Постанова

від 23.08.2017 по справі 912/3613/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 серпня 2017 року Справа № 912/3613/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддівМачульського Г.М. (доповідача), Сибіги О.М., Кравчука Г.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Сідвелс" на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 21.02.2017 у справі№912/3613/16 Господарського судуКіровоградської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Інверт" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Сідвелс" простягнення суми

за участю

- позивача: 1) Гнєзділова Н.В. (договір про надання правової допомоги від 21.08.2017) 2) Федоришин О.О. (договір про надання правової допомоги від 22.08.2017) - відповідача:Вавренюк О.С. (договір про надання правової допомоги від 17.08.2017),

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись в суд з даним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Інверт" (далі - позивач), просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сідвелс" (далі - відповідач) основний борг у розмірі 96 464,22 грн., пеню в розмірі 7 347,12 грн., три відсотки річних в розмірі 721,50 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неналежним чином виконав умови укладеного між сторонами договору про надання послуг вантажовідправника від 02.02.2015 № 02/02 в частині оплати фактичних витрат, платежів і зборів, які не були враховані сторонами при узгоджені ставок, необхідність яких виникла при виконанні доручень довірителя, у зв'язку з чим позивач на розмір заборгованості, яка виникла у відповідача, нарахував пеню згідно умов п.4.2 договору, три відсотки річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 22.12.2016 (суддя Макаренко Т.В.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21.02.2017 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Березкіна О.В., судді Дармін М.О., Іванов О.Г.), позов задоволено повністю.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати вищевказані судові рішення та прийняти нове, яким в позові відмовити, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, тому підстави для задоволення скарги відсутні.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Відповідно до приписів 111 7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної норм матеріального і процесуального права, а згідно статті 111 11 ч.2 п.4 цього кодексу у постанові суду касаційної інстанції мають бути зазначені стислий виклад суті рішення місцевого господарського суду, рішення, постанови апеляційного господарського суду.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 02.02.2015 між позивачем (повірений) та відповідачем (довіритель) укладено договір на надання послуг вантажовідправника № 02/02, предметом якого є надання повіреним послуг відповідно з дорученням довірителя, пов'язаних із виконанням функції вантажовідправника (або вантажоотримувача) без переходу до повіреного права власності на вантаж. Доручення надається у вигляді заявки.

Пунктами 2.1.3, 2.1.5, 2.1.6 договору визначено, що повірений здійснює розрахунки із залізницею за надання додаткових послуг згідно з діючими тарифами; після отримання 100% попередньої оплати узгодженої вартості послуг, здійснює відправлення вантажів у строки і обсягах, узгоджених з довірителем; здає (приймає) вантажі до (після) перевезення залізницею після митного оформлення і надає довірителю копію залізничної накладної зі штампом станції відправлення (отримання).

Згідно пунктів 2.2.4, 2.2.5 договору, довіритель зобов'язаний здійснювати 100% передоплату вартості послуг повіреного по ставках, узгоджених протоколами, які є невід'ємною частиною договору, та проплачувати повіреному, при наявності підтверджуючих документів, фактичні витрати, платежі і збори, які не були зараховані при узгодженні ставок, необхідність яких виникла при виконанні доручень довірителя.

Відповідно до пунктів 3.2, 3.4, 3.5, 3.9 договору, послуги по виконанню функцій вантажовідправника (вантажоотримувача) надаються тільки після передоплати довірителем 100% вартості послуг на підставі рахунків, які виставляє повірений, якщо не передбачений інший порядок розрахунків. Протягом двох робочих днів після закінчення відвантаження (отримання) вантажів сторони уточнюють проплати провізних платежів за фактичним відвантаженням. При встановленні заборгованості (переплати) в порівнянні з авансовим платежем довіритель (повірений), на підставі виставлених рахунків, протягом трьох банківських діб з дня виставлення повіреним (довірителем) рахунку перераховує різницю в сумі перевізних платежів за фактичне відвантаження вантажів. По закінченню перевезення і проведення взаєморозрахунків за кожним додатком до договору сторонами складається акт прийому-здачі виконаних робіт. Повірений залишає за собою право на зміну вартості послуг, у разі введення нових ставок і розцінок до тарифної політики залізницями держав СНД, якщо зміни сталися до початку робіт та письмово про це повідомляє довірителя.

Пунктом 6.1 договору, в редакції додаткової угоди від 01.01.2016 до договору, встановлено, що договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31 грудня 2016 року.

Задовольняючи позов суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання з оплати вартості понесених позивачем витрат за договором №02/02 у розмірі 96 464,22 грн., відтак дана сума з нарахованими на неї пенею та трьома відсотками річних підлягають стягненню з відповідача.

Підстави для скасування оскарженої постанови суду відсутні виходячи із наступного.

Відповідно до вимог статей 525, 526, 629 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог Цивільного кодексу України (далі - ЦК), інших актів цивільного законодавства.

Положення статті 629 ЦК України визначають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч.1). Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання (ч.2).

