Ухвала

від 16.08.2017 по справі 823/1122/16

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 серпня 2017 року м. Київ К/800/4182/17

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Бухтіярової І.О., Приходько І.В.,

секретар судового засідання Корецький І.О.,

за участю: представників позивача: Кононенка І.С., Коротких В.О.,

представника відповідача: Мухи С.І.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області

на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2017 року

у справі № 823/1122/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сучасні торговельні технології"

до Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сучасні торговельні технології" (далі - Товариство) звернулось в суд з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області (далі - Управління) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 07 червня 2016 №0000861401, №0000871404, №0000891401, №0000901401.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2017 року, позовні вимоги задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 07 червня 2016 року №0000861401, №0000871404, №0000891401, №0000901401.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій та вказуючи, що рішення прийнято без дотримання норм матеріального і процесуального права, Управління подало касаційну скаргу, в якій просило їх скасувати та прийняти рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу позивач не погоджується із доводами Управління, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Управлінням за результатами проведеної перевірки складено акт від 18 травня 2016 року №23/23-00-14-0107/1-38048541, згідно з яким Товариством порушено вимоги:

- підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 ст. 134, пункту. 138.2 ст. 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139, підпунктів 140.5.5, 140.5.6 пункту 140.5 статті 140 Податкового кодексу України, пунктів 2.4 - 2.6, 2.15, 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704, статті 10 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 Витрати , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 № 318, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за № 27/4248, п.9 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 Запаси , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 року №246, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 02 листопада 1999 року за №751/4044, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 36 237 952,00 грн., в тому числі за 2014 рік на суму 22 790 288,00 грн., за 2015 рік на суму 13 447 664,00 грн.;

- підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, пунктів 2.4 - 2.6, 2.15, 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704, статті 10 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 Витрати , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року №318, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за № 27/4248, пункту 9 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 Запаси , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 №246, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 02 листопада 1999 року за №751/4044, що призвело до завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування за 2015 рік на суму 14 426 569,00 грн.;

- пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 16 866 336,00 грн. та до завищення від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, за грудень 2015 року на суму 26 283 547,00 грн. (показник рядка 24 Декларації).

На підставі акта відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 7 червня 2016 року:

- №0000861401, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 21 082 920,00грн;

- №0000871401, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 26283547,00 грн. по декларації за грудень 2015 року;

- №0000891401, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 41 935 524,00 грн.;

- №0000901401, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 14 426 569,00 грн.

Фактично підставою прийняття вказаних податкових повідомлень-рішень стали висновки відповідача про те, що позивач безпідставно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість та зменшив оподатковуваний дохід на суму витрат за результатами відображення в податковому обліку операцій із ТОВ Сігма Експерт , оскільки позивачем не надано до перевірки документів складського обліку щодо оприбуткування придбаних товарів, товарно-транспортні накладі, документи, що посвідчують якість продукції; видаткові накладні не містять посаду та підпис матеріально відповідальної особи складу. Відсутність здійснення господарської операції, на думу посадових осіб контролюючого органу, також підтверджується податковою інформацією, згідно якої операції ТОВ Сігма Експерт неможливо підтвердити стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання.

Суди попередніх інстанцій, роблячи висновок про обґрунтованість позовних вимог, зазначили, що фактичне здійснення операцій між позивачем та його контрагентом підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, а відтак позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість та зменшив оподатковуваний дохід на суму витрат за результатами відображення в податковому обліку операцій із ТОВ Сігма Експерт .

Колегія суддів погоджується із такими висновками, з огляду на наступне.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 Податкового кодексу України. Так, згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Так, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Відповідно до статті 1 цього Закону бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації (частина 1 статті 8 Закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

У бухгалтерському обліку відображаються окремі господарські операції, з яких складається господарська діяльність.

Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (стаття 1 Закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

За змістом частин 1 та 2 статті 9 наведеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Відповідно до наведеного вище визначення господарської операції пов'язане з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (чинний до 31 грудня 2014 року) витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пунктом 135.1 статті 135 Податкового кодексу України (яка набрала чинності з 1 січня 2015 року) базою оподаткування податком на прибуток є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України(яка набрала чинності з 1 січня 2015 року) визначено, що об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для цілей визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та ТОВ Сігма Експерт відбувались операції з поставки товарів (консервованої продукції).

На підтвердження фактичної поставки товару позивачем під час судового процесу надано копії податкових та видаткових накладних, облікових документів, що стосуються оприбуткування товару (відомості по товарам організації, накладні внутрішнього переміщення товарно-матеріальних цінностей).

Оплата за придбаний товар позивачем проведена у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунок ТОВ Сігма Експерт .

Фактичне місцезнаходження залишків готової продукції в розрізі номенклатури підтверджуються результатами інвентаризації, що оформлені інвентаризаційним описом товарно-матеріальних цінностей станом на 31 грудня 2014 року, 31 грудня 2015 року, 01 квітня 2016 року.

На підтвердження отримання придбаного товару на складах, що знаходяться за адресою: Черкаська область, м. Корсунь - шевченківський, вул. Леніна, 343; Черкаська область, Черкаський район, с. Червона Слобода, вул. Берегова - Промислова, б. 20; м. Черкаси, вул. Чигиринська, буд. 13/9, позивачем надані договори на організацію перевезень автомобільним транспортом по України та копії актів виконаних робіт по транспортуванню та товарно-транспортних накладних, згідно яких позивачем поставлено зі складів постачальника консервовану продукцію, яка зазначена в специфікації до договору поставки.

Про пов'язаність операцій з поставки товару з господарською діяльністю позивача свідчить обставина реалізації таких товарів іншим суб'єктам господарювання, що безпосередньо відповідач встановив в акті перевірки.

На підставі наведених доказів, оцінка яким надана з дотриманням положень 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли юридично правильно висновку про фактичне здійснення операцій між позивачем та ТОВ Сігма Експерт з метою використання у господарській діяльності.

Крім того, фактична, а не задекларована відсутність у контрагента у власності необхідних ресурсів, основних засобів має підтверджуватись відповідними доказами. Разом з тим, відповідачем не надано доказів реальної відсутності у ТОВ Сігма Експерт необхідних для поставки товару ресурсів. До того ж, звичаями ділового обороту встановлені можливості залучення матеріальних ресурсів без їх реєстрації в уповноважених органах (як-от - на умовах оренди, найму за цивільними договорами тощо). Податковим органом не доведена неможливість поставки контрагентом позивача наявними у нього силами та засобами.

Відповідач залишив поза увагою ту обставину, що відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом. Таким чином, доводи відповідача про порушення, допущені контрагентом постачальника позивача, не можуть спростувати фактичної поставки товарів самим постачальником. Варто відзначити й те, що висновки відповідача про те, що постачальник контрагента позивача не здійснював поставки товарів спростовуються наявними у матеріалах справи письмовими поясненнями директора такого підприємства (том 17, а.с.3 -11).

За таких обставин, суди попередніх інстанцій з дотримання норм матеріального та процесуального права обґрунтовано зазначили про правильність формування позивачем показників податкового обліку та задовольнили позовні вимоги.

Суд вважає за потрібне також наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі Федорченко та Лозенко проти України , відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумними сумнівом . Так, наведені Інспекцією аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вищий адміністративний суд України також акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції Суд визначив, що …адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління. .

В той же час, Інспекцією під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагента, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли юридично правильного висновку про невідповідність фактичним обставинам справи тверджень про відсутність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, а відтак, з урахуванням вимог частини третьої статті 2, частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди зробили обґрунтований висновок щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області залишити без задоволення, а постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2017 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, що передбачені статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін

І.О. Бухтіярова

І.В. Приходько