Ухвала

від 06.12.2017 по справі 635/2481/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/790/5974/17 Головуючий 1 інстанції - Полєхін А.Ю.

Справа № 635/2481/15-ц Доповідач - Кружиліна О.А.

Категорія: договірні

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2017 року м. Харків

Апеляційний суд Харківської області в складі:

головуючого Кружиліної О.А.

суддів Бровченка І.О., Кіся П.В.

за участю секретаря Сементовської О.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 - представника ОСОБА_2

на рішення Харківського районного суду Харківської області від 17 серпня 2017 року

за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Перший Український ОСОБА_3 банк , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю зовнішньоторгівельна фірма Купава , про визнання кредитного договору та договорів іпотеки недійсними, -

в с т а н о в и в:

30 березня 2015 року ОСОБА_2 звернувся у суд з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства Перший Украінський ОСОБА_3 банк (далі по тексту - ПАТ ПУМБ ), в якій просив визнати недійсним кредитний договір № 6197985 від 05 березня 2008 року, укладений між ним та ПАТ ПУМБ ; визнати недійсним договір іпотеки № 6198377 від 05 березня 2008 року, укладений між ним та ПАТ ПУМБ ; визнати недійсним договір іпотеки № 8361377 від 20 листопада 2009 року, укладений між ПАТ ПУМБ та Товариством з обмеженою відповідальністю зовнішньоторгівельною фірмою КУПАВА (далі по тексту - ТОВ ЗВФ КУПАВА ).

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що 05 березня 2008 року між Закритим акціонерним товариством Перший Український ОСОБА_3 , правонаступником якого є ПАТ ПУМБ , та ним укладено кредитний договір №6197985, відповідно до умов якого він отримав кредит у розмірі 400 000 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом в порядку та в строки, визначені кредитним договором, з кінцевим терміном повернення 05 березня 2023 року.

Крім того, 20 листопада 2009 року між ним та відповідачем укладено додаткову угоду №8304234 до кредитного договору, яка є невід'ємною частиною кредитного договору, відповідно до якої банк надав ОСОБА_2 другий транш кредиту у розмірі 848 594,22 грн для погашення частини заборгованості за раніше наданим першим траншем кредиту та змінено графік погашення заборгованості за кредитом.

На забезпечення виконання даних кредитних зобов'язань, було укладено договори іпотеки: договір іпотеки №6198377 від 05 березня 2008 року, за яким ОСОБА_2 передав у забезпечення виконання зобов'язань будинок, загальною площею 411,7 кв.м, розташований за адресою: с. Зернове Харківського району Харківської області, вул. Шляхова, буд. 27, земельну ділянку, яка обслуговує даний жилий будинок, а також господарські будівлі та споруди розташовані на даній земельній ділянці. На момент укладання договору, за домовленістю сторін, предмет іпотеки оцінено у сумі 3 136 050,00 грн та договір іпотеки №8361377 від 20 листопада 2009 року, за яким ТОВ ЗВФ КУПАВА , в особі директора ОСОБА_4, було передано у забезпечення виконання кредитного договору № 6197985 від 05 березня 2008 року, нежитлова будівля розташована за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, буд. 25-б, загальна площа якої становить 368,6 кв.м. На момент укладення договору, за домовленістю сторін, предмет іпотеки оцінено у сумі 4 304 638 грн.

Позивач посилався на те, що при укладенні зазначеного кредитного договору ПАТ ПУМБ було порушено законні права позичальника, як споживача фінансових послуг, банк вдався до нечесної підприємницької діяльності і ввів позичальника в оману стосовно валюти кредиту, порядку його надання, повернення кредиту споживачем, загальної вартості кредиту. Договір про надання споживчого кредиту №6197985 від 05 березня 2008 року за своїм змістом і текстом не відповідає вимогам законодавства України, інтересам та волі позичальника, порушує його права та законні інтереси. У договорі відсутні істотні умови передбачені чинним законодавством України.