Статтею 1011 цього Кодексу встановлено, що за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Згідно статті 1024 наведеного Кодексу комісіонер має право на відшкодування витрат, зроблених ним у зв'язку з виконанням своїх обов'язків за договором комісії, зокрема у випадку, якщо він або субкомісіонер вжив усіх заходів щодо вчинення правочину, але не міг його вчинити за обставин, які від нього не залежали.

Судами встановлено, що правовідносини сторін виникли з договору на надання послуг вантажовідправника № 02/02, який має змішаний характер та містить елементи договору про надання послуг, в частині послуг вантажовідправника та договору комісії в частині укладення договору транспортного експедирування з ТОВ "КСТ Груп Україна" та оплати вартості їх послуг, оплати вартості виставлених ними рахунків щодо станційних зборів, перевізної плати, та інших додаткових платежів, пов'язаних із транспортуванням збірного вантажу відповідача та позивача залізничним транспортом, дані дві послуги, як послуга комісіонера так і послуга вантажовідправника, нерозривно пов'язані між собою.

Також встановлено, що позивач, як власник власного вантажу та його вантажовідправник та як вантажовідправник вантажу відповідача, уклав 16.10.2015 з Товариством з обмеженою відповідальністю "КСТ Груп Україна" (експедитор) договір на транспортно-експедиторське обслуговування експортно-імпортних і транзитних перевезень вантажів № 227-ЗТЕ, за умовами якого позивач виступив замовником транспортно-експедиторських послуг.

Судами встановлено, що позивач уклав договір на транспортно-експедиторське обслуговування експортно-імпортних і транзитних перевезень вантажів № 227-ЗТЕ з експедитором для отримання можливості здійснення поставки вантажу, належного відповідачу, до Республіки Азербайджан на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "ИЛ".

Згідно пунктів 2.1.3, 3.1, 3.5 договору № 227-ЗТЕ до обов'язків експедитора входить виступати платником залізничного тарифу, додаткових зборів, інших платежів при перевезенні вантажів по території України, країн СНД та інших держав. Позивач здійснює 100% попередню оплату у розмірі заявленого об'єму перевезення вантажів шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок експедитора на підставі виставлених рахунків. Вартість транспортно-експедиторського обслуговування згідно цього договору складається з вартості транспортування (послуги перевізників) та винагороди за експедиційні послуги експедитора (плата експедитора).

10.03.2016 позивач подав на виконання експедитору заявку №2 на перевезення збірного вантажу: халва, крупа манна, борошно, кондитерські вироби, яка була прийнята експедитором до виконання того ж дня та надана ним начальнику станції Полтава-Київська про гарантії оплати перевізного тарифу по території України та Росії для збірного вантажу, а також окремий лист про використання для зазначеного вантажу критого вагону та гарантію оплати за подобове його використання. 10.03.16 експедитор надав позивачу інструкцію із заповнення накладної СМГС та 15.03.2016 позивач надав залізниці інформаційний лист із підтвердженням щодо типу, складу та ваги збірного вантажу, що буде перевозитися у вагоні № 91865352.

Також встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "КСТ Груп Україна" здійснило залучення ТОВ "Глобалинк Лоджистик" для організації транзиту вантажу через територію Російської Федерації згідно даних накладної СМГС.

17.03.2016 та 31.03.2016 між сторонами зі справи було підписано заявки №4 та №5 про надання транспортних послуг на загальну суму 61 127, 75 грн., які складалися із виконання функцій вантажовідправника та інших комісійних послуг.

Позивачем були виставлені відповідачу рахунки - фактури №0000081 від 18.03.2016, № 0000113 від 31.03.2016, які були сформовані на підставі рахунків виставлених експедитором № 519 від 16.03.2016 та № 665 від 29.03.2016, які відповідач оплатив в повному обсязі згідно платіжних доручень № 763 від 31.03.2016 та № 596 від 18.03.2016.

Також встановлено, що позивач послуги вантажовідправника виконав належним чином, здійснив оформлення залізничної накладної СМГС від 21.03.2016 №44432813 та фактичну відправку збірного вантажу, що відображено в накладній, де зазначено, що позивач виступив вантажовідправником збірного вантажу, який слідував транзитом через територію Російської Федерації.

Однак 19.04.2016 на станцію Полтава-Київська (Україна) із станції Дербент (Російська Федерація) внутрішніми телеграфними засобами залізничної дороги надійшла телеграма, згідно якої після завершення митних процедур на території Російської Федерації вагон № 91865352 повернуто на станцію завантаження, у зв'язку з чим того ж дня залізнична станція Полтава-Київська викликала позивача, як вантажовідправника, для отримання телеграми про повернення вагону на станцію завантаження.

