Рішення

від 17.08.2017 по справі 635/2481/15-ц

ХАРКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 635/2481/15-ц

Провадження № 2/635/178/2017

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

17 серпня 2017 року Харківський районний суд Харківської області у складі:

головуючого - судді Полєхіна А.Ю.

за участю секретаря судового засідання - Лисенко О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в сел. Покотилівка Харківського району Харківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Перший Український Міжнародний банк , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю зовнішньо торгівельна фірма Купава , про визнання кредитного договору та договорів іпотеки недійсними,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства Перший Український Міжнародний банк (далі ПАТ ПУМБ ), третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю зовнішньо торгівельна фірма Купава , в якій просив визнати недійсним кредитний договір № 6197985 від 05 березня 2008 року, укладений між ним та ПАТ ПУМБ ; визнати недійсним договір іпотеки № 6198377 від 05 березня 2008 року, укладений між ним та ПАТ ПУМБ ; визнати недійсним договір іпотеки № 8361377 від 20 листопада 2009 року, укладений між ПАТ ПУМБ та Товариством з обмеженою відповідальністю зовнішньо торгівельною фірмою Купава .

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що 05 березня 2008 року між Закритим акціонерним товариством Перший Український Міжнародний Банк , правонаступником якого є ПАТ ПУМБ та ним було укладено кредитний договір №6197985, відповідно до умов якого він отримав кредит у розмірі 400000,00 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом в порядку та в строки, визначені Кредитним договором, з кінцевим терміном повернення 05 березня 2023 року. Крім того, 20 листопада 2009 року між ним та відповідачем укладено Додаткову угоду №8304234 до Кредитного договору, яка є невід'ємною частиною Кредитного договору, відповідно до якої банк надав ОСОБА_1 другий транш кредиту у розмірі 848594,22 грн. для погашення частини заборгованості за раніше наданим першим траншем кредиту та змінено графік погашення заборгованості за кредитом.

На забезпечення виконання даних кредитних зобов'язань, було укладено договори іпотеки: договір іпотеки №6198377 від 05 березня 2008 року, за яким ОСОБА_1 передав у забезпечення виконання зобов'язань будинок, загальною площею 411,7 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_2, земельну ділянку, яка обслуговує даний жилий будинок, а також господарські будівлі та споруди розташовані на даній земельній ділянці. На момент укладання договору, за домовленістю сторін, предмет іпотеки оцінено у сумі 3136050,00 грн. та договір іпотеки №8361377 від 20 листопада 2009 року, за яким ТОВ ЗВФ КУПАВА , в особі директора Глухової А.В., було передано у забезпечення виконання кредитного договору №6197985 від 05 березня 2008 року, нежитлова будівля розташована за адресою: АДРЕСА_1, загальна площа якої становить 368,6 кв.м. На момент укладення договору, за домовленістю сторін, предмет іпотеки оцінено у сумі 4304638,00 грн.

Позивач посилається на те, що при укладенні зазначеного кредитного договору ПАТ ПУМБ було порушено законні права позичальника, як споживача фінансових послуг, Банк вдався до нечесної підприємницької діяльності і ввів позичальника в оману стосовно валюти кредиту, порядку його надання, умов повернення кредиту споживачем, загальної вартості кредиту. Договір про надання споживчого кредиту №6197985 від 05 березня 2008 року за своїм змістом і текстом не відповідає вимогам законодавства України, інтересам та волі Позичальника, порушує його права та законні інтереси. У договорі відсутні істотні умови передбачені чинним Законодавством України.

У відповідності зі ст. 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня, у зв'язку з чим грошове зобов'язання у договорі повинно бути виражене в національній валюті України.

Ініціатором вчинення валютної операції з надання валютного кредиту є саме позичальник, який звертається до банку з проханням видати кредит та укладає договір про надання кредиту. Отримувачем за такими операціями також є позичальник, так як банк надає на його користь суму кредиту. Випадків, передбачених законодавством, в яких позичальник має право використовувати іноземну валюту як засіб платежу за відсутності індивідуальної ліцензії не передбачено.

