Рішення

від 18.08.2017 по справі 910/9914/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.08.2017Справа №910/9914/17

за позовом Заступника керівника Київської місцевої прокуратури №4 в інтересах держави в особі Київської міської ради до третя особа: про 1. Всеукраїнської громадської організації "Інститут Політичної освіти"; 2. Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації; яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Управління освіти Дніпровського району м. Києва; визнання договору недійсним; Суддя Підченко Ю.О.

Представники сторін:

від прокуратури: Жилка М.В. - за посвідченням;

від позивача: не з'явився;

від відповідача-1: Негода Є.В. - представник за довіреністю;

від відповідача-2: Чорний В.О. - представник за довіреністю;

від третьої особи: Рабійчук О.В. - представник за довіреністю;

Шуман С.І. - представник за довіреністю.

СУТЬ СПОРУ:

Заступник керівника Київської місцевої прокуратури №4 в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Всеукраїнської громадської організації "Інститут Політичної освіти" (надалі - відповідач-1) та Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації (надалі - відповідач-2) про визнання договору оренди нерухомого майна № 2051 від 01.11.2010 р. недійсним та зобов'язання вчинити дії, а саме: звільнити займане приміщення за адресою вул. І. Миколайчука,15-а шляхом підписання акту приймання-передачі приміщення.

Позов мотивований тим, що вищезазначений Договір оренди укладений з порушенням вимог положень статей 60, 63 Закону України "Про освіту", оскільки приміщення, яке передається в оренду може використовуватись виключно для діяльності пов'язаної з навчально-виховним процесом, водночас, відповідач-1 використовує приміщення з метою проведення факультативного навчання з політичної освіти, яка не є пов'язаною з навчально-виховним процесом та окрім того прокурор зазначає, що відповідач-1 не має відповідної ліцензії на здійснення діяльності, пов'язаної з наданням освітніх послуг.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.06.2017 р. порушено провадження у справі № 910/9914/17 та призначено її до розгляду на 04.08.2017 р.

04.08.2017 р. відповідачем-1 через канцелярію суду надано відзив на позовну заяву, в якому він зазначає, що діяльність яка здійснюється відповідачем-1 спрямована на організацію політичної освіти та сприяння створенню наукового та освітнього центру політичної освіти в Україні й провадженню культурної і освітньої діяльності та зазначає, що законодавство, а зокрема - ст. 61 Закону України "Про освіту" передбачає можливість отримання закладами освіти додаткового джерела фінансування з надання платних послуг, у вигляді здавання в оренду нерухомого майна, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються та працюють у навчальному закладі, а тому, з урахуванням вищезазначеного, відповідач-1 просить відмовити у задоволенні позову.

Окрім того, 04.08.2017 р. відповідачем-1 через канцелярію суду надано заяву про застосування строків позовної давності, в якій відповідач-1 просив суд застосувати позовну давність, яка сплинула 14.03.2017 р. та відмовити в позові у повному обсязі.

04.08.2017р. судове засідання не відбулося, у зв'язку із перебуванням судді Підченка Ю.О. на лікарняному.

Суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Як зазначає Верховний Суд України в листі №1-5/45 від 25.01.2006 р. критерії оцінювання розумності строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.08.2017 р. розгляд справи призначено на 09.08.2017 р.

09.08.2017 р. відповідачем-2 через канцелярію суду надано відзив на позовну заяву, в якому вказує на той факт, що Київською міською радою в особі постійної комісії з питань власності, на підставі протоколів №169 від 14 березня 2014 року та №38 від 17.01.2017 року погоджено питання щодо використання відповідачем-1 приміщень, що здаються в оренду за спірним договором з метою погодинного факультативного навчання з політичної освіти, що не суперечить положенням ст. 63 Закону України "Про освіту", а відтак - прокурором не доведено, яким чином спірний договір оренди порушує права чи охоронювані інтереси Київської міської ради.

Окрім того, 09.08.2017 р. відповідачем-2 через канцелярію суду надано заяву про застосування строків позовної давності, в якій відповідач-1 просив суд застосувати позовну давність, яка сплинула 14.03.2017 р. та відмовити в позові у повному обсязі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.08.2017 р. розгляд справи відкладено на 18.08.2017 р.

Судом, з урахуванням клопотання відповідача-1, відповідно до вимог статті 129 Конституції України та статті 4-4 ГПК України забезпечено гласність судового процесу та його повне фіксування технічними заходами, що знайшло своє відображення у протоколі судового засідання згідно вимог статті 81-1 ГПК України.

Сторін було належним чином повідомлено про час та місце проведення судового засідання, тому судом з урахуванням вимог ст. ст. 4-2, 4- 3 ГПК України створені всі необхідні умови для вирішення спору на принципах змагальності, рівності учасників процесу перед законом.

Представник позивача, що належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, в судове засідання 18.08.2017 р. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

У відповідності з положеннями п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 р. № 18 особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої ст. 64 та ст. 87 ГПК України.

