Постанова

від 04.09.2017 по справі 826/9653/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 вересня 2017 року № 826/9653/17

за позовом Головного управління ДФС у Київській області

до Товариства з обмеженою відповідальністю Калабрія Плюс

Товариства з обмеженою відповідальністю Хаскі Аутсорсинг

про визнання правочину недійсним

Суддя - Вовк П.В.

В порядку письмового провадження

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява Головного управління ДФС у Київській області (далі також - ГУ ДФС у Київській області, позивач) до товариства з обмеженою відповідальністю Калабрія Плюс (далі також - ТОВ Калабрія Плюс , відповідач-1) та товариства з обмеженою відповідальністю Хаскі Аутсорсинг (далі також - ТОВ Хаскі Аутсорсинг , відповідач-2), в якій позивач просив визнати недійсним правочин, укладений між відповідачами, за наслідками якого було складено податкові накладні від 31 липня 2016 року № 16, від 19 вересня 2016 року № 13 та від 17 жовтня 2016 року № 118.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 серпня 2017 року в даній справі було відкрито провадження та призначено її до розгляду у судовому засіданні.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про те, що вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 12 квітня 2017 року у справі № 755/4734/17 керівника ТОВ Калабрія Плюс було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 статті 205-1 Кримінального кодексу України (підроблення документів, які подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи та фізичних осіб - підприємців).

У зв'язку з зазначеним, позивач вважає, що правочин, що мав місце між відповідачами, за наслідком вчинення якого були складені податкові накладні від 31 липня 2016 року № 16, від 19 вересня 2016 року № 13 та від 17 жовтня 2016 року № 118, мають бути визнані недійсними в судовому порядку на підставі вимог ч. 3 статті 228 Цивільного кодексу України.

У судове засідання, призначене на 22 серпня 2017 року, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи представники позивача та відповідачів не з'явились.

Водночас, 22 серпня 2017 року на адресу суду надійшло клопотання позивача про здійснення розгляду даної справи за його відсутності, в якому, зокрема, було зазначено про те, що позивач не заперечує проти подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження.

За час розгляду справи, письмових заперечень або інших документів, з яких було б можливо встановити відношення відповідачів до заявлених позовних вимог, до суду надано не було.

Відповідно до вимог ч. 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на зазначене, оскільки у судове засідання 22 серпня 2017 року не з'явились представники позивача та відповідачів, належним чином повідомлені про дату, час та місце його проведення, беручи до уваги подане позивачем 22 серпня 2017 року клопотання та враховуючи відсутність необхідності заслухати свідка чи експерта, з урахуванням вимог статті 128 КАС України, суд, дослідивши матеріали справи, перейшов до розгляду справи в подальшому у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ :

Як вбачається з матеріалів справи, 31 липня 2016 року ТОВ Калабрія Плюс (постачальник, продавець) було виписано на користь ТОВ Хаскі Аутсорсинг (отримувач, покупець) податкову накладну № 16 на загальну суму 243 846, 00 грн., з яких 40 641, 00 грн. ПДВ.

19 вересня 2016 року ТОВ Калабрія Плюс (постачальник, продавець) було виписано на користь ТОВ Хаскі Аутсорсинг (отримувач, покупець) податкову накладну № 13 на загальну суму 168 948, 00 грн., з яких 28 158, 00 грн. ПДВ.

17 жовтня 2016 року ТОВ Калабрія Плюс (постачальник, продавець) було виписано на користь ТОВ Хаскі Аутсорсинг (отримувач, покупець) податкову накладну № 118 на загальну суму 250 623, 13 грн., з яких 41 770, 52 грн. ПДВ.

Вказані накладні, згідно наявних у них даних, були складені директором ТОВ Калабрія Плюс Завадською Г.Ю.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до пп. 20.1.30 п. 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Так, згідно з ч. 1 статті 215 Цивільного кодексу України (далі також - ЦК України), підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно ж до ч. 1 статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з ч. 3 статті 228 ЦК України, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Виходячи з системного тлумачення наведених положень вбачається, що контролюючі органи законодавчо уповноважені звертатись до суду з позовами щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними. Водночас, обов'язковою умовою визнання правочину недійним є встановлення обставин вчинення такого правочину.

Наведене підтверджується, зокрема, вимогами Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9, п. 8 якої визначено, що не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

Верховним Судом України було наголошено на тому, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину. Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК України не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

В контексті наведеного суд звертає увагу на те, що в якості доказів вчинення відповідачами правочину, недійсність якого просить визнати позивач, останнім до матеріалів справи було долучено лише податкові накладні від 31 липня 2016 року № 16, від 19 вересня 2016 року № 13 та від 17 жовтня 2016 року № 118, складені, на думку позивача, за наслідком вчинення спірного правочину.

Разом з тим, відповідно до вимог п. 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, у податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата складання податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу);

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД, для послуг - код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг; платники податків, крім випадків постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України, мають право зазначати код товару згідно з УКТ ЗЕД або код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг неповністю, але не менше ніж чотири перших цифри відповідного коду.

З наведеного вище вбачається, що податкова накладна не дає змоги ідентифікувати правочин, на підставі якої її було складено, оскільки серед її обов'язкових реквізитів відсутні будь-які відомості про його вчинення.