Так, п.п. 3.2.1., 3.3. договору передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути Банку кредит та нараховані проценти виключно у валюті кредиту, згідно Графіку погашення кредиту.

Ці умови є незаконними, тому як позивачу чинним законодавством не було надано право використовувати готівку іноземної валюти при здійсненні платежів за спірним договором споживчого кредиту, в тому числі під час внесення плати за користування кредитом на користь ПАТ ПУМБ в іноземній валюті, в силу імперативних положень ст.ст. 192, 533 ЦК України, п. г , ч. 4 ст. 5 Декрету.

Банк, як агент валютного контролю, не мав права, за законом, надавати позивачу кредит в іноземній валюті для його використання з метою проведення розрахунків іноземною валютою між резидентом України на території України без індивідуальної ліцензії НБУ.

Відповідно до ч. 1 ст. 348 ГК України саме банк здійснює контроль за використанням умов кредитного договору, цільовим використанням, своєчасним і повним погашенням позички в порядку, встановленому законодавством. Тобто саме Банк зобов'язаний стежити, щоб позичальник розрахувався з продавцем іноземною валютою, здійснив порушення закону.

Банк розумів неминучість конвертації іноземної валюти в гривню й свідомо нав'язував позичальникові зовсім непотрібні йому кредитні кошти, які неможливо було використовувати для цільового призначення без здійснення валютно-обмінної операції, без придбання зовсім непотрібної для позичальника послуги, яка відповідно до ст.ст. 47, 49 ЗУ Про банки і банківську діяльність не має жодного відношення до операції надання кредиту.

Позичальник мав на меті придбання засіб платежу, а Банк мав на меті надати позичальникові іноземну валюту як засіб обміну на засіб платежу для придбання додаткового прибутку, знецінювання національного засобу платежу, надати товар, який має істотний недолік, тому що для використання його за цільовим призначенням на споживчі потреби, як передбачено Кредитним договором, як засіб платежу не можливо без порушення Конституції та законодавством України.

У п. 3.3. Кредитного договору зазначено у зобов'язальному порядку для позичальника, повертати Кредит та сплачувати відсотки за кредитом тільки у валюті кредиту, що суперечить Законодавству України.

ПАТ ПУМБ порушено статтю 2 ЗУ Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати .

Основні економічні та правові вимоги виникнення іпотечного боргу мають бути розкриті Кредитодавцем ще до укладення договору про іпотечний борг. Ця інформація має бути оприлюднена ним у письмовій формі і містити: опис усіх грошових зборів і витрат, пов'язаних з установленням іпотеки; принципи визначення плати за договором про іпотечний борг; порядок дострокового виконання основного зобов'язання у разі неплатоспроможності боржника або невиконання боржником своїх зобов'язань за договором про іпотечний борг та юридичні наслідки цього невиконання; право боржника попереджати кредитодавця про можливе невиконання основного зобов'язання; реквізити ліцензії та/або свідоцтва про внесення кредитодавця до Державного реєстру фінансових установ чи Державного реєстру банків; положення про інфляційне застереження.

Встановлена законодавцем передумова обов'язкової необхідності для Банку здійснювати встановлення положення про інфляційне застереження, є такою, що перш за все направлена на необхідність дотримання рівноправ'я сторін (учасників договору), дотримання справедливого балансу договірних правовідносин та на збереження реальної вартості предмету іпотеки.

В супротивному випадку, відсутність в умовах спірного правочину вище зазначених застережень та домовленостей між сторонами кредитного договору, суттєво порушує баланс договірних правовідносин позичальника, істотно знецінює вартість предмету іпотеки та значно погіршує становище іпотекодавця йому на шкоду, що є недопустимим.

