Рішення

від 31.05.2007 по справі 3/378

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.486-65-72

Р І Ш Е Н Н Я

І

М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

№

3/378                                                                                                        

31.05.07

За

позовом    Компанії «Галнафта Корп.»(Corp.»)

Третя

особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору

                       Командитне товариство

«АСТАТ»(далі третя особа 1)

До                       Державного

територіально-галузевого об'єднання «Південно-західна

                       залізниця»

Третя

особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача      

Приватне підприємство «АСТАТ»(далі третя особа 2)

Про                        визнання акту недійсним          

Суддя

Сівакова В.В.

Представники:

від

позивача                  Захаркевич Т.С.

-по дов. № б/н від 05.03.2007

від

третьої особи 1        Захаркевич Т.С.

від

відповідача                  Хімчак Т.В.

-по дов. № 10-НЮ від 03.01.2007

від

третьої особи 2        не з'явились

У

засіданні брали участь від Київської транспортної прокуратури - Усенко Н.О.,

посвідчення № 132 від 15.08.2006 - помічник прокурора

Відповідно

до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні

26.04.2007 оголошувалась перерва.

СУТЬ СПОРУ:

На

розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Компанії «Галнафта

Корп.» (Corp.») про визнання акту  -

наказ № 1134 від 26.11.2000 «Про переадресування цистерн з

нафтопродуктами»виданого Державним територіально-галузевим об'єднанням

«Південно-західна залізниця».

Позовні

вимоги мотивовані тим, що в листопаді 2000 року Компанія «Галнафта Корп.»ввезла

на територію України нафтопродукти. Отримувачем нафтопродуктів виступала

юридична особа за законодавством України - ПП «АСТАТ». Перевізником

нафтопродуктів виступало ДТГО «Південно-західна залізниця». Однак, на території

України належні позивачеві нафтопродукти зникли (третя особа нафтопродукти не

отримала). Після того як посадові особи позивача звернулися за інформацією до

відповідача їм пояснили, що нафтопродукти були нібито конфісковані на підставі

постанови про порушення кримінальної справи. У жовтні місяці 2005 року директор

позивача був викликаний в якості свідка до Військовій прокуратурі центрального

регіону України. Під час допиту йому стало відомо, що 26.11.2000 відповідачем

було видано акт (наказ № 1134 від 26 листопада 2000 року «Про переадресування

цистерн з нафтопродуктами»). Даний наказ був підписаний посадовою особою

відповідача на прізвище ОСОБА_1 (інші данні про особу позивачу не відомі). На

підставі даного акту належні позивачеві нафтопродукти були переадресовані і

фактично зникли. Відповідач не мав жодних підстав чи права для переадресування

належних позивачу нафтопродуктів і видання згаданого акту (наказу). Відповідач,

отримав товар (нафтопродукти) відправлений позивачем на адресу третьої особи та

усю супровідну документацію. Окрім цього відповідач отримав підтвердження

належності товару завдяки телеграмам товаровідправника. Однак, відповідач без

наявної згоди власника товару (нафтопродуктів), товаровідправника чи

товароотримувача переадресував цистерни з нафтопродуктами. Причому це було

зроблено за відсутності будь-яких правових підстав на вчинення таких дій.

Дійсно, відповідач (його посадові особи) має право видавати накази на

переадресування товарів, що перевозяться Південно-західною залізницею. Однак,

реалізація такого права можлива лише за наявності передбачених законом підстав.

