Ухвала

від 29.08.2017 по справі 17/272

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

29.08.2017Справа № 17/272

За заявою ОСОБА_1 про роз'яснення ухвали Господарського суду міста Києва від 11.03.2014 у справі№17/272 за позовомОСОБА_2 2. ОСОБА_3 до 1. ОСОБА_1 2. Відкритого акціонерного товариства СПК Меридіан пророзірвання договору купівлі-продажу Суддя Босий В.П.

Представники сторін:

не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_4 та ОСОБА_3 звернулися до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 та Відкритого акціонерного товариства СПК Меридіан про розірвання договору купівлі-продажу нерухомого майна.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 29.09.2006 відкрито провадження у справі №2-2957/1/06.

Разом з позовною заявою позивачами було подано до суду заяву про забезпечення позову, в якій просили забезпечити позов шляхом накладення арешту на майно, що належить Відкритому акціонерному товариство СПК Меридіан , а також заборонити посадовим особам такого товариства проводити будь-які дії щодо укладання угод стосовно відчуження цілісного майнового комплексу товариства.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 29.09.2006 заяву ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про вжиття заходів забезпечення позову задоволено, накладено арешт на все нерухоме майно, що належить ВАТ СПК Меридіан та заборонено посадовим особам ВАТ СПК Меридіан провадити будь-які дії щодо укладання угод стосовно відчуження цілісного майнового комплексу товариства.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 16.11.2006 залишено цивільну справу №2-2957/1/06 за позовом ОСОБА_4 та ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та Відкритого акціонерного товариства СПК Меридіан про розірвання договору купівлі-продажу без розгляду, вжиті ухвалою від 29.09.2006 заходи до забезпечення позову скасовано.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 21.03.2007 апеляційну скаргу на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 16.11.2006 разом із справою направлено за підсудністю до Київського апеляційного господарського суду.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2007 у справі №2-2957/1/06 ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 16.11.2006 скасовано, а матеріали справи №2-2957/1/06 направлено до господарського суду міста Києва для вирішення справи по суті.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.07.2007 справу №2-2957/1/06 прийнято до свого провадження, присвоєно їх новий №17/272.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.09.2007 позов ОСОБА_4 та ОСОБА_3 до ОСОБА_5 та Відкритого акціонерного товариства СПК Меридіан про розірвання договору купівлі-продажу нерухомого майна залишено без розгляду.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.03.2014 у справі №17/272 скасовано заходи до забезпечення позову, вжиті ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 29.09.2006 р. у справі №2-2957/1/06.

28.08.2017 через відділ діловодства надійшла заява ОСОБА_1 про роз'яснення ухвали суду від 11.03.2014 у справі №17/272, а саме в частині дії заходів, вжитих ухвалою суду від 29.09.2006, з огляду на залишення позову без розгляду ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.09.2007.

В обґрунтування вказаної заяви ОСОБА_1 зазначає, що ліквідатором ПАТ СК Меридіан здійснюються заходи для визнання недійсними правочинів відчуження у 2009 році нерухомого майна ПАТ СПК Меридіан , оскільки останні були вчиненні за час існування заборони на відчуження нерухомого майна ВАТ СПК Меридіан , встановленої ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 29.09.2006 у справі № 2-2957/1/06, в тому числі спрямованих на нівелювання набуття ПАТ АБ Укргазбанк права власності на майновий комплекс ремонтно-технічної дільниці - 7 будівель та споруд, загальною площею 1 409,80 кв. м. та нежилу будівлю - комбінат харчування Меридіан , загальною площею 8 443,90 кв. м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, літ. А.

Суть даної заяви зводиться до того, що заходи вжиті, ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 29.09.2006 у справі №2-2957/1/06 були спрямовані на охорону майнового інтересу позивача у даній справі у разі задоволення позову, проте зважаючи на те, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.09.2007 у справі 17/272 (справа №2-2957/1/06 після присвоєння їй нового номеру) позов залишено без розгляду, то відсутній майновий інтерес позивача, на захист якого були вжиті відповідні заходи.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Таким чином, зі змісту статті 66 названого Кодексу випливає, що заходи до забезпечення позову мають бути співрозмірними із заявленими позивачем вимогами та вживаються судом у разі достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може у майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду (аналогічний правовий висновок наведено у п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/626 від 16.10.2008 Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права (за матеріалами справ, розглянутих Верховним Судом України) ).