Кредитний договір, через значну кількість несправедливих умов по відношенню до позивача, як споживача, є в цілому несправедливим, зазначений Договір, в своїх умовах порушує принцип рівності сторін договору, на шкоду споживача.

В порушення ЗУ Про захист прав споживачів , під час укладання спірного договору відповідачем не було надано інформацію про умови кредитування, детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача, методику визначення курсу іноземної валюти та комісій, пов'язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом і відсотками за користування ним, також кредитний договір не містить істотних умов і є таким, що вводить споживача в оману.

Банком було допущено істотне порушення прав позичальника, як споживача фінансових послуг, через невиконання банком вимог закону щодо надання позичальнику, своєчасної та достовірної інформації про послугу, що є предметом договору, у зв'язку з чим він був позбавлений можливості належним чином оцінити властивості такої послуги та можливі негативні для нього наслідки, що можуть настати внаслідок її отримання, тому як без спеціальних знань це зробити неможливо.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити.

В судовому засіданні представник відповідача Публічного акціонерного товариства Перший Український Міжнародний банк - ОСОБА_5 проти задоволення позовних вимог заперечував.

Представник третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю зовнішньо торгівельна фірма Купава належним чином повідомлявся про день та час слухання справи, в судове засідання не з'явився.

Вислухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши письмові докази по справі, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що між Закритим акціонерним товариством Перший Український Міжнародний банк правонаступником всіх прав та зобов'язань якого є Публічне акціонерне товариство Перший Український міжнародний банк та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № 6197985 від 05 березня 2008 року /том 1 а.с. 8-10/ з Додатковою угодою № 8304234 від 20 листопада 2009 року /том 1 а.с. 14/, відповідно до умов якого банк зобов'язався надати позичальнику кредит у розмірі 400000,00 доларів США та 848594,22 грн., а позичальник зобов'язався прийняти кредит, використати його за цільовим призначенням, сплатити плату за кредит та повернути банку кредит частинами в розмірах, в порядку та в строки, визначені кредитним договором.

В забезпечення кредитного договору між банком та позичальником був укладений договір іпотеки № 6198377 від 05 березня 2008 року /том 1 а.с. 18-20/, відповідно до якого в іпотеку Банку було передано житловий будинок та земельна ділянка, розташовані за адресою: Харківська область, Харківський район, АДРЕСА_2.

Також в забезпечення Кредитного договору між банком та третьою особою - ТОВ ЗТФ Купава був укладений договір іпотеки № 8361377 від 20 листопада 2009 року, відповідно до якого в іпотеку Банку було передано наступне майно: нежитлова будівля літ. Б-1, реєстраційний № 437914, загальна площа 368,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 /том 1 а.с. 24-26/.

Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог посилається на недотримання банком законодавства про надання кредитів в іноземній валюті.

Так, частиною 2 ст.192 ЦК України передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Також відповідно до частини 3 ст.533 Цивільного кодексу України використання іноземної валюти на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Порядок та правила використання іноземної валюти на території України на дату видачі кредиту були встановлені Декретом КМУ Про систему валютного регулювання і валютного контролю , який мав силу та статус закону.

Згідно ст.2 Декрету резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції (в т.ч. операції, пов'язані з переходом права власності на іноземну валюту та зобов'язання, предметом яких є іноземна валюта) з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.

Статтею 5 Декрету передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Відповідно до п.5.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року N 275, наданий банку Національним банком України письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення банком валютних операцій згідно з Декретом.

Згідно п.2.3. вказаного вище Положення за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати, в тому числі операції з валютними цінностями, зокрема залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

Згідно зі ст.ст. 47 та 49 Закону України Про банки та банківську діяльність розміщення банком залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик також віднесено до кредитної операції.

Під коштами в Законі України Про банки і банківську діяльність розуміються як гроші у національній валюті, та і у іноземній валюті чи їх еквівалент (ст. 2).