У даному випадку жодних підстав для передачі товару будь-кому крім третьої

особи у відповідача не було і тому видача наказу про переадресування товару є

незаконною. В тексті наказу № 1134 від 26.11.2000 «Про переадресування цистерн

з нафтопродуктами»зазначено, що він був виданий на підставі нібито існуючої Постанови

начальника слідчого відділу СБУ в Чернігівській області «Про вилучення та

реалізацію речових доказів». Проте, такої постанови начальником слідчого

відділу СБУ в Чернігівській області ніколи не існувало. Згаданої вище постанови

немає ані у залізниці, ані в матеріалах кримінальної справи (відповідь

Військової прокуратури центрального регіону України). Окрім цього, Військова

прокуратура центрального регіону України надала позивачеві копії всіх постанов

виданих слідчім відділом СБУ в Чернігівській області за згадуваний період, але

жодна з них не містить вказівки на здійснення відповідачем переадресування

товару (нафтопродуктів). З 02.11.2000 у відповідача було в наявності

документальне підтвердження права власності позивача на товар, а саме, телеграми

на переадресування товару. Згадане вище підтвердження було зроблено

відправником товару у відповідності до положень ст.ст. 44,45 Статуту залізниць

України (на сьогодні зазначене право власності на вантаж підтверджене рішенням

Господарського суду міста Києва у справі № 25/216 від 11.04.2002, яке набрало

законної сили. У відповідності до положень ст. 42 Статуту залізниць України,

залізниця зобов'язана повідомити одержувача товару в день прибуття вантажу або

до 12-ї години наступного дня, про прибуття вантажу. В ст. 48 цього ж Статуту

зазначено, що вантажі видаються на станції призначення одержувачу, а одержувач

розписується в дорожній відомості про одержання вантажу. Всупереч вказаному

Статуту відповідач не повідомив третю особу про прибуття вантажу і вантаж йому

не видав. Таким чином, відповідач, видавши зазначений акт (наказ) своїми

незаконними діями порушив права позивача.

Відповідач

у письмовому відзиві на позовну заяву зазначає, що роз'яснення Президії Вищого

арбітражного суду України від 26.01.2000. № 02-5/35 «Про деякі питання практики

вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших

органів»дає визначення акту ненормативного характеру (індивідуальних актів) -

це акти, які породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи

визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані. Згідно п. 6.2

Роз'яснення не підлягають розгляду господарськими судами, зокрема, заяви про

визнання недійсними різного роду листів, інформацій, роз'яснень і т. п., які

надсилаються державними чи іншими органами на адресу підпорядкованих їм

структур та ін. з приводу конкретних ситуацій. Наказ № 1134 від 26.11.2000

підписаний начальником комерційної служби, який не є керівником підприємства,

навіть його заступником і адресований наказ структурним підрозділам залізниці,

а саме начальнику Конотопської дирекції залізничних перевезень та начальнику

станції Щорс. Наказ № 1134 є внутрішнім оперативним наказом по залізниці, тому

він не може оспорюватися в господарському суді. Позивачу зазначений наказ не

адресовано, тому звертатися до суду про визнання його недійсним у позивача не

має належних підстав. Згідно ст. 257 Цивільного кодексу України позовна

давність встановлюється тривалістю у три роки. Позивачем пропущено строк

позовної давності, оскільки наказ № 1134 підписано 26.11.2000, тобто на момент

подання позову минуло майже шість років. Належних доказів поважності причин

пропуску встановленого законом процесуального строку для подання позовної заяви

позивачем не надано. Посилання позивача, що під час допиту в якості свідка у

військовій прокуратурі центрального регіону у жовтні місяці 2005 року йому

стало відомо, проте, що 26.11.2000 посадовою особою відповідача, ОСОБА_1  було видано наказ про переадресування цистерн

з нафтопродуктами, не підтверджується ніякими доказами. Враховуючи

вищевикладене просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою

Господарського суду міста Києва від 06.10.2006 Командитне товариство «АСТАТ»

допущено до участі у справі третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги на

предмет спору та прийнято до провадження позовну заяву до Державного

територіально-галузевого об'єднанням «Південно-західна залізниця»про  визнання недійсним акту (наказу № 1134 від

26.11.2000 року «про переадресування цистерн з нафтопродуктами»).