З огляду на те, що ухвали суду були надіслані судом за адресою позивача, яка зазначена в позовній заяві та зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, позивач вважається повідомленим про час та місце розгляду справи (ст.64 ГПК України).

Суд дійшов висновку, що наданих доказів достатньо для вирішення спору по суті.

Відповідно до ст. 82 ГПК України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 18.08.2017 р. відповідно до ст. 85 ГПК України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення прокурора, представників відповідача-1, відповідача-2 та третьої особи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.10.2010 р. між Комунальним підприємством "Фінансово-розрахунковий центр "Дніпровський" Дніпровської районної у м. Києві ради (Орендодавець) та Всеукраїнською громадською організацією "Інститут Політичної освіти" (Орендар) укладено договір №20151 оренди нерухомого майна (надалі - Договір), відповідно до умов якого Орендодавець, на підставі Рішення №129 від 25.06.2007 року та виданого у встановленому порядку Розпорядження №510-Р від 11.10.2100 року Дніпровської районної у м. Києві ради передає в оренду нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення), а Орендар, приймає в строкове платне користування нерухоме майно (далі - об'єкт оренди), що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Серафимовича, буд 15-А (ДНЗ №274). Цільове призначення об'єкту оренди: для факультативного навчання з політичної освіти ( п. п. 1.1, 1.2. Договору).

26.03.2014 р. між Дніпровською районною у м. Києві державною адміністрацією (Орендодавець), Всеукраїнською громадською організацією "Інститут Політичної освіти" (Орендар) та Управлінням освіти Дніпровського району м. Києва (Балансоутримувач) укладено додаткову угоду №2051/2-1 про несення змін до договору №20151 оренди нерухомого майна від 01.10.2010 р., в якій Сторони погодились укласти Договір у наступній редакції: Орендодавець, на підставі протоколу засідання постійної комісії Київської міської ради з питань власності від 14 березня 2014 року №169 та розпорядження Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації від 21 березня 2014 року №143 Про продовження строку дії договорів оренди нерухомого майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, переданого до сфери управління Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації передає, а Орендар приймає в погодинну (10 годин на тиждень) та добову (2 доби на тиждень) оренду нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення), яке належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, передано до сфери управління Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації, закріплено на праві господарського відання за Балансоутримувачем та знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Серафимовича, буд 15-А (ДНЗ №274) для розміщення суб'єкта господарювання, що здійснює освітню діяльність (погодинне факультативне навчання з політичної освіти) (п. 1.1. Договору). Цей Договір визначає взаємовідносини Сторін щодо строкового, платного користування Орендодавцем об'єктом оренди (п. 1.2. Договору).

Згідно п. 2.1. Договору, об'єктом оренди є нежитлове приміщення (будівля, споруда), загальною площею 88,10 кв. м., в тому числі: перший поверх - 88,10 кв. м., згідно з викопіюванням з поверхневого плану, що складає невід'ємну частину цього Договору.

Так, в обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор посилається на те, що вказаний договір суперечить вимогам ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, оскільки вищезазначене приміщення було передано відповідачу-1 в орендне користування не для використання в навчально-виховному процесі, а тому має місце порушення ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та ст. 63 Закону України "Про оосвіту".

За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Крім того, виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Статтею 760 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживча річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму.

Частина 1 ст. 283 Господарського кодексу України визначає, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 5 ст. 283 Господарського кодексу України визначає, законом може бути встановлено перелік державних та комунальних підприємств, цілісні майнові комплекси яких не можуть бути об'єктом оренди.

Положеннями ст. 4 Закону України "Про освіту" визначено, що Україна визнає освіту пріоритетною сферою соціально-економічного, духовного і культурного розвитку суспільства. Державна політика в галузі освіти визначається Верховною Радою України відповідно до Конституції України і здійснюється органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Частиною ст. 18 Закону України "Про освіту" визначено, що навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.

Згідно зі ст. 28 України "Про освіту" система освіти складається із навчальних закладів, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти.

Структура освіти включає: дошкільну освіту; загальну середню освіту; позашкільну освіту; професійно-технічну освіту; вищу освіту; післядипломну освіту. (ст. 29 України "Про освіту") .

Положеннями статті 61 Закону України "Про освіту" встановлено, що фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування. Додатковими джерелами фінансування є, зокрема, доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

Відповідно до ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту", об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Постановою Головного державного санітарного лікаря України від 14.08.2001 за №63 затверджені Державні санітарні правила і норми влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, які поширюються на загальноосвітні навчальні заклади I, I - II, I - III ступенів, спеціалізовані школи I, II, III ступенів, гімназії, ліцеї, колегіуми, що проектуються, будуються, реконструюються та ті, що існують, незалежно від типу, форми власності і підпорядкування. Ці правила у п. 3.19 не дозволяють здачу в оренду території, будівель, приміщень, обладнання підприємствам, установам, організаціям, іншим юридичним та фізичним особам для використання, що не пов'язано з навчально-виховним процесом .