Відповідно до ст.2 Закону України Про банки і банківську діяльність банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Підставою виникнення зобов'язання є, в т.ч. і договори (ст.509 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 208 та ст.1055 Цивільного кодексу України та ст.55 Закону України Про банки і банківську діяльність кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником в письмовій формі.

Тож, беручи до уваги викладене вище, у кредитному договорі в іноземній валюті зобов'язанню банку надати кредит кореспондують декілька зобов'язань позичальника, а саме: повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та сплатити інші збори. Зазначені зобов'язання не можна розглядати окремо, так як тільки разом вони (у сукупності) складають зміст поняття "банківського кредиту".

Відповідно до ст.5 Декрету одержання ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції.

Крім того, у Положенні про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року №483, визначено, що використання іноземної валюти як засобу платежу (валютна операція) - використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких грошових зобов'язань або оплати товарів, що придбаваються.

Відповідно до п.1.5. зазначеного Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Банк при видачі кредитних коштів в іноземній валюті є ініціатором конкретної валютної операції, а при сплаті Позичальником платежів по кредиту та процентами - отримувачем за валютною операцію.

Національним банком України Закритому акціонерному товариству Перший Український Міжнародний банк було надано банківську ліцензію № 8 від 02 жовтня 2006 року, якою передбачено право на виконання банківських операцій, визначених ст.47 Закону Про банки і банківську діяльність , в тому числі і розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, та Дозвіл №8-1 від 02 жовтня 2006 року, яким передбачено право здійснення валютних операцій, в тому числі операції щодо залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Вказані документи були чинні на момент укладання кредитного договору в іноземній валюті.

Таким чином, відповідач мав достатні юридичні підстави та законне право укладати кредитні договори в іноземній валюті, а також право вимагати виконання позичальником кредитного договору в іноземній валюті (в валюті договору) та приймати таке виконання в іноземній валюті (валюті договору), як в сумі основного боргу (кредиту), так і процентів за користування кредитом, а позивач зобов'язаний виконувати зобов'язання належним чином відповідно до умов кредитного договору (ст.526 ЦК України).

Зазначена підстава вже була предметом розгляду згідно рішення Харківського районного суду Харківської області від 13 вересня 2012 року по справі № 2034/7574/2012, яким було відмовлено у позові ОСОБА_1 до ПАТ ПУМБ про визнання кредитного договору недійсним /том 2 а.с. 23-24/.

Безпідставними та нічим не підтвердженими є твердження Позивача, що Банком було нав'язано Позичальникові кредитні кошти в іноземній валюті, оскільки Позичальник мав можливість обрати кредит як в національній валюті, так і в іноземній валюті, і звернувся до Банку із заявою про надання кредиту саме в доларах США, оскільки за такими кредитами була встановлена менша процентна ставка.

Також Позивач зазначає про нібито надання Банком послуги з істотним недоліком, а саме: неможливість використання кредитних коштів в іноземній валюті за цільовим призначенням.

Однак відповідно до п. 1.2 Кредитного договору цільовим призначенням кредиту є використання їх на розсуд Позичальника, відповідно до чинного законодавства України. Тобто кредитні кошти, надані Банком, могли бути використання Позичальником не лише для купівлі продукції, а й для інших потреб - на відпочинок, лікування, як плата за освіту, у підприємницькій або інвестиційній діяльності тощо.

Позивачем взагалі не зазначено, з якою саме метою було використано ним кредитні кошти, та, відповідно, не надано ніяких доказів про неможливість їх використання. З відповідними заявами про неможливість використання кредитних коштів за цільовим використанням Позичальник до Банку не звертався.

При цьому безпідставним є посилання Позивача на положення ч. 1 ст. 348 ГК України щодо здійснення Банком контролю за виконанням умов кредитного договору, цільовим використанням, своєчасним і повним погашенням позички в порядку, встановленому законодавством, оскільки норми Господарського кодексу України не регулюють правовідносини, що виникають між банком та позичальником-фізичною особою у сфері споживчого кредитування.