У відповідності зі статтею 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня, у зв'язку з чим грошове зобов'язання у договорі повинно бути виражене в національній валюті України.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 17 серпня 2017 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що рішення прийнято з порушення норм процесуального та матеріального права, вважає його незаконним та необґрунтованим.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, відповідно до статті 303 ЦПК України перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Перевіряючи доводи сторін, суд першої інстанції забезпечив сторонам рівні можливості щодо надання доказів, їх дослідження та доведеності перед судом їх переконливості, сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи і вирішив справу на засадах змагальності.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні дані та відповідні їм правовідносини, розглянув справу в межах заявлених позовних вимог і ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із положень статей 208, 526, 627, 1055 ЦК України, статті 11 Закону України Про захист прав споживачів та тих обставин, що відповідач мав достатні юридичні підстави та законне право укладати кредитні договори в іноземній валюті, а також право вимагати виконання позичальником кредитного договору в іноземній валюті та приймати таке виконання в іноземній валюті (валюті договору), як в сумі основаного боргу (кредиту), так і процентів за користування кредитом, а позивач зобов'язаний виконувати зобов'язання належним чином відповідно до умов кредитного договору. Суд прийшов до висновку, що позивачем не доведено, що банк здійснював нечесну підприємницьку діяльність при наданні кредитних коштів. Що стосується визнання недійсними договорів іпотеки, то в цій частині суд також вважав, що позивачем позов не доведений, у зв'язку з чим суд відмовив у задоволенні позовних вимог в цій частині.

З таким висновком суду першої інстанції апеляційний суд погоджується в повному обсязі, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 0 5 березня 2008 року між ЗАТ ПУМБ та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 6197985 від 05 березня 2008 року з додатковою угодою № 8304234 від 20 листопада 2009 року, відповідно до умов якого банк зобов'язався надати позичальнику кредит у розмірі 400 000 доларів США та 848 594,22 грн, а позичальник зобов'язався прийняти кредит, використати його за цільовим призначенням, сплатити плату за кредит та повернути банку кредит частинами в розмірах, в порядку та в строки, визначені кредитним договором.

Крім того, 20 листопада 2009 року між ЗАТ ПУМБ та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду №8304234 до кредитного договору, яка є невід'ємною частиною кредитного договору, відповідно до якої банк надав ОСОБА_2 другий транш кредиту у розмірі 848 594,22 грн для погашення частини заборгованості за раніше наданим першим траншем кредиту та змінено графік погашення заборгованості за кредитом.

В забезпечення кредитного договору між ЗАТ ПУМБ та ОСОБА_2 був укладений договір іпотеки № 6198377 від 05 березня 2008 року, відповідно до якого в іпотеку банку було передано житловий будинок та земельна ділянка, розташовані за адресою: Харківська область. Харківський район, с. Зернове, вул. Шляхова, 27.

Також в забезпечення кредитного договору між банком та третьою особою - ТОВ ЗТФ Купава був укладений договір іпотеки № 8361377 від 20 листопада 2009 року, відповідно до якого в іпотеку банку було передано наступне майно: нежитлова будівля літ. Б-1, реєстраційний № 437914, загальна площа 368,6 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, буд. 25-6.

На виконання умов даного договору ОСОБА_2 отримав грошові кошти в сумі 400 000 доларів США та 848 594,22 грн.

Після отримання коштів від банку позивач не повідомляв банк про відкликання згоди на укладення кредитного договору та про повернення отриманих коштів.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України встановлено, що договори та інші правочини є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 628 цього Кодексу зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У статті 629 ЦК України зазначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Сплачуючи протягом певного часу (з 16 квітня 2008 року по 31 липня 2015 року) періодичні платежі згідно умов договору, позивач погоджувався з умовами кредитного договору, не порушував питання про його розірвання чи визнання недійсним через ненадання кредитором своєчасної та достовірної інформації про послугу, отже його волевиявлення, як учасника правочину, було вільним і відповідало внутрішній волі, а правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що факт виконання банком своїх зобов'язань перед позичальником за кредитним правочином у повному обсязі сторонами не заперечується і позивач виконував зобов'язання шляхом погашення кредиту протягом майже восьми років до подання позову до суду.