Навчально-виховний процес визначений у Положенні про організацію роботи з охорони праці учасників навчально-виховного процесу в установах і навчальних закладах, затвердженому наказом Міністерства освіти і науки України від 01.08.2001 року за №563, як система організації навчально-виховної, навчально-виробничої діяльності, визначеної навчальними, науковими, виховними планами (уроки, лекції, лабораторні заняття, час відпочинку між заняттями, навчальна практика, заняття з трудового, професійного навчання і професійної орієнтації, виробнича практика, робота у трудових об'єднаннях, науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, походи, екскурсії, спортивні змагання, перевезення чи переходи до місця проведення заходів тощо).

Прокурором, у свою чергу, не доведено факту непов'язаності діяльності відповідача-1 з навчально-виховним процесом, з посиланням на законодавство, оскільки діяльність, що пов'язана із навчання з політичної освіти не слід вважати такою, що не пов'язана з навчально-виховним процесом.

Окрім того прокурором не обґрунтовано належним чином посилання на те, що спірний договір суперечить приписам ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Водночас, суд зазначає, що відповідач-1 за своєю організаційно-правовою формою є громадською організацією, а тому на нього розповсюджуються положення Закону України "Про громадські об'єднання".

Так, згідно ч. ч. 2.,3.,5. ст. 1 Закону України "Про громадські об'єднання", громадське об'єднання за організаційно-правовою формою утворюється як громадська організація або громадська спілка. Громадська організація - це громадське об'єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи. Громадське об'єднання може здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи або без такого статусу. Громадське об'єднання зі статусом юридичної особи є непідприємницьким товариством, основною метою якого не є одержання прибутку.

Відповідно до положень ч. 1. ст. 3. Закону України "Про громадські об'єднання", громадські об'єднання утворюються і діють на принципах:

1) добровільності;

2) самоврядності;

3) вільного вибору території діяльності;

4) рівності перед законом;

5) відсутності майнового інтересу їх членів (учасників);

6) прозорості, відкритості та публічності.

Згідно ч. 1. ст. 6. Закону України "Про громадські об'єднання", громадські об'єднання мають право реалізовувати свою мету (цілі) шляхом укладення між собою на добровільних засадах угод про співробітництво та/або взаємодопомогу, утворення відповідно до цього Закону громадських спілок, а також в інший спосіб, не заборонений законом.

Також, прокурор вказує на те, що відповідачем-1 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він має відповідну ліцензію на право провадження освітньої діяльності, а тому у відповідача-1 відсутні підстави для укладання спірного договору.

Так, згідно з п. 6 ч. 1 статті 7 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності: освітня діяльність закладів освіти.

Частиною 2 статті 18 Закону України "Про освіту" передбачено, що діяльність навчального закладу розпочинається за наявності ліцензії на здійснення діяльності, пов'язаної з наданням послуг для одержання освіти і підготовкою фахівців різних рівнів кваліфікації. Ліцензія видається у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Оскільки відповідач-1 не є навчальним закладом у розумінні Закону України "Про освіту", а натомість є громадською організацією, на нього не розповсюджуються вимоги щодо наявності ліцензії щодо здійснення освітньої діяльності.

Окрім того, Законом України "Про ліцензування видів господарської діяльності" не передбачене ліцензування такого виду діяльності як "факультативне навчання з політичної освіти", а тому доводи прокурора про відсутність у відповідача-1 відповідної ліцензії, як на підставу визнання спірного договору недійсним є необґрунтованими.

Стаття 33 ГПК України зобов'язує сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до вимог статті 34 ГПК України визначає, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Втім ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюються судом в розумінні вимог статті 43 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З приводу заявлених відповідачем-1 та відповідачем-2 вимог про застосування строків позовної давності, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Положеннями ст. 256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами п. 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" вказано, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

Так, як вбачається з матеріалів справи, згідно протоколу №38 засідання постійної комісії Київської міської ради з питань власності від 17.01.2017 р., було погоджено питання щодо подовження терміну оренди за спірним договором та в результаті - між відповідачем-1 та відповідачем-2 укладено додаткову угоду № 2051/2-2 про внесення змін до договору №2051 оренди нерухомого майна від 01.11.2010 р., якою зокрема, продовжено строк дії оренди до 29.10.2018 р.

З урахуванням вищезазначеного, оскільки право або охоронюваний законом інтерес позивача не порушене, вимоги прокурора про визнання договору оренди нерухомого майна №2051 від 01.11.2010 р., що був укладений між відповідачем-1 та відповідачем-2, недійсним та зобов'язання відповідача-1 звільнити займане приміщення за адресою вул. І. Миколайчука,15-а шляхом підписання акту приймання-передачі приміщення є безпідставними, а тому у позові слід відмовити з підстав його необґрунтованості.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на прокуратуру.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. ст.ст. 33-35, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Заступника керівника Київської місцевої прокуратури №4 в інтересах держави в особі Київської міської ради - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено: 23.08.2017р.

Суддя Ю.О. Підченко