Чинним цивільним законодавством у сфері споживчого законодавства не передбачено обов'язку Банку здійснювати контроль за використанням споживачем кредитних коштів, в тому числі в іноземній валюті.

Відповідно до п. 2.3.2 Кредитного договору надання кредиту відбувається шляхом перерахування суми кредиту з позичкового рахунку, який відкривається Банком для обліку сум, наданих Позичальнику в кредит за цим Договором, на картковий рахунок Позичальника, при цьому датою надання кредиту вважається дата списання коштів в валюті кредиту з позичкового рахунку (п. 2.3.3). А відтак подальше використання Позичальником кредитних коштів, отриманих на картковий рахунок, вже не є предметом Кредитного договору.

Таким чином, твердження Позивача про здійснення Банком нечесної підприємницької практики при наданні кредитних коштів безпідставні та не доведені жодними доказами, оскільки:

- на дату укладення Кредитного договору законодавством не було встановлено заборони на кредитування фізичних осіб в іноземній валюті;

- Позичальник при зверненні до Банку сам обрав валюту кредитування;

- Позивачем не надано доказів, що кредитні кошти, надані Банком, використовувалися Позичальником як засіб обміну на засіб платежу, оскільки Кредитним договором не передбачено, що кредитні кошти мали використовуватися виключно на купівлю певного товару на території України.

Висновки, викладені в постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року по справі № 6-79цс14, на яку посилається Позивач, стосуються позики, наданою фізичною особою, та не можуть бути застосовані при розгляді даної справи.

Щодо заяв позивача про недотримання банком законодавства, що регулює питання укладення договору про іпотечний борг суд зазначає наступне.

Позивач зазначає, що Банком не дотримано вимог ст. 2 Закону України № 979-IV Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати щодо надання Банком Позичальнику інформації про основні економічні та правові вимоги виникнення іпотечного боргу.

Однак, у листі Верховного Суду України від 01 лютого 2015 року Аналіз судової практики застосування судами законодавства, яке регулює іпотеку як заставу нерухомого майна зазначено, що правовідносини у сфері іпотеки регулюються низкою нормативно-правових актів. Передусім це Закон від 5 червня 2003 року № 898-IV Про іпотеку (далі - Закон № 898-IV), згідно із ст. 2 якого законодавство України про іпотеку базується на Конституції України і складається з Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Земельного кодексу України, цього Закону та інших нормативно-правових актів, а також міжнародних договорів України.

Норми щодо порядку застосування іпотеки містяться в законах України: від 19 червня 2003 року № 979-IV Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати , від 19 червня 2003 року № 978-IV Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю , від 2 вересня 1993 року № 3425-XII Про нотаріат , від 1 липня 2004 року № 1952-IV Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , Про виконавче провадження та від 3 червня 2014 року № 1304-VII Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті .

В той же час у параграфі ІІ (п. 5) листа ВСУ зазначено, що Закон № 979-IV Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати має вузьку сферу застосування і не може застосовуватися до відносин щодо надання кредиту, забезпеченого іпотекою, якщо ці відносини не передбачають перетворення платежів за іпотечними активами у виплати за іпотечними сертифікатами та застосування механізму управління майном. Закон № 979-IV встановлює відносини у системі іпотечного кредитування, а також перетворення платежів за іпотечними активами у виплати за іпотечними сертифікатами із застосуванням механізмів управління майном.

Таким чином, Законом Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати не регулюються правовідносини між Банком та Позивачем щодо укладення Кредитного договору та Договорів іпотеки, оскільки Кредитний договір не є договором про іпотечний борг в розумінні Закону № 979-IV. Вимоги щодо істотних умов договору іпотеки встановлені ст. 18 Закону України Про іпотеку .

Щодо твердження Позивача про порушення Банком вимог законодавства щодо рівності сторін.