Таким чином, надані позивачем до суду податкові накладні жодним чином не свідчать про обставини вчинення відповідачами конкретного правочину, який просить визнати недійсним контролюючий орган.

Необхідно зазначити, що відповідно до вимог ч.ч. 4, 5 статті 11 КАС України, суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Водночас, відповідно до ч.ч. 4-6 статті 71 КАС України, суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали.

Суд може збирати докази з власної ініціативи.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

На виконання наведених вимог, ухвалою про відкриття провадження у даній справі від 07 серпня 2017 року, судом були витребувані докази від сторін по справі. Зокрема, у позивача судом витребовувалось наявні додаткові докази на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, а відповідачів було зобов'язано надати суду, в тому числі, належним чином засвідчену копію правочину, укладеного між ними, який є предметом розгляду даної справи та за наслідком якого було складено податкові накладні від 31 липня 2016 року № 16, та від 17 жовтня 2016 року № 118, та належним чином завірені копії документів, що підтверджують: оплату товару; наявність на підприємствах транспортних засобів, трудових ресурсів та основних засобів виробництва; укладання та виконання договорів з третіми особами щодо виконання своїх зобов'язань по правочину, який є предметом розгляду даної справи, виконання таких зобов'язань самостійно.

Між тим, за час розгляду справи сторонами вказаних вимог суду виконано не було.

При цьому, в контексті можливості контролюючого органу зібрати необхідні докази з метою підтвердження обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, в тому числі, які б висвітлювали факт вчинення спірного правочину та умови його виконання відповідачами, суд звертає увагу на наступне.

Згідно статей 61 та 62 Податкового кодексу України, податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Податковий контроль здійснюється шляхом, в тому числі, перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин, моніторингу контрольованих операцій та опитування посадових, уповноважених осіб та/або працівників платника податків відповідно до статті 39 цього Кодексу.

Так, Главою 8 Податкового кодексу України визначені види та порядок проведення контролюючими органами перевірок платників податків.

Відповідно до п. 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

А відповідно до пп. 78.1.1 п. 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема, отримання податкової інформації, що свідчить про порушення платником податків валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків відповідно валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.

Аналіз наведених правових положень дає підстави для висновку про те, що в разі отримання інформації про порушення платником податків валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, яка в даному випадку могла бути отримана, в тому числі, з вироку Дніпровського районного суду м. Києва від 12 квітня 2017 року у справі №755/4734/17, на який в своєму позові посилається позивач, такі органи зобов'язані здійснити заходи податкового контролю за таким платником податків шляхом, по-перше, направлення на його адресу обов'язкового письмового запиту на отримання пояснень та їх документальних підтверджень, а по-друге, здійснення перевірки такого платника податків в разі ненадання ним таких пояснень та документів.

Водночас, позивачем не було надано суду доказів здійснення такого податкового контролю за діяльність відповідачів, що, відповідно, зумовлює відсутність у нього доказів вчинення платниками податків спірного правочину, з метою визнання недійсним якого позивач звернувся до суду.

Таким чином, ГУ ДФС у Київській області, яке є суб'єктом владних повноважень, не дотримано наведених вище вимог КАС України в частині належного документального підтвердження своєї правової позиції.

З аналогічних підстав суд вважає необґрунтованим посилання позивача на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 12 квітня 2017 року у справі № 755/4734/17, яким керівника ТОВ Калабрія Плюс було визнано винним в умисному вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 статті 205-1 Кримінального кодексу України, оскільки таким вироком не встановлені обставини вчинення ТОВ Калабрія Плюс та ТОВ Хаскі Аутсорсинг спірного правочину.

Окремо суд наголошує на тому, що вказаним вироком суду керівника ТОВ Калабрія Плюс було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 статті 205-1 Кримінального кодексу України (підроблення документів, які подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи та фізичних осіб - підприємців), а не статтею 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво, тобто створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона).

При цьому, як було зазначено Верховним Судом України у постанові від 17 листопада 2015 року по справі № 21-277а15, статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами.

Отже, саме статус фіктивного підприємства може свідчити про недодержання вимоги щодо відповідності правочину, укладеного таким підприємством, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам та, відповідно, бути підставою для визнання його недійсним в судовому порядку.

Беручи до уваги наведене, оскільки позивачем не було надано суду доказів вчинення відповідачами спірного правочину, адміністративний позов ГУ ДФС у Київській області визнається судом необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що в разі здобуття позивачем належних та допустимих доказів на обґрунтування своєї правової позиції, в тому числі, шляхом проведення у встановленому Податковим кодексом України порядку перевірок відповідачів, він не позбавлений права звернення до суду з аналогічними позовними вимогами але з інших підстав.

Відповідно до статті 161 КАС України, під час прийняття постанови суд вирішує наступні питання, зокрема:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень ч. 1 статті 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці данні встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів та висновків експертів.

А відповідно до ч. 4 статті 72 КАС України, вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Згідно положень статті 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7-12, 71, 122, 128, 158-163 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову Головного управління ДФС у Київській області до товариства з обмеженою відповідальністю Калабрія Плюс та товариства з обмеженою відповідальністю Хаскі Аутсорсинг про визнання правочину недійсним - відмовити.

Постанова, відповідно до ч. 1 статті 254 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня отримання копії постанови за правилами, встановленими статтями 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя П.В. Вовк