Відповідач

у відзиві на позовну заяву третьої особи з самостійними вимогами вважає вимоги

безпідставними, надані до позову докази - неналежними, а також враховуючи заяву

залізниці про застосування позовної давності від 05.02.2007 № 7/20НЮ, просить

суд відмовити в задоволенні позовних вимог КТ «АСТАТ»в повному обсязі з

наступних підстав. Згідно Постанов слідчого відділу СБУ в Чернігівській області

про вилучення та реалізацію речових доказів вантаж, що перевозився в цистернах,

відправником яких був «Діназ Нафта»передано ТОВ «Альфа -С»для реалізації. ТОВ

«Альфа-С»у відповідності до ст. 20 Угоди про міжнародне залізничне сполучення

(СМГС) розпорядилося вказаним вантажем. Згідно § 3 ст. 20 СМГС одержувач може

виконати наступні зміни договору перевезення: 1) змінити станцію призначення в

межах країни призначення; 2) змінити одержувача вантажу. При цьому одержувач

може зробити зміни договору перевезення на підставі СМГС тільки на вхідній

прикордонній станції країни призначення. Вантаж був затриманий в процесі

митного оформлення на прикордонній станції, тому застосування внутрішніх

документів (Статуту залізниць, Правил перевезень) є неправомірним. Виходячи з

того, що перевезення проводилося за участю інших країн, посилання позивача КТ

«АСТАТ»на ст. 42, 44, 48 Статуту залізниць України вважає необґрунтованим.

Розглянувши

матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський

суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Між

позивачем Компанією «Галнафта Корп.» та Приватним підприємством «АСТАТ», правонаступником

якого є третя особа Командитне товариство «Астат»,  10.10.2000 року був укладений Контракт №

155/КН/200, за яким позивач повинен був поставити товар -нафтопродукти.

За

дорученням позивача відправка товару здійснювалася Фірмою «Діна Нафта». Вантажовідправником

помилково було зазначено вантажоодержувача ТОВ «Сігма». У зв'язку з чим Фірмою

«Діназ Нафта»були направлені телеграми № 23, 24, 25 і вантаж був

переадресований ПП «АСТАТ».

Зазначені

обставини підтверджуються наявними у справі доказами (копія контракту,

телеграм, рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2002 у справі №

25/216) та не заперечуються сторонами.

Згідно

з п. 4 додаткової угоди від 18.10.2000 до зазначеного контракту датою поставки

є дата передачі товару продавцем перевізнику.

Оскільки

продавець (позивач у справі) свої зобов'язання щодо поставки нафтопродуктів

виконав, з моменту передачі товару перевізнику право власності на нафтопродукти

перейшло до ПП «АСТАТ».

Наказом

№ 1134 від 26.11.2000 з посиланням на постанови начальника слідчого відділу СБУ

в Чернігівській області про вилучення та реалізацію речових доказів,

нафтопродукти, що прибули на ст. Щорс в цистернах (перелік на 12 арк. доданий

до наказу), після сплати всіх належних залізниці платежів та зборів видано ТОВ

«Альфа-С». Згідно із заявкою ТОВ «Альфа-С»286 цистерн переадресовано по нових

перевізних документах на адресу вантажоотримувачів згідно переліку. Після

сплати всіх належних платежів та зборів.

В

спірному наказі серед іншого зазначені і належні ПП «АСТАТ»цистерни, а саме:

1102317

т дизельного пального цистернах №№

920236-237-238-239-240-241-242-243-244-245-259-260-261-262-263-264;

539854

т бензину А-76 в цистернах №№920537-536-535-534-533-531-530-529-528-527-526;

1845001

т пального ТС-1 в цистернах №№920329-328-327-326-325-324-323-340-338-337-332-502-504-503-506-505-330-322-333-508-334-335-336-507-509-510-511-512-515-516-517-518-519.

В

обґрунтування правомірності спірного наказу відповідач посилається на постанови

слідчих в кримінальних справах, протоколи слідчих дій та лист СБУ від

21.10.2000 № 8/3/1-26566 на адресу Південно-Західної залізниці. Копії

зазначених документів додані до справи.