Договір є домовленістю сторін, відповідає їх внутрішній волі, отже звинувачення Позивача в порушенні Банком вимог закону щодо рівності сторін є недоречними. Твердження Позивача про нібито не зазначення в Кредитному договорі прав та обов'язків сторін, відповідальності сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору, порядку зміни і припинення дії договору, що є, на думку Позивача, порушенням вимог пп. 8 та 9 ч. 1 ст. 6 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг , є необґрунтованими, оскільки в статті 4 Кредитного договору передбачені права та обов'язки як Банку, так і Позичальника. Пунктом 6.7 Кредитного договору встановлений порядок зміни та доповнення договору за взаємною згодою сторін.

Пунктом 6.3 Кредитного договору передбачено, що відносини, які виникають під час та у зв'язку з укладанням цього договору та не врегульовані в ньому, регулюються чинним законодавством України. Тобто, в будь-якому випадку, Кредитним договором дотримано вимог щодо рівності сторін, оскільки права Позичальника, як споживача кредитних послуг, захищені не лише умовами Кредитного договору, а й законодавством, зокрема, Законом України Про захист прав споживачів .

Щодо заяв позивача про недотримання банком Закону України Про захист прав споживачів суд зазначає наступне.

05 березня 2008 року під час укладення кредитного договору позивачем було підписано та отримано додаток № 2 до кредитного договору № 6197985 від 05 березня 2008 року Інформація про умови та сукупну вартість кредиту , відповідно до якого Позичальника було повідомлено про умови та сукупну вартість кредиту, в тому числі реальну процентну ставку та абсолютне значення подорожчання кредиту.

Таким чином, банком було дотримано вимоги ст. 11 Закону України Про захист прав споживачів та вимоги Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ № 168 від 10 травня 2007 року.

Чинне законодавство не містить вимог щодо обов'язковості підпису вказаного додатку № 2 на кожній сторінці. Підписання його сторонами на останній сторінці з реквізитами сторін відповідає вимогам, встановленим ст. 207 ЦК України щодо письмової форми правочину. На останній сторінці додатку № 2 до Кредитного договору є посилання, що він є додатком саме до кредитного договору № 6197985 від 05 березня 2008 року, зазначені також повне ім'я та реквізити Позичальника.

Не зазначення по тексту Кредитного договору відомостей про додаток № 2 також не є порушенням законодавства, оскільки цивільне законодавство не містить подібної імперативної норми.

Відповідно до п. 3.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ № 168 від 10 травня 2007 року, банки зобов'язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача. Тобто зазначення інформації про умови та сукупну вартість кредиту не в тексті кредитного договору, а в додатку до нього не суперечить нормам законодавства.

Графік повернення кредиту та сплати процентів (додаток № 1 до Кредитного договору) містить терміни повернення кредиту, розмір частини кредиту, що підлягає поверненню у відповідний період, та термін, протягом якого мають бути сплачені проценти. Даний графік не є таблицею визначення сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки в розумінні постанови Правління НБУ № 168 від 10 травня 2007 року. Такою таблицею є графік платежів, викладений у додатку № 2 до Кредитного договору. Цей графік доповнює інформацію в графіку, визначеному у додатку № 1, в ньому зазначено про всі види платежів, які підлягають сплаті Позичальником за Кредитним договором. Отже, аргумент Позивача про невідповідність сум в додатку № 1 та додатку № 2 до Кредитного договору не заслуговує на увагу, адже суми у цих документах не можуть бути однаковими.

В рамках провадження за клопотанням позивача була проведена судова економічна експертиза, за результатами якої, зокрема, встановлено, що реальна процентна ставка за кредитним договором становить 16,85 % річних, абсолютне подорожчання кредиту становить 480732,57 доларів США. Зазначені дані суперечать додатку № 2 до кредитного договору № 6197985 (Інформація про умови та сукупну вартість кредиту), згідно якого передбачено, що реальна процентна ставка за кредитним договором становить 16,64% річних, абсолютне подорожчання кредиту становить 469 627,47 доларів США. В зв'язку з цим судовий експерт дійшов висновку, що кредитний договір № 6197985 не відповідає умовам кредитування згідно з правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ № 168 від 10 травня 2007 року.