У постанові №6-605цс16 від 25.05.2016 Верховний Суд України зазначив, що забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

А у постанові Верховного Суду України №6-2552цс16 від 18.01.2017 зазначається, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

При цьому, за змістом наведених постанов Верховного Суду України вбачається, що вжиті ухвалою суду заходи, дія встановлених заходами обмежень та факт їх реєстрації у відповідному державному реєстрі, ведення якого передбачено Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , є незалежно існуючими обставинами та відсутність одного із них не свідчить про не існування іншого.

Таким чином, обмеження, які встановленні відповідною ухвалою про вжиття заходів до забезпечення позову, встановлюються з метою охорони матеріально-правових інтересів позивача та, відповідно, їх дія нерозривно пов'язана із наявністю такої мети.

Та обставина, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.09.2007 у справі №17/272 позов ОСОБА_4 та ОСОБА_3 залишено без розгляду у зв'язку із повторною неявкою позивачів та невиконанням ними вимог ухвал суду, слугує підставою для висновку про нівелювання матеріально-правового інтересу позивачів, з метою захисту якого були встановлені відповідні обмежувальні заходи, вжиті ухвалою суду від 29.09.2006.

Відтак цілком обґрунтованим є висновок про припинення обмежувальної дії заходів до забезпечення позову разом із припиненням матеріально-правового інтересу, який захищався заходами до забезпечення позову.

В той же час, наведений висновок ніяким чином не свідчить про неправомірність або нівелювання такого факту як реєстрація обмеження, встановленого ухвалою суду, у відповідному державному реєстрі, ведення якого передбачено Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Однак, наявність зареєстрованого обмеження в реєстрі не свідчить про дію таких обмежень, оскільки скасування заходів до забезпечення позову та відображення даного факту у реєстрі (скасування реєстраційного запису) має місце у різних часових проміжках.

Водночас, пунктом 5 частини 2 статті 81 Господарського процесуального кодексу України (на підставі якого було залишено позов у даній справі без розгляду) передбачено, що господарський суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з'явився на виклик у засідання господарського суду і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору.

Згідно 4.9. постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції при вирішенні питання щодо залишення позову без розгляду (стаття 81 ГПК) господарським судам слід мати на увазі, що застосування пункту 5 частини першої цієї статті можливо лише за наявності таких умов:

- додаткові документи вважаються витребуваними, тільки якщо про це зазначено у відповідному процесуальному документі або, в разі оголошення перерви в судовому засіданні, - в протоколі такого засідання;

- витребувані документи чи явка представника позивача дійсно необхідні для вирішення спору, тобто за їх відсутності суд позбавлений можливості вирішити спір по суті;

- позивач не подав документи, витребувані судом при підготовці справи до розгляду (стаття 65 ГПК) або в порядку статті 38 названого Кодексу, чи не направив свого представника в засідання господарського суду без поважних причин. Отже, перш ніж залишити позов без розгляду господарський суд зобов'язаний з'ясувати причини невиконання його вимог позивачем і об'єктивно оцінити їх поважність.

Поважними, з урахуванням конкретних обставин справи, вважаються причини, які за об'єктивних, тобто не залежних від позивача, обставин унеможливлювали або істотно утруднювали вчинення ним відповідних процесуальних дій; при цьому береться до уваги й те, чи вживав позивач заходів до усунення цих обставин або послаблення їх негативного впливу на виконання позивачем процесуальних обов'язків, покладених на нього судом. Відповідні докази подаються позивачем і оцінюються господарським судом за загальними правилами статті 43 ГПК.