В

зазначених відповідачем документах не наведені посилання на цистерни, в яких

нафтопродукти поставлялися позивачем на адресу ПП «АСТАТ».

Про

відсутність таких документів зазначено також в листах Військової прокуратури

Центрального регіону України від 28.02.2006 №1/939 від 26.04.2006       № 1/2264 (копії знаходяться в матеріалах

справі).

За

таких обставин твердження відповідача про відповідність спірного наказу вимогам

законодавства спростовуються наявними у справі доказами.

В

порушення ст. 33 Господарського процесуального кодексу України відповідач не

довів факт існування процесуальних документів в кримінальних справах, з посиланням

на які він здійснив переадресацію нафтопродуктів, належних ПП «Астат».

Згідно

із ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права

власності, право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження

об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з

мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом,

та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове

відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості

допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Згідно

з ст.ст. 4, 30 Закону України «Про власність»право розпоряджатися пальним, яке

знаходилося в зазначених вище цистернах, належало ПП «АСТАТ».

Як

вбачається з матеріалів справи, власник вантажу не давав доручення або згоди

відповідачу на переадресацію його вантажу.

Внаслідок

видачі спірного наказу вантаж, що належав ПП «АСТАТ», не був доставлений до

місця призначення, а був спрямований в інші адреси для передачі іншим вантажоотримувачам.

Отже,

саме внаслідок видачі спірного наказу відповідача власник був безпідставно

позбавлений своєї власності без компенсації її вартості.

Відповідачем

не доведено існування обставин, які згідно із ст. 55 Закону України «Про

власність»можуть бути підставою для позбавлення чи обмеження права власності ПП

«АСТАТ»на належне йому пальне.

За

таких обставин твердження позивача та третьої особи про незаконність спірного

наказу є обґрунтованими.

Разом

з тим, позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають, оскільки як

встановлено з наданих до справи доказів, право власності на нафтопродукти після

передачі їх перевізнику перейшло до покупця, яким є за контрактом № 155/КН/200

від 10.10.2000 ПП «Астат». Ці обставини також визнаються і відповідачем.

Оскільки

права позивача видачею незаконного наказу відповідачем не порушуються, згідно

із ст. 1 Господарського процесуального кодексу України позовні вимоги позивача

задоволенню не підлягають.

У

зв'язку з цим відхиляються заперечення відповідача про пропуск позивачем строку

позовної давності, оскільки відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України

позовна давність -це строк, протягом якого особа може звернутися до суду для

захисту порушеного права. Оскільки, як встановлено судом, права позивача

спірним наказом не порушені, немає підстав для застосування позовної давності.

З

наданих до справи документів (довідки з ЄДРПОУ, витягу із статуту) вбачається,

що третя особа КТ «Астат»є правонаступником ПП «Астат».

Оскільки

в силу положень ч. 2 ст. 108 Цивільного кодексу України до правонаступника

переходять всі права та обов'язки попередньої юридичної особи, суд вважає, що

третя особа правомірно звернулася з позовом за захистом власних прав та

охоронюваних законом інтересів.

Суд

вважає помилковим твердження відповідача про пропуск третьою особою строку

позовної давності для звернення до суду, оскільки з пояснень третьої особи

вбачається, що про незаконність дій відповідача по переадресації цистерн

дізналася тільки в серпні 2006 року. До цього часу, знаючи про існування

спірного наказу, третя особа, виходячи із зазначеного в тексті спірного наказу,

була впевнена, що підставою для переадресації були відповідні дії

правоохоронних органів, а тому не зверталася до суду з оскарженням спірного

наказу.

Надані

відповідачем на підтвердження заперечень проти позовних вимог третьої особи

документи підтверджують, що третя особа повідомлялася про вилучення цистерн,

які прямували на адресу третьої особи, з посиланням на дії слідчих органів.