21.04.2016 позивач отримав від експедитора повідомлення по електронній пошті про те, що існує заборона на ввіз на територію Російської Федерації усіх кондитерських виробів, що надходять із митної території України а вагон, що повернувся в Україну знаходиться на станції Куп'янськ - сортувальний. Про дані обставини позивач повідомив представника відповідача, що підтверджується листом з електронної пошти від 07.04.2016. Також сканкопіями телеграми та накладної СМГС, де відображено перенаправлення вагону на станцію вантажовідправника, направлялась представнику відповідача листом від 21.04.2016 по електронній пошті, що підтверджується висновком експертного дослідження Полтавського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України від 21.12.2016 № 2.

Також встановлено, що по станції Куп'янськ - сортувальний був значний простій повернутого вагону з 01.05.2016 по 15.05.2016, частина з якого, а саме з 13.05.2016 по 25.05.2016 відбулася з вини відповідача, оскільки він зволікав повернення вантажу, не здійснюючи попереднє декларування власного вантажу у даний період часу, в той час як позивач подав попередню декларацію 11.05.2016 та митну декларацію відповідача від 24.05.2016.

Загальна вартість послуг експедитора з урахуванням усіх платежів та зборів, додаткових платежів, платежів за простій, охорону, маневрові роботи та інше як по території України, так і по території Російської Федерації на зворотному шляху слідування із РФ в Україну складає 160 897, 88 грн. без ПДВ, що підтверджується рахунком експедитора №1144 від 16.05.2016, який виставлений за збірний вантаж позивача та відповідача, який був оплачений позивачем згідно платіжного доручення від 30.06.2016 № 854.

Реімпорт вантажів був здійснений та оформлений 31.05.2016, як позивачем так і відповідачем за митними деклараціями № 806020002/2016/004837 та №10002/2016/004836.

Судами встановлено, що 08.06.2016 відповідач забрав у позивача власний вантаж, про що свідчить акт прийому - передачі та довіреність №329 від 08.06.2016 на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Більш того, відповідач частково відшкодував витрати здійсненні позивачем у частині оплати станційних зборів, зборів за маневрові роботи, охорону вантажу, за додаткові та інші послуги, за користування вагоном за час прямування вантажу до Республіки Азербайджан через територію України та Російської Федерації, що свідчить про обізнаність сторін щодо суті та характеру правовідносин, які склалися між ними, а також про конклюдентні дії щодо погодження відповідачем вартості послуг та умов їх надання позивачем без претензій та заперечень.

Також встановлено, що позивач виставив відповідачу рахунок від 10.06.2016 № ІН-0000192 за надання послуг з організації перевезення вантажів на суму 96 464,22 грн., який відповідач не оплатив.

Оскільки позивач у повному обсязі виконав свої зобов'язання за договором від 02.02.2015 № 02/02, а відповідач не відшкодував витрати позивача, які він поніс у зв'язку з виконанням своїх обов'язків за наведеним договором, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача суми заборгованості.

Згідно зі статтями 230, 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку відповідач зобов'язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов'язання. Якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч.1). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3).

Пунктом 4.2 договору № 02/02 встановлено, що при затримці відповідачем на строк більше 10-ти днів, оплати вартості фактичного перевезення вантажів згідно виставлених по кінцевим розрахункам рахунків, відповідач виплачує пеню у розмірі двох облікових ставок НБУ від суми вартості перевезення вантажів за кожну добу прострочення надання інформації або оплати вартості перевезення.

Оскільки позивач виставив відповідачу рахунок 10.06.2016, а так як відповідач не здійснив його оплати судами вірно зазначено, що з 21.06.2016 настала прострочка оплати, яка давала позивачу підстави для нарахування відповідачу пені за період з 21.06.2016 по 16.09.2016.

Відповідно до приписів статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Врахувавши наявність заборгованості у відповідача, суди попередніх інстанції дали належну оцінку обставинам справи та доводам сторін, та дійшли правильного висновку про стягнення з відповідача трьох відсотків річних, а також стягнення з відповідача пені, яка передбачена пунктом 4.2 договору.

Посиланням відповідача на те, що договір № 02/02 від 02.02.2015 не містить жодного доручення відповідача на укладення іншого договору та не містить вказівки на вчинення таких дій, а тому позивач не має права на відшкодування витрат як комісіонера, апеляційний суд дав належну оцінку та обґрунтовано відхилив з огляду на викладене вище, а відтак за безпідставністю.

Доводи відповідача, викладені в касаційній скарзі, з посиланням на те, що він не отримував від позивача документи в електронному вигляді та те, що відповідач не уповноважував своїх працівників здійснювати від імені товариства офіційну переписку за допомогою електронної пошти, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та частково зводяться до необхідності додатково перевірити докази, що, відповідно до приписів ст.111 7 ч.2 Господарського процесуального кодексу України, при здійсненні у касаційному порядку перегляду судових рішень не допускається.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності оскарженої постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскарженої постанови немає.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 п.1, 111 11 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сідвелс" залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21.02.2017 у справі Господарського суду Кіровоградської області №912/3613/16, залишити без змін.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді О.М. Сибіга

Г.А. Кравчук