Господарським судом міста Києва було залишено без розгляду позов ОСОБА_4 та ОСОБА_3 саме у зв'язку з ненаданням позивачами витребуваних документів та неявкою останніх в судове засідання, про що винесено відповідну ухвалу від 10.09.2007, яка ними не оскаржувалась.

Наведені обставини дають обґрунтовані підстави вважати, що позивачі втратили матеріально-правовий інтерес, на охорону якого, були встановлені обмежувальні заходи ухвалою суду про забезпечення позову.

Отже, обмежувальна дія заходів у випадку залишення позову без розгляду на підставі п. 5 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку із невиконанням без поважних причин позивачами вимог ухвал суду та неявкою у судові засідання припиняється раніше ніж скасування заходів судом та відображення даного факту в реєстрі, а правовою підставою для здійснення такого відображення є судове рішення про скасування заходів до забезпечення позову.

А тому, відсутність судового рішення, необхідного для відображення в реєстрі інформації про скасування заходів до забезпечення позову, не свідчить про наявність обмежень, дія яких автоматично припинилась із зникненням матеріально-правового інтересу позивачів.

Наведений висновок цілком кореспондується із нормами міжнародного законодавства.

Так, статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, який ратифікований Верховною Радою України 17.07.1997, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі Іатрідіс проти Греції ).

Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі Антріш проти Франції , від 22.09.1994, та Кушоглу проти Болгарії ,).

Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення у справі Спорронг та Льонрот проти Швеції ). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (наприклад, рішення Джеймс та інші проти Сполученого Королівства ).

Отже, Європейський суд з прав людини вказує, що втручання держави у право особи мирно володіти своїм майном має забезпечувати справедливий баланс , пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти, які не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

Таким чином, навіть таке втручання як право особи на мирне володіння майном, як вжиття заходів на забезпечення позову, повинне бути обґрунтованим та спрямованим на забезпечення матеріально-правового інтересу позивача (заявника), а у разі нівелювання такого інтересу, дія вказаних заходів порушуватиме відповідний баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи, що має наслідком покладення на боржника індивідуального та надмірного тягаря.

З огляду на наведену практику Європейського суду з прав людини, цілком обґрунтованим є висновок, що дія обмежень щодо права власника мирно володіти своїм майном, за нівелювання мети вжиття заходів до забезпечення позову у зв'язку з залишенням останнього без розгляду та відсутності матеріально-правового інтересу позивачів, на забезпечення якого відповідні заходи були вжиті, суперечили б як положенням Конституції України так, і ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 89 Господарського процесуального кодексу України суддя за заявою сторони чи державного виконавця, приватного виконавця роз'яснює рішення, ухвалу, не змінюючи при цьому їх змісту, а також за заявою сторони або за своєю ініціативою виправляє допущені в рішенні, ухвалі описки чи арифметичні помилки, не зачіпаючи суті рішення. Подання заяви про роз'яснення рішення суду допускається, якщо воно ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред'явлене до примусового виконання.

Зважаючи на те, що ухвала Господарського суду міста Києва від 11.03.2014 у справі №17/272 є виконаною, а заходи до забезпечення позову скасовані, про що внесено інформацію до реєстру, ведення якого передбачено Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , а також на те, що ухвала суду про скасування заходів до забезпечення позову не відноситься до судових рішень, які підлягають примусовому виконанню, то право на її роз'яснення не передбачено зазначеними нормами.

Більше того, питання правомірності та законності правочинів відчуження майна ВАТ СПК Меридіан , вчинених у період з 10.09.2007 по 11.03.2014, повинне вирішуватись у рамках розгляду відповідних спорів, а надання правової оцінки таким правочинам не може мати місця при роз'ясненні ухвали суду від 11.03.2014 у справі №17/272.

За таких обставин підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про роз'яснення ухвали Господарського суду міста Києва від 11.03.2014 у справі №17/272 немає.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 86, 89 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про роз'яснення ухвали Господарського суду міста Києва від 11.03.2014 у справі №17/272 відмовити.

Суддя В.П. Босий