Рішення

від 15.08.2017 по справі 910/9585/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.08.2017Справа №910/9585/17 За позовом Публічного акціонерного товариства "Комерційний Індустріальний Банк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСО"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Міністерство оборони України

про стягнення 129 803,01 грн.

Суддя Турчин С.О.

Представники учасників процесу:

від позивача: Кузьмік Д.В. (довіреність б/н від 19.06.2017)

від відповідача: не з'явився

від третьої особи: Ніколова В.М. (довіреність № 220/473/д від 26.12.2016)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Комерційний Індустріальний Банк" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСО" (відповідач) 129 803,01 грн. заборгованості за договором про надання банківської гарантії № G710/16 від 09.11.2016, з яких 123463,00 грн. - сума основного боргу, 3462,03 грн. - заборгованість по відсоткам, 2877,98 грн. - пеня.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором про надання банківської гарантії № G710/16 від 09.11.2016 в частині повної та своєчасної оплати наданих позивачем, на виконання банківської гарантії, коштів.

Ухвалою Господарського суду міст Києва від 16.06.2017 порушено провадження у справі № 910/9585/17 та призначено її до розгляду на 18.07.2017.

14.07.2017 через відділ діловодства суду від позивача надійшли пояснення по справі та довідка про відсутність аналогічного спору.

17.07.2017 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

В судове засідання 18.07.2017 з'явився представник позивача. Представник відповідача не з'явився, відзиву на позовну заяву не надав, проте від нього надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.07.2017 залучено до участі у справі № 910/9585/17 третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Міністерство оборони України, розгляд справи відкладено на 15.08.2017.

09.08.2017 від позивача надійшли додаткові письмові пояснення по справі.

14.08.2017 від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та продовження строку вирішення спору.

У судовому засіданні 15.08.2017 представник позивача підтримав позовні вимоги, просив суд їх задовольнити.

Представник третьої особи надав пояснення по справі.

Представник відповідача у судове засідання 15.08.2017 не з'явився, проте 14.08.2017 подав клопотання про відкладення розгляду справи та продовження строків вирішення спору.

Розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, суд відмовив в його задоволенні, з огляду на наступне.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Зазначені обставини та підстави оцінюються судом, який розглядає справу з метою реалізації наданого йому права на відкладення розгляду справи.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника одного із учасників судового процесу, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

При цьому, зі змісту вищенаведеної норми вбачається, що питання про те, що певні обставини перешкоджають розгляду справи, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи. Так, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.

За висновками суду, обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів, достатніх для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Більше того, сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, а також для ознайомлення із матеріалами справи.

З огляду на викладене, суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та продовження строків вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене та те, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, з огляду на визначені ст. 69 ГПК України строки вирішення спору, з метою запобігання безпідставному затягуванню розгляду справи, в судовому засіданні 15.08.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача та третьої особи, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

09.11.2016 між Публічним акціонерним товариством "Комерційний Індустріальний Банк" (далі - гарант) та Товариством з обмеженою відповідальністю ІСО (далі - принципал) укладено договір № G710/16 про надання банківської гарантії (далі - Договір), відповідно до умов якого гарант в забезпечення належного виконання принципалом своїх зобов'язань перед Міністерством оборони України (далі - бенефіціар), зобов'язується протягом трьох банківських днів з дати виконання принципалом п.п. 31.1.1 договору надати бенефіціару безвідкличну банківську гарантію, за формою, наведеною в Додатку № 1 до цього Договору.

Зі змісту Додатку № 1 до Договору вбачається, що даною гарантією покриті лише можливі вимоги бенефіціара щодо виконання або неналежного виконання (стосовно кількості, якості та строків) принципалом зобов'язань по поставці товару одягу верхнього, іншого, чоловічого і хлопчачого (верхнього одягу): Куртка костюму утеплювача, вид 2 код за ДК-016:2010-14.13.2 - одяг верхній, інший, чоловічий і хлопчачий; код за ДК 021:2015-18200000-1-верхнй одяг. Лот 2. Куртка костюму утеплювача , у відповідності до умов Договору про закупівлю товарів за державні кошти.

Відповідно до п. 2.1 Договору, гранична сума відповідальності за гарантією, що надається відповідно до п. 1.1 цього договору, складає 158760,00 грн.

Термін дії гарантії - з 10 листопада 2016 року по 7 лютого 2017 року включно (п. 2.2 Договору).

06.02.2017 між сторонами укладено Додаткову угоду № 1 до Договору.

Відповідно до п. 4.2 Договору в редакції Додаткової угоди № 1, у разі виконання гарантом зобов'язання за гарантією за рахунок власних коштів, день здійснення гарантом оплати за гарантією вважається днем надання гарантом кредиту принципалу грошових коштів у тимчасове користування на умовах строковості, платності та повернення). Відповідно, Принципал вважається таким, що отримав кредитні кошти у валюті та у сумі, відповідно валюти та розміру сплачених Гарантом коштів за Гарантією, і зобов'язується його повернути Гаранту в строки та в сумах, що зазначені нижче:

До 09.03.2017 (включно) - 53000,00 грн.

До 09.04.2017 (включно) - 53000,00 грн.

До 09.05.2017 9включно) - 52760,00 грн.

Згідно з п. 4.2.1 Договору, за період, починаючи з моменту виплати гарантом за рахунок власних коштів будь-якої суми бенефіціару по гарантії, до повного повернення принципалом гаранту сплачених ним коштів за гарантією, принципал сплачує гаранту проценти від суми заборгованості в розмірі 25% річних від суми, сплаченої гарантом бенефіціару за гарантією.

Положеннями п. 4.2.3 договору встановлено, що сплата процентів здійснюється щомісячно, не пізніше 10 (десятого) числа місяця, наступного за місяцем, за який нараховано проценти, а також в день повернення заборгованості в повній сумі.