Суд критично оцінює висновок експерта у сукупності з іншими доказами та не погоджується з висновками судової експертизи щодо невідповідності оспорюваного кредитного договору правилам надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ № 168 від 10 травня 2007 року, оскільки експертом при визначенні реальної процентної ставки та абсолютного подорожчання кредиту не взято до уваги п. 4.3.1 кредитного договору, згідно якого встановлено, що страхова сума за договорами страхування, що будуть укладатися на новий строк, має бути не меншою ніж сума поточної заборгованості позичальника за основною сумою кредиту і не меншою дійсної вартості майна (за договорами страхування майна).

Тобто розмір платежів за страхування позичальника від нещасного випадку розраховується від щорічного залишку заборгованості за основною сумою кредиту, а експертом розмір цих щорічних платежів розраховано, виходячи із суми наданого кредиту.

Отже, проведена судова економічна експертиза не може бути підставою для задоволення позовних вимог ОСОБА_1

Безпідставними є твердження Позивача, що законодавством не передбачено погашення заборгованості через касу баку готівковими коштами в іноземній валюті у вигляді центів США, оскільки ні Інструкція про касові операції в банках України, затверджена постановою Правління НБУ № 337 від 14 серпня 2003 року, ні Інструкція про ведення касових операцій банками в Україні, затверджена Постановою Правління НБУ № 174 від 01 червня 2011 року, не містить таких обмежень. Навпаки, в п. 2.8 розділу ІV Інструкції № 174 від 01 червень 2011 року прямо передбачено можливість приймання іноземної валюти у вигляді монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до частини 3 статті 6 цього Кодексу сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Свобода договору означає право будь-яких суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини.

Тобто, Позивач, підписавши кредитний договір, погодився з усіма його умовами та обов'язками покладеними на нього.

Крім того, рішенням Харківського районного суду Харківської області від 01 листопада 2013 року по справі № 635/8001/13-ц вже стягнута з ОСОБА_1 заборгованість за оспорюваним кредитним договором, при цьому при винесенні зазначеного рішення відповідач визнав позов у повному обсязі, проти стягнення заборгованості не заперечував /а.с. 27-28 том 2/.

Щодо позовних вимог Позивача про визнання недійсними договорів іпотеки.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивач просить визнати недійсними також договір іпотеки № 6197985 від 05 березня 2008 року, укладений між Позичальником та Банком, а також договір іпотеки № 8361377 від 20 листопада 2009 року, укладений між Банком та ТОВ ЗТФ Купава . Однак в позовній заяві взагалі не наведено жодних підстав для визнання договорів іпотеки недійсними, в зв'язку з чим зазначені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Крім того, оскільки Позивач не є стороною договору іпотеки № 8361377 від 20 листопада 2009 року, укладеного між Банком та ТОВ ЗТФ Купава , тому може заперечувати його дійсність лише як заінтересована особа, однак Позивачем не наведено обставин, яким чином договір іпотеки № 8361377 від 20 листопада 2009 року порушує його права та законні інтереси, як позичальника за кредитним договором, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог в зазначеній частині.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач не довів свій позов і відмовляє у задоволені позову.

Разом із тим, оскільки судовому захисту підлягає лише порушене право, а судом не встановлено порушення прав ОСОБА_1, суд відмовляє у задоволенні позову по суті, а не у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, судові витрати суд покладає на позивача.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст.10, 11, 60, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Перший Український Міжнародний банк , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю зовнішньо торгівельна фірма Купава , про визнання кредитного договору та договорів іпотеки недійсними - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через Харківський районний суд Харківської області шляхом подачі в 10-денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя - А.Ю. Полєхін