Отже,

відповідно до приписів ст. 76 Цивільного кодексу УРСР, ст. 261 Цивільного

кодексу України, строк позовної давності треба обчислювати з моменту отримання

третьою особою листа позивача № 03/08 від 17.08.2006, тобто з 26.08.2006,

оскільки інша дата отримання цього листа не доведена третьою особою.

Виходячи

з положень п. 6 «Прикінцевих та перехідних положень», ст. 257 Цивільного

кодексу України, строк позовної давності на момент звернення третьої особи з

позовною заявою (05.10.2006) не минув, а тому у третьої особи не було підстав

для звернення з клопотання про його поновлення.

Також

судом відхиляються твердження відповідача про те, що спірний наказ є внутрішнім

документом, не адресований іншим особам, не породжує у них жодних прав та

обов'язків, а тому не є індивідуальним актом, який може бути предметом судового

розгляду в господарському суді відповідно до ст. 12 Господарського

процесуального кодексу України.

Як

встановлено судом, саме спірний наказ став підставою для позбавлення третьої

особи його власності. Отже, цей наказ створив для третьої особи негативні

наслідки, які полягають перш за все в безпідставному позбавлені власності на

майно.

Такі

дії відповідно до ст. 48 Закону України «Про власність»підлягають захисту, в

тому числі і судовому. Такий спосіб захисту порушеного права не суперечить ст.

16 Цивільного кодексу України, оскільки перелік способів захисту порушеного

права, наведений в ч. 2 цієї статті не є вичерпним.

Разом

з тим, в спірному наказі йдеться про переадресацію не тільки пального, що

належало третій особі, а й інших цистерн. В цій частині спірний наказ не

порушує права третьої особи, доводів в обґрунтування недійсності спірного

наказу щодо переадресації неналежних третій особі цистерн не наведено.

Враховуючи

наведене, позовні вимоги третьої особи є обґрунтованими в частині визнання

недійсним наказу відповідача щодо передачі ТОВ «Альфа-С»та переадресації

дизельного пального, бензину А-76 та пального ТС-1 тільки в частині пального,

яке належало ПП «АСТАТ». За таких обставин позов третьої особи підлягає

задоволенню частково.

Витрати

по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення

судового процесу, понесені позивачем. відповідно до ст. 49 Господарського

процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Витрати

по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення

судового процесу, понесені третьою особою, відповідно до ст. 49 Господарського

процесуального кодексу України, підлягаю стягненню з відповідача на користь

третьої особи в рівних частках.

Керуючись  ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. В

позові Компанії «Галнафта Корп.»(lnafta Corp.») відмовити повністю.

2.

Позов Командитного товариства «АСТАТ»задовольнити частково.

3.

Визнати частково недійсним наказ № 1134 від 26.11.2000, виданий Державним

територіально-галузевим об'єднанням «Південно-західна залізниця»в частині

видачі ТОВ «Альфа-С»та переадресації дизельного пального цистернах №№ 920236,

292037, 920238, 920239, 920240, 920241, 920242, 920243, 920244, 920245, 920259,

920260, 920261, 920262, 920263, 920264; бензину А-76 в цистернах №№ 920537,

920536, 920535, 920534, 920533, 920531, 920530, 920529, 920528, 920527, 920526;

пального ТС-1 в цистернах №№ 920329, 920328, 920327, 920326, 920325, 920324,

920323, 920340, 920338, 920337, 920332, 920502, 920504, 920503, 920506, 920505,

920330, 920322, 920333, 920508, 920334, 920335, 920336, 920507, 920509, 920510,

920511, 920512, 920515, 920516, 920517, 920518, 920519.

4. В

іншій частині позову Командитного товариства «АСТАТ»відмовити.

5.

Стягнути з Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-західна

залізниця»(м. Київ, вул. Лисенка, 6, код 04713033) на користь Командитного

товариства «Астат»(м. Київ, вул. Анрі Барбюса, 5-А, код 30213358) 42 (сорок

дві) грн. 50 витрат по сплаті державного мита та 59 (п'ятдесят дев'ять) грн.

витрат судових витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Суддя

В.В.

Сівакова