Як вбачається із матеріалів справи, 23.01.2017 позивач отримав від бенефіціара - Міністерства оборони України, вимогу вих. № 286/8/359 від 20.01.2017 про сплату коштів за гарантією № G710/16 на суму 158760,00 грн.

24.01.2017 позивач повідомив відповідача про отримання вимоги від Міністерства оборони України, що підтверджується листом від 24.01.2017 вих. № 12.4-164 та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 0311512830329.

Банк, відповідно до умов Договору, згідно з платіжним дорученням № 45878 від 15 лютого 2017 року перерахував Міністерству оборони України (бенефіціару) кошти у розмірі 158 760,00 грн.

Відповідно до умов пункту 4.2 Договору відповідач, починаючи з 15 лютого 2017 року вважається таким, що отримав кредитні кошти позивача, та в строк до 09.05.2017 року включно бере на себе обов'язок сплатити позивачу суму коштів у загальному розмірі 158760,00 грн.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом зазначає, що відповідач в порушення умов договору вчасно та у повному обсязі грошові кошти не повернув, а тому Публічне акціонерне товариство "Комерційний Індустріальний Банк" просить стягнути з відповідача в судовому порядку 123463,00 грн. основного боргу, 3462,03 грн. відсотків за користування коштами та 2877,98 грн. пені.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Стаття 560 Цивільного кодексу України визначає, що за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Частиною 1 статті 200 Господарського кодексу України визначено, що гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.

Зобов'язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони (ч. 2 ст. 200 ГК України).

Гарант має право висунути управненій стороні лише ті претензії, висунення яких допускається гарантійним листом. Зобов'язана сторона не має права висунути гаранту заперечення, які вона могла б висунути управненій стороні, якщо її договір з гарантом не містить зобов'язання гаранта внести до гарантійного листа застереження щодо висунення таких заперечень (ч. 3 ст. 200 ГК України).

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, між позивачем та відповідачем укладено договір №G710/16 про надання банківської гарантії зі змінами від 06.02.2017.

Як підтверджено матеріалами справи, позивач отримав вимогу від Міністерства оборони України (бенефіціара) від 20.01.2017 вих. № 286/8/359 про виконання зобов'язань за банківською гарантією №G710/16 та виплату коштів у розмірі 158760,00 грн. у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань перед Міністерством оборони України.

Як встановлено судом, Додаткова угода № 1 до Договору була укладена між сторонами 06.02.2017, тобто вже після отримання позивачем від третьої особи вимоги про виконання гарантії.

У п. 7.4 зазначеної Додаткової угоди № 1 сторони зафіксували, що принципал (відповідач) гарантує, що на момент укладення цієї додаткової угоди принципалом не виконано (порушено) умови Договору про закупівлю товарів за державні кошти, в забезпечення виконання зобов'язання якого була надана гарантом гарантія згідно з Договором.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, свої зобов'язання за договором позивач виконав належним чином та у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням № 45878 від 15 лютого 2017 року про перерахування бенефіціару грошових коштів у розмірі 158760,00 грн.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 569 ЦК України, гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником.

Як погодили сторони у п. 4.2 Договору, починаючи з 15.02.2017 відповідач вважається таким, що отримав кредитні кошти у розмірі 158760,00 грн.

В силу положень ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що:

- суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться;

- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема банківських виписок, наданих позивачем, відповідач лише частково виконав зобов'язання з оплати наданих коштів, сплативши позивачу 35297,00 грн.

Матеріалами справи підтверджується порушення відповідачем зобов'язань за договором гарантії в частині повернення всієї суми кредиту та сплати процентів в строки встановлені кредитним договором.

Перевіривши наданий позивачем до позовної заяви розрахунок заборгованості по кредиту суд встановив, що даний розрахунок є арифметично вірним та здійснений у відповідності до умов договору, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість у розмірі 123463,00 грн.

Відповідно до пункту 4.2.3. Договору відповідач повинен здійснювати сплату процентів з щомісячно, не пізніше 10 (десятого) числа місяця, наступного за місяцем, за який нараховано проценти, а також в день повернення заборгованості в повній сумі.

Перевіривши правильність нарахування позивачем процентів, відповідно до п. 4.2.3 договору, суд встановив, що розрахунки є вірними, а тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню відсотки у розмірі 3462,03 грн.

Позивачем також заявлені вимоги про стягнення пені у розмірі 2877,98 грн.

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 5.2 договору передбачено, що у разі порушення відповідачем зобов'язань, визначених в п.п. 4.1 -4.3 цього договору, відповідач сплачує позивачу за кожен день прострочення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від несплаченої суми за кожен день прострочення.

Перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем, за загальний період з 10.03.2017 по 16.05.2017, суд встановив, що розмір пені є більшим, ніж заявлено позивачем до стягнення. Однак, враховуючи те, що позивачем у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України не заявлялось клопотань про можливість суду виходити за межі позовних вимог, то стягненню підлягає пеня у розмірі 2877,98 грн.

Згідно із ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вищевстановлені судом обставини, оскільки відповідачем не спростовано належними доказами обставин, викладених у позові, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог.

Враховуючи вищенаведене, дослідивши повно та всебічно матеріали справи, на день розгляду справи, суд задовольняє позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Комерційний Індустріальний Банк" повністю

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСО" (01023, м. Київ, вул. Червоноармійська, буд. 139, офіс 345, код 35920687) на користь Публічного акціонерного товариства "Комерційний Індустріальний Банк" (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 6, код 21580639) 123463,00 грн. основного боргу, 3462,03 грн. відсотків, 2877,98 грн. пені та 1947,05 грн. витрат зі сплати судового збору.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 22.08.2017.

Суддя С.О. Турчин