цього приводу судом було з'ясовано наступне.

28.10.2005 відповідача було визнано цивільним позивачем у кримінальній справі №10-4353, яку порушено за фактом шахрайства в особливо великих розмірах за ознаками злочину, передбаченого ч.4 ст. 190 Кримінального кодексу України на загальну суму 1 199 350,00 грн. Представником цивільного позивача визнано генерального директора КП НВК "Україна" Велідченка І.О.

03.04.2013 відомості за вказаним кримінальним провадженням внесено до ЄРДР за №42013110100000384.

На час розгляду справи №910/18671/14 як місцевим господарським судом, так і судом апеляційної інстанції досудове розслідування у кримінальному провадженні здійснюється СВ Шевченківського УП ГУНП у м. Києві. Тобто, наразі кримінальне провадження триває і відповідач не може надати суду обвинувальний вирок, яким було б встановлено вину працівників позивача або іншої особи у вчиненні кримінального правопорушення та підтверджувалися заперечення відповідача проти позову у справі №910/18671/14.

Як вірно зазначив місцевий господарський суд у своєму рішенні, за відсутності обвинувального вироку, яким було б встановлено вину позивача (його працівників, посадових осіб або інших осіб) у вчиненні злочину (в даному випадку, за твердженням відповідача має місце шахрайство), заперечення відповідача є необґрунтованими та такими, що непідтверджені належними доказами в розумінні ст. ст. 32-35 Господарського процесуального кодексу України.

Відносно заяви відповідача про сплив позовної давності за вимогою позивача про стягнення основного боргу за Кредитним договором судом було встановлено наступне.

Відповідно до ст. ст. 256, 258 Цивільного кодексу України позовною давністю є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Згідно з положеннями ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

В процесі судового розгляду було з'ясовано, що оскільки відповідач не виконував належним чином своїх зобов'язань щодо повернення наданого кредиту та відсотків за користування кредитними коштами, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва із заявою про визнання відповідача банкрутом.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.04.2005 за вказаною заявою було порушено провадження у справі про банкрутство №44/226-б.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.05.2005 у справі №44/226-б було визнано розмір вимог позивача, зобов'язано розмістити оголошення про порушення справи про банкрутство та призначено арбітражного керуючого.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.04.2013 у справі №44/226-б-50/368-2012 встановлено, що боржник заперечував проти усього обсягу грошових вимог позивача в особі Печерського відділення №3715 м. Києва, що було підставою неодноразово заявлених ним клопотань про припинення та зупинення провадження у справі про банкрутство. Водночас, суд не прийняв заперечення боржника про те, що грошові кошти були протиправно перераховані банком контрагенту відповідача, з мотивів недоведеності належними доказами обставин відсутності між позивачем в особі Печерського відділення №3715 м. Києва та відповідачем правовідносин за договором відновлюваної відкличної кредитної лінії №10 від 24.04.2003. При цьому, суд врахував, що договір відновлюваної відкличної кредитної лінії №10 від 24.04.2003 та договір іпотеки, укладений на забезпечення виконання зобов'язань позичальника, не визнані недійсними у встановленому законодавством порядку та є чинними.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2013 у справі №44/226-б-50/368-2012, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 08.10.2013, ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.02.2013 у справі №44/226-б-50/368-2012 було скасовано, а провадження у справі про банкрутство відповідача припинено.

Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, що діяла на час порушення провадження у справі) встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності суб'єкта підприємницької діяльності - боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів. Відповідно до названого Закону, основна мета провадження у справі про банкрутство - повне або часткове задоволення вимог кредиторів шляхом застосування до боржника судової процедури передбаченої ст. 4 Закону. Саме внаслідок порушення в справі про банкрутство кредитор може реалізувати своє право на судовий захист шляхом застосування до боржника однієї з судових процедур банкрутства (мирова угода, санація боржника, ліквідація банкрута), - як заходів задоволення кредиторських вимог, що за своїм змістом дорівнює судовому рішенню про задоволення позову (аналогічна правова позиція викладена в п.8.11 Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 04.06.2004 №04-5/1193).

Відповідно до ст. 264 Цивільного кодексу України позовна давність переривається, зокрема, у разі пред'явлення особою позову, після переривання перебіг позовної давності починається заново, а час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховуються.

Оскільки провадження у справі про банкрутство відповідача №44/226-б було припинено постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2013, то строк позовної давності був перерваний і почав свій перебіг заново з 20.06.2013. При цьому, як вірно зазначив місцевий господарський суд, згідно зі ст. 265 Цивільного кодексу України, не зупиняє перебігу строку позовної давності лише залишення заяви без розгляду.

Таким чином, наявні у справі матеріали та пояснення учасників судового процесу свідчать про те, що відповідач не виконав свої грошові зобов'язання за укладеним з позивачем Кредитним договором, що призвело до виникнення заборгованості з повернення тіла кредиту в розмірі 1 194 169,54 грн. та по сплаті процентів за користування кредитними коштами за період з 23.04.2003 по 23.09.2003 в розмірі 20 686,87 грн.

Ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано доказів на підтвердження погашення вищевказаної заборгованості відповідачем, у зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 194 169,54 грн. заборгованості з повернення тіла кредиту та 20 686,87 грн. заборгованості по сплаті процентів за користування кредитними коштами є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до п.п.9.1.1 п.9.1 Кредитного договору за порушення взятих на себе зобов'язань по поверненню суми кредиту та своєчасній сплаті відсотків за користування кредитом позичальник зобов'язується сплатити на користь банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від суми платежу за кожний день прострочення.

Оскільки в процесі судового розгляду було встановлено факт прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання перед позивачем за Кредитним договором, нарахування пені на суму боргу є правомірним.

За розрахунком позивача з відповідача підлягає стягненню пеня за несвоєчасне повернення кредитних коштів, нарахована за період з 24.04.2003 по 27.02.2005, в сумі 312 021,08 та пеня за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитними коштами, нарахована за період з 24.04.2003 по 23.09.2003, в сумі 1 556,35 грн.

В ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

З матеріалів справи вбачається, що позивач здійснив розрахунок пені за прострочення повернення тіла кредиту за весь період прострочення виконання грошових зобов'язань за договором, що суперечить вимогам ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині правомірно визнані місцевим господарським судом безпідставними.

Окрім того, в п.1 ч.2 ст. 258 Цивільного кодексу України передбачено, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Таким чином, законодавчо встановлений річний строк позовної давності у даному спорі в частині вимог позивача про стягнення з відповідача пені за несвоєчасне повернення тіла кредиту та пені за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитними коштами сплинув ще до звернення позивача з даним позовом до суду (позов подано 04.09.2014) і відповідач подав суду заяву про застосування судом наслідків спливу строку позовної давності.

Зважаючи на вищевикладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені за несвоєчасне повернення кредитних коштів та пені за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитними коштами не підлягають задоволенню, у зв'язку зі спливом позовної давності.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Згідно зі ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування позовних вимог та/або доказів, які б спростовували висновки місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

За результатами перегляду справи апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також з повним і всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, тоді як доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на відповідача (апелянта). Однак, як уже зазначалося вище, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.05.2017 відповідача було звільнено від сплати судового збору. Тобто, за апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2017 у справі №910/18671/14 відповідач судові витрати не поніс.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 43, 49, 75, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Колективного підприємства науково-виробничого комплексу "Україна" Фонду милосердя і здоров'я України на рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2017 у справі №910/18671/14 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2017 у справі №910/18671/14 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/18671/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

С.О. Алданова