В укладеному сторонами договорі кредиту доступно та зрозуміло передбачено: розмір коштів за кредитом та строки його дії; визначено величину річних відсотків за користування кредитом, комісійних платежів, тощо, тобто банком позичальнику банком була надана повна інформація про умови надання кредиту, його вартості та інших супутніх послугах і тарифах до них, що вбачається з додатків 1 та 2 до кредитного договору, що є невід'ємною його частиною.

Отже, твердження представника позивача - ОСОБА_1 про те, що при укладенні спірного правочину банк не дотримав істотних умов договору щодо надання позичальнику повної інформації про умови кредиту, на увагу не заслуговують.

Відповідно до частини 2 статті 18 цього Закону України Про захист прав споживачів умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України Про захист прав споживачів , можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини 1 статті 3, частина 3 статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

30 березня 2015 року ОСОБА_2, звернувшись у суд з позовом до банку про визнання кредитного договору та договорів іпотеки недійсними, в своїй позовній заяві, як на правову підставу цих вимог, посилався на обман його зі сторони банку при укладенні кредитного договору.

Згідно норм частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України: зокрема, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Вiдповiдно до частини 1 статті 230 ЦК України , якщо одна iз сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, якi мають істотне значення ( частина 1 статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, якi можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до роз'яснення, даного в пункту 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 06 листопада 2009 року за № 9, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Відповідно до частини 3 статті 10 та частини 1 статті 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Тобто, предметом доказування у цій категорії справ є додержання сторонами в момент укладення договору вимог закону, а не виконання цього договору вже після його укладення.

Проте таких обставин позивачем у справі не доведено. Не розуміння позичальником запропонованих банком умов кредитного договору або неможливість їх оцінити в сукупності в момент укладення, щодо витрат на його обслуговування та здорожчання, не є обманом зі сторони банку.

Встановлене судово-економічною експертизою збільшення реальної відсоткової ставки та здорожчання кредиту (в процесі його виконання, а не на час укладення) на думку колегії суддів, у випадку доведення обґрунтованості зазначених фактів може бути підставою для перерахунку позивачу кредитної заборгованості перед банком, а не для визнання спірного кредитного договору недійсним.

Таким чином, висновки проведеної у справі судово-економічної експертизи та інші докази на які посилалась позивач, не свідчать про те, що: підприємницька практика відповідача як кредитора була нечесною та ввела позивача в оману щодо обставин, які вплинули на вчинення ним спірного правочину; умови спірного кредитного договору для позивача були несправедливими та що наслідком цих умов став істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача; відсоткова ставка та вартість кредиту, що були закладені сторонами у кредитному договорі та були відомі позичальнику, є тими обставинами, які обов'язково мали б перешкодити позивачу укласти спірний кредитний договір, а банк навмисно і цілеспрямовано своїми винними діями щодо відсоткової ставки та вартості кредиту ввів його в оману і це вплинуло на укладення позивачем спірного правочину.

На думку апеляційного суду позивачем не доведено наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману.

За таких обставин, на переконання колегії суддів, судом першої інстанції у відповідності до вимог законодавства, яке регулює кредитні правовідносини, та з урахуванням фактичних обставин, правомірно відмовив у задоволенні пред'явленого ОСОБА_2 позову.

Оскільки не має підстав для визнання кредитного договору не дійсним, то відповідно відсутні підстави для задоволення вимог, які випливають з цього, зокрема про визнання недійсними договорів іпотеки.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 308, 313, п.1 ч.1 ст. 314, 315, 317, 319, ЦПК України , -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - представника ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 17 серпня 2017 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.

Касаційна скарга на ухвалу апеляційного суду може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий О.А. Кружиліна

Судді І.О. Бровченко

ОСОБА_5